Рішення

від 30.12.2024 по справі 420/18197/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/18197/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванова Е.А. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом Одеського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю РД-СТРОЙ СУ-2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю РД-СТРОЙ СУ-2 (далі відповідач) на користь позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 49 428,29 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 850,11 грн. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що згідно статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою ст. 19 і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому виходячи з положень ч. 5 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою ст. 19 Закону № 875-ХІІ, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. В силу ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідач до 15 квітня 2024 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарську санкцію у розмірі 49 428,29 грн. Дана сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях підтверджується Розрахунком сум АГС, який зроблено на підставі даних Пенсійного фонду України. Станом на 28.05.2024 року Відповідач повинен сплатити й пеню виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк, що становить 796,79грн.

Ухвалою від 17.06.2024 відкрито провадження по праві та вирішено розглядати справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 17.06.2024 року зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 06.11.2024 року поновлено провадження у справі.

До суду 15.08.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позов у якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав того, що ТОВ подавало до Одеського міського центру зайнятості звіт за формою 3-НП на робочу силу професія -програміст, кількість вакансій -1. 04.02.2024 року ще раз була подана звітність форми 3-ПН, та законодавством не передбачено повідомляти щорічно про наявність вакансії. Крім того позивач порахував як штатних працівників осіб які не відповідають критеріям штатних працівників визначених наказом №286 від 28.09.2005 року а тому середньооблікова чисельність штатних працівників в 2023 році було 16 та фонд заробітної плати штатних працівників становить 588991,12грн. а середня річна заробітна плата штатного працівника- 36811,95грн.

Дослідивши адміністративний позов, відзив на адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю РД-СТРОЙ СУ-2 є юридичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог чинного законодавства перебуває на обліку за місцем реєстрації у Одеському обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

19.09.2022 року відповідач подав до Одеського міського центру зайнятості звітність форми №3-ПН (первинна) інформація про попит на робочу силу (вакансії) на 2 робочих місця для осіб з інвалідністю -програміст бази даних (копія знаходиться в матеріалах справи).

Також 04.03.2024 року відповідач подав до Одеського міського центру зайнятості звітність за формою №3-ПН (уточнювальна) у якій зазначив про наявність вакансії на 1 робоче місце для осіб з інвалідністю -програміст бази даних (копія знаходиться в матеріалах справи).

Позивач склав 07.03.2024 року розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Товариства з обмеженою відповідальністю РД-СТРОЙ СУ-2 за 2023 рік (а.с.9), відповідно до якого норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 1 особа; середньооблікова кількість штатних працівників за звітний рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб; кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю 0 осіб; середньорічна заробітна плата штатного працівника 49428,29 грн; сума адміністративно-господарських санкцій 49428,29грн.

Позивачем на адресу відповідача скеровано претензію від 26.03.2024р., у якій адресант просить сплатити адміністративно-господарських санкції, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік .

Належним чином наданих до суду доказів сплати вказаної суми матеріали справи не містять.

У зв`язку із несплатою відповідачем до 15 квітня 2024 року адміністративно-господарських санкцій за 2023 рік позивачем було додатково нараховано відповідачу пеню, виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України у розмірі 850,11 грн за період з 16.04.2024 по 28.05.2022 (43 дні).

Враховуючи те, що відповідачем адміністративно-господарські санкції за 2023 рік та пеню у добровільному порядку до бюджету не сплачено, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з адміністративним позовом.

З листа Одеського міського центру зайнятості від 30.07.2024 №3185/06-01-33/42-24 встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю РД-СТРОЙ СУ-2 протягом 2023 року Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми №3-ПН, із зазначенням у Розділі ІІ «Коментарі до даних про вакансії» інформації про категорією громадян, які можуть бути працевлаштовані на вакантну посаду, а саме «інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»» не надавало.

Вирішуючи дану справу, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-XII від 21.03.1991, який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з цим, як визначено частиною третьою вказаної статті, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до вимог статті 19 Закону №875-XIІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 19 даного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» (надалі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України

Згідно з п. 1.4 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства економіки №827-22 від 12.04.2022, форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Відповідно до п. 1.5 вказаного Порядку форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості до дати припинення їхньої діяльності) (далі центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Форма №3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника/фізичної особи-підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).

В силу приписів п. 1.6 зазначеного Порядку роботодавець визначає вид форми №3-ПН первинна або уточнювальна.

Первинна форма №3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).

Уточнювальна форма №3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата(ів) тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади).

Згідно з п. 1.7 цього Порядку актуальність зазначеної(их) у поданій формі №3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця.

Пунктом 1.8 згаданого Порядку передбачено, що роботодавець може самостійно повідомити центр зайнятості про закриття вакансії(й) шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним або фіксованим зв`язком, надсилання повідомлення електронною поштою, а також під час особистої зустрічі з фахівцем центру зайнятості.

Отже, відповідно до цих правових актів на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

При цьому, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19, від 03.08.2023 у справі №120/4975/22.

Водночас суд зауважує, що визначений у Законі №875-XII обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені у частині першій статті 18 Закону №875-XII.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, у повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність таких осіб, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємстві, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Аналогічний висновок щодо правозастосування у спірних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №440/2008/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

При цьому доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 липня 2020 року у справі №804/4097/18.

Та позивач надав до суду на виконання ухвали суду копію наказу №1 від 16.09.2022 року про створення робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю(копія знаходиться в матеріалах справи).

Крім того позивач звертався до суду з аналогічним позовом про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів в 2022 році та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 року по справі № 420/16723/23 відмовлено у задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ "РД-СТРОЙ СУ-2" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Вказане рішення суду набрало законної сили.

У вказаному рішенні суд також встановив, що ТОВ "РД-СТРОЙ СУ-2" у 2022 році подало до Центру зайнятості звітність форми № 3-ПН про попит на робочу силу (вакансії) щодо наявності однієї вакансії для особи з інвалідністю на постійній основі.

Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 10 ст. 19 Закону №875-ХІІ керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Аналогічні положення містяться і в Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Так ч. 1 ст. 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Враховуючи те, що відповідачем не було надано доказів того, що ним було створено робочі місця для осіб з інвалідністю, своєчасно, достовірно, та у повному обсязі проінформовано відповідні установи про наявність відповідних вакантних робочих місць, але фактично не працевлаштовано особу з інвалідністю з причин, які незалежних від нього, суд вважає, що позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджується факт порушення відповідачем положень законодавства, внаслідок чого позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, то підстав для відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 72-79, 241-246, 255 КАС України суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю РД-СТРОЙ СУ-2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач : Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 13901271);

Відповідач : РД-СТРОЙ СУ-2 (вул..Гоголя, буд.23А/9, с.Фонтанка, Одеський район, Одеська область, 67571) код ЄДРПОУ 38368123.

Суддя Е.А. Іванов

.