Постанова

від 30.12.2024 по справі 480/6738/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 р.Справа № 480/6738/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Токар А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 01.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/6738/24

за позовом Головного управління ДПС у Сумській області

до ОСОБА_1 , Державного підприємства "Вирівське"

про застосування тимчасового обмеження керівнику юридичної особи у праві виїзду за межі України,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Сумській області звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , Державного підприємства "Вирівське", в якому просило застосувати тимчасове обмеження керівнику Державного підприємства "Вирівське" у праві виїзду за межі України до моменту погашення податкового боргу на загальну суму 2 753 501,99 грн. або у разі внесення інформації до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про зміну керівника Державного підприємства "Вирівське" або в разі початку судових процедур у справах про банкрутство щодо Державного підприємства "Вирівське".

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 позовну заяву повернуто позивачу.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 01.08.2024, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України, та на невідповідність висновкам суду обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ухвалою суду від 31 липня 2024 року позовна заява була залишена без руху, оскільки позивач не виклав зміст позовних вимог до другого відповідача та не обґрунтував час виникнення обставин, з якими він пов`язує підстави звернення до суду відповідно до ст. 283 КАС України, у зв`язку з чим позивачу був наданий строк для усунення недоліків позовної заяви до 09.00 год. 01 серпня 2024 року.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху було надіслано позивачу в його електронний кабінет.

Документ доставлено до електронного кабінету 01.08.2024 о 02:14.

Відповідно до ч. 3 ст. 283 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини другої цієї статті суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків.

Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику заяви та доданих до неї документів.

Приймаючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що подана позовна заява підлягає поверненню, оскільки позивач не виправив недоліки позовної заяви у встановлений строк, отже наявні підстави, передбачені п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України для повернення позовної заяви.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно приписів п. 87.13 ст. 87 Податкового кодексу України, у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу тимчасового обмеження права громадян України на виїзд за межі території України врегульовані ст. 289-2 КАС України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 289-2 КАС України у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.

Пункт 7 частини 1 статті 283 КАС України встановлює, що провадження у справах за зверненням податкових та митних органів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента - боржника у праві виїзду за межі України.

Отже, норми п. 7 ч. 1 ст. 283 КАС України передбачають право податкового органу звернутися до суду щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи - боржника у праві виїзду за межі України, яке кореспондує з приписами п. 87.13 ст. 87 Податкового кодексу України.

Усі наведені норми введено у дію згідно Закону України від 30.11.2021р. № 1914-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень", яким до Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України внесено відповідні зміни та вони регулюють однопредметні правовідносини.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що норма ст. 289-2 КАС України, як і норма п. 7 ч.1 ст. 283 КАС України, визначають єдину підставу для звернення до суду податкового органу, яка визначена п. 87.13 ст. 87 Податкового кодексу України.

Разом з тим, стаття 87 Податкового кодексу України не визначає з заявою або позовною заявою має звертатись до суду контролюючий орган за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.

При цьому, згідно частини 3 п. 87.13 ст. 87 Податкового кодексу України визначено, що тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України встановлюється як забезпечувальний захід виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що контролюючий орган, звертаючись до адміністративного суду, самостійно визначає порядок такого звернення: в загальному порядку або відповідно до ст. 283 КАС України з метою термінового розгляду, про що обов`язково зазначається в позовній заяві, звертає увагу суду, що законодавцем визначено, що в порядку ст. 283 КАС України контролюючий орган може звернутися до суду виключно у разі безспірності таких вимог, в даній справі позивач звернувся до суду з вказаною вимогою відповідно ст. 289-2 КАС України, якою не встановлено строків звернення до суду. На думку апелянта, позовна заява Головного управління ДПС у Сумській області відповідає вимогам статей 160, 161, 289-2 КАС України, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, підсудна Сумському окружному адміністративному суду, із зазначенням всіх підстав та обґрунтувань, що стосується позовних вимог, з наданням підтверджуючих документів та зазначенням судової практики даної категорії справ.

Визначаючи характер поданої заяви, судова колегія виходить з того, що стаття 289-2 КАС України містить конкретну підставу для звернення до суду - несплату податкового боргу протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги. Стаття 283 КАС України (п. 7 ч. 2) такої вимоги не містить та пов`язує звернення до суду податкового органу з виконанням ним визначених законом повноважень.

Слід зазначити, що норми ст. 289-2 КАС України не встановлюють інших строків звернення до суду, ніж передбачені ч. 2 ст. 283 КАС України, визначаючи необхідність дотримання 240 календарних днів несплати податкового боргу з дня вручення платнику податків податкової вимоги як необхідний запобіжник, які дозволяє уникнути передчасному зверненню до суду податкового органу з позовом про обмеження виїзду керівника платника податків - боржника до спливу строку, коли платник податків має можливість самостійно сплатити податковий борг.

Також, як зазначено вище, стаття 283 КАС України вказує на можливість звернення податкового органу до суду при здійсненні ним визначених законом повноважень, що включає необхідність забезпечення виконання рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах заява або позовна заява має бути подана виключно з підстав, визначених п. 87.13 ст. 87 Податкового кодексу України, та в разі її подання з дотриманням вимог ст. 283 КАС України - у строк не більше 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

Доводи податкового органу про його можливість самостійно визначати форму, в якій він здійснює звернення до суду не доведені посиланням на відповідні нормативні акти, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що заява в даній справі, незалежно від формулювання її назви, має бути подана податковим органом з дотриманням строку, визначеного ч. 2 ст. 283 КАС України, тобто протягом 24 годин з моменту ухвалення керівником контролюючого органу рішення про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу.

Приймаючи ухвалу від 31.07.2024, суду першої інстанції відмітив, що вказана позовна заява була залишена без руху, оскільки позивач не виклав зміст позовних вимог до другого відповідача та не обґрунтував час виникнення обставин, з якими він пов`язує підстави звернення до суду відповідно до ст. 283 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 283 КАС України у разі недотримання вимог частини другої цієї статті суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків, у зв`язку з чим позивачу був наданий строк для усунення недоліків позовної заяви до 09.00 год. 01 серпня 2024 року.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху було надіслано позивачу в його електронний кабінет.

Документ доставлено до електронного кабінету 01.08.2024 о 02:14.

Як вбачається зі спірної ухвали, котра постановлена судом першої інстанції 01.08.2024 об 09 год. 56 хв., позивач не виправив недоліки позовної заяви у встановлений строк.

Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику заяви та доданих до неї документів.

Беручи до уваги те, що на виконання ухвали про залишення заяви без руху, позивач не виправив недоліки позовної заяви у встановлений строк, судова колегія вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що контролюючим органом у встановлений судом строк не виконано вимоги ухвали суду про залишення заяви без руху, у зв`язку з чим ця заява підлягає поверненню заявнику.

Доводи апелянта про неможливість своєчасного виконання ухвали від 31.07.2024 про залишення позовної заяви без руху, з огляду на те, що з початку робочого дня 01.08.2024 станом на 08:00 год. (початок робочого дня Головного управління) в електронному кабінеті Головного управління ДПС у Сумській області підсистеми Електронний Суд вже знаходилось 167 нових повідомлень, що надійшли в період з 17:00 год. 31.07.2024 (після робочого дня) та до 08:00 год. 01.08.2024 (до початку робочого дня), які необхідно було опрацювати діловодній службі на предмет визначення виконавця та термінів виконання та враховуючи велику чисельність нових повідомлень (167), які підлягали опрацюванню, позивач фактично не міг би протягом години з 08:00 - 09:00 год. 01 серпня 2024 року ознайомитись з усіма повідомленнями, які надійшли в його електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки неналежна організація трудового процесу з боку відповідальних осіб є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо реалізації свого права на виконання ухвали від 31.07.2024 про залишення позовної заяви без руху в порядку, передбаченому вимога ст. 283 КАС України.

Колегія суддів також наголошує, що встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 283 КАС України повернення заяви не є перешкодою для повторного звернення з нею до суду після усунення її недоліків, але не пізніше ніж протягом 48 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

Отже, колегія суддів переглянувши ухвалу суду першої інстанції, вважає, що при її прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а спірну ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 283, 289-2, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 по справі №480/6738/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. СпаскінСудді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич