Постанова

від 02.01.2025 по справі 605/462/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 605/462/24Головуючий у 1-й інстанції Горуц Р.О. Провадження № 22-ц/817/88/25 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 січня 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами цивільну справу № 605/462/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Луцишин Ганна Михайлівна, на ухвалу Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2024 року, постановлену суддею Горуц Р.О., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту родинних відносин,-

В С Т А Н О В И В:

у жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Ухвалою Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 16 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, залишено без руху та надано заявнику строк для усунення вказаних недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання даної ухвали.

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту родинних відносин - повернуто заявнику.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що повернення заяви не перешкоджає повному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Луцишин Г.М. звернулась із апеляційною на вказану ухвалу суду, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог посилається на те, що після отримання ухвали про залишення заяви без руху, 18 жовтня 2024 ОСОБА_1 звернулася до органу державної реєстрації актів цивільного стану щодо внесення змін до актового запису № 77 про розірвання шлюбу між нею і ОСОБА_2 , а саме з питанням виправлення її по батькові зі « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », однак отримала усно відповідь про неможливість внесення змін до вищевказаного актового запису. Також відділом РАЦС заявниці надано повний витяг з ДРАЦС щодо актового запису про народження ОСОБА_5 , який був наданий суду із заявою від 18 жовтня 2024 року про усунення недоліків, як доказ звернення до органу РАЦС.

Повертаючи заяву, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження не свідчить про усунення недоліків, оскільки заявником не додано доказів звернення та письмової відмови (висновку) органу державної реєстрації актів цивільного стану у виправленні по-батькові заявниці у необхідних свідоцтвах.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 зобов`язана попередньо звернутися до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану із заявою про внесення змін до актового запису, оскільки це не узгоджується із Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002, а також із висновками Верховного Суду у справі з подібними правовідносинами № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20) у постанові від 05 квітня 2021 року.

Тобто обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, що також підтверджено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 квітня 2021 року в справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20).

Зазначає, що скаржницею (заявницею в суді першої інстанції) обрано найбільш ефективний спосіб захисту своїх законних інтересів, однак суд неправомірно відмовив їй у доступі до правосуддя, що в свою чергу унеможливлює їй отримати одноразову грошову допомогу та користуватися соціальними гарантіями, які їй належать як матері загиблого Захисника України, що, зокрема в умовах воєнного стану в Україні, є несправедливим і неприпустимим.

Відзив на апеляційну скаргу, представника ОСОБА_1 - адвоката Луцишин Г.М. до суду апеляційної інстанції не поступав.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Так, за положеннями статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 2 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що у жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про встановлення факту родинних відносин між нею як матір`ю ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 16 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, залишено без руху та надано заявнику строк для усунення вказаних недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання даної ухвали.

Ухвала мотивована тим, що матеріали справи не містять інформації про звернення та письмової відмови (висновку) органу державної реєстрації актів цивільного стану у виправленні по-батькові заявниці у необхідних свідоцтвах, що їх видать державні органи реєстрації актів цивільного стану.

18 жовтня 2024 ОСОБА_1 звернулася до органу державної реєстрації актів цивільного стану щодо внесення змін до актового запису № 77 про розірвання шлюбу між нею і ОСОБА_2 , а саме з питанням виправлення її по батькові зі « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », однак отримала усно відповідь про неможливість внесення змін до вищевказаного актового запису. Також відділом РАЦС заявниці надано повний витяг з ДРАЦС щодо актового запису про народження ОСОБА_5 , який був наданий суду із заявою від 18 жовтня 2024 року про усунення недоліків, як доказ звернення до органу РАЦС.

Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 07 листопада 2024 року, заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту родинних відносин - повернуто заявнику.

Повертаючи заяву суд першої інстанції виходив з того, що у встановлений судом строк, ОСОБА_1 не виконала вимоги ухвали суду 16 жовтня 2024 року.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може погодитися з огляду на таке.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до частини 1, пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид не позовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності не оспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Подання заяви це процесуальна дія, яка має здійснюватися у порядку, передбаченому ЦПК України.

На підставі статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Відповідно до пунктів 1, 3, 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 роз`яснено, що подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

За змістом частин 1 і 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до частини 2 статті 80, частини 1 статті 264 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання вже безпосередньо під час ухвалення рішення у справі.

Із заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона просить встановити факт родинних відносин між нею та її сином, зазначає з якою метою необхідно встановлення факту, причини неможливості одержання документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.

На виконання вимог ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала Повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_5 , сформований за заявою ОСОБА_1 № 473 від 18.10.2024 (а.с. 11-13), що підтверджує той факт, що Бережанський відділ ДРАЦС у Тернопольському району Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відмовив у внесенні змін до вказаного актового запису.

Крім того, посилаючись на необхідність звернення до органу державної реєстрації актів цивільного стану у виправленні по-батькові заявниці у необхідних свідоцтвах, суд першої інстанції не врахував норми процесуального права та роз`яснення, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/20002.

Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи із необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Приймаючи до уваги наведене, знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відносно того, що висновки оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 07.11.2024 року про повернення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються із зазначеними вище нормами права, які регламентують дані правовідносини.

Тому колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Луцишин Ганна Михайлівна задовольнити.

Ухвалу Підгаєцького районного суду від 07 листопада 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

О.З. Костів