Рішення

від 27.12.2024 по справі 908/2207/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 22/173/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2024 Справа № 908/2207/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В.,

При секретарі судового засідання Литвинюк А.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: адвокат Яковлева Т.В., ордер АР № 1193766 від 20.08.2024 (у режимі відеоконференцзв`язку);

від відповідача-1: адвокат Колоянов В.А., ордер АР № 1198120 від 18.09.2024 (у режимі відеоконференцзв`язку);

від відповідача-2: не з`явився

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи-2: не з`явився

Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/2207/24

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача-1: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" (вул. Каховська, буд. 3, кабінет 5, м. Запоріжжя, 69096)

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 )

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" (пр. Соборний, буд. 149, м. Запоріжжя, 69035)

про визнання правочину недійсним, визнання фактичного укладення договору, витребування частки, переведення прав і обов`язків покупця

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заяви позивача

20.08.2024 до Господарського суду Запорізької області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява (вих. № б/н від 20.08.2024) ОСОБА_1 до відповідача-1: ОСОБА_2 , відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", третя особа: ОСОБА_3 , згідно якої просив:

1) Визнати правочин у вигляді внесення ОСОБА_2 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу, до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", оформлений актом приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" від 22 вересня 2022 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. та зареєстрований в реєстрі за №№ 2587, 2588 недійсним;

2) Визнати, що 22 вересня 2022 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" фактично укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу;

3) Витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" частку у статутному капіталі ТОВ "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу;

4) Перевести на ОСОБА_1 права і обов`язки покупця за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" номінальною вартістю 1750000,00 грн., що становить 70% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА", укладеним 22 вересня 2022 року ОСОБА_2 , як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", як покупцем.

Згідно нової редакції статуту ТОВ "АРІСТА", затвердженої 23.01.2008, учаснику Товариства ОСОБА_2 належить частка в статутному капіталі - 70% (розмір вкладу 1750000,00 грн.), ОСОБА_1 - 30% (розмір вкладу 750000,00 грн.). 22.08.2023, після отримання відповідних витягів з ЄДРЮО, позивачу стало відомо, що актом приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) від 22.09.2022 ОСОБА_2 передав, а ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" прийняло частку в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу останнього. При цьому, ОСОБА_2 був одноосібним засновником ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", яке він зареєстрував 14.09.2023. Вважає, що ОСОБА_2 своїми діями порушив вимоги законодавства: ст. 362 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та вчинив удаваний правочин з метою приховання дій щодо відчуження шляхом купівлі-продажу корпоративних прав (своєї частки в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА"). Статутом ТОВ "АРІСТА" встановлено переважне право на придбання частки (частини частки) позивача, що продається третій особі. Вважає, що ОСОБА_2 з метою порушення переважного права позивача на придбання частки в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА" здійснив удаваний правочин у вигляді внесення останнім корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "АРІСТА" (тобто, безвідплатний правочин, який містить елементи договору міни) до статутного капіталу ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", оформлений актом приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "АРІСТА" від 22.09.2022, намагаючись приховати фактичний продаж частки статутного капіталу ТОВ "АРІСТА" ОСОБА_3 . Так, у подальшому, 19.10.2022 у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" було складено акт приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) про те, що ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" (куди попередньо було внесено частку статутного капіталу ТОВ "АРІСТА") у розмірі 100% статутного капіталу Товариства. Тобто, 22.09.2022 між ОСОБА_2 та ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" було фактично укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "АРІСТА". На підставі правочину, який є удаваним, володільцем статутного капіталу ТОВ "АРІСТА" наразі є ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ". Однак, державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, а саме: п. 6.1 статуту ТОВ "АРІСТА", не проводилась; відбулася лише державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу. За таких обставин, на підставі ст.ст. 328, 330, 387, 388 ЦК України є підстави для витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" частки в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу.

02.10.2024 через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив відповідача-1, з аргументами відповідача-1 не погодився. ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти за свою частку в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА", склад учасників ТОВ "АРІСТА" змінився, позивач був позбавлений переважного права, передбаченого законодавством та статутом Товариства, на придбання частки в статутному капіталі, яка належала ОСОБА_2 . Тобто, всі дії ОСОБА_2 були спрямовані на вчинення удаваного правочину задля приховання реально вчиненого договору купівлі-продажу.

14.11.2024 через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення. Підставою набуття ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" частки в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА" є удаваний правочин, незаконність набуття права власності підтверджується належними та допустимими доказами. Для відновлення стану, який існував до укладення удаваного правочину, слід витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" частку в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА" в розмірі 1750000,00 грн. Порушене право ОСОБА_1 можливо відновити шляхом переведення на позивача прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА", укладеним 22.09.2022 ОСОБА_2 , як продавцем, та ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", як покупцем.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Позиція (аргументи) відповідачів-1, 2. Заяви відповідачів-1, 2

27.09.2024 через систему «Електронний суд» надійшов відзив відповідача-1. Проти позову заперечив. 14.09.2022 в ЄДР зареєстровано ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", єдиним засновником якого виступив ОСОБА_2 . Вкладом до статутного капіталу Товариства його єдиного учасника ОСОБА_2 виступило майно та майнові права, які належать йому на праві власності. 22.09.2022 ОСОБА_2 передав в якості вкладу до статутного капіталу Товариства, а ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" прийняло майнові права на частку в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу ТОВ "АРІСТА". Таким чином, ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" є учасником ТОВ "АРІСТА" із часткою в статутному капіталі в розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу. Додатково ОСОБА_2 передав в якості вкладу до статутного капіталу Товариства, а ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" прийняло інше майно в розмірі 1520000,00 грн. Станом на 22.09.2022 розмір статутного капіталу ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" складає 3270000,00 грн. 19.10.2022 у зв`язку з укладанням між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", продавцем було передано покупцю згідно акту приймання-передачі частку в статутному капіталі ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" у розмірі 100% статутного капіталу Товариства, що складає 3270000,00 грн. ОСОБА_2 не здійснював продаж частки в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА". Позивач не мав переважного права на придбання частки ТОВ "АРІСТА" під час внесення ОСОБА_2 майнових прав на частку в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА" в якості вкладу до статутного капіталу ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", права позивача, як учасника ТОВ "АРІСТА", не порушені. У даному випадку (внесення вкладу до статутного капіталу) переважне право іншого учасника ТОВ "АРІСТА" на придбання такої частки не виникає та не існує. Позивач не надав доказів сплати грошової суми від ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" на користь ОСОБА_2 за правочином, що оскаржується; не доведено волі ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" та ОСОБА_2 на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені таким правочином. Щодо позовної вимоги про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" частки в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА", то матеріали справи не містять доказів того, що позивач є власником частки в статутному капіталі (70% статутного капіталу); доказів незаконності заволодіння цією часткою ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ".

30.09.2024 надійшов відзив відповідача-2. Проти позову заперечив. З моменту внесення ОСОБА_2 вкладу до статутного капіталу ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", такий вклад (частка у статутному капіталі ТОВ "АРІСТА") став та є власністю ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ". Внесення ОСОБА_2 вкладу до статутного капіталу ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" не є продажем та не порушує права позивача, як учасника ТОВ "АРІСТА", які передбачені ст. 362 ЦК України та ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Позивачем не доведено наявність волі та її спрямованість у ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" та ОСОБА_2 на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені актом від 22.09.2022. Позивач не є власником частки в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА" (70%), таким чином вимога про витребування з чужого незаконного володіння цієї частки є безпідставною. Наданий позивачем статут ТОВ "АРІСТА" не є належним, оскільки не містить ані підписів учасників, ані будь-яких відміток про його реєстрацію.

У судовому засіданні 27.12.2024 представник відповідача-1 зауважив, що пункт 4.5 статуту ТОВ "АРІСТА" не відповідає положенням Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а відтак є незаконним.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

3. Пояснення третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2: ОСОБА_3 , щодо позову або відзиву

Пояснення щодо позову та/чи відзивів не надійшло.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

4. Пояснення третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ТОВ "АРІСТА", щодо позову або відзиву

Пояснення щодо позову та/чи відзивів не надійшло.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

5. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2024 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2207/24 та визначено до розгляду судді Ярешко О.В.

Ухвалою суду від 26.08.2024 вказану позовну заяву залишено без руху.

06.09.2024 до суду від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява вих. № б/н від 05.09.2024 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.09.2024 суддею Ярешко О.В. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2207/24 правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.10.2024. На підставі ст. 50 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2: ОСОБА_3 , та в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ТОВ "АРІСТА".

Ухвалою суду від 03.10.2024 задоволено клопотання ОСОБА_2 про залишення позовної заяви без руху. Позовну заяву ОСОБА_1 на підставі ч. 11 ст. 176 ГПК України залишено без руху з підстав недоплати судового збору в розмірі 16155 грн. 20 коп. за подання позовної заяви до Господарського суду Запорізької області та з підстав не внесення грошових коштів у сумі 1750000 грн. 00 коп. на депозитний рахунок Господарського суду Запорізької області відповідно до пункту 1 частини 4 Глави "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

08.10.2024 від представника позивача - адвоката Яковлевої Т.В. через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено докази про доплату судового збору та внесення на депозитний рахунок суду суми 1750000,00 грн.

Ухвалою суду від 08.10.2024 продовжено розгляд справи, підготовче засідання призначено на 30.10.2024.

Ухвалою суду від 30.10.2024, у зв`язку з необхідності витребування доказу, підготовче засідання відкладено на 28.11.2024. На підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України з власної ініціативи суду продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 11.12.2024 включно. Зобов`язано позивача надати суду (для огляду) оригінал Статуту ТОВ "АРІСТА" станом на 22.09.2022 та належним чином засвідчену копію цього статуту - до матеріалів справи.

13.11.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява з додатками на виконання вимог ухвали Господарського суду Запорізької області від 30.10.2024 року, а саме: оригінал Статуту ТОВ "АРІСТА" та належним чином засвідчена копія цього Статуту, для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 28.11.2024 підготовче засідання у справі закрито, справу призначено для розгляду по суті на 27.12.2024.

У судове засідання 27.12.2024 з розгляду справи по суті з`явилися представники позивача та відповідача-1.

Представники відповідача-2 та третіх осіб не з`явилися, причини неявки суду невідомі. Про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 6 ГПК України ухвали в цій справі надсилалися відповідачу-2 в його зареєстрований електронний кабінет в системі "Електронний суд" та були доставлені до електронного кабінету, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних листів, сформованими в системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Ухвали Господарського суду Запорізької області, у зв`язку з відсутністю зареєстрованих електронних кабінетів, були направлені третім особам на адреси, зазначені позивачем та згідно витягу та відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру, що надані на запит суду.

Ухвали, що направлялися ТОВ "АРІСТА" та ОСОБА_3 повернуті поштовим відділенням за закінченням терміну зберігання.

День невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження учасників справи, які зареєстровані в установленому законом порядку, вважається днем вручення учасникам справи ухвал суду.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 910/4430/21.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку - суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листів з ухвалами суду є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) учасників справи щодо їх належного отримання, тобто є їх власною волею.

Представниця позивача в судовому засіданні заявила усне клопотання про повернення оригіналу Статуту ТОВ "АРІСТА", який направлявся суду для огляду. Клопотання судом задоволено.

Оригінал Статуту ТОВ "АРІСТА" оглядався судом у судовому засіданні 27.12.2024.

У судовому засіданні 27.12.2024 судом розглянуто справу по суті, підписано та проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

6. Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують

22.04.2003 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію юридичної особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "АРІСТА", код ЄДРПОУ: 32474809.

Згідно нової редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА", затвердженої загальними зборами учасників ТОВ "АРІСТА" (протокол № 11/18 від 23.01.2018), учасниками Товариства є фізичні особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Для забезпечення діяльності Товариства створюється статутний капітал за рахунок внесків засновників та учасників. Статутний капітал Товариства становить 2500000,00 грн., що дорівнює 100 часток, де одна частка дорівнює 25000,00 грн. Вклади учасників у грошовому вираженні та розмір долей кожного складають: ОСОБА_2 : 1750000,00 грн. (70% часток у статутному капіталі), ОСОБА_1 : 750000,00 грн. (30% часток у статутному капіталі) (пункти 1.5, 6.1 статуту).

22.09.2022 між ОСОБА_2 (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" (сторона 2), у зв`язку з прийняттям Рішення № 2 від 22.09.2022 єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" ОСОБА_2 про внесення до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" в якості вкладу учасника майнових прав, що належать учаснику Товариства на праві власності, складено акт приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА", який посвідчено 22.09.2022 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В., за реєстровим № 2587, 2588.

Згідно цього акту, ОСОБА_2 передав, а ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" прийняло частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу. Цей акт набуває чинності з моменту його підписання.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 22.09.2022, єдиним засновником ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" був ОСОБА_2 . Запис про державну реєстрацію юридичної особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" внесено 14.09.2022.

19.10.2022 між ОСОБА_2 (сторона 1) та ОСОБА_3 (сторона 2), у зв`язку з укладанням договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", складено акт приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", який посвідчено 19.10.2022 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В., за реєстровим № 2826, 2827.

Згідно цього акту, ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняв частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" у розмірі 100% статутного капіталу Товариства, що складає 3270000,00 грн. у грошовому еквіваленті. Цей акт набуває чинності з моменту його підписання.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 04.09.2024, учасником ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" є ОСОБА_3 . Державна реєстрація зміни складу засновників (учасників) проведена 20.10.2022.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 04.09.2024, учасниками ТОВ "АРІСТА" є ОСОБА_1 (розмір частки учасника: 750000,00 грн.) та ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" (розмір частки учасника: 1750000,00 грн.). Державна реєстрація зміни складу засновників (учасників) проведена 23.09.2022.

Вказані обставинами визнані сторонами.

Відповідно ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

7. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статті 15, 16 ЦК України визнають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Одними з загальних способів захисту цивільного права або інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, є: визнання права; визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно ч. 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правом оспорювати правочин законодавець наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, які не є сторонами правочину, визначаючи статус цих осіб як "заінтересовані особи".

У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 зазначено, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статті 203 ЦК України (зараз і надалі ЦК України в редакції, чинній на момент укладення спірного правочину - 22.09.2022), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей (ч. 6).

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права особи чи інтересу. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи чи інтерес, за захистом якого позивач звернувся до суду; яке саме право порушено чи інтерес та в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу, якщо воно мало місце.

Зі змісту статей 16, 203, 215 ЦК України вбачається, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці (подібні висновки містяться у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16).

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (аналогічний висновок міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Відповідно до ч. 3 ст. 80 Господарського кодексу України (зараз і надалі в редакції ГПК України, чинній на час виникнення спірних правовідносин - 22.09.2022), товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Частиною першої статті 167 ГК України встановлено, що корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Права учасників господарського товариства закріплені в статті 116 ЦК України, серед яких є право учасника господарського товариства брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Аналогічна норма міститься у пункті 1 частині першій статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (зараз і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка є спеціальною, зокрема щодо учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Право брати участь в управлінні товариством як організаційно-господарське (немайнове) право нерозривно пов`язане з іншими немайновими та майново-господарськими корпоративними правомочностями учасника, утворюючи з ними внутрішньо цілісний єдиний комплекс, яку законодавець визначає як корпоративні права.

За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту (правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/540/16).

Цивільний кодекс України та корпоративне законодавство України, зокрема Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", не містять норм, які б унеможливлювали захист корпоративних прав та інтересів учасника товариства шляхом визнання правочину недійсним, укладеного між одним з учасників товариства і третьою особою, якщо цим договором порушуються корпоративні права цього учасника чи законний інтерес, зокрема, але не виключно права на управління товариством, тощо.

Отже, якщо правочин, укладений між учасником товариства і третьою особою, порушує корпоративні права іншого учасника товариства, зокрема на управління товариством, правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом цього учасника (схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 902/882/21).

Акт приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін і має юридичні наслідки.

Позивач просив суд, зокрема визнати недійсним правочин у вигляді внесення ОСОБА_2 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу, до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", оформлений актом приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" від 22 вересня 2022 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ".

Просив визнати, що 22 вересня 2022 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" фактично укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу.

Позивач вважає, що відповідач-1: ОСОБА_2 вчинив удаваний правочин з метою приховання дій щодо відчуження шляхом купівлі-продажу корпоративних прав (своєї частки в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА"). Також вважає, що відповідачем-1 вчинено безвідплатний правочин, який містить елементи договору міни, до статутного капіталу ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", оформлений актом приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "АРІСТА" від 22.09.2022, намагаючись приховати фактичний продаж частки статутного капіталу ТОВ "АРІСТА" ОСОБА_3 (третя особа-1 у справі).

Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням підстав позову, судом встановлено, що позивачем заявлено позов у зв`язку з порушенням його корпоративних прав щодо відчуження іншим учасником товариства (відповідачем-1) своєї частки з порушенням права позивача на її переважну купівлю.

Як встановлено судом, 14.09.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію юридичної особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", єдиним засновником якого був ОСОБА_2 .

22.09.2022 між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", у зв`язку з прийняттям Рішення № 2 від 22.09.2022 єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" ОСОБА_2 про внесення до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" в якості вкладу учасника майнових прав, що належать учаснику Товариства на праві власності, складено акт приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА", який посвідчено 22.09.2022 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В., за реєстровим № 2587, 2588.

Згідно цього акту, ОСОБА_2 передав, а ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" прийняло частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу.

У подальшому, 19.10.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв`язку з укладанням договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", складено акт приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", який посвідчено 19.10.2022 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В., за реєстровим № 2826, 2827.

Згідно цього акту, ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняв частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" у розмірі 100% статутного капіталу Товариства, що складає 3270000,00 грн. у грошовому еквіваленті. Цей акт набуває чинності з моменту його підписання.

Вказаний договір купівлі-продажу, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , позивачем не оскаржується. Доказів визнання його недійсним матеріали цієї справи не містять.

Отже, суд виходить з презумпції правомірності цього правочину, за яким до ОСОБА_4 перейшло право власності на 100% статутного капіталу ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", якому, у свою чергу, належить право власності на 70% статутного капіталу ТОВ "АРІСТА".

Згідно приписів ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, у тому числі й частка в статутному капіталі господарського товариства.

Згідно ст. 361 ЦК України, співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

За приписами ст. 362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

Відчуження частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Відповідно до частин першої та другої статті 21 вказаного Закону, учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

Частиною п`ятою статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що договір, за яким виникнення, зміна чи припинення прав та обов`язків щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства обумовлені обставинами, вчиняється у письмовій формі. Істотними умовами такого договору є розмір частки у статутному капіталі товариства, що відчужується, ціна договору, обставини, що обумовлюють настання, зміну або припинення прав та обов`язків сторін щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства, строк дії договору.

Відповідно ч.ч. 1, 3-8 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі. Учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства. Якщо учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, отримав від іншого учасника письмову заяву про намір скористатися своїм переважним правом, такі учасники зобов`язані протягом одного місяця укласти договір купівлі-продажу пропонованої до продажу частки (частини частки). У разі ухилення продавця від укладення договору купівлі-продажу покупець має право звернутися до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу частки (її частини) укладеним на запропонованих продавцем умовах. У разі ухилення покупця від укладення договору купівлі-продажу продавець має право реалізувати свою частку третій особі на раніше повідомлених учасникам товариства умовах. Учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік. Статутом товариства може встановлюватися інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства. Статутом може встановлюватися, що учасники товариства не мають переважного права. Статутом також може бути передбачений обов`язок учасника товариства, який має намір продати частку (частину частки) третій особі, провести спершу переговори щодо її продажу з іншими учасниками товариства. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Якщо продаж частки (частини частки) у статутному капіталі товариства здійснюється на аукціоні (публічних торгах) відповідно до закону, переважне право учасника товариства не застосовується. Переважне право учасника товариства не застосовується у разі, якщо це передбачено корпоративним договором, стороною якого є такий учасник.

Згідно пункту 4.5 нової редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА", затвердженої загальними зборами учасників ТОВ "АРІСТА" (протокол № 11/18 від 23.01.2018), кожен з учасників має право за згодою решти учасників повністю або частково уступити свої частки в статутному капіталі іншим учасникам або третім особам. Учасники Товариства користуються переважним правом придбання часток учасника, який їх уступив, пропорційно їх часткам у статутному капіталі Товариства або в іншому погодженому між учасниками розмірі.

Суд не погоджується з твердженням відповідача-1 щодо незаконності цього положення Статуту, оскільки статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15 викладено правовий висновок, що підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування, тощо.

Відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. За правовим змістом відчуження частки передбачає волю учасника, що спрямована на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини.

Водночас, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Статутом ТОВ "АРІСТА" визначено право учасника Товариства на уступку своєї частки в статутному капіталі іншим учасникам або третім особам лише за згодою решти учасників.

Така уступка свідчить про перехід частки від учасника Товариства до іншої особи, внаслідок чого власником цієї частки стає інша (третя) особа.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 13 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (у редакції станом на час реєстрації в ЄДР ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" - 14.09.2022), вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом. Вклад у негрошовій формі повинен мати грошову оцінку, що затверджується одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. При створенні товариства така оцінка визначається рішенням засновників про створення товариства.

Кожен учасник товариства повинен повністю внести свій вклад протягом шести місяців з дати державної реєстрації товариства, якщо інше не передбачено статутом. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Вартість вкладу кожного учасника товариства повинна бути не менше номінальної вартості його частки (стаття 14 цього Закону).

При цьому, відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. За правовим змістом відчуження частки передбачає волю учасника, що спрямована на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 117 ЦК України, учасники господарського товариства зобов`язані додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів.

У даному випадку, учасник ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" ОСОБА_2 вніс у статутний капітал створеного ним Товариства належну йому частку (70%) у статутному капіталі ТОВ "АРІСТА". Внаслідок цих дій, учасником ТОВ "АРІСТА" стало ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ". У подальшому відбулася купівля 100% статутного капіталу ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", внаслідок чого єдиним засновником цього Товариства, замість ОСОБА_2 став ОСОБА_3 .

Суд вважає за необхідне зазначити, що враховуючи положення статуту ТОВ "АРІСТА" фактично відбувся перехід права власності на частку в статутному капіталі (70%) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" до третьої особи без повідомлення про те позивача та без його згоди, як такого ж учасника цього Товариства.

У постанові від 04.12.2019 по справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що: - предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, - підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, - правовими підставами позову є зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, - саме на суд покладений обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відтак, обов`язком позивача є самостійне визначення позовних вимог, наведення правових підстав позову, а обов`язком суду є надання правової кваліфікації відносинам сторін та правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору.

У пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 по справі № 265/6582/16-ц суд вказав, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Разом з тим, беззастережне застосування належного способу захисту за принципом «суд знає закони» несе ризик порушення принципів рівності та змагальності сторін.

Процесуальне законодавство не регулює питання виникнення в рішенні іншого предмета позову, який не заявлявся в процесі.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Гусєв проти України» (скарга № 25531/12), констатував порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу. Таким чином, відсутність чітких підстав для перекваліфікації без забезпечення можливості подати докази та аргументи в нових умовах суперечать пункту 1 статті 6 Конвенції.

Принцип «jura novit curia», з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.

Позивач вважає, що відповідач-1: ОСОБА_2 вчинив удаваний правочин у вигляді внесення останнім корпоративних прав (часток у статутному капіталі ТОВ "АРІСТА" (тобто, безвідплатний правочин, який містить елементи договору міни) до статутного капіталу ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", оформлений актом приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "АРІСТА" від 22.09.2022, намагаючись приховати фактичний продаж частки статутного капіталу ТОВ "АРІСТА" ОСОБА_3 . Вважає, що всі дії ОСОБА_2 були спрямовані на вчинення удаваного правочину - договору купівлі-продажу. Просив визнати, що 22 вересня 2022 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" фактично укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" у розмірі 1 750 000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто, сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи "в парі" з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і не дійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам правочинів, що містяться в ст. 203 ЦК України.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 925/1199/18.

Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину.

З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків.

Таким чином, для висновків суду про удаваність правочину, позивачем має бути доведено, що укладений договір дійсно направлений на приховування іншого правочину, який сторони фактично вчинили. Позивач має зазначити, який саме правочин сторонами вчинено, а також має довести, яким нормам права суперечить укладений, на його переконання, дійсний договір, що фактично вчинено сторонами правочину.

За таких обставин, для визнання правочину удаваним, позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 908/225/19.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Відповідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно ст.ст. 715, 716 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

З урахуванням наведених норм законодавства, позивачем для визнання удаваним правочину від 22.09.2022 має бути доведена спрямованість волі обох сторін цього правочину (наявність у обох сторін умислу) на породження правовідносин саме за договором купівлі-продажу; приховання правовідносин купівлі-продажу корпоративних прав правочином з внесення корпоративних прав (часток у статутному капіталі) засновником Товариства до статутного капіталу цього Товариства.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита в статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 2 ГПК України).

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14).

Позивачем не доведено належними доказами фактичного вчинення (укладення) 22 вересня 2022 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу.

В укладеному між ОСОБА_2 та ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" правочині, що оформлений актом приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" від 22 вересня 2022 року, відсутні елементи, притаманні договору купівлі-продажу чи договору міни.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 та ТОВ «ВЕНКО ПРОПЕРТІ» мали умисел укласти договір купівлі-продажу чи договір міни корпоративних прав та приховати договір купівлі-продажу чи договір міни корпоративних прав, укладаючи акт приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) від 22.09.2022.

Умови оскаржуваного правочину від 22.09.2022 не містять ознак договору купівлі-продажу чи договору міни корпоративних прав; у суду відсутні докази щодо передання грошових коштів чи майна ОСОБА_2 за належні йому корпоративні права в ТОВ «АРІСТА».

Відповідно, за умови відсутності будь-яких доказів відповідно ст.ст. 73-78 ГПК України, позивач безпідставно та необґрунтовано заявляє про укладення 22.09.2022 саме договору купівлі-продажу.

З урахуванням підстав позову, визначених позивачем, судом не встановлено підстав недійсності укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" правочину у вигляді внесення ОСОБА_2 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу, до статутного капіталу ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", що оформлений актом приймання-передачі корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" від 22 вересня 2022 року.

Позивач просив витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" частку у статутному капіталі ТОВ "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу; перевести на нього права і обов`язки покупця за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА" номінальною вартістю 1750000,00 грн., що становить 70% статутного капіталу ТОВ "АРІСТА", укладеним 22 вересня 2022 року ОСОБА_2 , як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ", як покупцем.

Обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на норми ст.ст. 328, 330, 387, 388 ЦК України.

Відповідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК).

Згідно приписів ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Тобто, саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК).

Позивачем не доведено його (позивача) права власності на частку (70% статутного капіталу) ТОВ "АРІСТА" та, відповідно, незаконного її вибуття з володіння позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 у справі № 910/2388/20 зазначено, що продаж учасником ТОВ частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов`язків покупця частки на підставі зазначеного Закону.

Позивачем не доведено фактичного вчинення (укладення) 22 вересня 2022 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" у розмірі 1750000,00 грн., що складає 70% статутного капіталу.

Відтак, відсутні підстави для переведення на ОСОБА_1 прав і обов`язків покупця за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА" номінальною вартістю 1750000,00 грн., що становить 70% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІСТА", укладеним 22 вересня 2022 року ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНКО ПРОПЕРТІ".

Суд також вважає за необхідне зазначити, що як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21, у разі визнання правочину недійсним, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, суд має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції.

Повернення ТОВ "ВЕНКО ПРОПЕРТІ" ОСОБА_2 70% статутного капіталу ТОВ "АРІСТА" не відновлює порушених прав позивача щодо переважної купівлі ним частки в статутному капіталі ТОВ "АРІСТА", за підстав, заявлених у позові позивачем.

Враховуючи викладене вище, з урахуванням предмету та заявлених підстав позову, обраного позивачем способу захисту, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог повністю.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд з огляду на викладене зазначає, що ним надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Судові витрати

Відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, судові витрати покладаються на позивача.

Оскільки позивачем відповідно до пункту 1 частини 4 Глави "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" на депозитний рахунок Господарського суду Запорізької області внесено грошові кошти в сумі 1750000 грн. 00 коп., суд вважає за необхідне після набрання рішенням законної сили постановити ухвалу про повернення ОСОБА_1 з депозитного рахунку Господарського суду Запорізької області 1750000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Після набрання рішенням законної сили постановити ухвалу про повернення ОСОБА_1 з депозитного рахунку Господарського суду Запорізької області 1750000,00 грн.

Відповідно ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано - 06 січня 2025.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.В. Ярешко