Рішення

від 17.12.2024 по справі 916/3799/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3799/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: Турченко О.В.,

від третьої особи: Добров Ю.І.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/3799/24

за позовом: Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Лікарняна, № 1-а)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міністерства оборони України (03168, м. Київ-168, просп. Повітрофлотський, № 6)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Граунд Ресурс» (Гагарінське плато, № 5Б, оф. 2, м. Одеса, 65062)

про стягнення 773 464,26 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору.

Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Граунд Ресурс», в якому просить суд стягнути на користь позивача з відповідача заборгованість за договором про вирощування сільськогосподарських культур № 7-2016 від 27.07.2016 за період з грудня 2023 року по липень 2024 року в розмірі 738212,69 грн, а також пеню в розмірі 10641,06 грн, інфляційні збитки в розмірі 18816,30 грн та 3% річних в розмірі 5794,21 грн.

2. Короткий зміст позиції учасників справи.

2.1. Доводи Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 27.06.2016 між Білгород-Дністровською КЕЧ району та ФОП Михайленко О.В. з метою залучення додаткових джерел фінансування та підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних Сил України був укладений договір №7-2016 про вирощування сільськогосподарських культур, за умовами якого сторони домовились, що позивач дозволяє вирощувати сільськогосподарські культури на його земельних ділянках загальною площею 421,0 га із земель ІНФОРМАЦІЯ_1 , розташованого на території Веселодолинської селищної ради Одеської області, а ФОП Михайленко О.В. зобов`язався власними силами та коштами проводити необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу з вирощування сільськогосподарських культур.

В подальшому, як зауважує позивач, сторони договору домовились збільшити площу земельної ділянки на 2,16 га та згідно акту обміру земельної ділянки від 18.07.2017 було залучено земельну ділянку загальною площею 426,16 га.

За ствердженням позивача, спірний договір за своєю правовою природою є договором сумісної діяльності, в якому сторони узгодили всі істотні умови та визначили порядок спільного використання земельної ділянки площею 423,16 га, не порушуючи права користування і володіння землею Міністерства оборони України.

Окрім того, позивач зазначає, що 28.04.2020 між Білгород-Дністровською КЕЧ району та ФОП Михайленко О.В., за участю ТОВ «Інтер Граунд Ресурс» була укладена додаткова угода № 5 до спірного договору, якою сторони визначили, що з дати її підписання ТОВ «Інтер Граунд Ресурс» набуває весь обсяг прав та обов`язків ФОП Михайленко О.В. за договором № 7-2016 від 27.07.2016, а останній втрачає всі відповідні права та обов`язки по відношенню до позивача.

Між тим, умовами вказаного договору в редакції додаткових угод до нього було передбачено право позивача отримувати, зокрема, від ТОВ «Інтер Граунд Ресурс» плату від вирощування сільськогосподарських культур, яка складає 2505 грн за один гектар на весь період дії цього договору. В свою чергу, розрахунки з Білгород-Дністровською КЕЧ району проводяться щомісяця рівними платежами в строк до 25 числа наступного за платежем місяця протягом дії договору, а саме не менше 9% від нормативно-грошової оцінки 1 га сільськогосподарських угідь з урахуванням коефіцієнтів індексації, що складаються на час укладення договору.

Позивач додає, що сума щомісячного розрахунку з позивачем підтверджується мировою угодою від 29.02.2024, затвердженою ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.03.2024 у справі № 916/5066/23, де предметом позову була прострочена заборгованість відповідача перед позивачем, яка утворилась за період з червня 2022 по 01.12.2023 (18 місяців).

В свою чергу, наразі позивач враховує, що значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становить 1,051 та при визначенні розміру плати від вирощування сільськогосподарських культур виходить із положень п. 4.5. договору. Відтак, на переконання позивача, сума щомісячного розрахунку з Білгород-Дністровською КЕЧ району з 01.01.2024 становить 92839,72 грн.

При цьому, позивач наголошує, що договір був укладений до 27.07.2024 та станом на час звернення до суду є припиненим, проте ним було встановлено порушення періодів розрахунків з грудня 2023 року по липень 2024 року, у зв`язку з чим станом на 27.07.2024 утворилась заборгованість в сумі 738212,69 грн.

