Постанова

від 26.12.2024 по справі 283/1317/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №283/1317/24 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О.

Категорія 72 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Трояновської Г.С.

суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в режимі відеоконференції цивільну справу № 283/1317/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2024 року, ухваленого під головуванням судді Тимошенка О.А. в м. Малині,

в с т а н о в и в :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 1239 гривень 87 копійок.

В обгрунтування позову вказав, що із 12.08.2006 перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дитину - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 18.01.2013 шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу син проживав як з матір`ю, так і з батьком. Після досягнення сином 14 років він прийняв рішення про проживання з батьком. В свою чергу матір дитини ОСОБА_2 самоусунулась від виховання сина і у 2021 році виїхала за межі України. ОСОБА_2 не займається матеріальним забезпеченням сина, переймається виключно своїм особистим життям, не дбає про дитину та не спілкується із ним в необхідному обсязі, жодного разу не цікавилася інтересами дитини.

Крім того зазначив, що відповідач зобов?язана сплачувати позивачу аліменти на утримання сина в розмірі частки свого заробітку (доходу). Розмір заборгованості по аліментах за березень-квітень 2024 року становить 4955 гривень 08 копійок. Таким чином з 18.03.2024 року по 30.04.2024 року відповідач повинна сплатити пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 1239 гривень 87 копійок.

РішеннямМалинського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за березень 2024 року в розмірі 107 гривень 91 копійку. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав та ухвалити нове судове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог. Зазначає, що вина відповідача у цій справі є доведено, оскільки відповідач має право на постійне проживання на території російської федерації, виїхала за межі України 16.11.2021 та станом на дату отримання інформації щодо перетину кордону нею на територію України не поверталась.

Зазначає, що судом першої інстанції було розцінено висновок психолога від 05.07.2024 року за № 179, як такий що не свідчить про втрату відносин між сином та матір`ю. Однак, у цьому висновку дитина вказала, що не хотіла б проживати з матір`ю, бо вона його залишила і не приділяла йому уваги. Таким чином позивач вважає, що судом першої інстанції було помилково віднесено факт перебування відповідача за кордоном, як такий що не свідчить про те, що вона ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, адже відповідач з власної ініціативи (з 2021 року) припинила брати участь у житі сина (майже 3 роки), так як виїхала на постійно місце проживання до іншої країни, що у свою чергу доводить її вину та ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

За правилами частини першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення вказаної норми процесуального права дає підстави дійти висновку про те, що апеляційним судом справа переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги за наявними в ній і додатково поданими доказами.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивачем рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, а тому в решті рішення суду апеляційним судом не переглядається.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України та доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.08.2006.

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11).

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 18.01.2013 шлюб між сторонами розірвано, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з матір?ю ОСОБА_2 (а.с. 14-15).

Із копії витягів з реєстру Малинської територіальної громади ОСОБА_3 з 27.08.2019 зареєстрований разом з батьком ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 10, 12).

Згідно копії акта обстеження умов проживання служби у справах дітей виконавчого комітету Малинської міської ради від 04.03.2024, у будинку АДРЕСА_2 проживають ОСОБА_1 , його син ОСОБА_3 , бабуся ОСОБА_4 . Будинок складається із 4 кімнат. У дитини є окрема кімната, облаштована всім необхідним, ліжко, письмовий стіл, комод. В батька з сином приязні, теплі стосунки (а.с. 21).

Із характеристики Малинського фахового коледжу від 06.03.2024 вбачається, що ОСОБА_3 навчається у вказаному навчальному закладі з 2023 року за спеціальністю «Деревообробні та меблеві технології». Батько ОСОБА_1 приймає активну участь у виховному і навчальному процесі сина, відвідує батьківські збори та інші заходи за участю студентів (а.с. 22).

Відповідно до копії листа ТОВ «Актив-Мед» на адвокатський запит від 25.03.2024, ОСОБА_3 обслуговується ТОВ «Актив-Мед» на підставі декларації з лікарем № 0001-62М5-90АО від 18.12.2020 року. З приводу захворювань сина його мати ОСОБА_2 до медичного закладу не зверталась. Супроводжує до лікаря, доглядає дитину та виконує медичні рекомендації батько ОСОБА_1 (а.с. 23).

Судовим наказом Малинського районного суду Житомирської області від 25.03.2024 у справі № 283/688/24 стягнуто з ОСОБА_2 на Користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи із 18.03.2024 до досягнення дитиною повноліття (а.с. 24).

Постановою головного державного виконавця Малинського ВДВС у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ладижець Г.О. відкрито виконавче провадження № 74628284 з примусового виконання зазначеного судового наказу № 283/688/24, виданого 27.03.2024 (а.с. 25-26).

Із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.05.2024 вбачається, що ОСОБА_2 не сплачувала аліменти у березні-квітні 2024 року та має заборгованість в сумі 4955, 08 грн (а.с. 27).

ОСОБА_1 працює в центрі сервісного обслуговування реєстраторів розрахункових операцій на посаді майстра з ремонту приладів та апаратури з 02.01.2009 по теперішній час, що підтверджується довідкою ФОП ОСОБА_5 від 17.05.2024 (а.с. 31).

Відповідно до інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_2 востаннє виїхала за межі України 16.11.2021 і станом на 21.05.2024 в Україну не повернулась (а.с. 46).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Малинської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Малинської міської ради 09.10.2024 № 499, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 53).

Згідно психологічного висновку на виконання листа Служби у справах дітей виконавчого комітету Малинської міської ради №194 від 25.06.2024, за результатами проведеного опитування та проективних методик з ОСОБА_6 встановлено, що хлопчик не тримає образи на свою матір, має бажання продовжувати спілкуватися з нею по телефону. З батьком у хлопця сформовані гарні взаємовідносини, наявні спільні інтереси, він відчуває опору та підтримку з боку батька та висловлює бажання і надалі проживати з ним (а.с. 54).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині позбавлення відповідача батьківських прав.

Вирішуючи питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення сплати аліментів за березень 2024 року в розмірі 107 гривень 91 копійку. Суд вказав, що при розрахунку заборгованості по аліментах за квітень 2024 року позивач виходив з заборгованості за квітень в розмірі 3413 гривень 50 копійок та терміну з 01.04.2024 року по 30.04.2024 року. Однак пеня за несплату аліментів за квітень 2024 року починає розраховуватись з 01.05.2024 року, а тому суд відмовив позивачу у стягненні пені за прострочення сплати аліментів за квітень 2024 року.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині з огляду на таке.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У статті 7 Сімейного Кодексу України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я та особливостей розвитку.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58 зазначено, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 165 СК України).

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20,від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

У цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання сина, який залишився проживати з батьком. ОСОБА_2 хоча і проживає в російській федерації, проте судом встановлено, що за результатами опитування психолога дитина не тримає образу на матір та бажає продовжувати спілкування з нею по телефону. Такі обставини зазначені також у Висновку органу опіки та піклування від 09.10.2024 №499. Крім того під час бесіди психолога з ОСОБА_3 він повідомив, що його мати поїхала до Росії, але до війни вона щороку приїжджала до нього в гості.

Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається батько, не свідчить безумовно про те,що мати дитини не бажає брати участь у його утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Аргумент апеляційної скарги про умисний виїзд відповідача за межі України з метою ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків є необґрунтованим.

Колегія суддів ще раз зауважує, що бездіяльність відповідача при виконанні батьківських обов`язків, а саме відсутність спілкування з сином, не свідчить про наявність підстав для позбавлення її батьківських прав відносно дитини, яка проживає з батьком, оскільки існували доведені об`єктивні обставини відсутності можливості такого спілкування ОСОБА_2 , а саме робота за кордоном, а в подальшому - початок широкомасштабного вторгнення росії на територію України, що зумовило об`єктивні обмеження та утруднення перетину кордону між країнами.

Колегія суддів зазначає, що Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав є недостатньо обґрунтованим та таким, що не містить достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її неповнолітнього сина. Висновки органу опіки та піклування з одного боку носять формальний характер, а з іншого не є категоричними, достатніми і переконливими щодо необхідності застосування такого виняткового заходу як позбавлення батьківських прав відповідача відносно свого неповнолітнього сина. До того ж органом опіки і піклування не досліджено питання щодо відсутності заперечень позивача у спілкуванні матері із сином, а тому вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно не взяв його до уваги.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач зловживає спиртними напоями і веде аморальний спосіб життя. Також матеріали справи не містять доказів притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків відносно дитини, або жорстокого поводження з сином, ведення аморального способу життя, що негативно впливає на інтереси дитини, що спростовує наявність зазначених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

При вирішенні спору суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, заслухавши пояснення сторін, правильно виходив із якнайкращих інтересів дитини та відсутності доказів умисного ухилення матері дитини від виконання батьківського обов`язку.

Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено й судом не встановлено.

Виходячи із наведеного, встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, не встановлено її винної поведінки щодо ухилення від виховання сина і свідомого нехтування нею своїми обов`язками та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленим у справі судовим рішеннями та не спрямовані на забезпечення інтересів дитини, оскільки судом встановлено об`єктивні обставини, які позбавляють відповідача спілкування з сином та участі у його вихованні, що не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм як матеріального, так і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на наведене апеляційний суд приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30.12.2024.

Головуючий Судді