Постанова

від 10.12.2024 по справі 522/18275/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5683/24

Справа № 522/18275/23

Головуючий у першій інстанції Свяченої Ю.Б.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 за участю третьої особи: Комунальне підприємство «Агенція реєстраційних послуг» реєстратор ОСОБА_3, про визнання дій неправомірними та скасування наказу №3680/5 від 28 листопада 2019 року, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Свяченої Ю.Б. 19 березня 2024 року у м. Одеса, -

встановила:

У вересні 2023 року АТ «Сенс Банк» звернулося до Приморського районного м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України про визнання дій неправомірними та скасування наказу №3680/5 від 28.11.2019 року.

Позовні вимоги АТ «Сенс Банк» були обгрунтовані тим, що при розгляді скарги та при прийнятті рішення Міністерством юстиції України було порушено вимоги законодавства, а саме Постанови Кабінету Міністрів України №1128 від 25.12.2015 року, якою затверджено «Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації». Позивач зазначав, що при розгляді скарги Міністерством юстиції України було порушено чинні вимоги законодавства, оскільки АТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», який є кредитором та іпотекодержателем нерухомого майна, не було належним чином повідомлено про розгляд скарги ОСОБА_1 . Також АТ «Сенс Банк» вказував на відсутність підстав у ОСОБА_1 на звернення до Міністерства юстиції України із скаргою на рішення державного реєстратора ОСОБА_3., за результатом розгляду якої було прийнято оскаржуване рішення.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.03.2024 року позовні вимоги АТ «Сенс Банк» було залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник АТ «Сенс Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у позові по суті заявлених вимог та одночасно застосував позовну давність; суд розглянув оскаржуваний наказ тільки в частині анулювання доступу державному реєстратору ОСОБА_3. до ДРРПНМ, але не розглянув сам факт скасування державної реєстрації права власності за банком; судом не застосовано рішення Конституційного Суду України від 16.11.2022 року; строк позовної давності на час звернення Банку із позовною заявою не сплив.

Сторони про розгляд справи на 10.12.2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились представник позивача та представник відповідача.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника АТ АТ «Сенс Банк» підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм матеріального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.11.2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 2007/13-2.06/720, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2546.

08.02.2019 року до Державного реєстратора ОСОБА_3., в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, із заявою про реєстрацію права власності звернувся АТ «Укрсоцбанк». До заяви було додано іпотечний договір від 27.11.2007 року № 2546, повідомлення від 14.09.2018 року та повідомлення від 24.10.2018 року № 100/18.

За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію права власності №32516655, державним реєстратором відкрито розділ Державного реєстру прав №1761449551101 щодо квартири, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 45443670, на підставі якого внесений запис про право власності №30215844 на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк».

До Мін`юсту України 11.09.2019 року надійшла скарга ОСОБА_1 із вимогою провести перевірку правомірності рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019 року № 45443670, прийнятого державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3. щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за АТ «Укрсоцбанк».

Скарга ОСОБА_1 була обґрунтована тим, що рішенням державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019 року на користь АТ «Укрсоцбанк» відчужено об`єкт нерухомості (квартиру), розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві власності. Поряд з цим, жодного повідомлення про порушення іпотечного договору від АТ «Укрсоцбанк», власниця не отримувала.

28.10.2019 року Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Комісія) прийнято висновок, яким вирішено задовольнити скаргу ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.09.2019 року №45443670, прийняте державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3.; анулювати доступ державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, у ході розгляду скарги ОСОБА_2 . Комісією було встановлено, що державним реєстратором ОСОБА_3. під час прийняття ним оскаржуваного рішення на порушення п. 1, 2 ч. 3 ст. 10 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не було перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації, тому що подані документи не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки ним проведено оскаржувану державну реєстрацію права власності за відсутності необхідних для оскаржуваної реєстрації прав відповідно до п.п. 2 п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127, документів, а саме: не встановлено факт завершення 30-денного строку отримання письмової вимоги від АТ «Укрсоцбанк», а також на доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання, що не давало змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним, а також порушено вимоги статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки до поданих для реєстрації документів не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

28.11.2019 року, відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 37 Закону № 1952-IV, п. 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1128, Мін`юстом України прийнято наказ № 3680/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким:

1. Скаргу ОСОБА_2 від 11.09.2019 року задоволено у повному обсязі.

2. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.09.2019 року №45443670, прийняте державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3.

3. Анульовано доступ державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Не погоджуючись зі вказаним Наказом від 28.11.2019 року № 3680/5, АТ «Сенс Банк», яке є правонаступником АТ «Укрсоцбанк», звернулось із даним позовом до суду.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 року у справі № 420/7805/19 було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про:

визнання протиправним і скасування п. 2 наказу Мін`юсту України від 28.11.2019 року №3680/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019 року №45443670, прийняте державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3.;

- визнання протиправним і скасування пункту 3 наказу Мін`юсту України від 28.11.2019 року №3680/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким анульовано доступ державному реєстратору прав на нерухоме майно комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 24.06.2020 року скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нову постанову про задоволення позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.08.2023 року у справі № 420/7805/19 касаційну скаргу Міністерства юстиції України було задоволено частково.

Скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 року у справі №420/7805/19 в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування п. 2 наказу Міністерства юстиції України від 28.11.2019 року № 3680/5 та закрито провадження в цій частині позовних вимог.

Скасовано постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 року у справі №420/7805/19 щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування пункту 3 наказу Міністерства юстиції України від 28.11.2019 року № 3680/5, та у цій частині залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 року, зі зміною мотивувальної частини, в редакції цієї постанови касаційного суду.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам про визнання протиправним і скасування п. 2 оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 28.11.2019 року № 3680/5, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним п. 2 наказу від 28.11.2019 року № 3680/5 було скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.09.2019 року № 45443670 було прийняте державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3.

Закон України від 01.07.2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Статтею 37 Закону № 1952-IV передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Згідно із ч. 2 цієї статті, Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1128 був затверджений Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок 1128).

Пунктом 2 Порядку № 1128 передбачено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Комісія), положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом.

Згідно із п. 8 Порядку № 1128, під час розгляду скарги по суті, комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в реєстрах, та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує:

чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб`єкта оскарження;

чи було оскаржуване рішення прийнято суб`єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб`єктом оскарження на законних підставах;

чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні;

чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема, внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора);

які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Отже, при прийнятті висновку Комісія повинна перевірити всі обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі, обґрунтованість заперечень.

Матеріалами справи встановлено, що Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації 28.10.2019 року встановила, що на час прийняття державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.02.2019 року, об`єкт нерухомості на праві приватної власності належав ОСОБА_1 , та будь-які докази на підтвердження надіслання АТ «Укрсоцбанк» на адресу ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушення, були відсутні.

Також Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги встановлено, що, розглядаючи заяву АТ «Укрсоцбанк» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3., у порушення п. 1, 2 ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-IV, не було перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації, тому що подані документи не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки ним проведено оскаржувану державну реєстрацію права власності, за відсутності необхідних для оскаржуваної реєстрації прав відповідно до п.п. 2 п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року року № 1127 (далі - Порядок № 1127) документів, а саме: не встановлено факт завершення 30-денного строку отримання письмової вимоги від АТ «Укрсоцбанк», а також на доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання, що не давало змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним, а також порушено вимоги статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Таким чином, за висновками Комісії, на доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання, що не давало змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним, а також порушено вимоги ст. 37 Закону «Про іпотеку», оскільки не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Згідно п. 12 Порядку № 1128, за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 10 Закону № 1952-ІV визначено суб`єктів, які належать до державних реєстраторів.

Згідно ч. 3 ст. 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону № 1952-IV, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Статтею 18 Закону №1952-IV визначений порядок проведення державної реєстрації, який у тому числі (…) передбачає прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, їх перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Також ч. 2 ст. 18 Закону №1952-IV передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За приписами ч. 7 ст. 18 Закону №1952-IV, державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Правові засади та процедура державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом № 1952-IV та Порядком № 1127, дотримання та врахування вимог яких безпосередньо впливає на оцінку дій та рішень учасників справи.

Згідно із п. 40 Порядку № 1127, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст. 27 Закону № 1952-IV та цим Порядком.

За приписами ст. 27 Закону № 1952-IV, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться, у тому числі, (…) на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно п. 57 Порядку № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Пунктом 61 Порядку № 1127 передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Зазначена норма передбачає отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя та завершення певного періоду саме з моменту її отримання.

Водночас, ч. 2 п. 61 Порядку № 1127 передбачає відлік 30-денного строку саме з моменту отримання копії вказаної вимоги, квитанцій та описів вкладень про відправку вимог, з метою встановлення, що саме вимоги направлялися за рекомендованими повідомленнями.

Системний аналіз ст. 27 Закону №1952-IV та п. 40, 57, 61 Порядку № 1127 свідчать, що в залежності від підстав державної реєстрації права, визначаються документи для вчинення такої дії.

Таким чином, за змістом ст. 27 Закону №1952-IV та п. 40 Порядку № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки потрібні не лише документи, визначені п. 61 Порядку № 1127, але й інші документи, визначені Законом №1952-IV та п. 40 Порядку № 1127.

Згідно із ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Колегія суддів приймає до уваги, що норми ст. 10 Закону №1952-IV покладають на державного реєстратора обов`язки перевірити відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства та на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Водночас, ст. 24 Закону №1952-IV передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, у тому числі, (…) якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом.

Отже, ст. ст. 10, 24 Закону № 1952-IV визначений алгоритм дій державного реєстратора, у разі виявлення недоліків або відсутності документів, визначених вищенаведеними нормативними актами.

При розгляді даної справи колегія суддів враховує, що п. 60-61 Порядку № 1127 врегульовані особливості державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, який є однією із підстав державної реєстрації права власності речових прав на нерухоме майно.

Водночас, п. 60-61 Порядку №1127 застосовуються разом з іншими пунктами цього порядку, які визначають умови реєстрації.

У справі, яка переглядається, договір іпотеки та його виконання або невиконання необхідно також враховувати, як підставу здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

Так, згідно із ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року № 898-IV (далі Закон - № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право, в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 2 Закону № 898-IV, законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

За приписами ст. 3 Закону № 898-IV, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

За приписами ч. 1 ст. 17 Закону № 898-IV іпотека припиняється, у тому числі, у разі (…) набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Водночас, ч. 3 ст. 17 Закону № 898-IV передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

За такого правового регулювання до спірних правовідносин Закон № 1952-IV та Закон № 898-IV застосовуються у сукупності та взаємопов`язаності.

Частиною 1 ст. 33 Закону № 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 35 цього Закону, у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Таким чином, за змістом ч. 1 ст. 33 та ч. 1 ст. 35 Закону № 898-IV, реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої ст. 35 Закону № 898-IV.

Одночасно, вимоги ч. 1 ст. 35 Закону № 898-IV не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Відповідний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 року у справі № 335/10362/20.

Також у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що умови договору іпотеки та вимоги ч. 1 ст. 35 Закону № 898-IV пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Колегія суддів зазначає, що згідно із ст. 36 Закону № 898-IV, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В контексті вимог ст. 36 Закону № 898-IV, яка регулює позасудове врегулювання спору, матеріалами справи встановлено, що згідно із пунктом 6.2 договору іпотеки від 27.11.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Укрсоцбанк» (правонаступник - АТ «Альфа-Банк»), сторони домовились про те, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатись зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

У постанові від 20.03.2019 року у справі № 306/2053/16-ц, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з метою звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом перереєстрації права власності, іпотекодержатель повинен направити позичальнику та іпотекодавцю вимогу про порушення вимог кредитного договору та договору іпотеки. Самому реєстратору кредитор подає докази спливу тридцятиденного строку вручення такої вимоги. Якщо в іпотекодержателя відсутні докази отримання повідомлень та в разі спливу зазначеного строку, реєстратор не має права здійснити реєстрацію права власності за кредитором.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.07.2023 року у справі № 759/5454/19 зазначено, що при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно, необхідним є встановлення наявності доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту, належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі № 802/1340/18-а та 19.05.2020 року у справі № 644/3116/18.

Сформульовані правові висновки судом касаційної інстанції, насамперед, ґрунтуються на відповідних нормах, що визначають обов`язки учасників реєстраційних відносин: по-перше: іпотекодержателя - надати для перереєстрації права власності на предмет іпотеки повний перелік документів, передбачених, в тому числі пунктом п. 61 Порядку № 1127 (до яких відноситься документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги, тобто документу, що засвідчує факт отримання іпотекодавцем письмової вимоги); по-друге, державного реєстратора - перевірити наявність та відповідність всіх поданих/отриманих документів вимогам законодавства та на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, що слідує зі ст. 10 Закону №1952-IV.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270 затверджені Правила надання послуг поштового зв`язку (далі - Правила № 270).

Ці Правила визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Згідно із п. 1 Правил № 270 вручення поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає у видачі поштового відправлення, виплаті коштів за поштовим переказом одержувачу.

З матеріалів даної справи вбачається, що згідно довідки Укрпошти від 04.04.2018 року поштове відправлення із повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки не було вручено ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням встановленого строку його зберігання.

У п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі №757/13243/17 (предметом дослідження в якій також було належне повідомлення іпотекодавця) зазначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку»).

При вирішенні питання щодо належного повідомлення у подібних правовідносинах, Велика Палата в п. 55 цієї ж постанови наголосила, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

У п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі № 757/13243/17 зазначено, що метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Отже, в розумінні вимог ст. 36 Закону № 898-IV, п. 61 Порядку № 1127, особисте отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя є нормативно визначеним застереженням для вчинення дій направлених на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

У даному випадку, матеріали справи не містять належних доказів того, що повідомлення не було отримано іпотекодавцем внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Вказані обставини у повному обсязі спростовують доводи апеляційної скарги АТ «Сенс Банк» про належне повідомлення ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підставі викладених обставин колегією суддів встановлено, що оскаржуваний наказ було прийнято у зв`язку із тим, що державний реєстратор порушив вимоги ст. 10 Закону № 1952-IV, оскільки під час прийняття рішення про державну реєстрацію прав на квартиру за АТ «Укрсоцбанк», останнім не було перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, зокрема не встановлено факт завершення 30-денного строку отримання письмової вимоги від АТ «Укрсоцбанк» та на доданому до заяви рекомендованому повідомленні не було відмітки про отримання поштового відправлення, що не давало змоги встановити направлення іпотекодержателем вимоги іпотекодавцю, боржнику, та її отримання ним; порушено вимоги ст. 37 Закону № 898-IV, оскільки не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, яка є обов`язкової для набуття у власність предмета іпотеки.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, Міністерство Юстиції дійшло обґрунтованого висновку про проведення ОСОБА_3 державної реєстрації права власності за відсутності визначених законодавством документів, у зв`язку із чим скасувало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.09.2019 року №45443670, прийняте державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3.

Відповідно, правових підстав для задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк» про визнання протиправним і скасування пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 28.11.2019 року № 3680/5 колегія суддів не вбачає.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним і скасування п. 3 оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України від 28.11.2019 року № 3680/5 (анулювання доступу державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у цивільно-правових відносинах.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним пунктом 3 наказу від 28.11.2019 року № 3680/5 було анульовано доступ державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що анулювання доступу державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у жодному випадку не може порушувати прав та законних інтересів АТ «Сенс Банк».

Так, АТ «Сенс Банк» не є учасником правовідносин, що виникли на підставі анулювання доступу до державного реєстру, а тому й не може бути позивачем чи відповідачем у такій справі. Належною стороною цих правовідносин є особа, права якої припиняються чи набуваються внаслідок обмеження такого доступу - державний реєстратор, і саме він має право на звернення до суду, що і було реалізовано державним реєстратором КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3. у межах справи № 420/7805/19.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 186, п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що АТ «Сенс Банк» у спірних правовідносинах (щодо скасування пункту 3 наказу Мін`юсту України від 28.11.2019 року № 3680/5) не має права на звернення до суду з метою оскарження наказу в частині анулювання доступу державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» ОСОБА_3 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в жодному виді провадження, а тому провадження у цій частині справи підлягає закриттю.

Щодо позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися сукупно як про факт порушення свого права, так і про особу, яка його порушила.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. ст. 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пп. 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16, провадження №12-122гс18)

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

У даному випадку, судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» одночасно у зв`язку із відсутністю порушеного права та за наслідками спливу строку позовної давності.

Колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції не встановлено факту порушення прав та законних інтересів позивача, а відтак, у задоволенні позову АТ "Сенс Банк" має бути відмовлено у зв`язку із його необґрунтованістю.

Необгрунтованими є доводи апеляційної скарги представника АТ «Сенс Банк» про не застосування судом першої інстанції рішення Конституційного Суду України від 16.11.2022 року.

Так, вказаним рішенням 16.11.2022 року на пленарному засіданні Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Одестеплокомуненерго» щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідним Рішенням № 9-р(ІІ)/2022 КСУ оспорюваний припис Закону визнав таким, що не відповідає Конституції України.

Однак, колегія суддів звертає увагу апелянта, що згідно ст. 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (ст. 7).

Відтак, оскільки оскаржуваний наказ Наказу Мін`юсту № 3680/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» був ухвалений 28.11.2019 року, тобто за три роки до набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 16.11.2022 року, то на спірні правовідносини дія вказаного рішення № 9-р(ІІ)/2022 не може розповсюджуватись, а відтак, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для скасування оскаржуваного наказу Міністерства Юстиції з підстав визнання неконституційним окремого припису ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду апеляційної інстанції не впливають, а також спростовуються встановленими колегією суддів обставинами справи.

При вищевказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився із юридичною природою спірних правовідносин і законом, що їх регулює, у зв`язку із чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.03.2024 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» про визнання протиправним і скасування п. 2 наказу Міністерства юстиції України від 28.11.2019 року № 3680/5. В частині оскарження п. 3 вказаного наказу провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись ст. 367, 368, 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2024 року - скасувати.

В частині позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , за участю третьої особи: Комунальне підприємство «Агенція реєстраційних послуг» реєстратор ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 28 листопада 2019 року № 3680/5 - ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , за участю третьої особи: Комунальне підприємство «Агенція реєстраційних послуг» реєстратор ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 28 листопада 2019 року № 3680/5 - відмовити.

Провадження у справі в частині позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 за участю третьої особи: Комунальне підприємство «Агенція реєстраційних послуг» реєстратор ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування пункту 3 наказу Міністерства юстиції України від 28 листопада 2019 року № 3680/5 - закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 03 січня 2025 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе