Рішення

від 17.12.2024 по справі 465/9328/23

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/9328/23

2/465/1356/24

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

17.12.2024 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі

головуючої-судді Марків Ю.С.

за участю секретаря судового засідання Мучинської Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дітей,-

В С Т А Н О В И В:

Представник ОСОБА_1 - адвокат Заводовська М.Л. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дітей.

Позов мотивує тим, що позивач та відповідач проживали у цивільному шлюбі. У сторін є діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з позивачкою та її матір`ю ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира на праві власності належить дідусю позивачки. Вказує також, що позивачка має власне житло за адресою: АДРЕСА_2 , проте для дітей кращі умови у квартирі дідуся позивачки. Зазначає, що позивачка є психічно та фізично здоровою, працездатною людиною молодого віку з хорошою репутацією; позивачці фінансово допомагає відповідач, мати та батько. Мати позивачки є фізичною особою - підприємцем та має стабільні доходи; батько позивачки перебуває за кордоном і перераховує стабільно грошові кошти позивачці. Зазначає, що відповідач проживає окремо від позивачки та остання хвилюється, що відповідач може без її дозволу забрати до себе, оскільки для дітей це велика травма, а батько не здатний забезпечити дітям належний догляд та любов.

Враховуючи вищевикладене, просить визначити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їхньою матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В судове засідання позивачка не з`явилася, однак від її представника до суду надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позов підтримала, просила такий задоволити, щодо ухвалення заочного рішення не заперечила.

Відповідач в судове засідання, повторно, не з`явився, хоча й повідомлявся належним чином про дату, час та місце проведення такого, відзиву та будь-яких інших клопотань від відповідача до суду не надходило.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. Наявних у справі матеріалів про права та обов`язки сторін, достатньо для її розгляду у відсутності відповідача.

Тому суд вважає, що слід згідно ст.280 ЦПК України проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи із такого.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України).

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Мадрид, Іспанія, що підтверджується Свідоцтвом Відділу реєстрації актів громадянського стану Мадрида від 03.09.2021. Батьками зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Толедо, Іспанія, що підтверджується Свідоцтвом Відділу реєстрації актів громадянського стану Толедо №4947237/21 від 23.08.2022. Батьками зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до Довідки №221 від 28.08.2023, виданої Дочірнім підприємством "Дружба Сервіс - Житло 2" Приватного підприємства "Дружба Сервіс - Житло 1" та Акту про встановлення факту проживання від 06.09.2023 за адресою: АДРЕСА_1 проживають наступні особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Згідно Довідок про реєстрацію особи громадянином України №536/202-21 від 17.09.2021 та №536/294-22, виданих Посольством України в Королівстві Іспанія, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані громадянками України.

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №78659485 від 24.01.2017 квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_8 .

Відповідно до Заяв ОСОБА_5 та ОСОБА_8 останні не заперечують проживання ОСОБА_1 та її малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 15.03.2014 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №19051256 від 15.03.2014, квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частиною 1 ст. 161 Сімейного кодексу України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 15.05.2024 зобов`язано Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради надати письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Як вбачається з Висновку органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1116 від 10.07.2024 захищаючи інтереси дитини, керуючись ч.5 ст.19, ст.153, 157, 160, 161 СК України, беручи до уваги пропозиції комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування вважає доцільним визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Окрім цього, в ході розгляду справи судом встановлено, що позивачка має позитивне ставлення до дітей, проявляє щоденну турботу до них, повноцінно виконує батьківські обов`язки щодо щоденного їх утримання та виховання.

При цьому, матеріали справи не містить даних, чи можуть діти проживати із відповідачем (чи забезпечено належні умови проживання), жодного відношення до даного позову відповідач не надав.

Окрім цього, судом враховано, що в умовах воєнного стану виїзд за кордон дітей з одним з батьків дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків (усиновлювачів).

Умови перетинання державного кордону громадянами України у період дії воєнного стану, зокрема дітьми, дітьми з інвалідністю; дітьми, хворими на тяжкі захворювання; дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування визначено пунктами 21-25 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

Відповідно до п. 2 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Аналіз норм чинного законодавства вказує на те, що відповідач не позбавлений можливості здійснити перетин кордону дітей без згоди матері, оскільки з пояснень позивачки (матері дітей) у судовому засіданні вбачається, що відповідач (батько дітей) перебуває на території Іспанії.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Виходячи із обставин даної справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей, визначаючи місце проживання дітей, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, що матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дітей, остання приділяє дітям належну увагу, підтримку та любов до дітей, суд виходить з найкращих інтересів дітей, враховує, що вже досить тривалий час неповнолітні діти проживають разом з матір`ю, приходить до висновку про визначення місця проживання дітей з матір`ю. Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дітей та сприятиме їх повноцінному вихованню та розвитку.

Батько дітей, який безсумнівно відіграє важливу роль у їх житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того з ким діти будуть проживати.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дітьми, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити.

Відповідно до положень статей 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 1073,60 гривень за подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 247, 263, 265, 280, 354, Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дітей задоволити.

Визначити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їхньою матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_3 .

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, код ЄДРПОУ 43459222, адреса: м.Тернопіль, б-р Т.Шевченка, буд.1.

Повний текст рішення виготовлено 27.12.2024.

Суддя Марків Ю.С.