Постанова

від 19.12.2024 по справі 159/3682/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 159/3682/24 Головуючий у 1 інстанції: Шишилін О. Г. Провадження № 22-ц/802/1136/24 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

секретаря Трикош Н. І.,

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Мельник В. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», Ковельського відділу Державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції про звільнення майна з під арешту, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до АТ КБ «Приватбанк», Ковельського ВДВС у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції про звільнення майна з під арешту. В обґрунтування заявлених вимог позивачка вказує, що 10.04.2024 року з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо про накладення арешту на належне позивачу майно на підставі постанови державного виконавця ВДВС Ковельського МРУЮ. Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 01.11.2011 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № 407/К від 17.09.2007 року в розмірі 209813,68 доларів США та 856629 гривень, а також судові витрати. На підставі вказаного рішення суду видано виконавчий лист № 2/0306/1331/11. Позивачка вказує, що з відповіді Ковельського ВДВС вбачається, що при здійсненні пошуку інформації в Автоматизованій системі виконавчого провадження, щодо боржника ОСОБА_1 у розділі «Пошук ВД/ВП (спецрозділ)» було виявлено 4 виконавчих провадження № 32645412, № 32645652, № 34761111 та № 37186433 в стані ВП «Повернений стягувачу», яке не знаходяться у стані ВД «Виконано». У розділі «Пошук ВД/ВП» було виявлено 2 виконавчих провадження № 49720557 та № 49720587 в стані ВП «Відкрито». Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 06.02.2015 року у справі 159/7134/14-ц в позові про стягнення з позивача ОСОБА_1 , як поручителя, кредиторської заборгованості відмовлено. Справа розглядалась судами різних інстанцій. Відповідно до рішення Апеляційного суду Волинської області від 01.07.2016 року, яке набрало законої сили, у справі № 159/7134/14-ц у задоволенні позовних вимогах ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, як з поручителів, відмовлено. Оскільки підстава для арешту майна відпала, з посиланням на норми ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» позивач просить скасувати арешт, накладений постановами державних виконавців ВДВС Ковельського МРУЮ.

Рішенням Ковельського міськрайонногосуду Волинськоїобласті від25вересня 2024року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд у порушення вимог законодавства не сприяв всебічному об`єктивному, повному з`ясуванню всіх обставин по справі та неупередженому її розгляду. Рішення суду є необґрунтованим через неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги відповідно до позовної заяви.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» Мельник В. М., просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

В судовому засідання позивачка ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу, представник відповідача Мельник В. М. заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відмовляючи узадоволенні позову,суд першоїінстанції виходивз того,що позивачка ОСОБА_1 є боржником у виконавчих провадженнях, в межах яких на її майно накладено арешт, а тому вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що предметом розгляду справи № 2/0306/1331/11, за якою видано виконавчі листи, були вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № 407/к від 17.09.2007 року та договорами поруки № 407/к-2 та № 407/к-3 від 20.09.2007 року, укладеними між позивачем та відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відповідно, станом на 09.08.2011 року в сумі 209813,68 доларів США кредитної заборгованості та 856629 грн., яка включає заборгованість з комісії в сумі 24668,73 гривень, пеню у розмірі 453 627,84 гривень, штрафні санкції на суму 376412,43 гривень та 1920 гривень за буксирування авто. Рішення набрало законної сили 07.12.2011 року та набуло статусу остаточного.

Предметом розгляду справи № 159/7134/14-ц. стало звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_2 , ТзОВ «Технобудекспорт», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 407/К, укладеним 17.09.2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , за яким позичальнику надано кредит у сумі 170 тис. доларів США з терміном повернення кредиту не пізніше 15.09.2010 року, яка виникла через неналежне виконання останнім умов згаданого договору та невиконанням ТзОВ «Технобудсервіс», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 умов договорів поруки № 407/к-2 та № 407/к-3 від 20.09.2007 року, предметами яких є надання поруки кожним поручителем перед кредитором за виконання боржником своїх обов`язків, які виникають з умов кредитного договору та додаткових угод до нього у тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і боржник.

Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини, врахував, що рішенням Ковельського міськрайонного суду від 01.11.2011 року стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 09.08.2011 року і включає у себе 118969,64 доларів США заборгованість за кредитом, 90844,04 доларів США заборгованість по відсотках, 24668,73 грн. заборгованість з комісії, 56911,92 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань та 1920 грн. заборгованість за буксирування авто (справа Ковельського міськрайсуду № 2/0306/1331/11). Таким чином, до стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь банку за даним позовом підлягає заборгованість по відсотках за несвоєчасне виконання зобов`язань, що станом на 09.10.2014 року становить 121929,63 доларів США, що еквівалентно за курсом 12,93 грн. до 1 долара США 1576550,12 грн.

У цій справі, відмовляючи в задоволенні позову стосовно поручителів, суд виходив із того, що строк повного погашення кредиту 15.09.2010 року. За таких обставин у банку виникло право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 16.09.2010 року, протягом наступних шести місяців. Отже, суд вирішив, що станом на день пред`явлення позову 27.11.2014 року порука вже припинила свою дію, тому колегія суддів дійшла висновку, що вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості з поручителів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , є безпідставними і у задоволенні позову банку в цій частині апеляційний суд відмовив.

З наведеного вбачається, що у рішенні Апеляційного суду Волинської області від 01 липня 2016 року, справа № 159/7134/14-ц відсутні обставини, які б спростовували заборгованість боржника станом на 09.08.2011 року встановлену рішенням суду у справі №2/0306/1331/11 і стосується лише заборгованості ОСОБА_2 з подальшого нарахування відсотків за несвоєчасне виконання зобов`язань станом на 09.10.2014 року та цієї солідарної вимоги до ОСОБА_1 як поручителя.

З відповіді Ковельського ВДВС у Ковельському районі Волинської області № 708096/25 від 23.04.2024 вбачається, що при здійсненні пошуку інформації в Автоматизованій системі виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_1 у розділі «Пошук ВД/ВП (спецрозділ)» було виявлено 4 виконавчих провадження № 32645412, № 32645652, № 34761111 та № 37186433 в стані ВП «Повернений стягувачу», яке не знаходяться у стані ВД «Виконано». У розділі «Пошук ВД/ВП» було виявлено 2 виконавчих провадження № 49720557 та № 49720587 в стані ВП «Відкрито». ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження боржником. Отже за таких підстав арешт з майна боржника державним виконавцем не знято.

Позивачкою не додано доказів, що наявні виконавчі провадження не стосуються обставин боргового зобов`язання перед відповідачем та накладений у виконавчому провадженні арешт на майно, належне особі, яка не є боржником у цьому провадженні.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивачка обґрунтувала свої вимоги тим, що накладення арешту на майно, порушує її права, як власника майна, відповідно до вимог ст.ст. 317, 321, 391 ЦК України.

В силу ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підстави зняття виконавцем арешту з усього майна боржника або його частини визначено ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

За приписами ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби суб`єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов`язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Отже, за змістом наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» , в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Положеннями ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.

Таким чином, арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі № 607/3894/17, провадження № 61-34202св18.

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до АТ КБ «Приватбанк», Ковельського ВДВС у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального Управління МУЮ про звільнення майна з під арешту.

Однак, зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що між сторонами немає спору про право власності на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тому заява ОСОБА_1 про звільнення майна з під арешту згідно вищенаведений правової позиції Верховного Суду належить розглядати в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦПК України.

Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом Відповідно до Закону «Про виконавче провадження» скарга на дії виконавця подається до суд протягом 10 днів з дати, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про рішення, дію чи бездіяльність, що порушують її права. В законі зазначено про 10 робочих днів.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, враховуючи, що позивачка ОСОБА_1 є боржником у виконавчих провадженнях, в межах яких на її майно накладено арешт, вимога про зняття арешту з майна не є належним способом захисту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема в постанові від 19 січня 2022 року в справі № 577/4541/20.

Під час розгляду спору суд повинен встановити, чи були порушені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог чи відмову в їх задоволені. Враховуючи, що позивачка не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, обравши неправильний спосіб захисту, тому суд першої інстанції правильно вирішив, що в позові у цій справі слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом першої інстанції, зводяться до того, що судовими рішенням встановлено відсутність заборгованості у позивачки та припинення договору поруки, при цьому з матеріалів справи встановлено існування виконавчих проваджень, у яких позивачка ОСОБА_1 є боржником.

Отже, доводи не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонногосуду Волинськоїобласті від25вересня 2024року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 грудня 2024 року.

Головуючий

Судді :