Рішення

від 30.12.2024 по справі 910/506/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.12.2024Справа № 910/506/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ КАРГО" вул. Пушкіна (Леонтовича) буд.5, м. Ватутіне, Черкаська область, Звенигородський район, 20250

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄЛОГІСТ" вул. Руденко Лариси, 6А, прим 58 оф. 1, м. Київ, 02141

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" (01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 52А)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фізична особа - підприємець Анін Ростислав Васильович ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 1123000,00 грн.

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СМАРТ КАРГО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄЛОГІСТ" про стягнення 1 123 000,00 грн. збитків, а також витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на втрату відповідачем як перевізником вантажу, який був переданий відповідачу на умовах Договору про надання послуг з перевезення вантажів № 301123/29 від 30.11.2023 року, що призвело до завдання збитків у вказаному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/506/24 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/506/24 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Окрім цього, вказаною ухвалою від 24.01.2024 року за ініціативою суду залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" (01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 52А, код ЄДРПОУ 37037544) та на стороні відповідача - Фізичну особу - підприємця Аніна Ростислава Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 24.01.2024 року від позивача надійшла заява б/н від 24.01.2024 року про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення даного позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄЛОГІСТ" (код ЄДРПОУ 45149289) в розмірі 1 123 000,00 грн., які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках товариства, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 року в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Судом встановлено, що через систему "Електронний суд" 01.02.2024 року від відповідача - ТОВ "Єлогіст" надійшла заява б/н від 31.01.2024 року проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, в якій відповідач, посилаючись на наявність кримінального провадження № 1202321113100003490, відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, недостатність доказів, теоретичну необхідність призначення експертизи та розбіжності в тлумаченні сторонами умов Договору про надання послуг з перевезення вантажів, просить суд здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання у справі.

Також через систему "Електронний суд" відповідачем 09.02.2024 року подано: клопотання б/н від 08.02.2024 року про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішення у кримінальному провадженні № 1202321113100003490, відкритому за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України; відзив б/н від 08.02.2024 року, разом з доказами надсилання його іншим учасникам справи, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на укладений між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» договір №211123/21 транспортного експедирування від 21.11.2023 року та зазначає, що ТОВ «СМАРТ КАРГО» не здійснювався контроль за процесом завантаження та не проводились жодні дії, спрямовані на реалізацію цього обов`язку, закріпленого в пункті 2.2.4 Договору №211123/21, у зв`язку з чим відповідач наголошує, що саме в бездіяльності ТОВ «СМАРТ КАРГО» вбачається невиконання умов Договору №211123/21, яке як наслідок призвело до втрати вантажу та збитків у зв`язку з невиконанням договору транспортного експедирування.

Відповідач у відзиві також вказує на те, що при оформленні позивачем товарно-транспортної накладної ТОВ «СМАРТ КАРГО» всупереч своїм обов`язкам не було внесено дані щодо пломбування, схоронності вантажу (температура, густина, об`єм, резервуари) та інформації точної дати та часу процесу прийому вантажу для подальшого перевезення, а також зазначає, що ТОВ «ЄЛОГІСТ» було розпочато підготовку до виконання договору без отримання замовлення та попереднього погодження умов, такий формат взаємовідносин існував між сторонами вже тривалий період часу.

Окрім цього відповідач зазначає, що позивачем не доведено факту вчинення відповідачем господарського правопорушення, позаяк відсутні докази, що викрадення відбулось під час виконання відповідачем визначеного умовами договору зобов`язання, а також позивачем не доведено наявність вини відповідача у завданні збитків та причинно-наслідкового зв`язку між діями ТОВ «ЄЛОГІСТ» та наслідками у вигляді збитків, додатково зазначаючи, що ТОВ «ЄЛОГІСТ» не є суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення.

Додатково відповідач стверджує про необґрунтованість та неспівмірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. Зазначені документи судом долучені до матеріалів справи.

В свою чергу, через канцелярію суду від третьої особи - ТОВ "Торговий дім "Сокар Україна" 13.02.2024 року надійшли пояснення щодо предмета спору, з доказами направлення на адреси сторін, в яких ТОВ «ТД «Сокар Україна» підтверджує, що ним дійсно не отримано паливо, масою 22 460 кг, вартістю 1 123 000,00 грн., яке ТОВ «СМАРТ КАРГО» як експедитором прийнято до перевезення, а також наголосив, оскільки ТОВ» ЄЛОГІС» не виконано зобов`язання про надання послуг з перевезення вантажів перед ТОВ «СМАРТ КАРГО», відповідно відповідач повинен відшкодувати збитки, які поніс позивач перед третьої особою у розмірі 1 123 000,00 грн., тобто повної вартості втраченого вантажу, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги ТОВ «СМАРТ КАРГО» в повному обсязі. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Також через систему "Електронний суд" надійшли: від позивача 15.02.2024 року - відповідь на відзив б/н від 14.02.2024 року, з доказами надсилання на адреси учасників справи, в яких позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що відповідачем не обґрунтовано, яким саме чином відсутність підписаного замовлення вплинуло на неналежне виконання ним Договору, а також не враховані умови п. 4.10 спірного договору, згідно якого відсутність замовлення не спростовує факту надання послуг. Позивач вказує, що саме ТОВ «ЄЛОГІСТ» здійснювало перевезення відповідно до укладеного договору з ТОВ «СМАРТ КАРГО» та, відповідно, має відповідати за втрату вантажу, у зв`язку з чим позивач вважає твердження відповідача про те, що ТОВ «ЄЛОГІСТ» не є суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення таким, що суперечить умовам укладеного договору та законодавству України. Окрім цього позивач стверджує про співмірність та обґрунтованість заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.; від відповідача 20.02.2024 року - заперечення б/н від 19.02.2024 року на відповідь на відзив, з доказами надсилання їх копії на адреси учасників справи, за змістом яких відповідач заперечує проти викладених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів, наголошуючи на відсутності правових підстав для притягнення ТОВ «ЄЛОГІСТ» до відповідальності та відшкодування збитків позивачу за наслідками викрадення дизельного палива вагою 22460 кг невстановленими особами. Також відповідач звертає увагу на той факт, що надані представником позивача докази надання професійної правничої допомоги не є належними у даній справі, оскільки договір укладено з АО «МАСТ»; від позивача 28.02.2024 року надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 27.02.2024 року, з доказами надсилання іншим учасникам справи, в яких позивач підтримує позовні вимоги та зазначає про надання доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення; 29.02.2024 року від відповідача надійшли заперечення б/н від 29.02.2024 року на додаткові пояснення позивача у справі. Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання відповідача б/н від 31.01.2024 року про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та про зупинення провадження у справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 року відмовлено в задоволенні таких клопотань.

Судом встановлено, що через систему «Електронний суд» від позивача 07.03.2024 року надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 06.03.2024 року, з доданими доказами надсилання іншим учасникам справи та доказами на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу. Додаткові пояснення судом долучені до матеріалів справи.

На виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 року у зв`язку з надходженням апеляційної скарги відповідача на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 року матеріали справи 19.04.2024 року направлені до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 року у справі № 910/506/24 про відмову в задоволенні клопотань відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та про зупинення провадження у справі відмовлено.

Матеріали справи № 910/506/24 повернуто до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2024 року касаційну скаргу ТОВ «ЄЛОГІСТ» на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 року повернуто.

Поряд із цим, через канцелярію суду 07.05.2024 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення б/н від 03.05.2024 року, з доказами надсилання їх копій на адреси інших учасників справи, в яких відповідач заперечує проти позову та зазначає, що в ході здійснення господарських відносин було з`ясовано, що ФОП Анін Р.В. не здійснював своє волевиявлення та не підписував разовий договір № 13728225 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 29.11.2023 року, на який посилається в позовній заяві позивач, отже, за твердженням відповідача, мала місце підробка підпису і печатки перевізника невідомою особою, яка і здійснила викрадення дизельного пального. При цьому позивач не підтвердив факт отримання товару відповідачем, що виключає відповідальність ТОВ «ЄЛОГІСТ» за його збереження як перевізника.

Також відповідач наголошує в додаткових поясненнях, що у відкритому кримінальному провадженні № 12023111310003490 за ч. 4 ст. 190 КК України за фактом викрадення дизельного пального вагою 22460 кг директору ТОВ «ЄЛОГІСТ» надано статус свідка, а потерпілим визнано власника товару - ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна».

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтею 168 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі від 24.01.2024 року, які визначені у вказаній ухвалі суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ФОП Анін Р.В. мав подати пояснення щодо суті позову.

Як свідчать матеріали справи, зазначена третя особа не скористалася наданим їй процесуальними правами, передбаченим частиною 1 статті 168 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від третьої особи на час розгляду справи по суті до суду також не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 21.11.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сокар Україна» (замовник за договором, третя особа у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СМАРТ КАРГО» (експедитор за договором, позивач у справі) було укладено Договір № 211123/21 транспортного експедирування (далі - Договір експедирування), відповідно до умов пункту 1.1. якого замовник доручає, а експедитор зобов`язується організувати за рахунок замовника транспортно-експедиторське обслуговування, перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надати інші транспортно-експедиторські послуги замовнику за згодою сторін.

Розділами 2-10 Договору експедирування сторони погодили права та обов`язки сторін, погодження заявки, вартість послуг і порядок розрахунків, відповідальність сторін, форс - мажор, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 8.1 Договору експедирування сторони погодили, що Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 року.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір експедирування підписаний представниками замовника та експедитора із застосуванням електронних підписів і скріплений електронними печатками обох сторін.

Суд зазначає, що основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (стаття 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов`язана (частина 4, 5 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Наразі, позивачем до позовної заяви подано документальне підтвердження підписання Договору № 211123/21 транспортного експедирування від 21.11.2023 року замовником та експедитором шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів та електронних печаток сторін, в якому зазначена інформація щодо результатів перевірки підписів та печаток.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до статті 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно з частиною 3 статті 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Як визначено частиною 1 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Згідно з пунктом 1.2 Договору експедирування умови надання послуг щодо конкретного вантажу узгоджуються Сторонами в Заявках (далі - Заявка). Заявки є невід`ємною частиною даного Договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов Договору та Заявки, - пріоритетними є умови Заявки.

У відповідності до п.п. 3.1. Договору кожне замовлення на надання послуг попередньо узгоджується між замовником та експедитором шляхом погодження заявок. Заявки складаються в письмовій формі, підписуються уповноваженою особою замовника і надсилаються на погодження експедитору офіційними засобами зв`язку. Заявка повинна бути надіслана не менше ніж за дві (дві) доби до планової дати завантаження транспортного засобу. Сторони погоджуються, що заявки передані офіційними засобами зв`язку мають юридичну силу оригіналу. Наступне передання оригіналу Заявки не є обов`язковим.

Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, згідно умов Договору експедирування замовником та експедитором було погоджено для виконання: Заявку № 1 від 03.12.2023 на перевезення вантажів згідно Договору № 211123/21 від 21.11.2023 року на організацію перевезення вантажу - паливо дизельне ДП-З-Євро5-В0 30 000 л, за маршрутом: пункт завантаження - Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 188г, на адресу розвантаження 03036 м. Київ, Повітрофлотський проспект, 96Б, дата завантаження 04.12.2023 року, нормативний час на завантаження та розвантаження 48 годин, перевізник - ТОВ «Єлогіст» ЄДРПОУ 45149289, транспортний засіб НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , водій ОСОБА_1 , НОМЕР_4 .

Вказана заявка підписана замовником і експедитором шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів та електронних печаток сторін, отже належним чином підтверджує узгодження замовником та експедитором (виконавцем) всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаної заявки до виконання відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

Згідно статті 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Відповідно до частини 5 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» у разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Умовами підпункту 2.4.4 пункту 2.4 Договору експедирування сторони передбачили, що експедитор має право залучати третіх осіб до виконання Договору без погодження замовника. Експедитор несе відповідальність за дії третіх осіб як за свої власні.

Так, як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено сторонами, на виконання умов Договору експедирування позивачем як експедитором (замовник за договором) був укладений 30.11.2023 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄЛОГІСТ» (відповідач у справі, перевізник за договором) Договір № 301123/29 про надання послуг з перевезення вантажів (далі - Договір), за умовами п.1.1 якого перевізник на підставі замовлення замовника зобов`язаний надати послуги по перевезенню вантажів замовника своїм автотранспортом в пункти та строки встановлені та вказані замовником, а замовник, забезпечувати приймання і відпуск вантажів, згідно свого графіку та по виконанню робіт в повному обсязі оплачувати ці послуги.

Розділами 2 - 8 Договору сторони погодили порядок замовлення послуг, обов`язки сторін, ціну та порядок розрахунків, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, форс - мажор, термін дії договору тощо.

Згідно п. 8.2 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, а частині розрахунків - до повного здійснення. Якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення строку дії Договору письмово не повідомить іншу сторону про розірвання Договору, дія Договору кожного разу автоматично пролонгується, на цих же самих умовах, на наступні 12 (дванадцять) місяців без складення додаткової угоди до цього Договору.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками замовника та виконавця, а також засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з приписами частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Згідно статті 2 Закону України «Про автомобільний транспорт» законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Згідно пунктів 2.1, 2.2 Договору замовник надає перевізнику замовлення з визначеними умовами перевезення через електронні засоби зв`язку, по факсу, поштою, шляхом безпосереднього вручення представнику перевізника або іншим чином на розсуд Замовника. Перевізник, з свого боку, погоджує отримане замовлення протягом 3 годин із моменту його отримання.

В матеріалах справи наявна підписана представником позивача та засвідчена печаткою ТОВ «СМАРТ КАРГО» Заявка № 1 від 03.12.2023 року на перевезення вантажів згідно договору № 301123/29 від 30.11.2023 року на перевезення вантажу - паливо дизельне від 29 до 32 кубів, від 24 до 25 тон, ДП-З-Євро5-В0 30000 л, за маршрутом: пункт завантаження - Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 188г, на адресу розвантаження 03036 м. Київ, Повітрофлотський проспект, 96Б, дата завантаження 04.12.2023 року, нормативний час на завантаження та розвантаження 48 годин, перевізник - ТОВ «Єлогіст» ЄДРПОУ 45149289, транспортний засіб НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , водій ОСОБА_1 , НОМЕР_4 .

Як зазначено позивачем в позовній заяві, вказана заявка 06.12.2023 року була надіслана з офіційної електронної адреси позивача на офіційну електронну адресу відповідача, яка була вказана в укладеному між сторонами Договорі, на підтвердження чого позивачем надані відповідні скріншоти листування.

В свою чергу, доказів підписання відповідачем як перевізником Заявки № 1 від 03.12.2023 року матеріали справи не містять.

Поряд із цим, як зазначено у відзиві відповідача, після укладення Договору позивач повідомив ТОВ «ЄЛОГІСТ» про намір в подальшому здійснювати виконання даного Договору та запропонував перевізнику почати підготовку до виконання Договору без замовлення, саме через пошук водія, відтак ТОВ «ЄЛОГІСТ» було почато підготовку до виконання Договору без попереднього узгодження умов та безпосередньо підписання замовлення, оскільки, як зазначено у відзиві відповідачем, ТОВ «СМАРТ КАРГО» тривалий період вже працювали з перевізником за подібних обставин, мали довіру останнього та такий формат взаємовідносин існував між сторонами вже тривалий період часу.

В той же час, як вбачається матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄЛОГІС» як експедитором 29.11.2023 року було укладено з Фізичною особою - підприємцем Аніним Ростиславом Васильовичем як перевізником Разовий договір №13728225 на перевезення вантажу автомобільним транспортом (далі - Разовий договір), за умовами якого перевізник зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а також надавати інші допоміжні послуги, пов`язані з перевезенням вантажу, а експедитор зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно умов Разового договору, копія якого наявна в матеріалах справи, сторонами погоджено умови перевезення: вантаж - дизельне паливо, цистерна, маршрут - Ізмаїл (Одеська область) - Сновськ (Чернігівська область), дата завантаження 30.11.2023 року, транспортний засіб - MAGYAR MAN НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , водій ОСОБА_1 , НОМЕР_4 .

Також в матеріалах справи наявні копії посвідчення водія № НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 , паспорту останнього, а також свідоцтва НОМЕР_5 про реєстрацію транспортного засобу вантажний спеціалізований сідловий тягач MAN НОМЕР_2 та свідоцтва НОМЕР_6 про реєстрацію спеціалізованого транспортного засобу цистерна MAGYAR НОМЕР_8 за власником ОСОБА_2 .

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Поряд із цим, перевезення небезпечних вантажів територією України здійснюються відповідно до вимог Законів України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 № 1644-ІІІ, а також Європейської угоди про Міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) від 26.05.2000, до якої України приєдналася відповідно до Закону України від 17 лютого 2009 року № 1727-VI із застереженням.

В матеріалах справи наявна копія товарно - транспортно накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 1 від 05.12.2023 року, яка містить штамп ТОВ «ТД «Сокар Україна» та підпис представника останнього, автопідприємство - ТОВ «ЄЛОГІСТ», замовник/вантажовідправник - ТОВ «ТД «Сокар Україна», згідно якої замовник передав, а експедитор прийняв нафтопродукти паливо дизельне ДП-З-Євро5-В0 масою 22460 кг.

Як зазначено у вказаній ТТН № 1 від 05.12.2023 року, транспортування здійснювалось автомобілем MAN, TGX, держ. номер НОМЕР_7 , причіп MAGYAR, d.032, держ. номер НОМЕР_8 , водієм ОСОБА_1 (посвідчення водія НОМЕР_4 ), який і прийняв вантаж, а саме паливо дизельне. Перевезення вантажу мало здійснюватися за маршрутом: Одеська область, м. Рені, вул. Дунайської 188г - 03036, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 96 Б.

Окрім цього, в матеріалах справи наявний акт приймання - передачі № 2150 від 05.12.2023 року, згідно якого постачальником ТОВ «Сокар Енерджі Україна» відвантажено, а одержувачем ТОВ «ТД «Сокар Україна» отримано паливо дизельне, клас F, код УКТЗЕД 27101943000 кількістю 22 460,00 кг вартістю 1 123 000,00 грн.

При цьому акт підписаний представниками постачальника і отримувача та містить зазначення «номеру вагону» - НОМЕР_8.

Отже, на зазначену ТТН № 1 від 05.12.2023 року позивач та третя особа посилаються як на належний та допустимий доказом надання відповідачем послуг перевезення вантажу, зокрема, в частині прийняття вантажу до перевезення.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено третьою особою (власником вантажу/замовником), вищевказаний вантаж дизельного пального масою 22 460 кг до пункту призначення не прибув.

Також обставини зникнення вантажу вказуються в письмових поясненнях директора ТОВ «ЄЛОГІСТ» Кравченко М.Л., копія яких наявна в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору експедирування експедитор організовує перевезення вантажів замовника на умовах, погоджених сторонами, а також надавати інші послуги замовнику за погодженням сторін.

Згідно п. 2.2.3 п. 2.3 Договору експедирування експедитор зобов`язаний контролювати процес навантаження / розвантаження транспортного засобу, розміщення (з урахуванням розподілу навантажень на осі автотранспорту), включаючи перевірку зовнішнього стану упакування, поштучне перерахування вантажних місць і їхнє маркування на предмет відповідності заявці і ТТН. При відсутності можливості перерахування місць, а також, якщо є розбіжність фактичних даних із зазначеними в супровідних документах, чи, якщо при навантаженні виявлені інші недоліки, що можуть привести до нанесення збитку вантажу в процесі транспортування Експедитор зобов`язаний, не залишаючи місця завантаження, сповістити про це Замовника, і зробити необхідні, обґрунтовані відмітки у всіх екземплярах ТТН - накладної.

Стаття 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлює, що:

- експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування;

- за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування;

- експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Умовами пункту 5.2. Договору передбачено, що експедитор несе відповідальність за вантаж з моменту його завантаження в транспортного засобу та видачі товарно-транспортних документів і до моменту його доставки в місце призначення.

Пунктом 5.9. Договору встановлено, що Експедитор несе договірну відповідальність у формі штрафу (що не звільняє Експедитора від відшкодування шкоди / збитків в повному обсязі) за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийнятті вантажу для перевезення і до його доставки у розмірі 100% (сто відсотків) вартості зіпсованого вантажу, що розраховується як інвойсна вартість, збільшена на вартість фактично понесених додаткових витрат на митне оформлення, сплату митних платежів, страхування, транспортування та ін.).

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» як власник вантажу звернулось до TOB «СМАРТ КАРГО» із претензією від 19.12.2023 року №222, копія якої наявна в матеріалах справи, в якій посилаючись на недоставлення палива дизельного, масою 22 460 кг до пункту призначення вимагало від ТОВ «СМАРТ КАРГО» відшкодування повної вартості вантажу, що становить 1 123 000,00 грн.

За результатами розгляду претензії третьої особи ТОВ «СМАРТ КАРГО» у відповіді на претензію №57 від 25.12.2023 року не заперечувало того, що ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» не отримало паливо, яке було отримано для перевезення TOB «CMAРТ КАРГО» та повідомило, що вживає усіх заходів для вирішенню ситуації та готове відшкодувати узгоджену сторонами суму збитків, які понесло ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна», але тільки після їх відшкодування ТОВ «ЄЛОГІСТ».

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно з ст. 934 ЦК України за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк (ч. 1 ст. 919 ЦК України).

Згідно п.п. 3.1.8 п. 3.1 Договору перевізник зобов`язаний обов`язково бути присутнім при завантаженні та розвантаженні, нести повну матеріальну відповідальність перевізника за збереження в дорозі вантажів, які перевозяться за цим договором.

Підпунктом 3.1.9 п.3.1 Договору перевізник зобов`язаний перевозити, доставляти, довірений йому Замовником вантаж, до пункту призначення у точно встановлені та позначені у Замовленнях строки і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу) яка вказана у товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) та в Замовленні.

Відповідно до п. 5.1. Договору перевізник несе відповідальність за збереження вантажів з моменту прийняття їх до перевезення та до моменту видачі вантажоодержувачу. У цьому випадку перевізник відшкодовує замовнику суму повної вартості втраченого чи пошкодженого вантажу, яка підтверджується відповідними документами.

В свою чергу, у зв`язку з недоставлянням товару вантажоодержувачу ТОВ «СМАРТ КАРГО» звернулось до ТОВ «ЄЛОГІСТ» з претензією № 56 від 25.12.2023 року про відшкодування вартості втраченого та недоставленого вантажу у розмірі 1 123 00,00 грн.

Факт надсилання претензії підтверджується копією експрес - накладної № 59001077610523 від 26.12.2023 року та відповідними скрін-шотами електронної пошти.

У відповідь на претензію позивача відповідач 28.12.2023 року повідомив, що ТОВ «ЄЛОГІСТ» не отримувало через електронні засоби зв`язку, по факсу, поштою, шляхом безпосереднього вручення представнику перевізника або іншим чином на розсуд замовника Замовлення з визначеними умовами перевезення. Тому, на думку відповідача, це свідчить про те, що не тільки самого Замовлення з визначеними умовами перевезення не було отримано перевізником від Замовника, а й не було погоджено умов щодо виконання умов Договору №301123/9 про надання послуг з перевезення.

Також у відповіді на претензію відповідач посилався на обставини звернення директора ТОВ «Єлогіст» Кравченко М.Л. за місцем вчинення неправомірних дій зловмисників до Фастівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою про те, що невідома особа за адресою с. Мархалівка, вул. Озерна заволоділа дизельним паливом вагою 22 460 кг.

Крім того, за даним фактом Фастівським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Київській області 07.12.2023 було відкрито кримінальне провадження №12023111310003490 за ч.3 статті 190 Кримінального кодексу України за фактом викрадення дизельного палива вагою 22460 кг, що підтверджується відповідним витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Таким чином, посилаючись на вказані обставини ТОВ «ЄЛОГІСТ» зазначило про відсутність правових підстав для відшкодування збитків замовнику - ТОВ «СМАРТ КАРГО» та покладення відповідальності на перевізника.

Окрім цього, як встановлено судом за матеріалами справи, листом № 1 від 04.01.2024 року ТОВ «СМАРТ КАРГО» повідомило третю особу, що на виконання умов договору № 211123/21 від 21.11.2023 року товариством були надані транспортно-експедиторські послуги перевезення вантажів, а саме нафтопродуктів за маршрутами згідно з заявками, за результатами наданих послуг у ТОВ «СМАРТ КАРГО» станом на 31.12.2023 року виникла дебіторська заборгованість в сумі 303 000,00 грн., а також дебіторська заборгованість ТОВ «СОКАР ЕНЕРДЖІ УКРАЇНА» в сумі 641568,40 грн., яку позивач просив врахувати як заставу для подальшого співробітництва між ТОВ «СМАРТ КАРГО», ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» та ТОВ «СОКАР ЕНЕРДЖІ УКРАЇНА»

В подальшому між ТОВ «СМАРТ КАРГО», ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» та ТОВ «СОКАР ЕНЕРДЖІ УКРАЇНА» було укладено Договір №1/23 про переведення боргу від 29.12.2023 року, відповідно до пункту 1.2. якого ТОВ «СОКАР ЕНЕРДЖІ Україна» як первісний боржник перевело на ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» як нового боржника грошове зобов`язання перед ТОВ «СМАРТ КАРГО» у розмірі 641 568,40 грн.

Також 12.01.2024 року між ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» (Сторона 1) та ТОВ «СМАРТ КАРГО» (Сторона 2) було підписано Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог (далі - Угода), згідно із умовами якої за Договором №211123/21 від 21 листопада 2023 року та Договором № 1/23 від 29 грудня 2023 року про переведення боргу Сторона 1 має заборгованість за надані Стороною 2 експедиторські послуги у сумі 944 568,40 грн. При цьому Сторона 2 є кредитором, а Сторона 1 є боржником при виконанні грошового зобов`язання за вказаними договорами на суму 944 568,40 грн.

Пунктом 2 Угоди передбачено, що за Договором транспортного експедирування №211123/21 від 21.11.2023 року Сторона 2 повинна відшкодувати збитки на користь Сторони 1 у розмірі 1 123 000,00 грн. у зв`язку із втратою майна переданого для перевезення. При цьому Сторона 1 є кредитором, а Сторона 2 є боржником при виконанні грошового зобов`язання за вказаним договором в сумі 1 123 000,00 грн.

Пунктом 4 Угоди, керуючись ст. 601 ЦК України сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог за зобов`язаннями, указаними в п. п. 1 та 2 цієї Угоди, у сумі 944 568,40 грн. Після підписання цієї Угоди борг Сторони 2 перед Стороною 1 становитиме 178 431,60 грн.

Тобто, враховуючи наявні у справі докази та укладені між стонами правочини, на час розгляду даної справи борг TOB «СМАРТ КАРГО» перед ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» становить 178 431,60 грн., що додатково підтверджується підписаним між позивачем та третьою особою без зауважень Актом звіряння взаємних розрахунків за грудень 2023 року, який наданий третьою особою.

Відтак, матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна» як власником товару та замовником не отримано дизельне паливо масою 22460 кг вартістю 1 123 000,00 грн., яке ТОВ «СМАРТ КАРГО» як експедитор прийняло для перевезення.

При цьому, в позовній заяві позивач додатково посилається на порушення відповідачем як перевізником умов укладеного Договору, а саме п. 8.4, згідно якого жодна із сторін не має права передавати свої права та зобов`язання по Договору будь-якій третій стороні без письмової згоди на те іншої сторони.

Тобто, як наголошує позивач, враховуючи укладений між ТОВ «ЄЛОГІСТ» та ФОП Аніним Р.В. разовий договір №13728225 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 29.11.2023 року, відповідач всупереч п. 8.4. Договору залучив до перевезення ФОП Аніна Р.В. без письмової згоди позивача.

Таким чином, за твердженням позивача, відповідач як перевізник не виконав свої зобов`язання за Договором щодо належного перевезення та доставки вантажу - дизельного пального вагою 22460 кг до місця вивантаження та передачі вантажоотимувачу, що в свою чергу, призвело до понесення позивачем збитків у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу в сумі 1 123 000,00 грн. та стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору № 211123/21 транспортного експедирування від 21.11.2023 року, Договору № 301123/29 про надання послуг з перевезення вантажів від 30.11.2023 року, а також Разового договору № 13728225 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 29.11.2023 року та/або окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Поряд із цим, заперечення відповідача проти позову з посиланням на недійсність та нікчемність Разового договору № 13728225 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 29.11.2023 року, укладеного відповідачем з ФОП Аніним Р.В., оскільки, як стверджує відповідач, ним було з`ясовано, що ФОП Анін Р.В. не підписував правочин і не засвідчував печаткою, тобто укладено від імені ФОП Аніна Р.В. невідомою особою, судом оцінюються критично та не приймаються до уваги, враховуючи зміст позовних вимог, суб`єктний склад справи та правовідносини перевезення, саме під час реалізації яких виникли обставини втрати належного третій особі вантажу, специфіка яких не ставить відповідальність перевізника в залежність від факту залучення ним до перевезення третіх осіб.

Додатково судом враховано, що матеріали справи не містять будь - яких пояснень та заперечень ФОП Аніна Р.В. щодо укладення Разового договору з відповідачем, а також доказів підробки підпису та печатки перевізника і вчинення таких дій відповідачем всупереч умовам Договору перевезення без згоди ТОВ «СМАРТ КАРГО» як замовника.

Суд зазначає, що згідно з частинами першою, третьою статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, серед іншого, у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (стаття 924 Цивільного кодексу України).

За змістом наведених норм обсяг відповідальності перевізника за договором перевезення може бути погоджений сторонами у відповідному договорі і не повинен суперечити положенням чинного законодавства.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 907/603/17, вищевказані норми передбачають принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Так, умовами Договору передбачена відповідальність сторін за неналежне його виконання, зокрема, згідно пункту 5.1 перевізник несе повну відповідальність за збереження вантажів з моменту прийняття їх до перевезення та до моменту видачі вантажоодержувачу. У цьому випадку Перевізник відшкодовує Замовнику: суму повної вартості втраченого чи пошкодженого вантажу, яка підтверджується відповідними документами.

Наразі, доводячи розмір понесених збитків у сумі 1 230 000,00 грн. позивач посилається на Акт приймання - передачі № 2150 від 05.12.2023 року, а також на Товарно - транспортну накладну № 1 від 05.12.2023 року.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (п. 4 ч. 1 статті 611 ЦК України).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відтак, за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Відповідачу ж потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Згідно статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За приписами статті 924 Цивільного кодексу України, що кореспондуються зі статтею 314 Господарського кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони.

Крім того, перевізник також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками:

1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов`язку усунення зазначених обставин;

2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Виходячи з вищевикладеного суд доходить висновку, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

При цьому, переважному застосуванню підлягають саме норми статі 924 Цивільного кодексу України, в частині обов`язку доведення вини, оскільки зазначена стаття передбачає підстави звільнення перевізника від відповідальності.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Суд зазначає, що вирішуючи спор про стягнення заподіяних збитків, завданих втратою вантажу під час перевезення автомобільним транспортом за спірним Договором господарський суд повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань.

Під збитками у цьому випадку розуміються понесені позивачем матеріальні витрати у ході виконання відповідачем як перевізником Договору № 301123/29 про надання послуг з перевезення вантажів від 30.11.2023 року, зумовлені неналежним виконанням останнім обов`язку з перевезення та доставки ввіреного вантажу, за умови залучення позивачем відповідача до здійснення перевезення на виконання укладеного з замовником Договору експедирування.

Так, як вже було зазначено вище, ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» як замовник спірного перевезення перебуває у договірних правовідносинах з ТОВ «СМАРТ КАРГО», яке є експедитором перевезення на підставі Договору експедирування та Заявки № 1 від 03.12.2023 року та, за приписами ст. 932 ЦК України та ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", несе відповідальність за вибір третіх осіб, залучених експедитором до виконання зобов`язань перед замовником. Безпосереднім виконавцем спірного перевезення є ФОП Анін Р.В., залучений Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄЛОГІСТ» на виконання умов № 301123/29 про надання послуг з перевезення вантажів від 30.11.2023 року, укладеного між ТОВ «СМАРТ КАРГО» та ТОВ «ЄЛОГІСТ», згідно Разового договору № 13728225 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 29.11.2023 року, за яким до перевезення було залучено водія ОСОБА_1 з автомобілем.

В частині заперечень відповідача проти позову з посиланням на непідтвердження позивачем у даній справі факту передачі дизельного пального відповідачеві до перевезення, оскільки товарно - транспортна накладна № 1 від 05.12.2023 року не містить підпису уповноваженого водія та/або експедитора, тобто особи, яка отримала товар, а також даних щодо подорожнього листа, довіреності водія тощо суд зазначає, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

У розділі 11 Правил зазначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Оформлення товарно-транспортної накладної в електронній формі (далі - е-ТТН) здійснюється відповідно до абзацу четвертого цього пункту. Е-ТТН підписується за допомогою електронного підпису (далі - ЕП) водія та/або експедитора, відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача.

Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (сертифікати, свідоцтва тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів, у паперовому та/або електронному вигляді. У разі оформлення е-ТТН супровідні документи також додаються в електронній формі. У разі оформлення товарно-транспортної накладної у паперовій формі супровідні документи додаються в паперовій формі за підписом відповідальних осіб.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

Згідно наявної в матеріалах справи ТТН № 1 від 05.12.2023 року зазначено в якості автопідприємства ТОВ «ЄЛОГІСТ», якого ТОВ «СМАРТ КАРГО» залучило до перевезення, уклавши з ним відповідно Договір №301123/29 від 30.11.2023 року, та, окрім цього, в погодженій ТОВ «СТАРТ КАРГО» та ТОВ «ТД «Сокар Україна» Заявки № 1 від 03.12.2023 року зазначено: перевізник - ТОВ «Єлогіст», транспортний засіб НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , водій ОСОБА_1 , НОМЕР_4 , а також дані транспортного засобу НОМЕР_8 вказані в Акті приймання-передачі №2150 від 05.12.2023 року, згідно якого відвантажено дизельне пальне.

Таким чином, твердження відповідача про те, що ТОВ «ЄЛОГІСТ» не брало участь саме у прийомі палива, оскільки саме водій ОСОБА_1 зазначений в ТТН та прийняв вантаж, є необґрунтованими, адже у ТТН №1 від 05.12.2023 зазначено, що автопідприємством у даному перевезенні є ТОВ «ЄЛОГІСТ», та, окрім цього, хронологічно укладення Договору № 301123/23 про надання послуг з перевезення вантажів від 30.11.2023 року між позивачем та відповідачем передувало погодженню Заявки № 1 від 03.12.2023 року між ТОВ «СМАРТ КАРГО» як експедитором та ТОВ «ТД «Сокар Україна» як замовником, відтак саме з урахуванням обставин залучення до перевезень ФОП Аніна Р.В., зокрема, без згоди позивача всупереч п.8.4 Договору, було складено ТТН № 1 від 05.12.2023 року.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Наразі, приймаючи до уваги хронологічну послідовність укладення правочинів між сторонами та фіксацію змісту господарських правовідносин у відповідних первинних бухгалтерських документах, посилання відповідача як на підставу для звільнення від відповідальності на наявність господарських правовідносин між замовником - ТОВ «ТД «Сокар Україна» та безпосередньо водієм ОСОБА_1 , судом до уваги не приймаються як такі, що не впливають на зміст зобов`язань відповідача з перевезення вантажу та заявлені вимоги позивача до перевізника.

Також у відзиві відповідач зазначає, що ТОВ «СМАРТ КАРГО» не були присутні на завантаженні товару, отже виникла неможливість належного виконання зі сторони ТОВ «ЄЛОГІСТ» умов Договору в частині перевезення вантажу за маршрутом, який вказаний в ТТН, у зв`язку з чим суд звертає увагу на умови п.3.2.5 Договору, згідно якого замовник зобов`язаний забезпечити своєчасне і належне оформлення у встановленому порядку ТТН і в тому числі відмічати фактичний час прибуття і відбуття автомобілів із пунктів завантаження, однак не визначено саме обов`язку бути присутнім під час завантаження, тоді як відповідно до п.3.1.8 Договору саме на перевізника (відповідача) покладений обов`язок бути присутнім при завантаженні та розвантаженні, нести повну матеріальну відповідальність перевізника за збереження в дорозі вантажів, які перевозяться за цим договором.

Суд зазначає з урахуванням приписів ч.6 ст. 75 ГПК України, згідно якої вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, що наявність кримінального провадження №12023111310003490 за ч.3 статті 190 Кримінального кодексу України не звільняє перевізника від відповідальності за втрату вантажу.

Також не можуть бути розцінені в якості доказів відсутності вини перевізника у втраті вантажу обставини визнання директора ТОВ «ЄЛОГІСТ» Кравченка М.Л. свідком у кримінальному провадженні №12023111310003490 та визнання ТОВ «ТД «Сокар Україна» потрепілою особою, проте судом враховується зміст письмових пояснень директора відповідача від 06.12.2023 року щодо обставин зникнення вантажу, в яких Кравченко М.Л. підтверджує участь транспортного засобу НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , водія ОСОБА_1 у перевезенні вантажу - дизельного пального масою 22 460 кг, завантаження з 04.12.2023 року по 05.12.2023 року дизельним пальним та отримання водієм ТТН № 1 для відпуску нафтопродуктів, пункт навантаження Одеська область, м. Рені, вул. Дунайська, 185, пункт розвантаження Київ, проспект Повітрофлотський, 96Б, що відповідає змісту Заявки № 1 від 03.12.2023 року до Договору транспортного експедирування, а також Разового договору № 13728225 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 29.11.2023 року, що в свою чергу, додатково підтверджує факт прийняття відповідачем дизельного пального до перевезення та, відповідно, покладення на відповідача як перевізника відповідальності за його збереження.

При цьому, суд констатує на непослідовну та суперечливу правову позицію відповідача, яка змінювалась під час розгляду даної справи від посилання у відзиві на позовну заяву на надання послуг перевезення без підтвердження заявки від ТОВ «СМАРТ КАРГО», до тверджень нового представника відповідача, яким було замінено попереднього представника в квітні 2024 року, в додаткових поясненнях від 03.05.2024 року, згідно змісту яких заперечується як факт приймання вантажу до перевезення, так і факт надання позивачеві взагалі послуг перевезення з боку ТОВ «Єлогіст».

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У зазначеному аспекті суд враховує, що надані позивачем докази на підтвердження факту надання ТОВ «ЄЛОГІСТ» послуг перевезення вантажу- дизельного пального масою 22460 кг на суму 1 123 000,00 грн., є належними, допустимими та більш вірогідними доказами здійснення господарської операції, ніж надані відповідачем докази та наведені у заявах по суті спору заперечення отримання вантажу до перевезення.

Окрім цього, відсутність погодженої між позивачем та відповідачем заявки на перевезення за Договором, позаяк, як зазначено відповідачем, у відзиві, станом на дату підписання Товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) №1 від 05.12.2023 року ТОВ «СМАРТ КАРГО» не надали ТОВ «ЄЛОГІСТ» належним чином через електронні засоби зв`язку замовлення на перевезення, не спростовує факту самого перевезення.

Відтак, наявні в матеріалах справи докази (заявки, акт приймання-передачі, ТТН № 1) більш вірогідно, аніж надані відповідачем пояснення та документи, свідчать про фактичні обставини надання відповідачем позивачу послуг перевезення вантажу вартістю 1 123 000,00 грн., у зв`язку з чим суд дійшов висновку про порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору перевезення щодо належного перевезення вантажу, забезпечення його збереження та наявності повного складу цивільного правопорушення з боку відповідача, в той час як останній відсутності своєї вини не довів, відтак саме ТОВ «ЄЛОГІСТ» є особою, зобов`язаною відшкодувати позивачу збитки за втрату ввіреного замовником позивачу майна у заявленій до стягнення сумі.

Враховуюче вищенаведене та приймаючи до уваги, що відповідачем не збережено вантаж, прийнятий до перевезення, доказів на підтвердження того, що втрата вантажу сталася не з вини відповідача не надано, тобто матеріалами справи підтверджується склад цивільного правопорушення у діях відповідача, зокрема, факт заподіяння збитків, стягнення яких є предметом даного позову згідно ст.ст. 224, 225, 310, 314 ГК України та ст.ст. 22, 924 ЦК України, ст. 314 ГК України, розмір завданих збитків в сумі 1 123 000,00 грн відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів відшкодування збитків у вказаній сумі суду не надано, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄЛОГІСТ» (02141, м. Київ, вул. Руденко Лариси, буд.6А, прим.58, офіс 1, код ЄДРПОУ 45149289) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТ КАРГО» (20250, Черкаська обл., Звенигородський р-н, місто Ватутіне, вул. Пушкіна, будинок, 5, код ЄДРПОУ 41352841) збитки у розмірі 1 123 000,00 грн. (один мільйон сто двадцять три тисячі гривень 00 копійок) та судовий збір у розмірі 16 845,00 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот сорок п`ять гривень 00 копійок).

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 30 грудня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон