Вирок

від 02.01.2025 по справі 755/21571/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/21571/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" січня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд)

у складі головуючого судді ОСОБА_1 одноособово,

за участю

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

та його учасників -

потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 жовтня 2024 року за № 12024100040003564, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Одеса, громадянин України, не працює, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий: 15 квітня 2014 року Малиновським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 289 Кримінального кодексу (далі КК) України до позбавлення волі на строк 4 роки, зі звільненням від відбування показання з іспитовим строком на 2 роки, 21 листопада 2017 року Приморським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 14 - ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 263-1 КК України до позбавлення волі на строк 4 років 8 місяців з конфіскацією майна,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою, третьою статті 190 КК України,

у с т а н о в и в :

І. Суть питань, що вирішуються судом

З обвинувального акту від 09 грудня 2024 року, який складено слідчим СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_8 та затверджено прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 , слідує, що ОСОБА_5 обвинувачується у заволодінні шляхом обману майном ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .

Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання:(1) чи вчиняв обвинувачений діяння, які охоплюються складом певного кримінального правопорушення, передбаченого КК ?; (2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинуваченого у вчиненні певного кримінального правопорушення ?;(3) як слід кваліфікувати дії обвинуваченого, у випадку доведення винуватості ?

Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання, у зв`язку з чим кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 2, 3 ст. 190 КК, з огляду на наступне.

ІІ. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення

ОСОБА_5 у невстановлений досудовим слідством точний час, але не пізніше 16 жовтня 2024 року, вступив у злочинну змову з невстановленими досудовим слідством особами, які розробили злочинний план незаконного збагачення, шляхом повідомлення особам похилого віку в ході телефонного спілкування завідомо неправдивої інформацію про те, що їх рідні потрапили в біду та необхідністю сплатити грошові коштів для проведення лікування, або ж не притягнення до кримінальної відповідальності.

Зокрема, ОСОБА_5 будучи безпринципним та байдужим до наслідків вчинення злочинів, здатним чинити протиправні дії проти власності громадян надав свою попередню згоду на участь у вчиненні даного виду злочину, та згідно відведеної йому ролі, представившись довіреною особою лікаря, або ж працівника правоохоронного органу, мав прийти до потерпілого, отримати від нього грошові кошти та заздалегідь написану розписку, та в подальшого передати їх іншим співучасникам, у спосіб, який учасники оговорили попередньо. Пошук потенційних потерпілих, безпосереднє спілкування по телефону, а також координацію дій ОСОБА_5 взяли на себе інші співучасники.

Надалі, маючи на меті вчинення злочинів на території м.Києва, ОСОБА_5 громадським транспортом прибув до м.Києва, де підшукав собі тимчасове житло та очікував вказівок від невстановленої досудовим розслідуванням особи.

У т.ч., на виконання вказаного злочинного плану, невстановлена досудовим слідством особа жіночої статі, 16 жовтня 2024 року приблизно об 11 годині 10 хвилин, зателефонувала на домашній телефон потерпілої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, за номером НОМЕР_1 представилась її сусідкою, та повідомила, що ніби вона потрапила до лікарні внаслідок ДТП, та на проведення термінової операції потрібні значні грошові кошти, та сказала, що подальше спілкування буде проводити лікар.

В подальшому, на названий потерпілою номер мобільного телефону НОМЕР_2 з номеру НОМЕР_3 зателефонувала невстановлена досудовим слідством особа, чоловічої статі, яка представилась лікарем, та повідомила потерпілій ОСОБА_6 завідомо неправдиву інформацію про важкий стан її сусідки, необхідності термінової дороговартісної операції, ціна якої становить біля 40 000 тисяч гривень, які необхідно зібрати в найкоротший строк та передати довіреній особі лікаря, яка приїде за місцем проживання потерпілого. Разом з тим, маючи на меті справити психологічний вплив на потерпілу, а також для створення враження, що кошти передаються дійсно для лікування наказала ОСОБА_6 написати під його диктовку заяву про надання коштів на лікування.

ОСОБА_6 перебуваючи в шоковому стані від отриманої інформації, будучи впевненою, що спілкується з лікарем в силу свого віку та стану, сприйняла вказану інформацію як реальну, та виконала всі вказівки, а саме написала заяву та підготувала грошові кошти. Одночасно з цим невстановлена досудовим слідством особа повідомила ОСОБА_5 , що для отримання грошових коштів йому необхідно прийти до кв. АДРЕСА_2 , де він отримає грошові кошти та написану заяву.

ОСОБА_5 , керуючись єдиним умислом з невстановленими досудовим розслідуванням особами на заволодіння грошовими коштами, що належать ОСОБА_6 , діючи по заздалегідь розробленому плану, виконуючи вказівки невстановленої досудовим слідством особи, розуміючи протиправність своїх дій, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з корисних мотивів, 16 жовтня 2023 року приблизно о 12 годині 30 хвилин прийшов до кв. АДРЕСА_2 , та підтвердив перед ОСОБА_6 , що він є довіреною особою лікаря, та прийшов задля отримання коштів. Після чого ОСОБА_6 передала останньому грошові кошти в сумі 30000 гривень, натомість ОСОБА_5 запевнив, що він згодо принесе все квитанції за лікування, та покинув приміщення квартири.

Через кілька хвилин, після того як ОСОБА_5 покинув приміщення квартири, на мобільний номер телефону повторно зателефонувала невстановлена досудовим слідством особа, яка виконувала відведену роль сусідки потерпілої, та почала просити надати додатково ще 50 000 гривень, під приводом проведення операції, оскільки переданих 30000 гривень недостатньо.

ОСОБА_6 , будучи переконаною, що спілкується зі своєю сусідкою, повідомила, що вона може надати лише 10000 гривень, на що остання поголилась, та повідомила, що зараз довірена особа лікаря (роль якої виконував ОСОБА_5 ) повернеться, та отримає від неї ще 10000 гривень.

В подальшому, 16 жовтня 2024 року орієнтовно о 12:40 год. до квартири потерпілої ОСОБА_6 повернувся ОСОБА_5 , який діяв єдиним умислом з невстановленими досудовими слідством особами, якому ОСОБА_6 додатково передала грошові кошти в сумі 10 000 гривень.

В подальшому, ОСОБА_5 , отримавши вказані 40000 гривень з місця вчинення злочину зник, а грошовими коштами розпорядився згідно заздалегідь розробленого плану.

Протиправними діями групи осіб, до складу якої входить ОСОБА_5 та невстановлені досудовим слідством особи потерпілій ОСОБА_6 було завдано матеріального збитку на загальну суму 40000 гривень.

Крім того, продовжуючи виконання спільного плану, спрямованого на заволодіння грошовими коштами громадян під приводом повідомлення потерпілим завідомо неправдивої інформації про, те що їх родичі потрапили в біду, повторно, цього самого дня, тобто 16 жовтня 2024 року, в умовах воєнного стану, приблизно о 14 годині 40 хвилин, невстановлена особа жіночої статі зателефонувала на домашній телефон потерпілого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3, за номером НОМЕР_4 , та видаючи себе за його дружину (яка в той момент була відсутня за місцем проживання та поїхала у справах), повідомила, що нібито вона як пішохід стала винуватицею ДТП, де важко травмувалась дівчина-водій, та наразі вони перебувають в лікарні, та на проведення термінової операції потрібні значні грошові кошти, та сказала, що подальше спілкування буде проводити працівник правоохоронного органу, який займається розслідуванням вказаної події.

В подальшому, на названий потерпілим номер мобільного телефону НОМЕР_5 з номеру НОМЕР_6 зателефонувала невстановлена досудовим слідством особа, чоловічої статі, яка представилась працівником правоохоронного органу, який займається встановлення обставин ДТП, та маючи на меті справити на потерпілого шокуючий вплив, повідомив ОСОБА_7 завідомо неправдиву інформацію про те, що жінка-водій померла в лікарні, а також, що для вирішення питання, щодо примирення сторін, необхідні кошти в сумі 100 000 гривень, які необхідно зібрати в найкоротший строк та передати його довіреній особі, яка приїде за місцем проживання потерпілого. Разом з тим, маючи на меті справити психологічний вплив на потерпілого, а також для створення враження, що кошти передаються дійсно для вирішення питання з родичами потерпілої та про не притягнення його дружини до кримінальної відповідальності, наказала ОСОБА_7 написати під його диктовку заяву закриття кримінального провадження за примиренням сторін та повного і добровільного відшкодування ним матеріальних збитків.

ОСОБА_7 перебуваючи в шоковому стані від отриманої інформації, будучи впевненим, що спілкується з працівником правоохоронного органу, в силу свого віку та стану, сприйняв вказану інформацію як реальну, та виконав всі вказівки, а саме підготував кошти та став очікувати на прибуття особи, яка мала отримати грошові кошти. Одночасно з цим невстановлена досудовим слідством особа повідомила ОСОБА_5 , що для отримання грошових коштів йому необхідно прийти до кв. АДРЕСА_3 , де він отримає грошові кошти та написану заяву.

ОСОБА_5 , керуючись єдиним умислом з невстановленими досудовим розслідуванням особами на заволодіння грошовими коштами, що належать ОСОБА_7 , діючи по заздалегідь розробленому плану, виконуючи вказівки невстановленої досудовим слідством особи, розуміючи протиправність своїх дій, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з корисних мотивів, 16 жовтня 2023 року приблизно о 15 годині 30 хвилин прийшов до кв. АДРЕСА_3 , та підтвердив перед ОСОБА_7 , що він є довіреною особою працівника правоохоронного органу, та прийшов задля отримання коштів.

Після чого ОСОБА_7 передав останньому грошові кошти в сумі 100000 гривень, натомість ОСОБА_5 запевнив, що він передасть ці кошти для вирішення питання з потерпілими.

Через кілька хвилин, після того як ОСОБА_5 покинув приміщення квартири, на мобільний номер телефону, повторно зателефонувала невстановлена досудовим слідством особа, яка виконувала відведену роль працівника правоохоронного органу, та почала просити надати додатково ще 200 000 гривень, оскільки наданих 100 000 гривень замало для покриття витрат потерпілих та примирення сторін. ОСОБА_7 , будучи переконаним, що спілкується з працівником правоохоронного органу, повідомив, що згоден на ці умови. В подальшому, невстановлена досудовим розслідуванням особа, яка виконувала відведену йому роль працівника правоохоронного органу, повідомила що зараз його довірена особа (роль якої виконував ОСОБА_5 ) повернеться, та отримає від нього ще 200000 гривень.

В подальшому, 16 жовтня 2024 року приблизно о 15 год. 40 хв. до квартири повернувся ОСОБА_5 , який діяв єдиним умислом з невстановленими досудовими слідством особами, якому ОСОБА_7 додатково передав грошові кошти в сумі 200000 гривень, а також написану ним під диктовку заяву про закриття кримінального провадження.

Потім, ОСОБА_5 , отримавши вказані 300 000 гривень з місця вчинення злочину зник, а грошовими коштами розпорядився згідно заздалегідь розробленого плану, відомого всім учасникам групи.

Протиправними діями групи осіб, до складу якої входить ОСОБА_5 та невстановлені досудовим слідством особи потерпілому ОСОБА_7 було завдано матеріальної шкоди на загальну суму 300 000 гривень, що є значною.

ІІІ. Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Винятково законами України визначаються діяння, які є кримінальним правопорушенням (п. 22 ст. 92 Конституції України), зокрема ним (злочином) є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК України), у т.ч. до них відноситься, у руслі обставин справи, такий вчинок, як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, вчинене в умовах воєнного, що завдало значної шкоди потерпілому (ч. 1, 2, 3 ст. 190 КК).

ІV. Мотиви суду

Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходить з наступного у своїх висновках.

IV.I. Докази на підтвердження встановлених обставин та процедура розгляду

Згідно положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ВС від 28 березня 2019 року в справі № 154/3213/16).

В цьому випадку, будучи допитаним, у порядку ст. 351 КПК, обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини вчинення діяння, викладені у п. ІІ вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.Дійсно, за наведеного алгоритму дій, вчинив 16 жовтня 2024 року шахрайство шляхом обману щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Останній також виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини. Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень обвинувачений просив визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.

Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

В цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінальних проваджень та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінальних проваджень та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 190 КК України, за обставин встановлених судом.

IV.ІI. Кваліфікація дій

Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.

Обов`язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об`єкт кримінального правопорушення; 2) об`єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб`єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб`єкт кримінального правопорушення.

Об`єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об`єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об`єкту кримінального правопорушення.

Суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).

Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним,Суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 190 КК, позаяк він вчинив заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, та за ч. 3 ст. 190 КК, оскільки він скоїв заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, що завдало значної шкоди потерпілому.

Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

IV.ІІI. Покарання

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує

(1) ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання;

(2) те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами;

(3) юридична відповідальність особи, за ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

В цій ситуації, обставинами, що пом`якшують покарання є

? щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.

Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки;

? активне сприяння розкриттю злочину, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК України та розгляду провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК.

Обставинами, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК, є вчинення діяння щодо особи похилого віку та рецидив злочинів.

Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров`я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім`ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв`язки; позицію сторони обвинувачення та потерпілих щодо необхідної міри покарання саме зі звільненням від відбування покарання, у порядку ст. 75 КК; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ст. 190 КК у виді позбавлення волі із визначенням остаточного покарання у порядку ст. 70 КК зі звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов`язків з числа визначених його ст. 76 КК.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в цій справі є переконання суду про можливість її виправлення без відбування покарання. Цей висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінював на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, відомості щодо судимості. Також, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мали відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальна поведінка; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічна характеристика та інші.

Проаналізувавши саме такі обставини та позицію сторони обвинувачення, потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , Суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, позаяк є переконаним, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Визнаючи тривалість іспитового строку та вид обов`язків визначених ст. 76 КК Суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, тобто визначає їх у обсязі необхідному і достатньому для виправлення терміном на 3 роки, в силу ч. 4 ст. 75 КК.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення при застосуванні в т.ч. норм ст. 75, 76 КК.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, в цій ситуації, в ключі характеристик особи, вчинюваного злочину, поведінки після, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як жорстоке поводження.

IV.ІV. Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом

Запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, враховуючи дані про особу підозрюваного та визначення за цим вироком покарання зі звільненням від його відбування у порядку ст. 75 КК, слід до набрання вироком законної сили змінити на особисте зобов`язання, у зв`язку з чим звільнити обвинуваченого з-під варти в залі суду.

Питання щодо речових доказів Суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК.

На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

у х в а л и в :

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 190 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання:

? за ч. 2 ст. 190 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;

? за ч. 3 ст. 190 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

В силу ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з іспитовим строком на 3 (три) роки.

Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи чи навчання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу); попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілих ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою змінити до набрання вироком законної сили на особисте зобов`язання із покладенням, у порядку ч. 5 ст. 194 КПК України, на цей час обов`язків: не відлучатися із населеного пункту - місто Одеса без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання, у зв`язку з чим звільнити його з-під варти негайно в залі суду.

Речові докази: 4 аркуші паперу з рукописним текстом віді мені ОСОБА_7 - знищити; грошові кошти з рюкзака в сумі 29 000 гривень, котрі поміщено до індивідуального сейфу № 0438 в спеціальне сховище Головного управління Солом`янського відділення АБ «УКРГАЗБАНК», що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1, повернути по 14 500 (чотирнадцять тисяч п`ятсот) гривень ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_5 повернути останньому; навушники, зарядний пристрій та речі схожі на грошові кошти, в сумі 490 гривень, які належать ОСОБА_5 - повернути останньому; кабель - знищити; мобільний телефон «Редмі» імеі НОМЕР_7 , НОМЕР_8 з сім- картою НОМЕР_9 , повернути ОСОБА_5 ; ноутбук «Леново» серійний номер R-9FLD811/08 з зарядним пристроєм, повернути ОСОБА_5 ; рюкзак чорного кольору з одягом, кросівки чорного кольору з білою підошвою «Рима», штани чоловічі світлого кольору, куртку синього кольору, всередині сірого кольору з капюшоном, - повернути ОСОБА_5 .

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

С у д д я ОСОБА_1