Справа № 569/12706/19 Головуючий у 1 інстанції: Мартьянова С.М.
Провадження № 22-ц/811/3402/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 грудня 2024 року м.Львів
Справа № 569/12706/19
Провадження №22ц/811/1802/24
Провадження № 22-ц/811/3402/24
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК-Україна» на рішення Франківського районного суду міста Львова від 9 травня 2024 року та додаткове рішення цього суду від 23 травня 2024 року, ухвалені у м.Львові у складі судді Мартьянової С.М. у справі за позовом ТзОВ «ВПК-Україна» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором позики,-
встановив:
ТзОВ «ВПК-Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, у якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ВПК-Україна» борг за договором безпроцентної позики в сумі 100 000 грн. та судовий збір у розмірі 1 921 грн.
Вобґрунтування позову посилається на те, що 29 березня 2019 року ОСОБА_1 написав заяву про працевлаштування на посаду представника торгівельного у Товаристві та пройшов співбесіду із директором Львівської філії, однак не мав трудової книжки, а тому мав бути працевлаштований з 3 квітня 2019 року. 29 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із проханням про надання грошової позики в сумі 100 000 грн. в зв`язку з скрутним матеріальним становищем (необхідні кошти для купівлі автомобіля). 29 березня 2019 року загальні збори учасників Товариства надали погодження на укладання договору позики з ОСОБА_1 29 березня 2019 року відповідно до розписки, наданої ОСОБА_1 та видаткового касового ордера, останній отримав кошти у сумі 100 000 грн. відповідно до договору. Розписка, надана відповідачем в присутності свідків. В розписці чітко зазначені всі обов`язкові реквізити. Грошові кошти відповідач отримав особисто з каси ТОВ «ВПК-Україна», про що свідчить видатковий касовий ордер від 29 березня 2019 року, підписаний директором Львівської філії ТОВ «ВПК-Україна» та ОСОБА_1 особисто в присутності свідків. Відповідно до п. 2.3. договору остаточною датою повернення позики є 29 червня 2019 року.
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 9 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 травня 2024 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК-Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. та витрати за проведення експертизи у розмірі 37 480 грн.
Рішення та додаткове рішення суду оскаржує позивач. Вважає оскаржувані рішення незаконними та необґрунтованими. Просить рішення та додаткове рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вказує, що суд відмовив у задоволенні позову, посилаючись на те, що документи про видачу позики були підписані від імені Товариства пізніше, ніж позичальником. Однак вважає, що, встановивши цей факт, суд не має підстав для відмови у позові, оскільки така обставина не спростовує факт отримання коштів позичальником, яким було особисто підписано документи про отримання грошових коштів, а лише свідчить про те, що документи були підписані позичкодавцем пізніше ніж позичальником. Крім того вказує, що суд жодним чином не обґрунтував у своєму рішенні можливість використання як доказу висновку експертизи щодо якої відсутні будь-які докази про її проведення згідно з зареєстрованими у встановленому порядку методиками проведення експертиз, які дозволяють отримати науково обґрунтовані висновки з поставлених питань. Щодо оскарження додаткового рішення, скаржник вказує, що відповідачем пропущено строк подання доказів понесених судових витрату справі. Зазначає, що у наданій суду квитанції міститься інформація про перерахування коштів з картки фізичної особи на картку іншої фізичної особи, а тому вона не свідчить про сплату Броні М.В. саме гонорару за надану правничу допомогу.
4 липня 2024 року представником відповідача подано до Львівського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, автор якого посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться.
Відповідно до частин 4 і 5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що 29 березня 2019 року між ТОВ «ВПК-Україна» та ОСОБА_1 укладено договір безпроцентної грошової позики у розмірі 100 000 грн. (п.2.1. договору). Позика надається позичальнику строком на 3 місяці з моменту підписання цього договору та отримання усієї суми позики, що підтверджується видатковим касовим ордером та/або розпискою, які є невід`ємною частиною цього договору. (п.2.2. договору).
Згідно п. 2.3. договору остаточною датою повернення позики є 29 червня 2019 року.
Відповідно до розписки 29 березня 2019 року ОСОБА_1 позичив у ТОВ «ВПК-Україна» кошти в сумі 100 000 грн. які отримав в касі Товариства в присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Згідно видаткового касового ордера від 29 березня 2019 року ОСОБА_1 було видано кошти у зазначеній сумі.
У матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 про надання йому грошової позики в сумі 100 000 грн., які він зобов`язується повернути до 29 червня 2019 року.
Відповідач у повному обсязі заперечував факт укладання договору безпроцентної грошової позики на суму 100 000 грн., а також пояснив у відзиві на позовну заяву, що ним були лише написані його особисті дані, про те ніяких коштів він від ТзОВ «ВПК-Україна» не отримував та договорів не укладав, а також пояснив, що час заповнення розписки, заяви щодо надання йому грошових коштів в сумі 100 000 грн., які датовані 29 березня 2019 року, не співпадає з реальним часом, коли вони були заповнені відповідачем в частині зазначення своїх даних.
Відповідно до висновку експерта №563/23 від 18 липня 2023 року 1-3. записи від позикодавця - ТОВ «ВПК-Україна», дати, та підписи від імені директора Львівської філії ОСОБА_5 в договорі безпроцентної грошової позики від 29 березня 2019 року, розписці від 29 березня 2019 року, видатковому касовому ордері №31 від 29 березня 2019 року та заяві від 29 березня 2019 року виконані в період січень-червень 2019 року. Записи від позичальника - ОСОБА_1 та його підписи у договорі безпроцентної грошової позики від 29 березня 2019 року, розписці від 29 березня 2019 року, видатковому касовому ордері №31 від 29 березня 2019 року та заяві від 29 березня 2019 року виконані раніше червня 2018 року, тобто давність їх виконання не відповідає датам на документах. Записи від позичальника - ОСОБА_1 та його підписи у договорі безпроцентної грошової позики від 29 березня 2019 року, розписці від 29 березня 2019 року, видатковому касовому ордері №31 від 29 березня 2019 року та заяві від 29 березня 2019 року виконані значно раніше, ніж записи від позикодавця - ТОВ «ВПК-Україна», дати, та підписи від імені директора Львівської філії ОСОБА_5. 4-7. Тексти (бланки) договору безпроцентної грошової позики від 29 березня 2019 року, розписці від 29 березня 2019 року, видатковому касовому ордері №31т від 29 березня 2019 року та заяви від 29 березня 2019 року були заповнені та підписані позичальником ОСОБА_1 в період раніше червня 2018 року, а потім, в період січень-червень 2019 року були внесені записи від позикодавця - ТОВ «ВПК-Україна», дати, та підписи від імені директора Львівської філії ОСОБА_5.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.
Ухвалюючи додаткове рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що у позові відмовлено, у матеріалах справи наявні відповідні докази, що підтверджують понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з врахуванням наступного.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.2 ст. 640 ЦК України).
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.
Такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року (справа №201/11388/17).
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не підтвердив свого права вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях, на їх підтвердження не надано належних та допустимих доказів.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТзОВ «ВПК-Україна» у зв`язку із недоведеністю. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення, та тлумаченням чинного законодавства на власний розсуд.
В частині оскарження додаткового рішення суду колегія суддів виходить із наступного.
Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті, суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 137 ЦПК України).
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції врахував надані докази про понесені витрати за з урахуванням вимог закону частково задовольнив заяву про визначення розміру судових витрат, які підлягають стягненню з позивача в користь відповідача. Визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та об`ємом роботи, проведеної адвокатом відповідача. Такі висновки суду не спростовані доводами апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, понесені у зв`язку з наданням правничої в суді апеляційної інстанції в розмірі 12 000 грн.
До відзиву долучено акт приймання-передачі наданих послуг відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги №21/06 від 21 червня 2024 року, згідно якого ОСОБА_1 сплатив гонорар за послуги адвоката Брони М.В. у розмірі 12 000 грн.
Докази понесених витрат на професійну правничу допомогу подані у строки та в порядку, які визначені ЦПК України.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні розміру витрат на правничу допомогу колегія суддів враховує необхідність таких витрат для сторони, їх співмірність із наданою правничою допомогою, пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову, наскільки ці витрати пов`язані з розглядом справи, засади розумності. Колегія суддів приймає до уваги, що в суді апеляційної інстанції справа розглядається без виклику учасників, стороною відповідача надано відзив на апеляційну скаргу, який не вимагав виконання великого обсягу робіт, оскільки аналогічна позиція відповідача наведена у відзиві на позовну заяву і є незмінною.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що в користь відповідача із позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн., що відповідатиме обставинам справи та обсягу робіт, виконаних адвокатом.
Керуючись ст.ст.133,137,141, 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК-Україна» залишити без задоволення.
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 9 травня 2024 року та додаткове рішення цього суду від 23 травня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ТзОВ «ВПК-Україна» (33000, м.Рівне, пров. Робітничий,5, Код ЄДРПОУ 370023086) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 3 000 (три тисячі) грн. витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та за загальним правилом оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України (якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
При наявності передбачених законом підстав для касаційного оскарження, касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 30 грудня 2024 року.
Головуючий -
Судді:
Суд | Львівський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 30.12.2024 |
Оприлюднено | 02.01.2025 |
Номер документу | 124177606 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них страхування, з них позики, кредиту, банківського вкладу, з них |
Цивільне
Львівський апеляційний суд
Приколота Т. І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні