Ухвала

від 27.12.2024 по справі 464/1517/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/1517/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/1229/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі: ОСОБА_5

розглянувши в м. Львові у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Сихівського районного суду м.Львова від 12 грудня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023140000000203від 12 грудня 2023 року ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1,2,3 ст.307 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 12 грудня 2024 року клопотання прокурора задоволено та продовжено ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 08 лютого 2025 року.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції, зокрема, вказав, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою враховуєінтереси суспільства у відношенні до суспільної небезпеки та неможливостізастосування йому більш м`якого, окрім виняткового, запобіжного заходу, що не зможе запобігти доведеним прокурором ризикам, передбаченимст.177 КПК України, а стороною захисту не надано доказів, які б свідчили про зменшення або зникнення/відсутність встановлених ризиків.

На вказану ухвалу захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 12 грудня 2024 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави щодо обвинуваченого ОСОБА_6 .

Вважає оскаржувану ухвалу в частині не визначення розміру застави необгрунтованою та такою, що не містить у собі беззаперечних підстав для задоволення клопотання в повному обсязі.

Наголошує, що клопотання прокурора не відповідає вимогам глави 18 КПК України за формою і змістом, а безпосередня наявність клопотання не є підставою для обов`язкового його задоволення. Аналогічний висновок зробив ВСУ у постановах від 07.11.2019 у справі №145/972/16- к, 06.02.2020 у справі №159/5741/18, 14.01.2021 у справі №693/1329/18,08.04.2021 у справі №643/1707/13-к, 07.10.2021 у справі №166/362/19. Стверджує, що прокурор, вкотре подаючи клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у своєму клопотання покликається на неіснуючі обставини та надумані факти, що є виключно його припущеннями, які не підтверджуються жодним із представлених доводів стороною обвинувачення, і які не були жодним чином перевірені судом через відсутність будь-яких додатків до самого клопотання.

Звертає увагу суду, що стороною обвинувачення не наведено жодних доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 , а за результатами проведених у житлі ОСОБА_6 обшуків, а також у автомобілях, якими він користувався - не було знайдено абсолютно нічого, що має те чи інше відношення до даного кримінального провадження.

Здійснивши аналіз матеріалів справи, вважає доводи прокурора та мотиви суду першої інстанції про відсутністьпідстав длявизначення розмірузастави передчасними,оскільки максимальнийрозмір заставибуде достатнімдля забезпеченнявиконання обвинуваченим,покладених нанього процесуальних обов`язків та запобігання існуючим ризикам, а також буде пропорційним, співмірним заходом, який не становитиме надмірний тягар.

Просить врахувати суд, що мати обвинуваченого перенесла декілька операційних втручань, проходить післяопераційну реабілітацію та за показами лікарів потребує постійного догляду, через неможливість вільно самостійно пересуватися, а саме ОСОБА_6 здійснює догляд за своєю матір`ю.

Звертає увагу на те, що обвинувачений утримується під вартою без можливості внесення застави чи то іншої альтернативи запобіжного заходу надмірно тривало. Так, лише в рамках судового розгляду вказаного кримінального провадження, строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжується судом першої інстанції вже 8 раз.

Стверджує, що єдиний ризик, який суд першої інстанції вважав підставним це переховування від суду, а усі інші ризики, зазначені у клопотанні прокурора суд першої інстанції визнав необгрунтованими. Зі змісту клопотання не вбачається реального обґрунтування можливості переховування. ОСОБА_6 не переховувався раніше, постійно проживає за адресою своєї реєстрації, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей та мати пенсіонерку. При цьому, мати часто хворіє, перебуває на стаціонарному лікуванні і саме ОСОБА_6 допомагає та опікується нею. судом не було взято до уваги той факт, що протягом часу після внесення застави процесуальна поведінка ОСОБА_6 була ідеальною, він являвся за першим ж викликом слідчого та суду і виконував усі інші обов`язки, які були покладені на нього згідно ухвали Галицького районного суду м. Львова від 16.11.2023 року. Наголошує, що на даний час суд першої інстанції дослідив усі письмові докази та перейшов до дослідження речових доказів.

Відповідно до ч. 4ст. 422-1 КПК Українирозгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін апеляційному суду не надходило.

Згідно із положеннями до ч.1ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до ст. 177 КПК Україниметою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.

Із змісту ст.178 КПК України вбачається, щопри вирішенні питання про застосування запобіжного заходу враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа.

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

Відповідно до вимогст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихстаттею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Як вбачається з матеріалів провадження суд при прийнятті рішення про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 врахував положення наведених норм процесуального закону та дійшов вірного висновку про доведеність наявності обставин, передбачених ч. 1ст. 194 КПК України, обґрунтовано пославшись на те, що продовжують існують ризики, передбаченіст.177 КПК України, а саме: -переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення та продовження злочинної діяльності, які були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з врахуванням тяжкості злочину, інкримінованому ОСОБА_6 та врахувавши те, що безпека суспільства вимагає ізоляції особи, яка з достатньою обґрунтованою ймовірністю здатна завдати згубного впливу на здоров`я населення та соціальне благополуччя суспільства.

Колегія суддівапеляційного суду вважає, що покликання апелянта на те, що обвинувачений має постійне місце проживання, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей та мати пенсіонерку, яка часто хворіє без надання підтверджуючих доказів, не є визначальними обставинами, які давали б можливість змінити обвинуваченому запобіжний захід на інший, не пов`язаний з триманням під вартою, оскільки такий не гарантуватиме запобігання встановленим ризикам.

Доводи апеляційної скарги про те, що сторона обвинувачення не довела існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо продовження строків тримання під вартою розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні строків тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 суд першої інстанції враховував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винними у вчиненні інкримінованого злочину, а й існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинувачених під вартою, а саме ризик переховування від суду та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення та продовження злочинної діяльності. Всупереч твердженням апелянта, що суд першої інстанції визнав доведеним та підставним лише єдиний ризик переховування від суду, у оскаржуваній ухвалі заявлені стороною обвинувачення ризики були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку, з якою апеляційний суд погоджується.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Колегіясуддів вважає,щовраховуючивимоги ч.4ст.183КПКУкраїни,припостановленніухвали пропродовженнястрокутримання підвартою,судомпершоїінстанції обґрунтованоневизначенорозмір застави,оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів в умовах введеного в державі воєнного стану, що значно підвищує суспільну небезпеку вчиненого.

Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися та не зменшилися.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апелянта правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, є необґрунтованими і безпідставними.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, які були б підставою для скасування постановленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Ухвала суду першої інстанції про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованою та вмотивованою, а підстави для її скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржувана ухвала суду є законною й обґрунтованою, відтак підстав для задоволення апеляційних вимог обвинуваченого не вбачається.

Керуючись ст.ст. 404,405,407,422-1 КПК України, колегія суддів

постановила:

апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 12 грудня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023140000000203від 12 грудня 2023 року ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1,2,3 ст.307 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4