Ухвала

від 31.12.2024 по справі 320/33161/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 грудня 2024 року

м. Київ

справа №320/33161/23

адміністративне провадження № К/990/49237/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В.Е.,

суддів - Желєзного І.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року

у справі № 320/33161/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними бездіяльності, дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної судової адміністрації України, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 грн. та на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 грн. та на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати та виплатити судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн. та у 2023 році - 2684,00 грн., із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

- допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми за один місяць.

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в порядку ст. 382 КАС України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року, позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 грн. та на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 грн. та на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати та виплатити судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн. та у 2023 році - 2684,00 грн., із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі, та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення відповідача в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивача, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб; зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити відповідача бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу; визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.

Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом а) пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Оскаржуючи судові рішення, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає, що розгляд цієї справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на те, що вони мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі. При цьому заявником касаційної скарги не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

При цьому, суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень керувались висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21 щодо дії Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

Звертаємо увагу, що практика Верховного Суду щодо застосування положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України, зокрема, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 120/147/22-а.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Однак, цей Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Так, згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (постанови від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а та від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22).

Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 320/33161/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними бездіяльності, дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді І.В. Желєзний

Ж.М. Мельник-Томенко