Постанова

від 23.12.2024 по справі 459/959/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 459/959/23 Головуючий у 1 інстанції: Грабовський В.В.

Провадження № 22-ц/811/3458/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

розглянувшив порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 вересня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 110000,00 грн. відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків внаслідок професійного захворювання.

На обґрунтування позову послався на те, що він працював в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища на підприємствах ДП «Львіввугілля» більше 15 років. 08.06.2001 року відділенням профпатології Львівської обласної клінічної лікарні, йому встановлено професійне захворювання, а саме антракосилікоз І-ІІ ст., вібраційна хвороба І ст., а 05.09.2001 Львівською обласною МСЕК №3 встановлено вперше 50 % втрати професійної працездатності за наслідками отриманого професійного захворювання та ІІІ групу інвалідності. 21.07.2011 року йому збільшено відсоток втрати працездатності до 55% та підтверджено ІІІ групу інвалідності безтерміново. Внаслідок отриманого професійного захворювання йому було завдано значної моральної шкоди у вигляді фізичних та душевних страждань, які виражаються в тому, що відчуває себе неповноцінною людиною, не в змозі вести активне життя, змушений регулярно звертатись за медичною допомогою, проходити лікування, приймати медикаменти. Внаслідок професійного захворювання виникає постійний кашель, задишка, болі в грудях та задишка. Відновлення здоров`я є неможливим.

Рішенням Червоноградськогоміського судуЛьвівської областівід 20вересня 2023року позов задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській областіна користь ОСОБА_1 25000,00 (двадцять п`ять тисяч) гривень моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржило Головне управління Пенсійного Фонду України, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки на спірні правовідносини поширюється дія Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у редакції чинній з 01 січня 2023 року, який покладає відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця, який не створив безпечних умов праці. Зазначає, що кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій, розподіляються на: загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою непрацездатності і загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Вказує, що кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій, не можуть використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вважає, що відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою, а відтак, не є обов`язком Головного управління Пенсійного Фонду України. Наголошує, що відсоток стійкої втрати працездатності є підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому частини втраченого заробітку, однак не підтверджує завдання йому моральної шкоди, а доказів завдання моральної шкоди позивачем не надано.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1ст. 369 ЦПК України).

Згідно із ч. 13ст. 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є стягнення суми, яка не перевищує 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи часткового позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того,що внаслідок ушкодження здоров`я при виконанні трудових обов`язків ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яка з врахуванням тяжкості, глибини та тривалості моральних та фізичних страждань, встановленням інвалідності та втратою працездатності в обсязі 50 відсотків підлягає компенсації в розмірі 25 000 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з підприємством ДП «Львіввугілля», працюючи на Червоноградському шахто-прохідницькому підприємстві, що підтверджується копією його трудової книжки.

Відповідно до акту розслідування професійного захворювання (отруєння) № 4 від 15.06.2001 професійне захворювання у ОСОБА_1 , а саме: антракосилікоз І ст., емфізема легень І-ІІ ст., вібраційна хвороба І ст.,виникло внаслідок контакту з вугільно-породним пилом на протязі стажу роботи у вугільних шахтах, а також контакту з віброінструментами на протязі 20-30% робочого часу на протязі стажу роботи у вугільних шахтах.

Згідно із випискою з акту огляду Обласного МСЕК № 3 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках потреби у додаткових видах допомоги від 05.09.2001 серії ЛВА-2 №006559 позивачеві вперше 05.09.2001 встановлено 50% втрати працездатності від 06.06.2021.

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках потреби у додаткових видах допомоги від 21.01.2011 серії 10ААА №013024 позивачеві встановлено 55% втрати працездатності та третю групу інвалідності безтерміново.

У зв`язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці позивач був змушений періодично звертатися за медичною допомогою, що підтверджується витягами з медичної карти амбулаторного хворого.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 43, ч. 1 ст. 46 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом і 3 групи інвалідності, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіянняцієїшкоди потерпілому.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг (частина друга статті 13 Закону № 1105-XIV у вказаній редакції).

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть (частина перша статті 14 Закону № 1105-XIV).

Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, Закон № 1105-XIV пов`язував з настанням страхового випадку.

Висновком МСЕК від 05.09.2001 року позивачу вперше встановлено 50% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням.

20 березня 2007 року набрав чинності Закон № 717-V, згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону № 1105-XIV визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237? КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкодиза рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон № 1105-ХІV, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Таким чином, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Проте, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, урішеннях від 13 травня 1997 року N 1-зп, від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року N 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року N 6-рп/2012 Конституційний Суду Українизазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Вказаних висновків у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18), а тому в силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України їх слід врахувати при вирішенні цього спору.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була завдана моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 459/3304/16-ц (провадження № 61-27804св18).

Отже, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (Закону № 1105-ХІУ), тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. В даному випадку спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону №1105-ХІУ повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування моральної шкоди настає з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області з 01 січня 2023 року припинено та реорганізовано шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

З 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №2620-IX від 21 вересня 2022 року (далі-Закон №2620-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2620-IX Припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1323 «Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням» встановлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 3 вищезазначеної постанови доручено Пенсійному Фонду України з 02 січня 2023 року забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року.

З січня 2023 року здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фактично забезпечено Пенсійним Фондом України та його органами.

Таким чином Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України.

Відповідно до ч.1 статті 1168 ЦКморальна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Постановою Львівського апеляційного суду від 22.11.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 вересня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я в частинівизначення суми відшкодування моральної шкоди змінено, стягнувши з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 55 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди. В решті рішення суду залишено без змін.

При цьому, колегія суддів виходила з того, що внаслідок ушкодження здоров`я, ОСОБА_1 безумовно, спричинені моральні страждання, зважаючи на глибину, тривалість та характер моральних і фізичних страждань, необхідність лікування, втрату у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та прийшла до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 55 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що відповідно до ст.. 375 ЦПК України рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 вересня 2023 року в незміненій під час апеляційного перегляду частині слід залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 вересня 2023 року в незміненій під час апеляційного перегляду частині постановою Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Повний текст постанови складено 23.12.2024 року.

Головуючий:Ванівський О.М.

Судді:Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.