Постанова

від 30.12.2024 по справі 440/9070/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 р. Справа № 440/9070/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління державної міграційної служби України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2024, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, м. Полтава по справі № 440/9070/24

за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2

до Управління державної міграційної служби України в Полтавській області в особі територіального підрозділу - Миргородського відділу УДМС у Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної міграційної служби України в Полтавській області в особі територіального підрозділу - Миргородського відділу УДМС у Полтавській області, в якому просила суд:

- визнати протиправною відмову Управління державної міграційної служби у Полтавській області в особі територіального підрозділу - Миргородського відділу УДМС у Полтавській області, щодо видачі її сину паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII;

- зобов`язати Управління державної міграційної служби у Полтавській області в особі територіального підрозділу - Миргородського відділу УДМС у Полтавській області оформити та видати її сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 задоволено.

Визнано протиправною та скасовано відмову Миргородського відділу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Зобов`язано Миргородський відділ Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби у Полтавській області (вул. Юліана Матвійчука, буд.63, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 37829297) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Миргородським МРВ УМВС України в Полтавській області 25 квітня 2002 року) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що на сьогодні в Україні є дві встановлені форми паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року та у формі ID-картки. Правове регулювання оформлення та видачі кожного паспортного документа чітко визначено законом.

На момент звернення до Миргородського відділу УДМС заявнику виповнилося 14 років, тому його звернення із заявою про документування паспортом громадянина України у формі книжечки у відповідності до вказаних нормативно правових актів є передчасним.

У Положенні 2503-XII на яке посилається позивач, у п. 2 зазначено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Апелянт зауважив, що видати паспорт у формі книжечки ОСОБА_2 , що на даний час має вік 14 років - неможливо, адже немає жодного законного положення, що дозволило чи урегульовувало б зазначену процедуру.

Звертає увагу на те, що в даному випадку самими Позивачами не виконані всі умови, визначені законодавством України, а суб`єкт владних повноважень не може діяти всупереч Конституції та законам України.

УДМС, Миргородським відділом не порушено прав позивача при розгляді даної заяви. Позивачам була надана письмова відповідь на звернення як отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року по досягненню 16-річного віку.

Позивач на час звернення до відповідача із заявою мав повних 14 років, тобто, досяг віку, з якого за нормами статті 21 Закону №5492-VI передбачено видачу паспорта громадянина України вперше на чотири роки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Однак від такої форми паспорта позивач відмовляється, про що повідомив у поданій відповідачу заяві.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 18.06.2024 за вх. № КО-7/6/5332-24 до Миргородського відділу надійшла заява довільної форми щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 . До заяви додано заяву про видачу паспорта відповідно до Додатку 1 до Тимчасового порядку, дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см, оригінал та копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , оригінал та копію паспорту матері ОСОБА_1 , копію витягу з реєстру територіальної громади /а.с.28-34/.

Листом від 12.07.2024 за вих. № КО-7/6/5332-24/5332/8-24 Миргородський відділ Управління державної міграційної служби України в Полтавській області повідомив позивача про те, що відповідно до тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС від 06.06.2019 №456, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591 та на підставі постанови Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, якою затверджено Положення про паспорт громадянина України, пунктами 1, 2, 3 якого визначено, зокрема, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, паспорт видається кожному громадянину України Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку /а.с. 35/.

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що Миргородський відділ Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області протиправно відмовив ОСОБА_2 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до приписів статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Згідно зі статтею 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Як вірно зауважив суд першої інстанції, в спірному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п.25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п.61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільств» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини».

Отже, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Частиною третьою статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI) передбачено, що паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.

Разом з тим, на цей час діє Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992 (далі Положення №2503-ХІІ), відповідно до пункту другого якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Згідно з пунктом 3 Положення №2503-ХІІ бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У постанові від 19.09.2018 Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 висловила правову позицію, згідно з якою особа не позбавлена можливості отримання паспорта у вигляді книжечки замість паспорта у вигляді ID-картки.

Судовим розглядом встановлено, що станом на час звернення позивача до відповідача із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виповнилося 16 років.

Згідно з частиною другою статті 21 Закону №5492-VI, кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

Разом з тим, відповідно до пункту 2 Положення №2503-ХІІ паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Отже, з прийняттям Закону №5492-VI, паспорт громадянина України видається з 14 років та є обов`язком особи, яка досягла 14 років, його отримати.

Відсутність паспорту громадянина України з 14 років перешкоджає такій особі у реалізації її гарантованих Конституцією України прав та свобод.

У свою чергу паспорт громадянина України у формі книжечки, як це передбачено Положенням №2503-ХІІ, видається з 16 років.

Відповідно до частини 3 статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на те, що Закон №5492-VI має вищу юридичну силу ніж Положення №2503-XII, то у спірних правовідносинах щодо віку видачі паспорту громадянина України необхідно застосувати приписи статті 21 Закону №5492-VI.

Також, суд акцентує увагу на тому, що положення статті 21 Закону України № 5492-VI мають імперативний характер щодо зобов`язання кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України.

Оскільки чинна редакція Закону №5492-VI не передбачає альтернативи паспортам з безконтактним електронним носієм дітям з 14 до 16 років і не може забезпечити реалізацію такого права, то це право має реалізовуватися у спосіб, передбачений Положенням №2503-XII, шляхом видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без електронного носія до досягнення дитиною 16 років.

Питання права особи по досягненню нею 14-річного віку на отримання паспорта України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ, у зв`язку з ненаданням нею згоди на обробку персональних даних, було предметом дослідження Верховного Суду за наслідками якого сформовано висновок у постановах від 18.11.2021 у справі № 420/4049/20, від 21.12.2022 у справі № 420/5353/20 та у подальшому підтримано у постановах від 17.05.2023 у справі № 420/12574/21 та від 09.11.2023 у справі № 380/16510/22 за подібних правовідносин із справою, що розглядається. Висновки, наведені у вказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищезазначеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що Миргородський відділ Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області протиправно відмовив ОСОБА_2 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.

Зважаючи на встановлені фактичні обставини справи та беручи до уваги норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 року по справі № 440/9070/24 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління державної міграційної служби України в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 по справі № 440/9070/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва