Рішення

від 16.12.2024 по справі 132/2447/24

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 132/2447/24

Провадження № 2/132/732/24

РІШЕННЯ

Іменем України

"16" грудня 2024 р. Калинівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого Аліменко Ю.О.

секретаря Безулої К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Калинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Артеміда» Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук про визнання права на приватизацію квартири, -

ВСТАНОВИВ:

02.08.2024 до суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ДП «ДГ «Артеміда» Інституту картоплярства НААН України, в якому просить визнати за ним право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в 1992 році йому була надана квартира АДРЕСА_1 , для проживання, де він зареєстрований та фактично проживає на даний час. Дана квартира перебуває у повному господарському віданні ДП «ДГ «Артеміда» Інституту картоплярства НААН України, куди він звернувся із відповідною заявою про вирішення питання щодо приватизації цього нерухомого майна, на яку не отримав жодної відповіді. Оскільки його право на приватизацію житла порушене, вимушений звернутися до суду із вказаним позовом, який просить задовольнити.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з`явився, однак в матеріалах справи наявна заява, у відповідності до якої просив суд розглянути справу у його відсутність, вимоги позовної заяви підтримує в повному обсязі. В разі неявки відповідача не заперечує проти винесення заочного рішення.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про дату судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення судових повісток, наявні в матеріалах справи.

За наявності існуючих умов, передбачених в ч. 1 ст. 280 ЦПК України, які підтверджені наявними в справі доказами, суд ухвалив: провести заочний розгляд справи за відсутності сторін та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що є достатньо доказів, які свідчать про права та взаємовідносини сторін. Позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

На початку 1992 року ОСОБА_1 було надано Державним Підприємством «Дослідне Господарство «Корделівське» для проживання квартиру за номером АДРЕСА_2 , яка перебувала в його оперативному управлінні. 20 лютого 1992 року було узаконене проживання позивача в наданій квартирі ордером на вселення, що було зафіксовано в Книзі видачі ордерів виконавчого комітету Калинівської міської ради за порядковим номером №111, що вбачається із довідки №587, виданої виконкомом Калинівської міської ради 24.06.2024 року.

Як свідчить копія паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 12.12.2012 р. Калинівським РС УДМС України у Вінницькій області, ОСОБА_1 в передбаченому законом порядку з 11.11.1997р. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно наказу Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України № 88 від 15.09.2006р. та Акту приймання-передачі майна, який є невід`ємним додатком до цього наказу, будинок АДРЕСА_4 , який перебував на балансі та використовувався для виробничих цілей відділку «Калинівка» Державного підприємства «Дослідне господарство «Корделівське» Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, безоплатно переданий у підпорядкування Державного підприємства «Дослідне господарство «Артеміда» Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України.

Отже житловий будинок АДРЕСА_4 , в якому знаходиться спірна квартира, перебуває на балансі Державного підприємства «Дослідне господарство «Артеміда» Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України.

Між сторонами склалися цивільно-правові відносини, що регулюються нормами ЖК України та ЦК України.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013р. № 3 про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття із такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання у належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків (ст. 25 Закону України від 4 вересня 2008 року № 500-VI "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків") тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі як відповідача суб`єкта владних повноважень.

Згідно статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Положення цього конституційного принципу закріплені у частині четвертій статті 9 ЖК України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно частини четвертої статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Слід звернути увагу також і на те, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», громадяни похилого віку нарівні з іншими громадянами мають право на житло, що включає право на одержання і постійне користування впорядкованим жилим приміщенням в будинках державного фонду, на придбання жилого приміщення в будинках громадського або індивідуального житлового фонду. Це право додатково гарантується наданням громадянам похилого віку житла в спеціально обладнаних будинках або пристосуванням займаних ними приміщень відповідно до їх специфічних потреб.

Жиле приміщення громадянам похилого віку, які потребують поліпшення житлових умов, надається безплатно або за плату з урахуванням рівня їх матеріальної забезпеченості в порядку, встановленому чинним законодавством.

Частиною 1 ст. 28 вищевказаного Закону, встановлено, що жилі приміщення, які займають громадяни похилого віку, за їх бажанням передаються їм в особисту власність (приватизуються) безплатно в межах встановлених норм згідно з чинним законодавством.

За приписами частини 2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Частинами 3, 5 ст.9 ЖК Української PCP визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об`єктів приватизації, як це встановлено ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», належать квартири в багатоповерхових будинках, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках (де мешкають два і більше наймачів), які використовуються громадянами на умовах найму.

Частиною 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюються на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяці з дня одержання заяви громадянина. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом (ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість і доведеність позовних вимог позивача та останні підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 80, 81, 82, 200, 206, 211, 247, 259, 264, 265, 268, 280-289, 354 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Артеміда» Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук про визнання права на приватизацію квартири задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 69,6 кв.м., житловою площею 34,7 кв.м.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя: