Рішення

від 26.08.2024 по справі 921/115/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 серпня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/115/24

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув матеріали справи

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради, вул. Горбача, 1, м. Кременець, Тернопільська область

до відповідача 1 Кременецької міської ради, вул. Шевченка, 67, м. Кременець, Тернопільська область

до відповідача 2 Управління соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради, вул. Шевченка, 56, м. Кременець, Тернопільська область

про визнання недійсними п. 2.1.14, 2.1.15, 2.2.29 Положення про Управління соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради, затвердженого рішенням Кременецької міської ради №5314 від 30.01.2024

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Авдєєнко В.В. - адвокат

Судові процедури

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Комунальне некомерційне підприємство "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів Кременецької міської ради та Управління соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради про визнання недійсними п. 2.1.14, 2.1.15, 2.2.29 Положення про Управління соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради, затвердженого рішенням Кременецької міської ради №5314 від 30.01.2024.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2024, для розгляду справи №921/115/24 визначено суддю ОСОБА_1

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 04.03.2024 відкрито провадження у справі №921/115/24 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 01.04.2024.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 01.04.2024.

Протокольною ухвалою від 01.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 921/115/24 до судового розгляду по суті на 29.04.2024.

У судовому засіданні 29.04.2024, 27.05.2024 та 30.05.2024 судом оголошено перерву відповідно до 27.05.2024, до 30.05.2024 та до 10.06.2024, про що зазначено у відповідних протоколах судових засідань.

04.06.2024 Вищою радою правосуддя прийнято рішення №1707/0/15-24 про звільнення з посади судді ОСОБА_1 у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2024, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку, для розгляду справи №921/115/24 призначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою суду від 10.06.2024 справу №921/115/24 прийнято до свого провадження. Повернуто на стадію підготовчого провадження у справі №921/115/24 (зі стадії розгляду спору по суті). Розглядати справу №921/115/24 в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі (з підготовчого засідання). Призначено підготовче засідання на 01.07.2024.

Ухвалою суду від 01.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/115/24 до судового розгляду по суті на 12.07.2024.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні - 12.07.2024 розпочато розгляд справи по суті.

У судових засіданнях 12.07.2024 та 13.08.2024 оголошено перерву відповідно до 13.08.2024 та 26.08.2024, про що зазначено у відповідних протоколах судових засідань.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово та заперечення представників відповідачів, їх вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 26.08.2024, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 30.01.2024 Кременецька міська рада рішенням №5314 затверджено Положення про Управління соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради у новій редакції.

Позивач зазначає, що пп. 2.1.14, 2.1.15, 2.2.29 Положення суперечать нормам актів законодавства України, а їх чинність надає Управлінню соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради правові підстави на ухвалення рішень, що будуть обов`язковими до виконання Комунальним некомерційним підприємством "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради. Вказує, що невідповідність спірних пунктів Положення вимогам законодавства створює загрозу безпідставного втручання відповідача 2 у фінансово-господарську діяльність позивача.

В якості правових підстав позову вказує приписи статей Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача 1.

Представник відповідача 1 - Кременецької міської ради в судовому засіданні заперечив щодо позову з підстав, викладених у відзиві на позов ( вх. №2274 від 19.03.2024) .

В судовому засіданні просить суд у задоволенні позову, відмовити.

Заперечення відповідача 2 .

Представник відповідача 2 - Управління соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради в судовому засіданні заперечив щодо позову з підстав, викладених у відзиві на позов ( вх. №2261 від 19.03.2024) та в додаткових пояснення (вх. №4203 від 27.05.2024).

В судовому засіданні просить суд у задоволенні позову, відмовити.

Відповідь на відзив.

20.03.2024 позивачем надіслано відповіді на відзиви (вх. №2284 та вх. №2286 ) відповідно до статті 166 ГПК України, згідно яких доводи відповідачів вважає безпідставними.

Заперечення на відповідь на відзив.

28.03.2024 відповідачем 1 - Кременецькою міською радою надіслано заперечення ( вх. №2530) на відповідь на відзив, відповідно до статті 167 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом.

30 січня 2024 року Кременецькою міською радою прийнято рішення №5314 "Про затвердження Положення про Управління соціального захисту населення та охорони здоров"я Кременецької міської ради (Положення) у новій редакції" (п.1 Рішення).

Пунктом 1.1 Положення визначено, що Управління соціального захисту населення та охорони здоров"я Кременецької міської ради (Управління) є виконавчим органом Кременецької міської ради. Управління забезпечує впровадження норм загальнодержавної соціальної політики, соціальний захист населення Кременецької міської територіальної громади та соціальне забезпечення соціально-вразливих верств населення, забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров"я.

Підпунктом 2.1.14 Положення зазначено, що Управління бере участь у розробці планів фінансування закладів охорони здоров"я, в частині використання коштів місцевого бюджету, контролює ефективне використання фінансових та матеріальних ресурсів закладами охорони здоров"я.

Підпунктом 2.1.15 Положення вказано, що одним з основних завдань Управління соціального захисту населення та охорони здоров"я Кременецької міської ради є управління та координація діяльністю комунальних підприємств охорони здоров"я .

Підпунктом 2.2.29 Положення передбачено, що Управління наділено відповідними повноваженнями у сфері охорони здоров"я, зокрема:

- організація матеріально-технічного та фінансового забезпечення комунальних підприємств охорони здоров"я;

- організація фінансування видатків у сфері охорони здоров"я та виконання функцій головного розпорядника коштів, які виділяються з місцевого бюджету;

- погодження планів діяльності, погодження фінансових планів, звітів виконання фінансових планів, змін до фінансових планів комунальних підприємств охорони здоров"я Кременецької міської територіальної громади на бюджетний рік і планів використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, змін до них;

- організація та проведення конкурсів на зайняття посад керівників комунальних підприємств охорони здоров"я, призначення на посади та звільнення з посад керівників комунальних підприємств охорони здоров"я із застосуванням контрактної форми трудового договору у порядку, встановленому частиною 9 статті 16 Закону України " Основи законодавства України про охорону здоров"я";

- внесення у встановленому порядку пропозиції по відкриттю, створенню, реорганізації і ліквідації комунальних підприємств охорони здоров"я ;

- проведення в межах повноважень перевірок комунальних підприємств охорони здоров"я щодо дотримання ними статутних положень та Договорів про медичне обслуговування населення;

- аналіз звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної форми власності сфери охорони здоров"я;

- підготовка проектів місцевих цільових програм у сфері охорони здоров"я;

- співпраця із закладами охорони здоров"я з метою забезпечення в межах наданих повноважень безоплатності та доступності медицини на території громади, тощо;

- забезпечення, відповідно до чинного законодавства, пільгових категорій населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення ;

- забезпечення пропаганди здорового способу життя серед населення;

- підготовка пропозицій стосовно показників у сфері охорони здоров"я, а також пропозицій для включення в плати установ, закладів, організацій та підприємств незалежно від форм власності, розташованих на території Кременецької міської територіальної громади, з питань, пов"язаних з розвитком сфери охорони здоров"я, реалізацією прав та задоволенням потреб населення у цій сфері;

- надання пропозицій по забезпеченню збалансованого економічного соціального розвитку Кременецької міської територіальної громади у сфері охорони здоров"я, ефективного використання з цією метою природних, трудових, фінансових ресурсів;

- аналіз стану комунальної галузі охорони здоров"я, визначення тенденцій та перспектив її розвитку на території Кременецької міської територіальної громади;

- сприяння роботі наукових спілок, товариств, асоціацій, інших громадських неприбуткових організацій, що діють у сфері охорони здоров"я;

- сприяння зовнішньоекономічним зв"язкам закладів, установ, підприємств та організацій охорони здоров"я усіх форм власності, що розташовані на території Кременецької міської територіальної громади;

- участь у розробці проєктів рішень міської ради, виконавчого комітету розпоряджень міського голови, що стосуються діяльності установ, організацій, підприємств сфери охорони здоров"я, розташованих на території Кременецької міської територіальної громади, незалежно від форм власності;

- подання міському голові пропозицій про нагородження відзнаками міської ради колективів та окремих працівників підприємств, закладів, установ, організацій охорони здоров"я різних форм власності, підготовка клопотань про нагородження державними нагородами, відзнаками Президента України, присвоєння почесних звань України;

- розгляд у встановленому порядку листів, заяв, скарг, запитів та звернень громадян, ведення прийому громадян з особистих питань і організація виконання їх законних вимог і обґрунтованих прохань;

- розгляд депутатських, адвокатських запитів та звернень відповідно до вимог чинного законодавства України;

- реалізація вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи у комунальних підприємствах охорони здоров"я;

- подання пропозицій, сприяння та участь у вирішенні відповідно до законодавства питань про надання пільг та допомоги, пов"язаних з охороною материнства і дитинства;

- сприяння та участь у забезпеченні на території Кременецької міської територіальної громади реалізації міжнародних зобов"язань України в сфері охорони здоров"я;

- виконання інших повноважень, визначених чинним законодавством України, нормативно-правовими актами міської ради, цим положенням та статутами закладів.

Як стверджує позивач, що оскільки останній є закладом охорони здоров`я, власником якого є Кременецька міська територіальна громада в особі Кременецької міської ради, то визначення Управління соціального захисту населення та охорони здоров"я Кременецької міської ради органом управління і контролю Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради та делегування Управлінню соціального захисту населення та охорони здоров"я Кременецької міської ради повноважень в сфері охорони здоров`я вказаним Положенням, а саме пунктами 2.1.14, 2.1.15 та 2.2.29 зачіпає права та охоронювані законодавством інтереси Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради.

Зважаючи на ту обставину, що норми названих пунктів Положення не відповідають вимогам законодавства, а їх чинність надає Управлінню соціального захисту населення та охорони здоров"я Кременецької міської ради правові підстави на ухвалення управлінських рішень, що будуть обов`язковими до виконання Комунальним некомерційним підприємством "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради, а тому позивач вважає, що зазначене Положення у вказаних межах слід визнати недійсним.

Також зазначає, що органи місцевого самоврядування позбавлені можливості приймати рішення з підстав, не віднесених до їх компетенції, або всупереч встановленому Конституцією України чи Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Вказані обставини стали підставою для звернення з даним позовом, оскільки на думку позивача спірні пункти Положення не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують його права.

Норми права, які застосував суд.

Мотивована оцінка судом.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/16448/18.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ньому, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а отже наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (стаття 4 ГПК України).

Відповідно до статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (п.3 ч.1).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст. 16 Цивільного кодексу України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Тобто, право на судовий захист у суб`єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

Метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд, тобто обирає той спосіб захисту, який вона вважає належним та ефективним. Обов`язок доведення суду обґрунтованості своїх вимог з урахуванням обраного способу захисту покладається на особу (позивача), який звернувся до суду за захистом своїх прав.

Зазначені приписи узгоджуються із процесуальними нормами статті 5 Господарського процесуального кодексу України за змістом якої здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними, зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Таким чином, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отож задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 23 Господарського кодексу України органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб`єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб`єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.

За приписами частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

За змістом частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За приписами частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів.

Як визначено статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

30 січня 2024 року Кременецькою міською радою прийнято рішення №5314 "Про затвердження Положення про Управління соціального захисту населення та охорони здоров"я Кременецької міської ради (Положення) у новій редакції" (п.1 Рішення).

Пунктом 1.1 Положення визначено, що Управління соціального захисту населення та охорони здоров"я Кременецької міської ради (Управління) є виконавчим органом Кременецької міської ради. Управління забезпечує впровадження норм загальнодержавної соціальної політики, соціальний захист населення Кременецької міської територіальної громади та соціальне забезпечення соціально-вразливих верств населення, забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров"я.

За змістом частин 2, 3 статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до частини 1 статті 23 Господарського кодексу України органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб`єктів господарювання виключно в межах, визначених законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб`єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.

Статтею 57 Господарського кодексу України визначено, що установчими документами суб`єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб`єкта господарювання. В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб`єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом. Статут суб`єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб`єкта господарювання, а також інші відомості, пов`язані з особливостями організаційної форми суб`єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб`єктів у випадках, визначених законом. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб`єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб`єктами відповідно до закону.

Положення - нормативно-правовий або локально-правовий акт, що визначає основні правила організації та діяльності державних органів, структурних підрозділів органу, а також установ, організацій і підприємств (філій), що їм підпорядковуються.

Частинами першою - четвертою статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі Статуту або модельного Статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов`язки. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Згідно з ч.ч. 1, 3 статті 63 Господарського кодексу України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності); спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб`єктами співробітництва.

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування Статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Відповідно до частини четвертої статті 63 Господарського кодексу України із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління об`єктами державної та комунальної власності" № 1405-VІІІ від 02.06.2016, унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону Статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує Статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Згідно статті 65 Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Частиною третьою статті 65 Господарського кодексу України в редакції Закону від 02.06.2016 №1405-VІІІ визначено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до Статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Згідно статті 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство (ч.ч. 1-3).

Органами управління комунального унітарного підприємства є: керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав); наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної Статутом підприємства та законом, контролює і спрямовує діяльність керівника підприємства. Наглядова рада комунального унітарного підприємства утворюється за рішенням органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство. Критерії, відповідно до яких утворення наглядової ради комунального унітарного підприємства є обов`язковим, а також порядок утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради та її комітетів, порядок призначення членів наглядової ради затверджуються рішенням відповідної місцевої ради ( ч.7).

Відповідно до пункту 30-1, яким доповнено частину 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" згідно із Законом № 1405-VIII від 02.06.2016, встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень про визначення критеріїв, відповідно до яких утворення наглядової ради є обов`язковим у комунальних унітарних підприємствах та у господарських товариствах, у Статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді; про затвердження порядку утворення наглядової ради, порядку призначення членів наглядової ради комунального унітарного підприємства; про визначення кола питань, що належать до виключної компетенції наглядової ради комунального унітарного підприємства; про встановлення вимог до незалежних членів наглядової ради комунальних унітарних підприємств і господарських товариств, у Статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до статті 25, ч. 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з ч. 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним пункту 2.2.29 Положення, суд встановив таке.

Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (стаття 1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я").

Відповідно до частини 9 статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров`я здійснюються відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 10 частини 4 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Частиною 10 статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" визначено, що керівники державних та комунальних закладів охорони здоров`я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров`я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту на строк від трьох до п`яти років.

Відповідно до п. 2 "Порядку про укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров`я" затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21.08.2019 №792 призначення на посаду керівника закладу здійснюється відповідно до законодавства керівником органу або державним секретарем міністерства, до сфери управління якого належить (в управлінні якого перебуває) заклад, або за рішенням обласної, районної ради чи сільським, селищним, міським головою.

Відповідно до частини 7 статті 78 Господарського кодексу України, керівник комунального унітарного підприємства призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її створення) і є підзвітним органу, який його призначив.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що оскільки наведеними спеціальними нормами законодавства передбачено виключно повноваження міського голови щодо призначення керівника комунального підприємства на виконання рішення органу місцевого самоврядування, а отже пункт 2.2.29 Положення про Управління соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради, затвердженого рішенням Кременецької міської ради №5314 від 30.01.2024, а саме: в частині " призначення на посади та звільнення з посад керівників комунальних підприємств охорони здоров"я із застосуванням контрактної форми трудового договору у порядку, встановленому частиною 9 статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров"я"" порушують норми чинного законодавства, оскільки є правом власника, а тому саме в цій частині спірного пункту Положення слід його визнати недійсним.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання пункту 2.2.29 Положення про Управління соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради, затвердженого рішенням Кременецької міської ради №5314 від 30.01.2024, а саме: в частині " призначення на посади та звільнення з посад керівників комунальних підприємств охорони здоров"я із застосуванням контрактної форми трудового договору у порядку, встановленому частиною 9 статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров"я"" підлягають задоволенню як обґрунтовано заявлені.

Щодо позовних вимог про визнання пунктів 2.1.14, 2.1.15 та в решті пункту 2.2.29 Положення недійсними, суд відмовляє у цій частині позовних вимог виходячи з наступних мотивів.

Комунальне некомерційне підприємство "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради (код ЄДРПОУ 43188153) створене за рішенням Кременецької районної ради Тернопільської області від 14.02.2019 року №473 відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" шляхом злиття та утворення на базі Кременецької районної комунальної лікарні та Кременецької районної комунальної стоматологічної поліклініки комунального некомерційного підприємства "Кременецька районна комунальна лікарня".

Частиною 1 статті 87 Цивільного кодексу України передбачено, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Згідно статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування .

Пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, управління закладами культури, які належать територіальним громадам або передані їм, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення (пп.1 п."а" ст.32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Таким чином, затвердження статуту підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади є прерогативою сільських, селищних, міських рад.

Статутом Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради, затверджений рішенням сесії Кременецької міської ради від 12.02.2024 за № 5419, передбачено, що Комунальне некомерційне підприємство "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради є опорним закладом охорони здоров`я, комунальним унітарним підприємством (п.1.1). Засновником Підприємства з 01.01.2020 є Кременецька міська рада (п.1.3). Власником підприємства є Кременецька міська територіальна громада . Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Власнику ( п.1.4).

Таким чином, органом управління ( єдиним засновником та власником) Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради є Кременецька міська рада.

За визначенням, наведеним у статті 52 Господарського кодексу України, некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров`я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров`я з урахуванням затвердженого у встановленому порядку плану розвитку госпітального округу. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють управління комунальними закладами охорони здоров`я, організацію їх матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення відповідно до закону (ст.ст. 14, 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я").

Отже, чинне законодавство надає виключне право засновнику Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради, яким є Кременецька міська рада, на затвердження установчих документів такого комунального закладу, у тому числі Положення.

При цьому законодавством не встановлено будь-яких винятків чи обмежень власника комунального закладу у визначенні змісту установчих документів.

Суд зазначає, що фінансове забезпечення охорони здоров`я відповідно до статті 18 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом.

Держава організовує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров`я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної та реабілітаційної допомоги. Всі заклади охорони здоров`я мають право самостійно вирішувати питання свого матеріально-технічного забезпечення (статті 19 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я").

Так, для підтвердження коректного використання доходів згідно зі Статутним призначенням, комунальне некомерційне підприємство повинно мати обов`язковий фінансовий план. Цей план повинен включати витратну частину, таку як зарплата працівників, витрати на утримання (опалення, освітлення, комунальні та телекомунікаційні послуги тощо), витрати на проведення ремонтів, службові відрядження та розрахунково-касове обслуговування.

Відсутність цього плану може призвести до втрати неприбуткового статусу організації. Таким чином, правильне складання та затвердження фінансового плану є обов`язковим для підтвердження відповідності доходів комунального некомерційного підприємства його Статутній діяльності.

Звіт про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, який повинне подавати комунальне некомерційне підприємство, є обов`язковим документом і має такий же статус, як декларація. Незалежно від того, чи комунальне некомерційне підприємство сплачує податок на прибуток, цей звіт повинен бути поданий. До цього звіту приєднуються повні фінансові звіти, які відповідають Національним (міжнародним) стандартам бухгалтерського обліку 1 (П(С)БО 1), або спрощені звіти згідно з П(С)БО 25. У разі відповідності критеріям мікро- чи малого підприємства, зазначеним у статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996, можна використовувати спрощену фінансову звітність комунального некомерційного підприємства.

Дійсно законодавець не поклав на комунальні підприємства прямого обов`язку складати фінансовий план, однак складати фінансовий план чи ні і як саме це робити вирішує власник, в нашому випадку Кременецька міська рада, що вона і відобразила в спірних пунктах Положення.

Враховуючи, що Положення затверджує власник майна (засновник) комунального некомерційного підприємства чи його представники, органи або інші суб`єкти відповідно до закону. Положення затверджено рішенням сесії Кременецької міської ради (власником) та підписана міським головою А.Смаглюком, була предметом розгляду на сесії Кременецької міської ради, отже порядок затвердження Положення був дотриманий.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Всі інші доводи та заперечення сторін не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються вищевикладеними висновками суду.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Висновок суду.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого Комунальним некомерційним підприємством "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради при зверненні до суду з даним позовом судового збору в сумі 3028,00 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області ( міститься в матеріалах справи).

В силу приписів статті 129 ГПК України, судові витрати, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому судові витрати у складі судового збору слід покласти у розмірі 1514,00 грн - відповідача 1 та у розмірі 1514,00 грн - на позивача.

26.08.2024 при проголошенні скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частини рішення) судом зазначено, що примірник рішення надіслати відповідачу, замість - відповідачам.

Частиною 7 статті 233 ГПК України передбачено, що виправлення в судових рішеннях повинні бути застережені перед підписом судді.

Зважаючи на наведене, суд робить застереження про виправлення в цій частині рішення до його підписання суддею.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 1514,00 грн покласти на відповідача 1 та у розмірі 1514,00 грн покласти на позивача.

3. Визнати недійсним частково пункт 2.2.29 Положення про Управління соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради, затвердженого рішенням Кременецької міської ради №5314 від 30.01.2024, а саме: в частині " призначення на посади та звільнення з посад керівників комунальних підприємств охорони здоров"я із застосуванням контрактної форми трудового договору у порядку, встановленому частиною 9 статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров"я"".

4. В решті частині позовних вимог, відмовити.

5. Стягнути з Кременецької міської ради, вул. Шевченка, 67, м. Кременець, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 04058338 на користь Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради, вул. Горбача, 1, м. Кременець, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 43188153 - 1514,00 грн судового збору.

6. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати позивачу та відповідачам до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "02" січня 2025 року (з врахуванням, що суддя Боровець Я.Я. в період з 23.09.2024 по 27.09.2024 перебував на навчанні, з 21.10.2024 по 23.10.2024 та з 04.11.2024 по 08.11.2024 - у відпустці та 25.10.2024 - у відрядженні).

Суддя Я.Я. Боровець