Постанова

від 30.12.2024 по справі 520/12365/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 р. Справа № 520/12365/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, по справі № 520/12365/22

за позовом ОСОБА_1

до Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області , Північно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області (далі відповідач-1, ГУ Держпраці в Харківській області), Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі відповідач-2, Міжрегіональне управління) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області від 29 листопада 2022 року №08- 03/304 "Про звільнення з посади головного державного інспектора відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_2 »;

- зобов`язати Північно-Східне міжрегіонального управління Державної служби з питань праці поновити ОСОБА_2 з 30 листопада 2022 року на посаді, з якої звільнено і яка існує на даний час - головного державного інспектора відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, або на аналогічній посаді, що відповідає його освітньому рівню, профілю професійної компетентності та кваліфікаційному досвіду роботи;

- стягнути з Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.11.2022 року по день ухвалення рішення суду, без врахування обов`язкових до сплати платежів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 520/12365/22 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області, Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Визнано протиправним та скасовано наказ голови Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області від 29 листопада 2022 року №08- 03/304 "Про звільнення з посади головного державного інспектора відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_2 ".

Поновлено ОСОБА_1 з 30 листопада 2022 року на посаді головного державного інспектора відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області.

Стягнуто з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 342658 (триста сорок дві тисячі шістсот п`ятдесят вісім) грн 32 коп. з відрахуванням належних до сплати податків і зборів.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.

ГУ Держпраці в Харківській області, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для справи, у зв`язку з чим просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-1 посилається помилковість висновків суду першої інстанції про те, що Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці не є правонаступником ГУ Держпраці Харківській області, адже Постановою КМУ № 14 не передбачено правонаступництво територіальних органів які ліквідуються, лише, як зазначено в даній постанові, регіональні територіальні органи Державної служби з питань праці що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1. При цьому, відповідач-2 посилався на судову практику у справах № 440/395/20 та № 240/455/20.

Між тим, відповідач-1 звільнення позивача вважає цілком законним, не працевлаштування останнього відбулось не з вини суб`єкта призначення, а за власним бажанням ОСОБА_1 , у зв`язку з чим не обґрунтовано стверджувати, що мало місце вимушеного прогулу. Відповідачем-1 також зазначено, що судом першої інстанції не застосовано приписи частини другої статті 235 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік, в той час коли зволікання у розгляді справи відбулося не з вини відповідача-1.

Окрім того, відповідачем-1 зауважено, що поновлення на посаді позивача з 30.11.2022 не відповідає приписам закону, адже цей день (30.11.2022) уважається останнім робочим днем працівника, тому позивач підлягає поновленню на посаді державної служби саме з 01 грудня 2022 року.

Не погоджуючи із доводами апеляційної скарги позивачем подано до суду апеляційної інстанції письмовий відзив, в якому він просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла до висновків про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача-2, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 17.05.2021 призначений Головним управлінням Держпраці у Харківській області на посаду головного державного інспектора відділу з питань гігієни праці управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму, як переможець конкурсу з випробувальним строком три місяці. 17 серпня 2021 року присвоєно 7 ранг державного службовця.

10 вересня 2021 року позивача переведено на посаду головного державного інспектора відділу нагляду в машинобудуванні, енергетиці, в АПК та СКС управління нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки, за його згодою зі збереженням 7-го рангу державного службовця. 26 січня 2022 року позивача переведено на посаду головного державного інспектора відділу розслідування, аналізу та обліку аварій, виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму, за його згодою із збереженням 7-го рангу державного службовця.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 14 було утворено Північно-Східне міжрегіональне управління Держпраці та зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 17.10.2022 (код ЄДРПОУ 44730367).

Наказом Державної служби з питань праці від 17.01.2022 № 19 Про ліквідацію Головного управління Держпраці у Харківській області було прийняте рішення ліквідувати як юридичну особу публічного права ГУ Держпраці у Харківській області (код ЄДРПОУ 39779919); утворено комісію з ліквідації ГУ Держпраці у Харківській області (далі Комісія) та призначено голову Комісії.

Станом на час розгляду справи ГУ Держпраці в Харківській області перебуває в стані припинення, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наданою відповідачем.

Наказом ГУ Держпраці у Харківській області № 121 від 24.01.2022 Про проведення заходів щодо наступного вивільнення працівників у зв`язку із ліквідацією ГУ Держпраці у Харківській області прийнято рішення здійснити письмове персональне попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією всіх працівників ГУ Держпраці у Харківській області в термін до 31.01.2022.

27 січня 2022 року Головою комісії з ліквідації ГУ Держпраці у Харківській області Гулян В. попереджено ОСОБА_1 , про наступне звільнення з займаної посади на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці».

29 листопада 2022 року наказом №08-03/304 Головою комісії з ліквідації ГУ Держпраці у Харківській області звільнено ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму ГУ Держпраці у Харківській області, 30 листопада 2022 року у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підстава: наказ Державної служби України з питань праці від 17.01.2022 №19 «Про ліквідацію ГУ Держпраці у Харківській області», наказ ГУ Держпраці у Харківській області від 24.01.2022 №121 «Про проведення заходів щодо наступного вивільнення працівників у зв`язку із ліквідацією ГУ Держпраці у Харківській області», попередження про наступне звільнення.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що суб`єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами факт правомірності припинення перебування позивача на посаді, а оскаржуваний наказ прийнято без врахування всіх обставин і підстав звільнення, з порушенням чинного законодавства, без дотримання принципу пропорційності, що має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо його скасування у судовому порядку, поновлення позивача на посаді з 30.11.2022 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 342658,32 грн.

Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронат на служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункту 17 частини першої статті 4 КАС України).

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі Закон № 889-VIII).

Згідно з вимогами частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами першою, другою та третьою статті 5 Закону № 889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону № 889-VIII).

Відповідно до частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу.

На підставі частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону № 889-VIII.

На підставі частин другої, третьої статті 81 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Відповідно до статті 87 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно зі статтею 82 ЦК України, на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

На підставі частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною другою статті 104 ЦК України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі статтею 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.

Отже, ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Верховний Суд України в постановах від 17.10.2011 (справа №21-237а11), від 28.10.2014 (справа №21-484а14), від 19.01.2016 (справа №810/1783/13-а), від 08.11.2024 (справа №340/222/20) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.

Як встановлено колегією суддів, постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці", серед іншого, ліквідовані як юридичні особи публічного права Управління Держпраці у Сумській області, Управління Держпраці у Полтавській області, Головного управління Держпраці у Харківській області та утворено Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці як юридичну особу публічного права.

Окрім того, у підпункті 3 пункту 3 приведеної Постанови Кабінету Міністрів України установлено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема, Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці у Сумській області, Управління Держпраці у Полтавській області, Головного управління Держпраці у Харківській області.

При цьому, у постанові Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 14, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Державної служби України з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів Державної служби України з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Державної служби України з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).

З огляду на викладене та, враховуючи зміст постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 14 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, вбачається, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Головного управління Держпраці у Харківській області як юридичної особи публічного права. До правонаступника - новоствореної особи - Північно-Східного міжрегіонального управління Держпраці, перейшли як завдання та функції щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Головним управлінням Держпраці у Харківській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

Таким чином, є неприйнятними доводи апеляційної скарги відповідача-1, що в спірних правовідносинах відбулася ліквідація державного органу.

Повертаючись до обставин справи, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 з 17.05.2021 працював у ГУ Держпраці у Харківській області, а з 26 січня 2022 року обіймав посаду головного державного інспектора відділу розслідування, аналізу та обліку аварій, виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму, за його згодою із збереженням 7-го рангу державного службовця (а.с. 18-32 том 1).

27 січня 2022 року Головою комісії з ліквідації ГУ Держпраці у Харківській області Гулян В. попереджено ОСОБА_1 , про наступне звільнення з займаної посади на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (а.с. 15 том 1).

29 листопада 2022 року наказом №08-03/304 Головою комісії з ліквідації ГУ Держпраці у Харківській області звільнено ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму ГУ Держпраці у Харківській області, 30 листопада 2022 року у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підстава: наказ Державної служби України з питань праці від 17.01.2022 №19 «Про ліквідацію ГУ Держпраці у Харківській області», наказ ГУ Держпраці у Харківській області від 24.01.2022 №121 «Про проведення заходів щодо наступного вивільнення працівників у зв`язку із ліквідацією ГУ Держпраці у Харківській області», попередження про наступне звільнення (а.с. 16 том 1).

Водночас, виходячи з приведених вище положень, оскільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 14 у контексті положень статті 104 ЦК України фактично відбулася реорганізація Головного управління Держпраці у Харківській області як юридичної особи публічного права та до новоствореної особи перейшли як завдання та функції щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється, колегія суддів вважає, що у суб`єкта призначення в спірних правовідносинах на час попередження позивача про звільнення був наявний обов`язок дотримуватися процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII), а саме запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Так, статтею 6 Закону № 889-VIII визначено, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

До категорії "Б", зокрема, належать посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів.

До категорії "В" належать інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б".

Приписи статті 2 Закону № 889-VIII визначають термін «рівнозначна посада» як посаду державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VIII, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Як свідчать матеріали справи, на виконання обов`язку відповідно до приписів частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення попередженням (а.с. 15 том 1) не запропонував будь-яку іншу рівнозначну посаду або нижчу посаду державної служби, що не заперечується сторонами по справі.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994 № 4, від 26.10.1995 № 18, від 25.05.1998 № 15) роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Поряд з цим, згідно частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено наявності встановлених законом підстав для звільнення позивача з посади та не додержано порядку звільнення позивача.

Відповідно частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб`єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами факт правомірності припинення перебування позивача на посаді, а оскаржуваний наказ прийнято без врахування всіх обставин і підстав звільнення, з порушенням діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо його скасування у судовому порядку.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апеляційної скарги відповідача-1 на правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №440/395/20 та від 17.06.2021 у справі № 240/455/20, оскільки, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17, відповідно до якого під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція, якою у даній справі є позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 08.11.2024 (справа №340/222/20).

Згідно з вимогами частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з абзацом 2 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Верховний Суд України у постанові від 28.10.2014 у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.08.2018 по справі №826/16311/16, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Враховуючи встановлений судом факт незаконного звільнення позивача з посади, колегія суддів вважає, що позивач підлягає поновленню на попередньо займану посаду - заступника начальника відділу нагляду на виробництві і на об`єктах підвищеної небезпеки управління нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки Головного управління Держпраці у Харківській області.

Натомість, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді саме з 30 листопада 2022 року, оскільки поновлення позивача на посаді має відбуватися з 01 грудня 2022 року, тобто з наступного дня після звільнення, а не з 30 листопада 2022 року, як помилково указав суд першої інстанції, адже день звільнення є останнім робочим днем працівника.

Отже, задовольняючи позовні вимоги у цій частині, суд першої інстанції не врахував того, що останнім робочим днем позивача було 30 листопада 2022 року, у зв`язку з чим поновлення на посаді має бути з наступного дня після звільнення, тобто з 01 грудня 2022 року.

Таким чином, у цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача-1 про те, що відсутня вина відповідача у тривалому розгляді справи, в той час як за приписами частини другої статті 235 КЗпП України стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відбувається не більше як за один рік, колегія суддів зазначає наступне.

Так, за приписами частин другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з вимогами статті 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п. з п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадку вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що відповідно до довідки ГУ Держпраці у Харківській області № 07-39/16 від 09.12.2022 середньоденний заробіток позивача складає 696,46 грн (а.с. 17 том 1), який обрахований виходячи із двох останніх місяців роботи позивача (жовтень 2022 року та листопада 2022 року).

З огляду на висновки суду апеляційної інстанції щодо визначення наступного дня після звільнення, період вимушеного прогулу позивача слід обраховувати з 01 грудня 2022 року (наступний день після звільнення) по 16.10.2024 (дату ухвалення судом першої інстанції рішення про поновлення на посаді), і відповідно становить 490 робочих дні (з урахуванням воєнного стану) =22 (2022 рік) + 260 (2023 рік) + 208 (2024 рік).

При цьому, колегія суддів зауважує, що за приписами частини другої статті 235 КЗпП України саме вина працівника щодо розгляду справи понад рік, має значення при вирішенні питання про зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню із роботодавця.

Отже, судом першої інстанції було вірно зауважено, що вина працівника у розгляді справи понад один рік відсутня, адже позивач своєчасно звернувся до адміністративного суду, проте справа в суді першої інстанції була перерозподілена на іншого суддю.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача-1 в апеляційній скарзі про відсутність вини ГУ Держпраці в Харківській області щодо тривалого розгляду справи по поновлення на посаді позивача, задля застосування обмеження періоду в один рік для обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню в силу приписів статті 235 КЗпП України.

Відтак, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 01.12.2022 по 16.10.2024 складає 341265,40 грн (696,46 грн (середньоденний заробіток позивача) х 492 (робочі дні за час вимушеного прогулу).

У зв`язку з викладеним, оскільки судом апеляційної інстанції було встановлено новий період для обрахунки середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, що потягло за собою зміну розміру суми, що підлягає стягненню, рішення суду першої інстанції у відповідній частині підлягає зміні.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При цьому, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).

Підсумовуючи приведене вище, колегія суддів констатує, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 520/12365/22 підлягає зміні, виклавши абзаци третій та четвертий в новій редакції.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 по справі № 520/12365/22 - змінити, виклавши абзаци третій та четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Поновити ОСОБА_1 з 30 листопада 2022 року на посаді головного державного інспектора відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 341 265 (триста сорок одну тисячу двісті шістдесят п`ять) грн 40 (сорок) копійок з відрахуванням належних до сплати податків і зборів».

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 520/12365/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич