Рішення

від 17.12.2024 по справі 380/11641/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2024 рокусправа № 380/11641/24

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої - судді Потабенко В.А.,

секретаря судового засідання Согор А.Н.,

за участі:

прокурора Шимін Н.М.,

представника позивача Качмара Ю., згідно з договором,

представника відповідача Куликовця І.М., згідно наказу,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання укласти охоронний договір,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова (далі прокурор) в інтересах держави в особі Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (далі Управління охорони історичного середовища, позивач) до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , відповідач), в якій просить:

- зобов`язати власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 26256659, м. Львів, вул. Валова, 20) охоронний договір на частину об`єкта культурної спадщини - пам`ятку архітектури місцевого значення розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , на умовах та в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1768 від 28.12.2001.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що Франківською окружною прокуратурою міста Львова встановлено, що за адресою м. Львів, вул. Івана Котляревського, 47 розташований житловий будинок, який є пам`яткою архітектури місцевого значення «Будинок житловий (вілла ОСОБА_2 ) 1903-1906 р.р.) відповідно до рішення Львівського обласного виконавчого комітету від 05.07.1985 №381. Відповідно до наказу Міністерства культури та інформаційної політики України №1162 від 02.12.2016 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» вказана будівля була занесена до Реєстру, охоронний номер 116-Лв. Вказаний наказ розміщений на офіційному сайті Верховної Ради України. Також внесення будинку по АДРЕСА_3 до Державного реєстру нерухомих пам`яток України підтверджується відомостями самого Реєстру. Зазначений будинок розташований в межах історичного ареалу м. Львова, а також в буферній зоні об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Таким чином, вказаний будинок належить до пам`яток архітектури місцевого значення. Вказаний будинок складається з 4 квартир, які перебувають у власності фізичних осіб, та нежитлових приміщень, які перебувають у власності ОСББ «Ірис». Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником кв. АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . Підставою набуття права власності на кв. АДРЕСА_1 став договір купівлі-продажу квартири від 18.05.2018, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_1 придбав вищевказану квартиру. Відповідно до п. 7 договору купівлі-продажу квартири продавці повідомили покупця ОСОБА_1 про те, що відчужена квартира розташована у будинку, який є пам`яткою архітектури місцевого значення. У зв`язку із цим покупцю роз`яснено зміст ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та п. 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, згідно якої власник пам`ятки чи її і частини чи уповноважений ним орган (особа) зобов`язані не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки або її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини. Таким чином, з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири, відповідачу було відомо про те, що набуте ним майно є пам`яткою архітектури місцевого значення, і про обов`язок укласти охоронний договір. 3 метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, Франківською окружною прокуратурою міста Львова надіслано листи до Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради та до Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної (військової) адміністрації щодо надання інформації про укладення охоронного договору на вищевказане приміщення, внаслідок чого було встановлено наступне. 15.07.2022 ОСОБА_1 , як власник квартири АДРЕСА_1 , звернувся до Управління охорони історичного середовища із заявою про укладення охоронного договору. У відповідь на це звернення, Управлінням охорони історичного середовища підготовлено проект охоронного договору на зазначену пам`ятку культурної спадщини (її частину) та складено акт (візуального огляду) технічного стану пам`ятки. Однак ОСОБА_1 такий договір не підписав. 3 метою підписаннядоговору Управління охорони історичного середовища скеровувало численні листи на адресу ОСОБА_1 (№0004-вих-14244 від 06.02.2024, №0004-вих-33489 від 21.03.2023, №0004-вих-14244 від 06.02.2024). Тобто відповідач був належним чином повідомлений про необхідність підписання охоронного договору, однак до теперішнього часу такий договір не підписав. 22.03.2024 Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації повідомив, що ним скеровано лист до Управління охорони історичного середовища 21.03.2024 (№16-1286/0/2-24) щодо забезпечення укладення охоронних договір із власниками даної пам`ятки архітектури місцевого значення. Однак, до теперішнього часу ОСОБА_1 охоронний договір на об`єкт культурної спадщини за адресою АДРЕСА_2 не укладено, жодних активних дій, спрямованих на його укладення, не вчинено, хоча останньому достеменно відомо як про те, що належний йому об`єкт нерухомості є об`єктом культурної спадщини, так і про необхідність укладення охоронного договору, а отже відповідач умисно ухиляється від виконання покладених на нього законодавством обов`язків. Враховуючи, що упродовж тривалого часу ОСОБА_1 в порушення вимог пам`яткоохоронного законодавства не вчиняє жодних активних дій для підписання охоронного договору на об`єкт культурної спадщини, це зумовлює загрозу знищення, пошкодження та/або псування пам`ятки, оскільки така залишається без захисту та укладених охоронних договорів, а дієві та вкрай необхідні заходи щодо утримання та приведення її до належного стану власником не вживаються. Щодо підстав для представництва інтересів держави прокурором, то зазначає, що у вказаних правовідносинах недобросовісна поведінка ОСОБА_1 щодо неукладення охоронного договору на пам`ятку архітектури місцевого значення порушує інтереси держави, оскільки ухилення відповідача від взяття на себе законодавчо визначених обов`язків з метою збереження такого об`єкту фактично нівелює всю суть взятих на себе Україною міжнародних зобов`язань по захисту культурної спадщини та унеможливлює належне здійснення контролю за станом охорони уповноваженим органом. Згідно з нормами міжнародного права охорона об`єктів спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захист таких пам`яток від руйнації, їх збереження для нинішнього і майбутніх поколінь, становить безпосередній державний інтерес. У свою чергу, у вказаних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Управління охорони історичного середовища, яке не вживає жодних дієвих заходів на захист інтересів держави. За таких обставин прокурор просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 05.06.2024 суддя залишила позов без руху.

Ухвалою від 21.06.2024 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження в адміністративній справі, вирішила розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Відповідач проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві від 23.07.2024 (вх. №55756). Зазначив, що вважає позовні вимоги прокурора безпідставними та передчасними, виходячи з наступного. Як зазначено в позовній заяві, прокурор вважає, що з боку Управління охорони історичного середовища має місце нездійснення захисту інтересів держави та ухилення відповідача від укладення охоронного договору. Натомість, як зазначає прокурор, ОСОБА_1 , як власник квартири АДРЕСА_1 , звертався до Управління охорони історичного середовища із заявою про укладення охоронного договору. Тобто, як слідує з позовної заяви, ОСОБА_1 мав намір укласти охоронний договір у зв`язку з чим звернувся до відповідного уповноваженого органу. У свою чергу Управлінням охорони історичного середовища було складено акт технічного стану пам`ятки та проект охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини. Отже, як власником нерухомого майна, так і уповноваженим органом вживались заходи щодо укладення охоронного договору про що власне зазначено у позовній заяві. Натомість, Франківська окружна прокуратура м. Львова не встановивши причин з яких договір не було укладено (наприклад незгода сторін з редакцією охоронного договору та/або необхідності зміни умов договору), безпідставно зазначає, що уповноваженим органом не вживались заходи спрямовані не зобов`язання укласти договір, хоча до позову було долучено листи Управління охорони історичного середовища, адресовані ОСОБА_1 . Такими чином, прокурор передчасно подав дану позовну заяву, проігнорувавши той факт, що уповноваженим органом вживаються заходи щодо укладення охоронного договору та своїми діями позбавляє уповноважений орган самостійно звернутись до суду із такими позовними вимогами. Також звертає увагу суду, що згідно п. 17 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, охоронний договір на пам`ятку архітектури чи її частину складається за формою згідно з додатком 1 та повинен містити такі додатки: 1) акт технічного стану пам`ятки (форма якого визначається МКІП) з фотофіксацією, що не перевищує трьох місяців до дати укладення охоронного договору. Для комплексів (ансамблів) складається окремий акт на кожну їх складову. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на п`ять років. Якщо стан пам`ятки або її частини значно змінився після проведення робіт на пам`ятці, - протягом п`яти календарних днів після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, розташовуються на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) технічний паспорт; 4) план пам`ятки чи її частини у масштабі 1:100, 1:200 (можуть бути у складі технічного паспорта); 5) план території пам`ятки; 6) паспорт пам`ятки (форма якого визначається МКІП). Проте, зі змісту охоронного договору, який долучений до даної позовної заяви, слідує що такий не містить обов`язкових додатків такого договору, а саме опису культурних цінностей і предметів чи їх відсутність, технічний паспорт та паспорт пам`ятки (форма якого визначається МКІП). Більше того, в проекті охоронного договору зазначено, що паспорт пам`ятки відсутній. За таких обставини, підписання такого проекту договору є неможливим, уповноваженому органу необхідно сформувати проект договору та додатки до нього згідно вимог Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини. Виходячи з наведеного, прокурором було передчасно подано даний позов, необґрунтовано зазначено, що сторони не вживають заходів по укладенню договору, укладення охоронного договору у викладеній редакції є неможливим, а тому вимоги прокуратури не підлягають задоволенню.

31.07.2024 за вх. № 58421 від прокурора надійшла відповідь на відзив, згідно якої чине законодавство України передбачає як безумовний обов`язок власника об`єкта культурної спадщини (його частини) укласти охоронний договір, так і встановлює чіткі строки укладення такого договору.

Ухвалою від 27.11.2024 суд відмовив у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.

Протокольною ухвалою від 27.11.2024 суд закрив підготовче провадження у справі, призначив справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача правову позицію, викладену у відзиві підтримав, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши прокурора, представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_3 , розташований житловий будинок, який є пам`яткою архітектури місцевого значення «Будинок житловий (вілла ОСОБА_2 ) 1903-1906 р.р.) відповідно до рішення Львівського обласного виконавчого комітету від 05.07.1985 №381.

Відповідно до наказу Міністерства культури та інформаційної політики України №1162 від 02.12.2016 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» вказана будівля була занесена до Реєстру, охоронний номер 116-Лв.

Внесення будинку по АДРЕСА_3 до Державного реєстру нерухомих пам`яток України підтверджується відомостями самого Реєстру, де під номером 725 зазначена вілла Кароля Дзядоня Дзєлінського, що у АДРЕСА_3 .

Зазначений будинок розташований в межах історичного ареалу м. Львова, а також в буферній зоні об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Таким чином, вказаний будинок належить до пам`яток архітектури місцевого значення.

Вказаний будинок складається з 4 квартир, які перебувають у власності фізичних осіб, та нежитлових приміщень, які перебувають у власності ОСББ «Ірис».

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником кв. АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1393303146101.

Підставою набуття права власності на кв. АДРЕСА_1 став договір купівлі-продажу квартири від 18.05.2018, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_1 придбав вищезгадану квартиру.

Відповідно до п. 7 договору купівлі-продажу квартири продавці повідомили покупця ( ОСОБА_1 ) про те, що відчужувана квартира розташована у будинку, який є пам`яткою архітектури місцевого значення. У зв`язку із цим покупцю роз`яснено зміст ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та п. 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, згідно якої власник пам`ятки чи її частини чи уповноважений ним орган (особа) зобов`язані не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки або її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Таким чином, з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири, відповідачу було відомо про те, що набуте ним майно є пам`яткою архітектури місцевого значення, та про його обов`язок укласти охоронний договір.

3 метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді Франківською окружною прокуратурою міста Львова надіслано листи до Управління охорони історичного середовища та до Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної (військової) адміністрації щодо надання інформації про укладення охоронного договору на вищевказане приміщення, за результатами чого було встановлено наступне.

15.07.2022 ОСОБА_1 , як власник кв. АДРЕСА_1 , звернувся до Управління охорони історичного середовища із заявою про укладення охоронного договору.

У відповідь на це звернення, Управлінням охорони історичного середовища підготовлено проект охоронного договору на зазначену пам`ятку культурної спадщини (її частину) та складено акт візуального огляду (технічного стану) пам`ятки.

Однак ОСОБА_1 такий договір не підписав.

3 метою підписання договору, Управління охорони історичного середовища скеровувало численні листи на адресу ОСОБА_1 (№0004-вих-14244 від 06.02.2024, №0004-вих-33489 від 21.03.2023, №0004-вих-14244 від 06.02.2024), однак ОСОБА_1 станом на момент розгляду справи в суді договір не підписано.

Крім того, 22.03.2024 Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації повідомив прокурора, що ним скеровано лист до Управління охорони історичного середовища 24.03.2024 (№16-1286/0/2-24) щодо забезпечення укладення охоронних договір із власниками даної пам`ятки архітектури місцевого значення. Інші заходи Департаментом не вживались.

Таким чином, ОСОБА_1 охоронний договір на об`єкт культурної спадщини за адресою АДРЕСА_2 , не укладено, жодних активних дій, спрямованих на його укладення, відповідач не вчинив, хоча останньому достеменно відомо як про те, що належний йому об`єкт нерухомості є об`єктом культурної спадщини, так і про необхідність укладення охоронного договору.

Наведене, на думку прокурора, свідчить про те, що відповідач ухиляється від виконання покладених на нього законодавством обов`язків. Враховуючи, що упродовж тривалого часу в порушення вимог пам`яткоохоронного законодавства ОСОБА_1 не вчиняє жодних активних дій для підписання охоронного договору на об`єкт культурної спадщини, це зумовлює загрозу знищення, пошкодження та/або псування пам`ятки.

Суд при прийнятті рішення враховує такі норми права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985, стороною якої є Україна, для цілей цієї Конвенції вираз «архітектурна спадщина» включає, зокрема, усі будівлі та споруди, що маюсь непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення.

Згідно зі ст. ст. 3, 4 цієї Конвенції кожна Сторона зобов`язується, крім іншого, вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць; запровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об`єктів архітектурної спадщини.

Крім того, за ст. 9 Конвенції кожна Сторона зобов`язується забезпечити, щоб відповідний компетентний орган належним чином реагував на порушення законодавства про охорону архітектурної спадщини. У відповідних випадках він може зобов`язати правопорушника реставрувати об`єкт спадщини, що охороняється, до його первісного вигляду.

Згідно ч. 3 ст. 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Статтею 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Такий договір є першочерговим документом, що встановлює гаранти збереження індивідуально визначеного об`єкту культурної спадщини, ідо враховує його цінність, особливості та стан.

Основним завданням охоронного договору є встановлення режиму використання пам`ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована, видів і термінів виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

До охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам`ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам`ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам`ятки.

Важливим елементом охоронного договору, який підтверджує його публічно-правову природу, є предмет - об`єкт культурної спадщини, правовий режим якого відрізняється від інших матеріальних об`єктів.

Особливий предмет охоронного договору обумовлює спеціальний суб`єктний склад.

Так, охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) та власника (власників) об`єкту культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Укладання такого договору відбувається замість видання органом охорони культурної спадщини індивідуального акта, яким покладається на власника (власників) зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини.

Укладання охоронних договорів має імперативний характер та спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Законом України «Про охорону культурної спадщини» передбачається обов`язкове укладення власником пам`ятки чи її частини охоронного договору з відповідним органом культурної спадщини вже після переходу права власності.

Отже, враховуючи свою правову природу, зміст, суб`єктний склад та мету, охоронний договір, що укладається на підставі ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», є адміністративним, а не господарським договором, як про це стверджує відповідач.

Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18, де суд вказав, що однією із ознак, що дають змогу відрізнити адміністративний договір від цивільно-правового, є мета його укладення. З огляду на те, що сфера функціонування адміністративного договору - це відповідна система державного управління на будь-якому ієрархічному рівні, метою адміністративного договору є реалізація конкретних державних функцій, виражених у встановлених у законодавстві повноваженнях того чи іншого органу. Мета цивільно-правового договору - це задоволення потреб суб`єктів цивільно-правових відносин, отримання прибутку та відповідних майнових і немайнових благ, об`єктів цивільного обороту.

Звідси, судом не беруться до уваги твердження представника відповідача про те, що такий охоронний договір не враховує інтересів ОСОБА_1 .

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 (далі Порядок № 1768) власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання об`єкту культурної спадщини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Таким чином, враховуючи, що договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 був укладений 18.05.2018, відповідач зобов`язаний був укласти охоронний договір до 18.06.2018.

Чого, однак, зроблено не було, що не заперечується відповідачем.

Суд зауважує, що обов`язок укладення охоронного договору покладається саме на власника щодо об`єкту культурної спадщини, а не на орган охорони культурної спадщини і саме від власника повинна виходити ініціатива укладення охоронного договору.

Такий висновок підтверджується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 826/4605/16 та від 25.05.2021 у справі №640/4482/20, а також ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.09.2015 у справі № 826/10265/14.

Так, Верховний Суд у постанові від 13.12.2018 у справі № 826/4605/16 вказав, що п. 5 Порядку № 1768 зафіксовано, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Згідно з п. 6 Порядку № 1768 до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам`ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам`ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам`ятки.

Отже, як вбачається з вищевикладених норм чинного законодавства, юридичні або фізичні особи, які є власниками об`єктів культурної спадщини чи їх частин, зобов`язані укласти з відповіднім органом охорони культурної спадщини охоронний договір саме встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи.

З огляду на викладене, беручи до уваги, що відсутність укладеного охоронного договору фактично позбавляє пам`ятку архітектури місцевого значення за адресою: м. Львів, вул. І. Котляревського, 47, передбачених законодавством гарантій її захисту, а ОСОБА_1 ухиляється від його укладення, наявні підстави для зобов`язання відповідача укласти такий договір у судовому порядку.

Висновки суду в цій справі відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18,згідно яких укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на таке. У вказаних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить:

- забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території;

- забезпечення дотримання режиму використання пам`яток місцевого значення, їх територій, зон охорони;

- забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження;

- видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них;

- укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону.

В свою чергу, згідно з п. 1.1. Положення про Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 483 від 29.03.2024 (далі - Положення) позивач є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 04.02.2021 № 32 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», утвореним відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Основними завданнями Управління охорони історичного середовища є забезпечення виконання вимог закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на території Львівської міської територіальної громади (п. 2.1.1 вищевказаного Положення).

Крім того, відповідно до наказу в.о. начальника відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації №03 від 20.08.2013 «Про делегування окремих повноважень» Управлінню охорони історичного середовища делеговано повноваження з укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини місцевого значення, що знаходяться на території м. Львова, за умови погодження згаданих договорів з відділом охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації (п. 2).

Таким чином, в силу вище визначених норм Закону та Положення Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради с суб`єктом владних повноважень щодо реалізації державної політики у сфері захисту об`єктів культурної спадщини на території міста Львова і саме на нього покладено повноваження щодо укладення охоронних договорів щодо об`єктів культурної спадщини та пам`ятки місцевого значення, а отже, він є тим органом, який уповноважений здійснювати функції держави у зазначених правовідносинах.

За таких обставин, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради є належним позивачем у справі, яке підтримує позов прокурора.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором, то згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист них інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 53 КАС України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, законодавець наділив прокурора правом виконувати субсидіарну роль із захисту державних інтересів, щоб ці інтереси не залишилися незахищеними у разі, якщо відповідний орган такі заходи не вживає, робить це неефективно або неналежно.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави, а також бездіяльність чи неналежна діяльність відповідного уповноваженого органу.

Відповідно до п. п. 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подасться позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, поняття «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 13.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі №915/20/18, від19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а та інших.

Суд погоджується з твердженням прокурора про те, що чинними нормами міжнародного права закріплено виключну цінність об`єктів культурної спадщини для нинішніх і майбутніх поколінь та визначено їх охорону першочерговим завданням для всього людства.

Культурна спадщина є вагомим чинником соціалізації особистості, на якій ґрунтується колективна ідентичність суспільних груп на місцевому, регіональному та національному рівнях. Незворотність втрат культурної спадщини призводить до провалів в історичній пам`ятці, руйнації ідентичності, небезпеки втрати культурного розмаїття й підґрунтя подальшого суспільного розвитку.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини». Охорона об`єктів культурної спадщини визнається одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Отже, держава в особі її органів зобов`язана забезпечувати на своїй території охорону об`єктів культурної та історичної спадщини, вживати заходи для здійснення обліку таких об`єктів, запобіганню руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечувати їх захист, збереження та утримання, що, головним чином, спрямовано на захист суспільного (публічного) інтересу.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.11.2022 у справі №640/16767/21.

З огляду на викладене, відсутність належного захисту та дієвого контролю з боку уповноважених на те органів, яке може мати своїм наслідком невідворотні негативні наслідки для об`єктів культурної спадщини, вимагає безпосереднього та оперативного втручання органів прокуратури.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу.

Зокрема, у справі «Менчинська проти російської федерації» ЄСПЛ зазначив, що сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

У вказаних правовідносинах поведінка ОСОБА_1 щодо неукладення охоронного договору на пам`ятку архітектури місцевого значення порушує інтереси держави, оскільки ухилення відповідача від взяття на себе законодавчо визначених обов`язків з метою збереження такого об`єкту фактично нівелює всю суть взятих на себе Україною міжнародних зобов`язань по захисту культурної спадщини та унеможливлює належне здійснення контролю за станом охорона уповноваженим органом.

У свою чергу, у вказаних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, яке не вживає жодних дієвих заходів на захист інтересів держави, в зв`язку з чим прокурор набув право на представництво інтересів держави у суді.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17), від 10.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень, коли він усвідомлює порушення інтересів держави, мас відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 сам факт незвернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у органів прокуратури виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Суд встановив, що Франківською окружною прокуратурою на адресу Управління охорони історичного середовища 14.03.2024 та 19.04.2021 скеровано листи в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» з вимогою вжити заходів до усунення порушень.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

У відповідь на адресу Франківської окружної прокуратури м. Львова надійшов лист Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 27.03.2024 області, відповідно до якого зазначено, що окрім листування із відповідачем, інші заходи Управлінням охорони історичного середовища не вживались.

Задовольняючи позов у цій справі, суд зазначає, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відтак, належним та ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, який буде спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання Конституції України та нормативних актів у сфері охорони культурної спадщини, у даному випадку, є зобов`язання власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 26256659, м. Львів, вул. Валова, 20) охоронний договір на частину об`єкта культурної спадщини - пам`ятку архітектури місцевого значення розташовану за адресою: м. Львів, вул. І.Котляревського, 47, на умовах та в порядку, визначеним постановою Кабінету Міністрів України №1768 від 28.12.2001 «Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини».

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

В контексті зазначеного, суд звертає увагу на наступне.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 09.12.1994 № 18390/91), вказав, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція) не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005) Суд також звернув увагу на те, що ст. 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 139 КАС України судові витрати в цій справі розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Зобов`язати власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради (ЄДРПОУ 26256659, м. Львів, вул. Валова, 20) охоронний договір на частину об`єкта культурної спадщини - пам`ятку архітектури місцевого значення розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , на умовах та в порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України №1768 від 28.12.2001 «Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини».

Судові витрати в цій справі стягувати не належить.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 27.12.2024.

СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна