Рішення

від 31.12.2024 по справі 160/29257/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 грудня 2024 рокуСправа №160/29257/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ніколайчук С.В. розглянув у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 9, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул. В. Липинського, 7, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

04 листопада 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України № 155-24 від 21.10.2024 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що є громадянином Китаю. У 2007 році позивач приїхав до України з метою збереження свого життя та переховування від політичних переслідувань, оскільки позивач є учасником руху ОСОБА_3 . Через постійні репресії з боку керівних структур КНР рідних позивача було заарештовано і вже декілька років про них нічого не відомо. В подальшому, позивач звернувся до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З 18.04.2024 року позивач документований довідкою № 014551, виданою Головним управлінням ДМС у Дніпропетровській області.

30.10.2024 року представником позивача засобами електронного зв`язку було отримано повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.10.2024 року № 08-24, відповідно до якого позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини 1 ст. 1 Закону, відсутні. Підстава: рішення Державної міграційної служби України від 30.09.2024 року № 155-24.

Позивач вважає рішення Державної міграційної служби України від 30.09.2024 року № 155-24, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 08 листопада 2024 року суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) сторін.

Ухвалою суду від 29 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні клопотань Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України про розгляд справи № 160/29257/24 у судовому засіданні з повідомленням сторін.

26.11.2024 року ДМС України засобами поштового зв`язку надіслано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовної заяви, зазначаючи що громадянин Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підтвердження своєї особи надав наступні документи, а саме: нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина КНР серії НОМЕР_1 , виданого 10.11.2017, Одеса, строком дії до 09.11.2027; оригінал посвідчення особи громадянина КНР, видане 21.08.2016 року, Відділенням Лунша Управління громадської безпеки в міському окрузі Ціцікар, строком дії безстроково. Заявник стверджує, що він є уродженцем провінції Хейлунцзян, міського округу Ціцікар, за національністю китаєць, рідна мова китайська, невійськовозобов`язаний, віросповідання буддизм, має середню освіту, закінчив середню школу № 34 у м. Чігіхар, КНР, навчався дев`ять років з 1981 року по 1991 року. За інформацією, наданою позивачем, він безперешкодно залишив країну походження у 2007 році маючи на те дозвіл влади КНР, та 26.11.2007 прибув на територію України, здійснивши в`їзд через ПП «Бориспіль» ніби-то на підставі візи, після чого з України не виїжджав.

З метою перевірки обставин прибуття позивача на територію України, 19.07.2024 за вих.№1201.3.3-9886/12.3-24, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надіслано запит до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, з проханням перевірити за обліками перетинання державного кордону України за період з 01.01.2005 року по 01.07.2024 року громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У відповідь на зазначений запит, листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 25.07.2024 за вих.№ 19-51182/18/24-Вих повідомлено, що відповідно до пункту 17 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в?їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.09.2022 №є 614 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.10.2022 за № 1319/38655), інформація про осіб, які перетнули державний кордон України, в?їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території зберігається протягом 10 років з дня її внесення. Зберігання в Базі даних інформації з персональними даними осіб впродовж 10 років здійснюється з 08.11.2017 року, оскільки до набрання чинності Положенням, інформація про осіб, які перетнули державний кордон України зберігалася у Базі даних протягом 5 років, в порядку визначеному наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.06.2007 року №є 472. Водночас, Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України в листі від 25.07.2024 року за вих. №є 19-51182/18/24-Вих повідомлено, що відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України, громадянином Китайської Народної Республіки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 08.11.2017 року по 25.07.2024 року в Базі даних не виявлено.

Відповідач зазначає, що за тривалий час свого перебування на території України, позивач з будь-яких питань до органів Державної міграційної служби України, не звертався. Після прибуття на територію України, позивач продовжив перебувати в Україні не маючи на те законних підстав, та, ухиляючись від виїзду з України, проживав на її території нелегально та без документів на право проживання (перебування) в Україні, чим порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. 17.04.2024 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП.

В обґрунтування своєї заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.04.2024 року, позивач зазначає, що не бажає повертатися до країни походження ніби-то через те, що він є учасником руху «Фалуньгун» та через постійні репресії з боку керівних структур КНР його рідних було заарештовано і вже декілька років про них нічого невідомо.

07.08.2024 року за наслідками проведення співбесід із позивачем, зафіксованих у відповідних протоколах співбесід, вивчення документів наданих заявником та самостійно зібраних органом міграційної служби, перевірки фактів повідомлених заявником, ГУ ДМС у Дніпропетровській області, підготовлено письмовий висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребу: додаткового захисту, у зв?язку з відсутністю у громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», після чого, особову справу заявника разом з Письмовим висновком ГУ ДМС у Дніпропетровській області надіслано до Державної міграційної служби України, для прийняття остаточного рішення за заявою.

За результатами розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.04.2024 року, здійсненого за наслідками всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в тому числі, за наслідками здійснення збору та всебічного і об?єктивного аналізу актуальної інформації про країну походження заявника, 30.09.2024, ДМС, керуючись положеннями частини 1 статті 6 та частини 5 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийнято рішення №є 155-24 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв?язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», наявність яких є необхідною для надання іноземцю або особі без громадянства статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Про прийняте ДМС відносно позивача, рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30.09.2024 року №є 155-24, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в порядку та в строки визначені частиною 13 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», разом з супровідним листом від 22.10.2024 року за вих. № 1201.3.3-14124/12.3-24, позивачу надіслано письмове повідомлення від 21.10.2024 № 08-24 про відмову у визнанні біженцем або особою. яка потребує додаткового захисту, з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Відповідач вважає безпідставними та необґрунтованими пояснення, міркування й аргументи, наведені в позовній заяві з огляду на наявність суперечностей в загальній та конкретній інформації за його справою, а також надання позивачем завідомо неправдивої інформації та фальшивих документів. Головне управління ДМС у Дніпропетровській області просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що у позивача, відсутні умови необхідні для надання даній особі статусу особи, яка потребує додаткового захисту, передбачені статтею 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею15 Директиви ЄС 2011/95/ЕU від 13.11.2011 року, та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме відсутній ризик отримання серйозної шкоди у формі смертної кари, катування нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в краї походження, а також, відсутня серйозна особиста загроза життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, відсутні факти дискримінації чи можливого подальшого переслідування.

26.11.2024 року до суду засобами поштового зв`язку надіслано пояснення Головного управління ДМС у Дніпропетровській області, в обґрунтування яких зазначено доводи, аналогічні доводам відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву. Третя особа просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

11.12.2024 року представником позивача через систему «Елекронний суд» надіслано до суду відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими та підтвердженими належними доказами. Натомість, відповідачем не надано належних обґрунтувань в підтвердження своєї правової позиції, викладеної у відзиві на позовну заяву. Позивач наголошує, що не бажає повертатися до КНР, так як вважає, що його життю може загрожувати небезпека у країні громадянської належності у зв`язку із належністю до руху Фалуньгун.

16.12.2024 року Головним управлінням ДМС у Дніпропетровській області надано до суду додаткові пояснення, в яких ГУ ДМС у Дніпропетровській області заперечує проти зазначених пояснень та міркувань позивача, викладених ним у відповіді на відзив у справі №160/29257/24. Вважаємо доводи позивача безпідставними і необґрунтованими, та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Вказує, що твердження заявника, якими він обґрунтовує свою заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, містять суттєві суперечності в загальній та конкретній інформації за його справою, а також надав завідомо неправдиву інформацію та фальшиві документи. Головне управління ДМС у Дніпропетровській області просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

19.12.2024 року відповідач надіслав до суду заперечення по справі, в яких ДМС України повторно наголошує на відсутності умов необхідних для надання позивачу статусу особи, яка потребує додаткового захисту, передбачені статтею 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею15 Директиви ЄС 2011/95/ЕU від 13.11.2011 року, та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме відсутній ризик отримання серйозної шкоди у формі смертної кари, катування нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в краї походження, а також, відсутня серйозна особиста загроза життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, відсутні факти дискримінації чи можливого подальшого переслідування. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно із частинами 3, 4ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Громадянин Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований довідкою про звернення за захистом в Україні №014551 від 18.04.2024 року, звернувся до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 07.05.2024 року № 70 відповідно до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», на підставі письмового висновку від 07.05.2024 року прийнято до оформлення документи для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Державної міграційної служби України про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30.09.2024 року № 155-24, на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання Фан Гувнсінь біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підтримуючи висновок Головного управління ДМС в Дніпропетровській області, встановлено, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 13 Закону, відсутні.

Відповідно до абзацу п`ятого частини 1 ст. 6 Закону, пункту 6.5 розділуVІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 року № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884, Державна міграційна служба України прийняла рішення про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 .

Про наявність вищевказаного рішення позивача було повідомлено шляхом надсилання повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.10.2024 року № 08-24.

Не погоджуючись з рішенням Державної міграційної служби України про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30.09.2024 року № 155-24, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним у відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН) УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Керівництвом з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа зобов`язана надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно із п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

У статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до частини п`ятої якої особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з ч. ч. 1, 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Частиною 11 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництво) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

Відповідно до п. п. 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважатися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно із п. 195 Керівництва встановлено, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

За позицією Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана, серед іншого: подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказування у заявах біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії біженців або осіб, які потребують додаткового захисту, або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Одночасно слід зазначити, що заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази на підтвердження своїх доводів.

Тобто залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, інших міжнародних, державних і неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Разом з тим ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами і загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною і не суперечить загальновідомим фактам, отже, викликає довіру.

Відповідно до абз. 5 п. 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 № 3 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" (далі Постанова № 3), інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Згідно з ч. 3 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Даючи оцінку оскаржуваному рішенню ДМС України від 30.09.2024 року № 155-24 про відмову у визнанні громадянина КНР Фан Гувнсінь біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд враховує таке.

Як слідує з дослідженої судом особової справи позивача № 2024DP0004 (573102_10364) та протоколів співбесід із ним, причиною небажання повертатись до країни походження стала, серед іншого, побоювання за своє життя та недоторканність в КНР через політичні переслідування. Зокрема, позивач має побоювання, що у разі повернення до Китаю його будуть переслідувати через належність до руху Фалуньгун.

Загальновідомо, що Фалуньгун це духовна медитативна практика, яка заснована на принципах правдивості, співчуття і терпимості. У Китаї вона набула величезної популярності в 90-х роках минулого століття. А 1999 року китайська влада розв`язала жорстоку кампанію зі знищення цієї практики. Мільйони прихильників Фалуньгун зазнали переслідувань і потрапили до в`язниць, тисячі були закатовані до смерті.

Як зазначав позивач в позовній заяві та на співбесідах, через постійні репресії з боку керівних структур КНР рідних позивача було заарештовано і вже декілька років про них нічого не відомо.

Суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що з тверджень, наданих заявником в ході процедури розгляду його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вбачається, що позивач володіє поверхневою інформацією щодо існування та діяльності руху Фалуньгун, яка є публічно доступною і наявна в мережі «Інтернет», а також інформацією щодо репресій з боку влади КНР до учасників цього руху, яку позивач намагається використати для підсилення своєї заяви, оскільки такі доводи відповідача зводяться лише до того, що останній вважає їх сумнівними та суперечливими.

У той же час загальновідомим є факт, що прихильником Фалуньгун може стати кожен бажаючий. З відкритих інформаційних джерел, про які зазначено також і міграційним органом, «… протягом останніх трьох років залякування, тортури та ув`язнення сотень тисяч китайців, які практикують Фалуньгун, стали поширеним явищем. Сотні тисяч перебувають у в`язницях, трудових таборах та психіатричних клініках. Мільйони були схильні до залякування, втратили роботу, будинок і сім`ю».

Також відповідачем у висновку зазначено, що відповідно до інформаційних джерел по країні походження заявника дійсно підтверджується інформація, яку надав заявник щодо зникнення людей, які є послідовниками Фалуньгун, відомо, що і на теперішній час порушуються права людей, які практикують Фалуньгун, їх незаконно розміщують у табори, де їх тримають в жорстоких умовах.

Суд зазначає, що Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин", а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Крім того згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 820/1309/16 від 23.05.2018 року у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

В даному випадку суб`єктивні побоювання позивача стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

Суд звертає увагу, що відповідач посилається на лист Відділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Дніпропетровській області за вх № 12182/1/1201-24 від 24.07.2024, відповідно до якого громадянин КНР ОСОБА_1 з 09.02.2009 року розшукується правоохоронними органами КНР по Червоному оповіщенню з метою арешту та екстрадиції за притягнення до кримінально відповідальності за ст. 274 КК КНР та 234 КК КНР.

Відповідно до вищевказаного листа НЦБ Інтерполу в КНР щодо вказаної особи, китайський паспорт НОМЕР_2 , виданий 14.06.2017 року строком дії до 15.02.2017 року та його національне посвідчення № НОМЕР_3 , видане 15.02.2006 року терміном дії до 15.02.2026 року, усі документи, що посвідчують особу ОСОБА_1 надані органом української влади, підробні.

Суд критично ставиться до таких тверджень, оскільки матеріали справи не належних містять доказів, що всі документи надані на ім`я позивача, є підробленими.

Щодо екстрадиції за притягнення до кримінально відповідальності за ст. 274 КК КНР та 234 КК КНР, суд зазначає наступне.

Суд встановив, що згідно з листом Дніпропетровської обласної прокуратури від 15.07.2024 року № 19-3546-24, до обласної прокуратури з відділу міжнародного поліцейського співробітництва 12.07.2024 року надійшло повідомлення про затримання працівниками відділення поліції № 7 Дніпровського районного управління поліції та Управління карного розшуку ГУНП в Дніпропетровській області, в порядку ст. ст. 208, 582 КПК України, громадянина КНР ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває у міжнародному розшуку з метою арешту та екстрадиції за ініціативою компетентного органу КНР для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 234, 274 КК КНР.

Відповідно до довідки про звільнення ДНП № 16802, виданої на ім`я ОСОБА_1 , позивач тримався під вартою в ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4) на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.07.2024 року з 12.07.2024 року по 19.08.2024 року, звідки звільнений за закінченням строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Порядок екстрадиції та здійснення необхідних заходів для цього врегульовано кримінально-процесуальним законодавством.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, до позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді тимчасового арешту до надходження запиту Китайської Народної Республіки, відповідно до приписів КПК України.

Проте позивач був звільнений з ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4) саме за закінченням строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Доказів продовження запобіжних заходів для позивача або вжиття інших заходів матеріали справи не містять.

Серед іншого суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідний запит КНР або інші необхідні документи надійшли до уповноважених органів України, що відповідач не спростува.

Відповідач робить висновок, що позивач не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності через побоювання відповідальності за вчинення дій, за які передбачена кримінальна відповідальність за Кримінальним Кодексом КНР.

Проте таке твердження відповідача є суб`єктивним судженням, а висновки є передчасними.

На переконання суду, відповідач не встановив об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного наказу та, відповідно, про його протиправність.

Суд звертає увагу на те, що позивач у прохальній частині позовної заяви просить визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України № 155-24 від 21.10.2024 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Разом з тим оскаржуване рішення № 155-24 прийнято 30.09.2024 року, натомість 21.10.2024 року датоване повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В цьому випадку суд робить висновок, що позивач при зверненні до суду допустив технічну помилку у прохальній частині позовної заяви у даті оскаржуваного рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що рішення ДМС України №155-24 від 30.09.2024 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Одночасно, суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Враховуючи, що наведені відповідачем підстави для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, були досліджені під час судового розгляду і оскаржуване рішення визнане судом неправомірними, суд дійшов висновку про те, що з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, необхідно застосувати такий спосіб захисту прав позивача як зобов`язання відповідача прийняти стосовно позивача рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 9, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул. В. Липинського, 7, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовільнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України № 155-24 від 30.09.2024 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук