Рішення

від 03.01.2025 по справі 469/348/16-ц

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

03.01.2025 Справа №469/348/16-ц

2//469/1/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання Якубець С.В.

учасники справи та їхні представники:

прокурор Мішустін М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним державного акта на право власності, витребування земельної ділянки,-

встановив :

Керівник Миколаївської місцевої прокуратури №1 13 квітня 2016 року звернувся до суду в інтересах держави з вказаним позовом, у якому просив :

- визнати незаконними та скасувати пункти 17, 18 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №9 від 14 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність? ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га (пасовища) для ведення садівництва в с.Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №11 від 26 грудня 2012 року про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з ведення садівництва на будівництво та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в с.Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0382 серії ЯИ №674238, зареєстрований 29 грудня 2012 року за № 487090001001796 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі;

- витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади с. Коблеве Березанського району Миколаївської області в особі Коблівської сільської ради спірну земельну ділянку.

На обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на те, що надана у приватну власність відповідача ОСОБА_1 земельна ділянка розташована у межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря на відстані 93-95 метра від урізу води та може перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише у користування для спеціально визначених цілей; будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних у межах пляжної зони заборонено нормами Водного та Земельного кодексів України; будівельними нормами і правилами та містобудівною документацією у зоні рекреації, де розміщена спірна земельна ділянка, заборонено будівництво об`єктів, крім баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, пляжів, пам`яток археології, заказників пам`яток культури. Всупереч вимогам ч.3 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з природоохоронним органом не погоджено. Цільове призначення земельної ділянки на момент відведення (землі сільськогосподарського призначення) та після його зміни (землі громадської забудови) не відповідало чинній на той час містобудівній документації, що, згідно з ч.7 ст.118 ЗК України, мало бути підставою для відмови у наданні органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки.

Крім того, прокурор вважає, що ОСОБА_1 фактично не мала наміру ведення садівництва, оскільки цільове призначення наданої їй у власність земельної ділянки було невдовзі змінене на комерційне призначення для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури і закладів громадського харчування та на підставі договору №6825 від 04.05.2015 року вказану земельну ділянку ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 .. Тому на підставі п.3 ч.1 ст.388 ЦК України просив витребувати земельну ділянку у добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь власника - територіальної громади с.Коблеве.

25 травня 2016 року судом відкрито провадження у справі у порядку, визначеному ЦПК України (в редакції 2004 року) та призначено судове засідання.

Ухвалою від 27 листопада 2017 року у зв"язку із закінченням терміну повноважень судді Старчеус О.П. справу передано судді Гапоненко Н.О..

06 березня 2018 року судом продовжено розгляд справи у порядку загального позовного провадження із стадії підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 27 червня 2018 року задоволено заяву прокурора про забезпечення позову, накладено арешт на спірну земельну ділянку та заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборонено Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці; заборонено ОСОБА_2 вчиняти із спірною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну їх цільового призначення, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо них, а також проводити на них будь-які будівельні роботи.

Ухвалою суду від 09 квітня 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні прокурор заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Інші учасники справи та їх представники у судове засідання неодноразово не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили, відзиву на позовну заяву до суду не надали.

Під час розгляду справи попереднім складом суду представник Коблівської сільської ради надала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, посилаючись на те, що органи прокуратури постійно перевіряли факти дотримання чинного законодавства в сфері земельних відносин за період з вересня 2012 року по березень 2013 року, а тому їм було відомо про спірні рішення; відповідач ОСОБА_2 надав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності з посиланням на те, що оскаржуване рішення Коблівської сільської ради прийняте в 2012 році, тоді як з позовом прокурор звернувся у 2016 році. Прокурор надав заперечення проти цих заяв, посилаючись на те, що з самого лише тексту оскаржуваних рішень не можливо було встановити факт порушення законодавства, суцільних перевірок рішень сільрад прокуратура не проводила, а супровідні листи Коблівської сільської ради з протоколами сесій та рішеннями до прокуратури не надходили.

Зі згоди прокурора суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних доказів, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Встановлені судом обставини з посиланням на докази, що їх підтверджують

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №30 від 25 жовтня 2012 року "Про дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безкоштовно у власність земельної ділянки площею до 0,10 га (пасовища) для ведення садівництва в с. Коблеве, із земель не наданих у власність та постійне користування в межах населених пунктів Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (т.1, а.с.17).

Пунктами 17, 18 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №9 від 14 грудня 2012 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства" затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_1 для ведення садівництва із земель, не наданих у власність та користування в с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, та надано у власність ОСОБА_1 із земель, не наданих у власність та користування, земельну ділянку площею 0,1000 га (пасовища) для ведення садівництва в с. Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (т.1, а.с.18).

Зазначене підтверджується також заявою ОСОБА_1 про надання у власність земельної ділянки для ведення садівництва в с. Коблеве (а.с.16), проектом із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення садівництва із земель не наданих у власність та постійне користування в межах території населеного пункту с. Коблеве, Коблівської сільської ради Березанського району з експлікацією земель (а.с.19-20).

Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №11 від 26 грудня 2012 року "Про затвердження проектів із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян" затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 з ведення садівництва в межах населеного пункту с.Коблеве площею 0,1000 га (забудовані землі) на комерційне призначення для будівництва об`єктів інфраструктури та закладів громадського харчування (т.1, а.с.22), проект землевпорядної документації погоджено відділом Держкомзему у Березанському районі (а.с.21).

29 грудня 2012 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯИ № 674238 на право приватної власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0382 (т.1, а.с.23).

Як вбачається з інформації відділу Держгеокадастру у Березанському районі, відповідно до даних Національної кадастрової системи, приблизна відстань від урізу Чорного моря меж спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:051:0382 до південної межі складає 52-55 м., до північної 93-95 м.; на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки реєстраційний номер 9556607 від 04 травня 2015 року спірна земельна ділянка рахується на праві власності за ОСОБА_2 ; нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 20 січня 2016 року становить 356387,1 грн. (т.1, а.с.24).

З повідомлення Управління екології та природних ресурсів Миколаївської ОДА вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га у власність ОСОБА_1 в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області до управління на погодження не надходив, висновок про погодження відповідної документації не надавався (т.1, а.с.25).

Згідно з повідомленням Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, у базах даних документів дозвільного та декларативного характеру, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, які зареєстровані з 01 січня 2008 року по теперішній час, відсутні записи щодо об`єктів будівництва за адресою с. Коблеве Березанського району, замовниками яких є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1, а.с.26).

Як вбачається з повідомлення Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА, відповідно до плану зонування території с.Коблеве Березанського району спірна земельна ділянка розташована в зоні установ відпочинку та туризму. Зона призначається для розміщення пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, парків. До зони входять рекреаційні території, на яких, згідно з містобудівною документацією, розміщуються об`єкти туристичної інфраструктури (т.1, а.с.27).

Згідно з довідкою Коблівської сільської ради (т.1, а.с.28), під час виходу на місце розташування спірної земельної ділянки шляхом її візуального огляду встановлено, що на даний час будівельні матеріали, споруди, нерухомі об`єкти тощо відсутні.

З Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на підставі договору дарування НАВ 478558,478559 серія та номер 682 від 04 травня 2015 року, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шевиріною А.О., право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:051:0382 зареєстровано за ОСОБА_2 (т.1, а.с.29).

Щодо дотримання вимог водного законодавства

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст.88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше 2-х км від урізу води.

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води (ч.10 ст.88 Водного кодексу України).

З урахуванням зазначених нормативних розмірів, наявні підстави вважати, що спірна земельна ділянка розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги.

Землі, зайняті прибережними захисними смугами, віднесено до земель водного фонду (ст. 58 ЗК України).

Відповідно до п.11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486, водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (п.10).

Межі прибережної захисної смуги за місцем розташування спірної земельної ділянки на час прийняття оскаржуваного рішення містобудівною документацією не встановлено.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене ст.88 ВК України, а тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

За змістом ст.59 ЗК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Як передбачено ч.4 ст.59 ЗК України (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень), земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність та для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачено.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).

Отже, відповідачем Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області усупереч зазначеним вимогам законодавства надано відповідачу ОСОБА_1 у приватну власність для ведення садівництва в межах території населеного пункту с. Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, з подальшою зміною цільового призначення на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування земельну ділянку, розміщену у межах пляжної зони прибережної захисної смуги, а тому оскаржувані рішення Коблівської сільської ради не відповідають зазначеним вимогам законодавства.

Щодо погодження проекту землеустрою

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, зокрема, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги, підлягає погодженню з природоохоронним органом (ч.3 ст.186-1 ЗК України).

Як вбачається з повідомлення Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації (т.1, а.с.25), такого погодження відповідачем ОСОБА_1 не отримано.

Частина 9 ст.118 ЗК України передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Тобто прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність можливе лише після погодження проекту землеустрою щодо її відведення визначеними законом органами, а тому рішення, прийняті без передбаченого законодавством погодження, є незаконними.

Щодо дотримання вимог містобудівної документації, будівельних норм і правил

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

Відповідно до ст.17 Закону України "Про основи містобудування" основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Містобудівною документацією, що діяла на момент прийняття спірного розпорядження, є "Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області", затверджений постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року №112, в розділі 4 якого зазначено, що в межах 3-кілометрової зони узбережжя в Березанському районі відповідно до Постанови РМ УРСР №272 від 22 квітня 1969 року заборонено будівництво промислових об`єктів, які не пов`язані з розвитком та обслуговуванням курорту, а також індивідуальне будівництво.

За вимогами п.3.38, 3.40 ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", затверджених наказом Держкоммістобудування №44 від 17.04.1992 р., дачні і садівницькі поселення розміщуються за межами населених пунктів; будівництво нових дачних та садівницьких поселень на територіях, де діють планувальні обмеження, встановлені чинним законодавством, санітарними нормами та правилами, а також на резервних позаміських територіях, які передбачені містобудівною планувальною документацією для подальшого розвитку міст та поселень, інженерної і транспортної інфраструктури, не допускається.

Отже, ведення ведення садівництва на спірній земельній ділянці з послідуючою зміною цільового призначення земельної ділянки на будівництво та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам, а тому рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області області №9 від 14 грудня 2012 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" в частині затвердження проекту із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення садівництва та рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області області №11 від 26 грудня 2012 року "Про затвердження проектів із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян" в частині зміни цільового призначення спірної земельної ділянки з ведення садівництва на будівництво та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, не є з законними.

Щодо визнання незаконними та скасування рішень сільської ради

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

На підставі ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно зі ст.ст.16, 21 Цивільного кодексу України, ст.152 Земельного кодексу України, одним зі способів захисту прав є визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).

Рішення Коблівської сільської ради від 14 грудня 2012 року № 9 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства", яким ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку, є виконаним шляхом видачі ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 674238 від 29 грудня 2012 року та вичерпало свою дію, а тому вимога про визнання зазначеного рішення недійсним не є ефективним способом захисту прав держави, зважаючи на мету позову - захист права власності держави на земельну ділянку, що незаконно вибула з її володіння.

Разом з тим, оскаржуваним рішенням № 11 від 26 грудня 2012 року Коблівська сільська рада змінила цільове призначення земельної ділянки, що, враховуючи викладені прокурором підстави позову, є порушенням інтересів держави щодо використання земельних ділянок водного фонду за цільовим призначенням, а тому у цій частині оскаржуване рішення не вичерпало своєї дії шляхом виконання, є чинним та породжує відповідні правові наслідки, а тому вимога про визнання незаконним та скасування рішення Коблівської сільської ради № 11 від 26 грудня 2012 року, яким змінено цільове призначення земельної ділянки, є належною та ефективною.

Щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України, у редакції, чинній на час видання державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (п.1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43, у редакції, чинній на час видання державного акта).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення.

Враховуючи вказане, суд вважає, що для вирішення питання про захист права власності держави на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним і ефективним способом захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Щодо застосування обраних прокурором способів захисту інтересів держави

На підставі частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, і зміст правовідносин між сторонами регулюється нормами земельного та водного законодавства щодо використання і охорони водного фонду, за якими набуття права приватної власності на спірну земельну ділянку було неможливим.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Судом встановлено, що земельна ділянка належить до комунальної власності Коблівської об"єднаної територіальної громади.

Земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 13,14 Конституції України).

Об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України (ст. 2 Закону України «Про охорону земель»).

Спірна земельна ділянка знаходиться в межах пляжної зони прибережної захисної смуги, належить до земель водного фонду та її надання у приватну власність заборонено законодавством.

Спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності Коблівської територіальної громади на підставі рішення Коблівської сільської ради.

Таким чином, у Коблівської територіальної громади не було волі на вибуття спірних земельних ділянок з її власності.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч.3 ст.13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 7 ст.41 Конституції України, ч. 3 ст. 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (ч.1 ст.50 Конституції України).

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України.

Статті 387, 392 ЦК України передбачають такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у п. 117 постанови від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц зазначила, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України ). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).

У постановах від 23 листопада 2021 року у справі, № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, тобто на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні була знати про те, що ділянка перебуває у межах пляжної зони прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідачів під час набуття земельної ділянки у власність.

За вказаних обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою повернути спірну земельну ділянку з володіння відповідача ОСОБА_2 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель природо-заповідного та водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки. «Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.

Тому повернення спірної земельної ділянки від відповідача ОСОБА_2 . Коблівській територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради не порушуватиме принцип пропорційності втручання в її право власності.

Щодо строку позовної давності

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України)

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України).

Такі способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується.

До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Оскільки позов прокурора має характер негаторного, положення законодавства про строки позовної давності при розгляді цієї справи застосуванню не підлягають.

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачені судові витрати в рівних частках з кожного пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2534,94 грн., а саме 1378,00 грн. - за одну вимогу немайнового характеру, 5345,81 грн. - за одну вимогу майнового характеру (з ціною позову 356387,10 грн.), та 881,00 грн. - за подачу заяв про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 11 від 26 грудня 2012 року про зміну цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності громадянки України ОСОБА_1 , для ведення садівництва в межах населеного пункту села Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області площею 0.1000 га (забудовані землі) на комерційне призначення для будівництва об"єктів інфраструктури та закладів громадського харчування.

Зобов"язати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) повернути Коблівській об"єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 4820982200:12:051:0382.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) та Коблівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04375748, вул.Одеська, 4, с.Коблеве Миколаївської області) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі 2534,94 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: