Постанова

від 24.12.2024 по справі 718/948/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2024 року м. Чернівці

Справа № 718/948/24

Провадження №22-ц/822/923/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.,

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.,

секретар - Собчук І.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Калуської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 серпня 2024 року, головуючий у І-й інстанції - Мінів О.І.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у березні 2024 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Калуської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що перебувала з відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 грудня 2019 року. За час спільного проживання у них народилася дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на її повному вихованні та утриманні. Згідно з рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 грудня 2019 року дочку залишено на проживання з матір`ю.

Вказувала на те, що у відповідача станом на 16 листопада 2023 року є заборгованість зі сплати аліментів, яка за період з вересня 2019 року по жовтень 2023 року становить 56 014,50 грн.

З витягів з реєстру територіальної громади вбачається, що вона та дочка зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживають по АДРЕСА_2 , що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 14 листопада 2023 року № 89.

Відповідач зовсім не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами у школі, станом здоров`я, фізичним та духовним розвитком дитини, її навчанням, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, що негативно впливає на її фізичний розвиток. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються нею самостійно без участі та підтримки батька.

З 2019 року батько не бачив дитину жодного разу, а тому таке ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дочки ОСОБА_5 створює умови, які шкодять її інтересам, позбавляють її можливості жити в повній сім`ї, перешкоджають встановленню батьківських відносин.

Вказане підтверджується Висновком органу опіки і піклування, служби у справах дітей Калуської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_5 за №01-23/45 від 25 січня 2024 року. У Висновку зазначено, що батько ОСОБА_2 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, вихованням, утриманням дитини не займається, не піклується про здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток доньки. А отже є доцільним позбавлення батьківських прав батька відносно малолітньої доньки.

Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту злісного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо доньки, а також те, що його поведінка свідчить про його небажання та неспроможність виконувати батьківські обов`язки, що, у свою чергу, не дає підстав вважати, що позбавлення його батьківських прав відповідатиме інтересам дитини.

На рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 серпня 2024 року представник позивача ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин справи, що відповідно призвело до неправильних висновків, які не відповідають обставинам справи та наявним в ній доказам, тому вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим.

Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які достовірно підтверджують факт злісного ухилення батька від батьківських обов`язків, а саме те, що з 2019 року останній ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами у школі, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною взагалі; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти. Окрім того, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дочки. Всі питання щодо виховання вирішуються виключно позивачем без найменшої участі та підтримки з боку відповідача.

Байдужість батька до дитини створює умови, які шкодять її інтересам, позбавляють її можливості жити в повній сім`ї, перешкоджають встановленню батьківських відносин.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання або інших не залежних від нього причин.

За відсутності доказів щодо наявності між дитиною та батьком зв`язку, який визначається як сімейне життя, відсутність взагалі протягом тривалого часу будь-якого контакту внаслідок такої свідомої поведінки відповідача, позбавлення його батьківських прав не становитиме втручання у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у право відповідача на повагу до його сімейного життя, яке гарантується п.1 статті 8 цієї Конвенції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що батьками ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 236, є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.10).

Відповідно до судового наказу, виданого Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області від 25 листопада 2019 року, з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: с. Берегомет Кіцманського району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на утримання неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , стягнуто аліменти в розмірі 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 19.09.2019 року (а.с.11).

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , залишено проживати з матір`ю ОСОБА_1 (а.с.8-9).

Згідно з Актом обстеження житлово-побутових умов № 89 від 14 листопада 2023 року, складеного в особі старости Ріп`янського старостинського округу Калуської міської територіальної громади Гулимчука Л.В., при обстеженні господарства в АДРЕСА_2 , вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 фактично проживають в даному господарстві, яке належить ОСОБА_1 без реєстрації місця проживання. Житлово-побутові умови проживання сім`ї знаходяться у задовільному стані. Зі слів ОСОБА_1 , рідний батько дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_2 разом з дітьми не проживає та участі у їх вихованні не приймає (а.с.7).

З відомостей Кіцманського відділу ДВС у Чернівецькому районі Чернівецької області вбачається, що боржник ОСОБА_2 допустив заборгованість зі сплати аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_5 за період з вересня 2019 року по листопад 2023 року - 56014,50 грн (а.с.12-13).

З довідки №107 від 26 жовтня 2023 року, наданої закладом дошкільної освіти №6 «Колобок» м. Івано-Франківськ, вбачається, що батько вихованки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - ОСОБА_2 , за час відвідування дитиною закладу дошкільної освіти, з 04.09.2019 року по 31.06.2022 року, участі у вихованні дитини не брав. Активну участь брали мати ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_7 (а.с.14).

Згідно з інформацією № 549 від 30 жовтня 2023 року ліцею №3 Івано-Франківської міської ради, у 2-А класі навчається ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; протягом навчального року мама ОСОБА_1 на належному рівні утримує та виховує доньку, цікавиться її навчанням у ліцеї, створює умови, що сприяють її особистісному розвитку. Батько ОСОБА_2 за час навчання дитини заклад освіти не відвідував, зв`язок із класним керівником не підтримує (а.с.15).

Відповідно до довідки № 34 від 01 листопада 2023 року Івано-Франківської дитячої хореографічної школи, а також довідки № 62 від 01 листопада 2023 року Івано-Франківської музичної школи № 1 ім. М.Лисенка, дитина ОСОБА_5 займається хореографією та фортепіано. На заняття дитину приводять та забирає мама ОСОБА_1 , вітчим ОСОБА_7 , біологічний батько ОСОБА_2 за час навчання дитини зв`язок з викладачами не підтримує (а.с.16-17).

З висновку органу опіки та піклування, служби у справах дітей Калуської міської ради від 25.01.2024 року №01-23/45 вбачається, що орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_5 , який участі у вихованні дитини не бере останні 5 років, аліменти не сплачує (а.с.18-19).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц зробив такий висновок, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції не встановив, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно своєї малолітньої дитини. Більше того, з установлених обставин справи вбачається, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказала останню відому їй адресу відповідача. З матеріалів справи вбачається, що вся поштова кореспонденція, яка направлялася на адресу відповідача, поверталася з підстав відсутності адресата. Тому, незважаючи на здійснення судами першої та апеляційної інстанцій всіх необхідних дій щодо належного інформування відповідача ОСОБА_2 про розгляд цієї справи та направлення усіх процесуальних документів, матеріали справи не містять беззаперечних доказів свідомого небажання відповідача, батька дитини, виконувати свої батьківські обов`язки, за відсутності при цьому об`єктивних перешкод.

У матеріалах справи відсутні відомості про застосування органами у справах дітей заходів впливу для спонукання ОСОБА_2 до належного виконання своїх батьківських обов`язків, відновлення психоемоційних зв`язків дитини з батьком, вжиття заходів щодо збалансування інтересів матері, батька й сина.

Матеріали справи не містять доказів, які негативно характеризують особу відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені позивачем обставини не є безумовними підставами для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

З огляду на зазначене, позбавлення батьківських прав за встановлених судом першої інстанції обставин та наданих позивачем доказах не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання відповідача до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дітей, захист їхніх інтересів та інше), що надані батькам до досягнення дітьми повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з ними, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дітей. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року, справа № 686/2794/24.

Згідно з приписами частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, його здоров`я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд правильно з ним не погодився.

При цьому орган опіки і піклування рекомендує позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , однак прізвище останнього змінено на ОСОБА_2 , що не було з`ясовано органом опіки і піклування та не зазначено у висновку; зазначивши, що ОСОБА_2 на жодне засідання Комісії не з`явився, не вказано яким чином він ( ОСОБА_2 ) повідомлявся про засідання Комісії з питань захисту прав дітей.

Також у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Твердження апелянта ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції про те, що вона має побоювання, що в майбутньому, якщо відповідач не буде позбавлений батьківських прав, це становитиме загрозу для дитини, також не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Посилання в апеляційній скарзі на несплату відповідачем аліментів на утримання дитини в контексті наявності підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав є необґрунтованими.

Колегія суддів звертає увагу, що сама лише несплата відповідачем аліментів не є безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки існують інші правові механізми впливу на платника аліментів в разі допущення ним порушень (постанови Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 295/12593/19, від 23 лютого 2022 року у справі № 243/10188/19, від 18 травня 2023 року у справі № 759/3563/22).

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що позивач не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно доньки, що могли б бути підставою для застосування такого виключного заходу, як позбавлення батьківських прав, саме в інтересах дитини.

Суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і не встановив підстав для застосування до відповідача такого крайнього й виключного заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_5 .

Колегія суддів зауважує, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.

З огляду на зазначене, висновок суду першої інстанції про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованим та таким, що не суперечать правовим висновкам Верховного Суду.

Доводи апелянта по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом при розгляді зазначеної справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Водночас обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з донькою, брати участь у її вихованні, розвитку та піклуванні.

Колегія суддів звертає увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, провадження № 61-4524св23).

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

Пунктом 1 частини 1 статті 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи те, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення при вирішенні даного спору, рішення суду першої інстанції слід змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацом наступного змісту: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням на Служба у справах дітей Калуської міської ради контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків».

В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 серпня 2024 року змінити.

Доповнити резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту:

«Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням на Служба у справах дітей Калуської міської ради контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків».

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 26 грудня 2024 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: Н.К. Височанської

І.Н. Лисак