Позивач пояснює, що звертався до відповідача з претензією про необхідність сплати заборгованості, у відповідь на яку відповідач повідомив, що визнає та підтверджує свої зобов`язання за спірним договором та за мировою угодою, однак, за ствердженням позивача, вказана заборгованість погашена не була.

2.2. Доводи Міністерства оборони України.

Міністерство оборони України у своїх поясненнях навів тотожні підстави в обґрунтування позовних вимог Білгород-Дністровської КЕЧ району та, окрім раніше зазначеного позивачем, додав, що фактично відповідач з грудня 2023 року по 27.07.2024 не виконує взяті на себе зобов`язання та істотно порушує умови договору № 7-2016 від 27.07.2016, у зв`язку з чим позбавляє Білгород-Дністровську КЕЧ району, яка є бюджетною установою, того, на що вона розраховувала при укладення договору.

Також третя особа звернула увагу, що позивач є бюджетною установою, яка перебуває у сфері управління Міноборони, а вимоги позивача про стягнення боргу безпосередньо впливають на майнові інтереси оборонного відомства.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

3. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2024 позовна заява вх.№3883/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

02.09.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 3883/24 від 28.08.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3799/24. Справу № 916/3799/24 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "26" вересня 2024 року о 12:00 год.

Даною ухвалою суду також залучено Міністерство оборони України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Підготовче засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.09.2024 у справі № 916/3799/24 на 26.09.2024 о 12:00 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

27.09.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/3799/24 призначено на "10" жовтня 2024 року о 10:20 год.

10.10.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/3799/24 судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "14" листопада 2024 року о 12:00 год.

14.11.2024 Міністерством оборони України до суду надано пояснення (вх. № 41112/24) щодо позову, які судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

14.11.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області, у зв`язку з неявкою учасників справи, відкладено підготовче засідання у справі № 916/3799/24 на "26" листопада 2024 року о 10:40 год.

26.11.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/3799/24, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/3799/24 до судового розгляду по суті на "03" грудня 2024 року об 11:20 год. Окрім того, призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи по суті на 17.12.2024 о 12:20 год.

ТОВ «Інтер Граунд Ресурс» про дату, місце та час судових засідань по суті було повідомлене належним чином ухвалою суду від 27.11.2024, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

03.12.2024 у судовому засіданні по справі № 916/3799/24, враховуючи нез`явлення відповідача та приймаючи до уваги неможливість завершення розгляду справи, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву, згідно раніше визначеної резервної дати, до "17" грудня 2024 року о 12:20 год.

17.12.2024 позивач у судовому засіданні надав до суду виступ (вх. № 45219/24) із заключним словом (у судових дебатах), який долучений до матеріалів справи.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті сторони виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Представник позивача (Білгород-Дністровська КЕЧ району) у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у заявах по суті спору, та наданими суду доказами.

Представник третьої особи (Міністерство оборони України) у вступній промові та судових дебатах повністю підтримав свою правову позицію, викладену у письмових поясненнях, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач - ТОВ «Інтер Граунд Ресурс» про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами. При цьому, суд зауважує, що присутній у підготовчому засіданні 10.10.2024 керівник ТОВ «Інтер Граунд Ресурс» визнав позовні вимоги в повному обсязі.

Стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає, що згідно ч.5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до відомостей, наявних у КП «ДСС», відповідач - ТОВ «Інтер Граунд Ресурс» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».

Ухвали Господарського суду Одеської області згідно наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного документа в електронному вигляді були надіслані відповідачу в його електронний кабінет, які доставлені до електронного кабінету своєчасно.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Суд зауважує, що Господарський суд Одеської області наразі безперервно працює, відповідач та його представник міг скористатись своїм правом звернутись до суду із заявою, в порядку ч. 3, 4 ст. 197 ГПК України та мав можливість безперешкодно прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доказів зворотного суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності відповідача.

Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з`ясовані всі обставини на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

17.12.2024 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та згідно із приписами статтей 233, 240 Господарського процесуального кодексу України після виходу з нарадчої кімнати проголошена вступна та резолютивна частини рішення.

4. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що 27.07.2016 між Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району (сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем Михайленко О.В. (сторона-2) укладено договір № 7-2016, відповідно до п. 1.1. якого з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних сил України та відповідно до ст.2 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21.09.1999 № 1076-ХІV, ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» від 27.11.2003 № 1345-ІV, окремого доручення Міністра Оборони України № 18773/з від 22.09.2015, сторони за цим договором домовились про таке: сторона-1 залучає для вирощування сільськогосподарських культур на земельні ділянки загальною площею 900,0 га із земель ІНФОРМАЦІЯ_1 , розташованого на території Веселодолинської селищної ради Тарутинського району Одеської області; сторона - 2 зобов`язується власними силами та коштами проводити необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу з вирощування сільськогосподарських культур.

Згідно умов п. 1.2 договору, сторони визначили, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок за цим договором становить: рілля - 27826,39 гривень.

Згідно п. 2.2 договору, сторона-1 має право отримувати від сторони-2 плату від вирощування сільськогосподарських культур.

У п. 4.1 договору зазначено, що ціна договору складає: 900,0 га - (960 грн за один гектар) - 864000,00 грн за 1 календарний рік, а саме: не менш 3% із нормативної грошової оцінки.

При цьому у п. 4.2 договору сторони узгодили, що розрахунки зі стороною-1 проводяться у наступному порядку: щомісяця рівними платежами, в строк до 25 числа наступного за платежем місяця протягом календарного року, у сумі 72000,00 грн.

Положенням п.4.5 договору визначено, що ціна договору може бути змінена у разі підвищення нормативної грошової оцінки рилі 1га. відповідно довідки Держгеокадастру, сільськогосподарських угідь з урахуванням коефіцієнтів індексації один раз в рік.

Згідно п. 7.2-7.4 договору, порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору. Сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності). В разі порушення строку розрахунку зі стороною-1, сторона-2 зобов`язана сплатити на користь сторони-1 штраф у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.п. 8.1., 8.2 договору, він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і набирає чинності з складання акту обміру. Договір укладений строком до 27.07.2017р.

У відповідності до п. 8.6 договору, зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві.

Уступкам права вимоги, переведення боргу та (або) передача майнових або будь-яких інших прав стороною за цим договором по відношенню до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження іншою стороною цього договору (п. 8.8. договору).

08.02.2018 додатковою угодою № 3 до договору № 7-2016 від 27.07.2016 сторони погодили наступне:

І. Внести до договору № 7-2016 від 27.07.2016наступні зміни та доповнення, зокрема:

1. Пункт 1.1. договору викласти в наступній редакції: з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних сил України та відповідно до ст.2 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21.09.1999 № 1076-ХІV, ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» від 27.11.2003 № 1345-ІV, окремого доручення Міністра Оборони України № 18773/з від 22.09.2015, свідоцтва про реєстрацію Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району як суб`єкта господарської діяльності у Збройних силах України № 158 від 09.11.15, сторони за цим договором домовились: сторона-1 дозволяє стороні-2 вирощувати сільськогосподарські культури на земельних ділянках сторони-1 загальною площею 421,0 га із із земель ІНФОРМАЦІЯ_1 , розташованого на території Веселодолинської селищної ради Тарутинського району Одеської області.

2. Пункт 4.1. договору викласти в наступній редакції: сторони домовились, що ціна договору складає 2505,00 грн за один гектар на весь період дії цього договору, а саме: не менш 9 відсотків із нормативної грошової оцінки 1 га сільськогосподарських угідь з урахуванням коефіцієнтів індексації, що складаються на час укладання договору.

3. Пункт 4.2. договору викласти в наступній редакції: розрахунки зі стороною-1 проводяться у наступному порядку: щомісяця рівними платежами, в строк до 25 числа наступного за платежем місяця протягом дії договору, у сумі 87883,75 грн.

4. Пункт 8.2. договору викласти в наступній редакції: договір укладений до 27.07.2024 року.

ІІ. Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та є обов`язковою до виконання сторонами на протязі дії основного договору.

18.07.2018 сторонами було укладено додаткову угоду №4 до договору, згідно якої п.1.1 договору доповнено положенням, про те, що сторони домовились у порядку та на умовах, визначених у договорі, збільшити площу земельної ділянки з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках ІНФОРМАЦІЯ_1 , розташованого на території Веселодолинської селищної ради Тарутинського району Одеської області на 2,16 га.

Відповідно до акту обміру земельної ділянки від 18.07.2018 комісією у складі головуючого: інженера Білгород-Дністровської КЕЧ району працівника ЗСУ Майстро С.В. та членів комісії: інженера Білгород-Дністровської КЕЧ працівника ЗСУ Попової О.С., з залученням представника ФОП Михайленко О.В., з метою виконання умов п. 1.1 договору № 7-2016 від 27.07.2016, укладеного між ФОП Михайленко О.В. та Білгород-Дністровської КЕЧ району, проведено обмір земельної ділянки, яка залучена для вирощування сільськогосподарської продукції на підставі Схеми земельної ділянки ІНФОРМАЦІЯ_1 запропоновано залучити для здійснення господарської діяльності у відповідності до умов договору №7-2016 від 27.07.2016 земельну ділянку, розташовану на території Веселодолинської селищної ради Тарутинського району Одеської області, військового містечка № НОМЕР_1 , загальною площею 423,16 га, яка знаходиться у задовільному стані та придатна для ведення сільськогосподарської діяльності, а саме вирощування зернових та решти технічних культур; визначено вважати, що за договором №7-2016 від 27.07.2016 сторонами залучено до обробки 423,16 га.

Акт обміру земельної ділянки від 18.07.2018 є додатком до договору №7-2016 від 27.07.2016 та є його невід`ємною частиною.

28.04.2020 Білгород-Дністровська КЕЧ району (сторона-1) та ФОП Михайленко О.В. (сторона-2), за участі ТОВ «Інтер Граунд Ресурс» (сторона-3), керуючись п. 8.8. договору №7-2016 від 27.07.2016, а також положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512, 513, 514, 516, 517 Цивільного кодексу України, уклали додаткову угоду № 5 до договору №7-2016 від 27.07.2016, відповідно до п. 1 якої за згоди сторони-1, сторона-2 уступає стороні-3 свої права та обов`язки, передбачені умовами договору №7-2016 від 27.07.2016 в порядку відступлення права вимоги.

Згідно п.п. 2, 4 додаткової угоди № 5 від 28.04.2020, з дати її підписання сторона-3 набуває весь обсяг прав та обов`язків сторони-2 за договором про вирощування сільськогосподарських культур №7-2016 від 27.07.2016, а сторона-2 відповідно втрачає всі права та обов`язки за договором по відношенню до сторони-1, окрім обов`язку остаточного розрахунку зі стороною-1 станом на дату підписання цієї додаткової угоди.

Пунктами 5, 6 додаткової угоди № 5 від 28.04.2020 сторони встановили, що всі інші умови договору про вирощування сільськогосподарських культур №7-2016 від 27.07.2016, в редакціях додаткових угод до нього, укладені стороною-2 та стороною-1, визнаються стороною-3 без будь-яких заперечень. Сторони також погодились, що з наступного дня з дати підписання цієї додаткової угоди Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Граунд Ресурс» у розумінні (тлумаченні) договору про вирощування сільськогосподарських культур №7-2016 від 27.07.2016 буде іменуватись «сторона-2».

Листом № 254 від 26.02.2024 позивач сповістив відповідача, що Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомлено, що зазначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становить 1,051 та просив врахувати зазначену інформацію при здійсненні розрахунків за спірним договором.

13.05.2024 Білгород-Дністровська КЕЧ району звернулась до ТОВ «Інтер Граунд Ресурс» з претензією № 703, якою в порядку досудового вирішення спору вимагала сплати заборгованості протягом 30 днів з дня отримання претензії, яка станом на 01.05.2024 становила 371358,88 грн.

В матеріалах справи наявний лист ТОВ «Інтер Граунд Ресурс» № 01/05 від 31.05.2024 на адресу Білгород-Дністровської КЕЧ району, з якого вбачається, що відповідач повідомляє, що визнає та підтверджує свої зобов`язання за договором № 7-2016 від 27.07.2016 та за мировою угодою від 29.02.2024. Даним листом відповідач також повідомив, що у зв`язку з посухою та блокуванням ДПС України податкових накладних, що призвело до утворення заборгованості покупців продукції, має скрутне фінансове становище, проте намагається докласти зусиль для погашення своїх зобов`язань, у зв`язку з чим просив врахувати наведені обставини та повідомив, що планує погасити заборгованість до кінця поточного сільськогосподарського року.

Несплата відповідачем платежів за договором стала підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом про стягнення 738212,69 грн боргу, а також нарахованих на нього 10641,06 грн пені, 5794,21 грн 3% річних та 18816,30 грн інфляційних втрат.

5. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором,припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частинами 1, 2, 3 ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Згідно зі статтею 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до статті 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 1133 ЦК України, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно із ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до вимог ст.13 Земельного кодексу України, ст.9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, відносяться до повноважень Кабінету Miністрів України.

У відповідності до ч. 1, 4 ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони» визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Статтею 2 Закону України «Про використання земель оборони» встановлено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Також, статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

6. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що 27.07.2017 між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є укладений між Білгород-Дністровською КЕЧ району та ФОП Михайленко О.В. договір № 7-2016 в редакції подальших додаткових угод, зокрема додаткової угоди № 5 від 28.04.2020, строк дії якого був продовжений шляхом укладання відповідної додаткової угоди № 3 до 27.07.2024.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» та п.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, п. 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями (далі - Положення) і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил України, надає згоду на вилучення земельних ділянок, які не використовуються Збройними Силами України. Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Закон України «Про використання земель оборони» від 27.11.2003 № 1345-ІV закріпив можливість використання земель оборони в господарських цілях шляхом надання військовими частинами (за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади) дозволів фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданим їм у постійне користування. Згідно зі ст. 1 Закону № 1345-ІV, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Системний аналіз викладених вище норм дає підстави для висновку, що для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, військові частини (установи) вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними і юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування.

Таким чином, судом під час розгляду справи встановлено, що згідно умов договору, укладеного між сторонами у справі в редакції відповідних додаткових угод, правовідносини, які виникли між ними за своєю правовою природою підпадають під ознаки договору про спільну діяльність. За своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети, що не суперечить законові.

Із змісту вищевикладених приписів законодавства випливає, що основними елементами договору про спільну діяльність є об`єднання вкладів учасників (майна, майнових прав тощо) для здійснення спільної діяльності, і відповідні частки мають бути визначеними; обов`язки сторін у правовідносинах спільної діяльності не мають зустрічного характеру, натомість кожен учасник діє не для досягнення власних цілей, а в загальному інтересі. Сторони отримують блага в результаті спільної діяльності, а не від іншої сторони за договором і спільна діяльність учасників чітко скоординована.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ст.204 Цивільного кодексу України укладений сторонами договір, як правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В свою чергу, характер правовідносин, що регулюється договором про спільну діяльність, полягає у об`єднанні вкладів учасників (майна, майнових прав тощо) для здійснення спільної діяльності.

Суд зазначає, що умовами п.п. 2.2., 4.1., 4.2 договору в редакції № 3 від 18.02.2018 закріплено право позивача щомісячно отримувати від відповідача плату за вирощування сільськогосподарських культур в розмірі 2505,00 грн за 1 га до 25 числа наступного за платежем місяця. При цьому, цей договір був укладений до 27.07.2024.

Окрім того, як вбачається з додаткової угоди № 3 від 18.02.2018 до договору, плата за вирощування сільськогосподарських культур розраховується виходячи із нормативної грошової оцінки та з урахуваннм коефіцієнтів індексації.

Між тим, як слідує з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/5066/23 про стягнення заборгованості за договором № 7-2016 від 27.07.2016 про вирощування сільськогосподарських культур за період з червня 2022 по 01.12.2023, за результатами розгляду якої між Білгород-Дністровською квартирно-експлуатаційною частиною району та ТОВ «Інтер Гаунд Ресурс» 29.02.2024 була укладена мирова угода, яка затверджена ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.03.2024.

Пунктом 5 вказаної мірової угоди від 29.02.2024 сторони визначили, що відповідач бере на себе зобов`язання перед позивачем окрім сплати заборгованості на умовах, визначених у п.2 цієї угоди, виконувати зобов`язання. визначені п. 2.2 договору № 7- 2016 від 27.07.2016, а саме внесення плати від вирощування сільськогосподарських культур за договором у сумі 88334,65 грн до 25 числа наступного за платежем місяця протягом дії договору (тобто 2505 грн.*423,16 га./12 місяців календарного року).

Відповідно до імперативних положень ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Між тим, як вбачається з повідомлення Державної служби статистики України № 09.1-03/4-24 від 10.01.2024, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у 2023 році становив 105,1%.

З урахуванням уточнення площі сторін, залученої за цим договором до 423,16 га., визначеної додатковою угодою № 4 від 18.07.2018 до договору, а також коефіцієнту індексації за 2023 рік, судом встановлено, що з 01.01.2024 щомісячний розрахунок, тобто обов`язковий платіж стороною-2 на користь сторони-1 за договором вираховується сторонами шляхом множення вартості 1 га (2505,00 грн) на кількість гектар залучених за договором (423,16 га) та ділення на 12 місяців календарного року та множення на 1,051, тобто 2505,00 грн*423,16 га./12 місяців*1,051 = 92839,72 грн. Проведення розрахунків і зпозивачем у сумі 92839,72 грн здійснюється відповідачем на зазначених вище умовах.

Проте, в порушення умов п. 2.2, п. 4.1., п. 4.2 договору та ч. 1 ст. 530 ЦК України, відповідачем за період грудня 2023 року та 7-ми місяців (січень-липень) 2024 року не виконані договірні зобов`язання щодо своєчасного проведення розрахунків з позивачем за вирощування сільськогосподарських культур, що призвело до утворення простроченої заборгованості у розмірі 738212,69 грн (88334,65 + 92839,72*7 місяців = 738212,69).

Суд також враховує, що відповідач у періоді дії договору вирощував сільськогосподарські культури на земельній ділянці позивача, за наслідками чого отримував прибуток, отже, як свідчать матеріали справи та проти чого відповідач не заперечує, спірна земельна ділянка перебувала у спірний період у користування відповідача. Натомість доказів внесення відповідачем визначеної договором плати у сумі 738212,69 грн, розрахунок якої судом перевірено та визнано вірним, матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що дії сторін договору мають ґрунтуватись на засадах добросовісності, справедливості та розумності, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею власних обов`язків, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд висновує, що дії та поведінка відповідача, які стосуються дотримання взятих на себе зобов`язань за договором, в деякій мірі вказують на недотримання ним цих принципів. Крім того, в умовах наявного в Україні воєнного стану, особливо важливо постає питання виконання сторонами договору його умов щодо залучення додаткових джерел фінансування для підтримки на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних сил України (п. 1.1. договору).

Таким чином, за відсутності в матеріалах справи доказів погашення відповідачем боргу по договору за вирощування сільськогосподарських культур, суд вважає, що позовні вимоги в частині вимог про стягнення з відповідача 738212,69 грн підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 10641,05 грн, 3% річних в сумі 5794,21 грн та інфляційних втрат в сумі 18816,30 грн, суд дійшов наступних висновків.

Так, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 % річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасного внесення плати від вирощування сільськогосподарських культур, суд зазначає, що позивач має право нарахувати в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних від простроченої суми заборгованості та інфляційні втрати за весь час прострочення.

Здійснивши перевірку запропонованого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив його необґрунтованість та помилковість, оскільки позивач нараховує відсотки річних, починаючи з 01.06.2022 на заборгованість в розмірі 88334,65 грн, а з 01.01.2024 на суму плати, яка становить 92839,72 грн. Це ж саме стосується інфляційних втрат, які розраховуються позивачем, виходячи з розміру вищевказаної заборгованості, яка індексується позивачем за період з червня 2022 року та з січня 2024 року відповідно.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за кожен період заборгованості окремо, в якому також враховано п. 4.2. договору стосовно виникнення моменту прострочення виконання зобов`язання, адже умовами договору сторони передбачили умову оплати як щомісячні платежі до 25-го числа наступного за платежем місяця. Відтак, 3% річних та інфляційні втрати слід рахувати для кожного щомісячного платежу окремо, у зв`язку з чим судом самостійно було здійснено розрахунок по кожному періоду окремо та в межах визначеного позивачем періоду, тобто за прострочення виконання зобов`язань, які виникли з червня 2022 року на суму заборгованості в розмірі 88334,65 грн період простроченні починається з 26.07.2022. В свою чергу, строк виконання зобов`язання за січень 2024 року на суму 92839,72 грн настав 25.02.2024, а прострочення його виконання розпочалось відповідно з 26.02.2024.

При цьому, у даному випадку суд не застосовує приписи частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, оскільки дана норма визначає порядок обрахунку строку, який визначений у календарних днях, а не терміну, який визначений певним числом місяця.

Наведене тлумачення законодавства суд обґрунтовує тим, що за визначення строку (у календарних днях від певної події) учасники правовідносин не мають можливості перебачити, на який саме день припаде закінчення такого строку. В той же час, визначений термін (число місяця) виконання зобов`язань не позбавляє учасників правовідносин можливості визначити за допомогою календаря на який саме день припаде настання строк виконання зобов`язання, а відтак у відповідності ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України не позбавлені можливості визначити, що сторона договору має виконати своє зобов`язання до відповідного числа місяця.

Із стилістики викладення положень ст.ст. 251, 252, 253, 254, 530 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець не передбачав можливість застосування приписів ст. 254 Цивільного кодексу України при визначенні закінчення терміну, оскільки норми ст.ст. 253, 254 цього Кодексу чітко визначають, що мова йде про строк та не містять жодного посилання на термін, на противагу нормі ст. 530 Кодексу, де законодавець посилається і на строк, і на термін.

Так, відповідач як добросовісний суб`єкт господарських правовідносин, маючи на меті належним чином виконати своє зобов`язання з оплати відповідної плати до 25 числа місяця наступного за розрахунковим міг завчасно встановити останній робочий (банківський) день, у який таке зобов`язання підлягало виконанню.

Оскільки відповідач міг завчасно визначити останній день виконання зобов`язання з оплати у кожному місяці для його виконання до 25 числа місяця наступного за платежем місяця, то відповідно підстави для застування частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України та перенесення термінів оплати (у разі їх припадання на вихідний/святковий/неробочий день) відсутні.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що 3% річних за вищезазначений період становить 4968,74 грн, а загальний розмір інфляційних втрат за розрахунком суду становить 14343,63 грн.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню - на суму 4968,74 грн та 14343,63 грн відповідно.

В свою чергу, відповідно до п. 7.4 договору, в разі порушення строку розрахунку зі стороною-1 (позивачем), сторона-2 (відповідач) зобов`язана сплатити на користь сторони-1 штраф у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Варто зауважити, що хоча сторони і вказали у процитованому вище пункті про право позивача на нарахування штрафу, спосіб нарахування відповідної штрафної санкції навпаки вказує на те, що ідеться про пеню, яка обчислюється за кожен день прострочення виконання.

Отже, суд, здійснивши аналіз вказаного пункту договору, а також спосіб обрахунку суми відповідної штрафної санкції, дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума штрафу за своєю суттю є пенею.

Зважаючи на встановлені вище обставини, позивач правомірно здійснює нарахування пені на суму 92839,72 у період з 27.02.2024 по 27.07.2024. Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання, а також не виходить за межі строку дії договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 10641,06 грн, суд вважає його таким, що відповідає приписам чинного законодавства та не перевищує розрахованого судом розміру означених штрафних санкцій, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованої пені підлягають задоволенню.

Враховуючи підтвердження матеріалами справи обставини виникнення між сторонами договірних зобов`язань, виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості, відповідач, згідно приписів ст. 74, 76-77 ГПК України, не надав, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача спірної суми заборгованості.

Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Отже, принцип змагальності не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд враховує нормативні приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову судові витрати зі сплати судового збору в порядку ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Граунд Ресурс» (Гагарінське плато, № 5Б, оф. 2, м. Одеса, 65062, код ЄДРПОУ 40948271) на користь Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (вул. Лікарняна, № 1-а, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл., 67701, код ЄДРПОУ 08124865) суму основної заборгованості в розмірі 738 212 (сімсот тридцять вісім тисяч двісті дванадцять) грн 69 коп, пеню в розмірі 10 641 (десять тисяч шістсот сорок одна) грн 06 коп, 3% річних в розмірі 4 968 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят вісім) грн 74 коп, інфляційні втрати в розмірі 14 343 (чотирнадцять тисяч триста сорок три) грн 63 коп та судовий збір в розмірі 9 217 (дев`ять тисяч двісті сімнадцять) грн 99 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Накази видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 27 грудня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський