Рішення

від 23.12.2024 по справі 915/16/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року Справа № 915/16/24(915/601/24)

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Давченко Т.М.

за участю секретаря судового засідання: Дюльгер І.М. та представників сторін:

представника позивача: Іващенко І.О. (в режимі ВКЗ),

представника відповідача-1: не з`явився,

представника відповідача-2: Пищенко А.В. (в залі суду),

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу № 915/16/24(915/601/24)

за позовом: Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (вул. Жилянська, 32, м. Київ, 01033; ідентифікаційний код 14352406)

до відповідача-1: Фермерського господарства "ДЕМЕТРА." (57437, Миколаївська область., Миколаївський район, с. Новофедорівка, вул. Приморська, буд. 49Б; ідентифікаційний код 36742996)

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "САБАЗИ" (вул. Молодіжна, 29, с. Єрмолівка, Баштанський район, Миколаївська область, 56120; ідентифікаційний код 42801195)

розпорядник майна: арбітражний керуючий Пляка С.В. (а/с 8, м. Миколаїв, 54017)

про: визнання недійсним правочину, укладеного з боржником

встановив:

Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі АТ "Банк Кредит Дніпро") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 16.05.2024 вих. № 17-4650 (вх. №6071/24 від 22.05.2024) до Фермерського господарства "ДЕМЕТРА." (далі - ФГ "ДЕМЕТРА.") та Товариства з обмеженою відповідальністю "САБАЗИ" (далі - ТОВ "САБАЗИ"), в якій просить суд визнати недійсним Договір № 02/01/2023 про надання юридичних послуг від 02.01.2023, укладений між ТОВ "САБАЗИ" та ФГ "ДЕМЕТРА.", посилаючись на фіктивність указаного договору. Підставою визнання недійсним указаного договору позивач зазначає відсутність у сторін договору наміру створення реальних наслідків.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 22.05.2024 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/601/24 та на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено головуючим у справі суддю Давченко Т.М., у провадженні якої перебуває справа № 915/16/24) про банкрутство відповідача-1 - Фермерського господарства "ДЕМЕТРА." (ідентифікаційний код 36742996).

Частиною 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Ухвалою від 27.05.2024 суд прийняв позовну заяву АТ "Банк Кредит Дніпро" до розгляду в межах провадження у справі № 915/16/24 про банкрутство ФГ "ДЕМЕТРА." та присвоїв справі номер 915/16/24(915/601/24), відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 01.07.2024, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи. Крім того, суд ухвалив провести розгляд справи у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Ухвалою суду від 01.07.2024, занесеною до протоколу судового засідання, проведеного за участю представника позивача, підготовче засідання за клопотанням відповідача-2 відкладено на 29.07.2024.

Підготовче засідання в даній справі 29.07.2024 не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді. Про дату призначення підготовчого засідання на 10.09.2024 сторін повідомлено ухвалою від 12.08.2024.

10.09.2024 відповідачем-2 подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд поновити процесуальний строк на подання відзиву, прийняти відзив та врахувати його при розгляді позову та відмовити у задоволенні позовних вимог АТ "Банк Кредит Дніпро" в повному обсязі.

У судовому засіданні 10.09.2024 суд прийняв відзив на позовну заяву, визнавши причини пропуску поважними.

Ухвалою від 10.09.2024, занесеною до протоколу судового засідання, проведеного а участю представників усіх сторін, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.10.2024.

28.10.2024 відповідач-1 подав до суду додаткові пояснення у справі, у яких просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

29.10.2024 додаткові пояснення подані й відповідачем-2.

Ухвалою від 29.10.2024, занесеною до протоколу судового засідання, проведеного за участю представника позивача та представника відповідача-2, судове засідання (розгляд справи по суті) за клопотанням відповідача-2 відкладено на 26.11.2024.

Ухвалою від 26.11.2024, занесеною до протоколу судового засідання, проведеного за участю представників сторін, судове засідання відкладено на 23.12.2024.

У судовому засіданні 23.12.2024 присутні представники позивача та відповідача-2.

Інші учасники справи, належно повідомлені про час та місце розгляду справи (ухвала доставлена до електронних кабінетів в системі ЄСІТС у судове засідання представників не скерували, заяв про відкладення чи неможливість розгляду справи у даному судовому засіданні не надали.

Враховуючи, що сторони скористались своїми процесуальними правами, надавши суду усі наявні пояснення та заперечення, з огляду тривалість такого обміну, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обґрунтованим постановлення рішення в цій справі за у даному судовому засіданні за участю присутніх представників та за наявними в справі матеріалами.

Правові позиції сторін справи

Позивач просить суд визнати недійсним Договір №02/01/2023 про надання юридичних послуг від 02.01.2023, укладений між ФГ "ДЕМЕТРА." та ТОВ "САБАЗИ".

Підставою для заявлених позовних вимог позивач зазначає, що боржник уклав оспорюваний договір без наміру створення реальних наслідків та додані до заяви про відкриття провадження у справі докази не підтверджують реальне вчинення господарських операцій по наданню юридичних послуг. Позивач при цьому посилається на відсутність такого виду діяльності ТОВ "САБАЗИ" як надання юридичних послуг, відсутність працівників, які мають відповідну спеціалізацію та за своїми посадовими обов`язками можуть надавати юридичні послуги.

Позивач вважає, що ТОВ "САБАЗИ" не є особою, яка має право надавати правничої допомоги та здійснювати представництво інтересів в будь-яких судах.

До того ж за твердженням позивача сумнів щодо надання таких послуг викликають відомості, отримані з сайту Youcontrol.com.ua, згідно яких податковим органом 05.06.2020 анульовано реєстрацію платника ПДВ ТОВ "САБАЗИ" у зв`язку з ненаданням декларацій протягом року.

Позивач наголошує, що при зверненні до суду із заявою про банкрутство, ТОВ "САБАЗИ" не надано суду доказів звернення ФГ "ДЕМЕТРА." з приводу необхідності отримання тих чи інших послуг, узгодження строків надання послуг їх обсягу, очікуваного результату, тощо, згідно з умовами п.2.2 спірного договору; не додано копії рахунку, виставленого після спливу дії договору та який повинно було оплатити ФГ "ДЕМЕТРА.", що ставить під сумнів реальність надання послуг, їх конкретний обсяг і вартість кожної з послуг. На думку позивача факт визнання ФГ "ДЕМЕТРА." боргу перед ТОВ "САБАЗИ", визнання позову у справі №915/1664/23 за відсутності виставленого рахунку є свідченням узгодженості дій відповідачів, спрямованих на створення штучної заборгованості;

Позивач зауважує, що спірний договір містить лише узагальнений перелік юридичних послуг та ані сам договір ані акт виконаних робіт не містять опису конкретних послуг, які в дійсності були надані, їх обсягу, дат надання, отриманого результату, цін саме наданих послуг. Також умовами спірного договору не передбачено строків подання виконавцем звітів про надані послуги або проміжних актів наданих послуг. За встановленими позивачем даними з відкритих загальнодоступних державних реєстрів, виконавцем не надавались послуги, зазначені в актах приймання-передачі.

На думку позивача, єдиним доказом надання послуг є Акт приймання-передачі, з якого неможливо встановити, які конкретно послуги були надані та яка ціна кожної з послуг, яка їх мета та яких корисний ефект вони надають, незрозуміло яким саме чином ФГ "ДЕМЕТРА." використовує отримані послуги у своїй господарській діяльності;

На підставі викладеного, позивач вважає, що спірний договір укладений без наміру його виконання і досягнення обумовлених ним господарсько-фінансових та правових результатів, з введенням в оману третіх осіб (інших кредиторів боржника) за умислом обох сторін, спрямованим на формування «дружньої» кредиторської заборгованості у справі про банкрутство, тому спірний договір містить ознаки фіктивного договору і підлягає визнанню недійсним на підставі ст.234 ЦК України. Крім того, спірний договір укладений у підозрілий період (за рік до відкриття провадження у справі про банкрутство), що на думку позивача є підставою для визнання договору недійсним на підставі абз.3 ч.1 ст.42 КУзПБ.

ФГ "ДЕМЕТРА." (відповідач-1) у поясненнях заперечує проти позову, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У обґрунтування такої позиції відповідач-1 зазначає, що позивач у позові взагалі не визначає, який був умисел всіх сторін правочину та в чому він полягав, яким чином та кого саме при укладанні цього правочину сторони договору ввели в оману, і на підставі яких належних та допустимих доказів банк робить висновок про наявність у ФГ "ДЕМЕТРА." та ТОВ "САБАЗИ" свідомого наміру невиконання зобов`язань за договором.

Твердження банку про існування на момент укладення спірного правочину заборгованості перед банком не свідчать про наявність умислу завдати банку збитків або зашкодити його інтересами чи інтересам інших осіб.

Інші обставини, зазначені банком щодо фіктивності правочину відповідач-1 вважає лише його домислами та не підтвердженими будь-якими належними та допустимими доказами.

За твердженням відповідача-1 спірний договір був укладений між ФГ "ДЕМЕТРА." та ТОВ "САБАЗИ" з урахуванням наявності у останнього можливості надання юридичних послуг, в т.ч. консультування та складання проектів робочої документації, потрібної для забезпечення діяльності господарства в правовому полі.

Керівництво ФГ "ДЕМЕТРА." було обізнане у тому, що ТОВ "САБАЗИ", як виконавець, залучає до виконання доручень фермерського господарства сторонніх осіб, однак таке залучення є господарською діяльністю безпосередньо ТОВ "САБАЗИ" та підстав для втручання у таку діяльність з боку ФГ "ДЕМЕТРА." не було.

Згідно з умовами спірного договору відповідальним за надання правових послуг було саме ФГ "ДЕМЕТРА.", тому й оформлення документації відбувалось з урахуванням безпосередніх сторін договору.

Щодо фактичних результатів надання послуг відповідач зазначає, що такі послуги мали наслідком складання значного обсягу господарської документації фермерського господарства з дотриманням приписів чинного законодавства України. Окрім цього, фахівцями ТОВ "САБАЗИ" надавалась правова допомога при розгляді судової справи №469/324/21, де ФГ "ДЕМЕТРА." було залучено до участі в якості третьої сторони без самостійних позовних вимог, оскільки було орендарем земельних ділянок, право власності на які було предметом спору. Відповідач зазначає, що ТОВ "САБАЗИ" щомісячно надавались розшифровки фактично наданих послуг.

За такого, спірний договір є реальним, фактично виконаним з боку ТОВ "САБАЗИ" та неоплаченим ФГ "ДЕМЕТРА." у зв`язку із скрутним фінансовим становищем, яке, в свою чергу спричинено саме наявністю непомірних відсотків за банківськими кредитами перед АТ "Банк Кредит Дніпро".

Тому, посилання позивача на фраудаторність даного договору та спричинення внаслідок його укладання неплатоспроможності на думку відповідача ґрунтуються лише на особистій думці позивача без надання суду та сторонам будь-яких належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів на підтвердження такого твердження.

Натомість саме укладання кредитних договорів з АТ "Банк Кредит Дніпро" (зокрема у 2023 році) призвело до того, що все майно боржника перебуває у заставі банку та з огляду на постійно зростаючі процентні ставки - саме правочини, укладені з АТ "Банк Кредит Дніпро" призвели до неспроможності ФГ "ДЕМЕТРА." виконувати належним чином свої зобов`язання перед кредиторами взагалі, та змусили залучати кошти фізичних осіб, зокрема - особисті кошти засновника та голови фермерського господарства - ОСОБА_1 .

Відповідач вважає доцільним проведення аналізу фінансово-господарської діяльності та за наслідками такого аналізу вирішувати питання визнання спірного договору про надання юридичних послуг фраудаторним, вчиненим на шкоду інших кредиторів та таким, що призвів до неплатоспроможності боржника.

Відповідач наголошує, що банк, зловживаючи своїми правами, як заставний кредитор, намагатиметься оскаржувати всі договори, укладені ФГ "ДЕМЕТРА." мотивуючи це одним і тим самим - фраудаторністю та шкодою йому, як заставному кредитору. З такої точки зору після отримання банківського кредиту господарство взагалі не має права укладати будь-яких господарських договорів, оскільки всі договори пов`язані з певним ризиком та можуть бути невиконані. Вказана позиція нівелює саму сутність господарської діяльності та можливості отримання прибутку, і, як наслідок, розрахунків не тільки із банком, а і з іншими кредиторами.

Керівництво ФГ "ДЕМЕТРА." не мало та не має змови з іншими юридичними особами, в т.ч. ТОВ "САБАЗИ", не здійснювало виведення активів та не уникало від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань. А неможливість вчасного розрахунку з кредиторами (банком в тому числі) спричинена рядом факторів, які не залежать від волі боржника та не є результатом жодного умислу чи змови.

ТОВ "САБАЗИ" (відповідач-2) у відзиві та у поясненнях категорично не згодне із заявленим позовом, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Посилаючись на норми законодавства, зокрема ст.. 203, 234, 626-628, 901 Цивільного кодексу України, ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", висновки Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц) та постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 відповідач-2 наголошує, що оспорюваний договір про надання №02/01/2023 від 02.01.2023 укладався саме в межах здійснення господарської діяльності та для отримання прибутку, тому за цим договором передбачалось реальне надання правових послуг, які фактично були надані.

Щодо твердження позивача про відсутність у ТОВ "САБАЗИ" такого виду діяльності, як надання юридичних послуг відповідач зазначає, що згідно виписки з ЄДРЮОФОП, до видів діяльності ТОВ "САБАЗИ" віднесено декілька видів діяльності, в тому числі вид за кодом КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права».

Відповідно до розшифровки класифікатора кодів КВЕД-2010, клас «діяльність у сфері права включає: юридичне представництво інтересів однієї сторони, що виступає проти іншої сторони в судах або інших судових органах, як особисто членами колегії адвокатів, так і під їх керівництвом: - консультаційні послуги та представництво в цивільних справах - консультаційні послуги та представництво в кримінальних справах - консультаційні послуги та представництво в трудових суперечках загальні консультації та складання юридичних документів: - свідоцтв про реєстрацію підприємств, статутів підприємств та інших документів, пов`язаних зі створенням підприємств - патентів і авторських прав - підготовку різних юридичних документів, заповітів, доручень тощо; діяльність державних та приватних нотаріусів, судових виконавців, третейських суддів, експертів і арбітрів

Наведена розшифровка наведена на офіційному сайті Державної служби статистики України - https://rsp.ukrstat.gov.ua/KVED2010/69/KVED10_69_10.html.

Враховуючи викладене, відповідне твердження позивача не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи.

Твердження позивача до відсутності у ТОВ "САБАЗИ" персоналу та можливості надавати юридичні послуги на думку відповідача-2 також є безпідставними, оскільки умовами п. 2.8.1 спірного договору передбачено, що виконавець має право надавати юридичні послуги, передбачені умовами договору особисто або із залученням інших осіб, відповідної спеціалізації, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником.

Для виконання доручень керівництва ФГ "ДЕМЕТРА." товариством "САБАЗИ" залучались відповідні спеціалісти у галузі права. При цьому зазначення у акті приймання-передачі виконавцем і надавачем послуг безпосередньо ТОВ "САБАЗИ" зумовлено саме тим, що вказане товариство є стороною договору та безпосередньо відповідальним на надані послуги. Надати відомості щодо переліку осіб, які залучались відсутні правові підстави з огляду на те, що вказані правовідносини відносяться до господарської діяльності ТОВ "САБАЗИ" та його контрагентів, і, відповідно такі відомості є конфіденційною інформацією для юридичної особи та інших юридичних та/або фізичних осіб -контрагентів. Однак, з метою уникнення безпідставних звинувачень у приховуванні інформації та/або у недобросовісності, відповідач-2 готовий надати суду відповідні відомості у випадку витребування їх відповідної ухвалою суду (з дотриманням умов п.7.2 договору) та лише в межах дослідження в ході закритих судових засідань згідно з приписами ст.8 ГПК України.

Щодо відсутності доказів звернень замовника за отриманням послуг, відповідач-2 зазначає, що умовами договору не передбачено обов`язкове оформлення саме письмових заявок/звернень за отриманням послуг. Відповідні замовлення на отримання юридичних послуг отримувались відповідачем-2 від керівництва ФГ "ДЕМЕТРА." засобами телефонного зв`язку та мали вирішуватись якнайоперативніше. Кожного місяця ТОВ "САБАЗИ" складались відповідні звіти про фактично надані послуги, копії яких надаються. Вказані звіти надавались керівництву ФГ "ДЕМЕТРА." та заперечень або зауважень виконавцю не висловлювалось. За таких обставин, твердження позивача спростовуються умовами договору та наданими відповідачем-2 доказами.

Щодо відсутності реальності договору відповідач-2 зауважує, що обов`язок з оплати послуг виник у ФГ "ДЕМЕТРА.", оскільки по-перше, сторонами підписано акт приймання-передачі послуг, який є достатньою і самостійною підставою для оплати, та по-друге, умовами п.4.3 договору визначено, що оплата юридичних послуг здійснюється замовником на розрахунковий рахунок виконавця відповідно до виставленого виконавцем рахунку після спливу дії цього договору але не пізніше 07.09.2023. В акті приймання-передачі послуг зазначено суму наданих позивачем послуг, отже відповідач був обізнаний про існування у нього заборгованості та про її розмір. До того ж рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити надані послуги. Така правова позиція є сталою в судовій практиці.

Підписанням акту виконаних робіт відповідач прийняв надані позивачем послуги, які підлягають оплаті, і в будь-якому випадку строк виконання зобов`язання відповідача з оплати послуг в сумі 800000,0 грн є таким, що настав з 07.09.2023, навіть без урахування факту виставлення позивачем рахунку на оплату відповідачем вартості наданих послуг та факту надсилання позивачем вимоги про сплату заборгованості.

Деталізація переліку наданих послуг на думку відповідача недоцільна, зважаючи на на тривалий проміжок часу здійснення такої діяльності та велику кількість підготовлених фахівцями (в т.ч. залученими) документів. У акті приймання-передачі від 04.09.2023 узагальнено перелік наданих ТОВ "САБАЗИ" послуг.

Твердження позивача про те, що умовами договору не передбачено подання виконавцем звітів про надані послуги або проміжних актів наданих послуг, що унеможливлює перевірку фактично наданих послуг, спростовується умовами самого ж спірного договору, зокрема п. 2.6 та 2.10.1.

Щодо твердження позивача про зазначення у акті приймання-передачі послуг які фактично не надавались відповідач зазначає, що фахівцями відповідача-2 було проведено відповідну роботу з підготовки пакету документів по внесенню змін до статуту ФГ "ДЕМЕТРА.", однак за наслідками звернення до державного реєстратора було отримано відмову (копія додана). Відомості про відмову у вчиненні реєстраційної дії не відображаються в ЄДРЮОФОП. В подальшому керівництвом ФГ "ДЕМЕТРА." було прийнято рішення не здійснювати державну реєстрацію змін до статуту, однак вказані послуги були включені до загального акту з урахуванням наданої консультації.

Крім того, твердження позивача про відсутність проведеної роботи з перевірки та укладання договорів оренди земельних ділянок не відповідають дійсності, окільки наслідком надання послуг з перевірки та укладання договорів оренди може бути як власне прийняття керівництвом замовника рішення щодо укладання відповідних договорів так і рішення щодо відмови у здійсненні такого укладання. Виконавцем було проведено роботу з оцінки ризиків та можливості отримання прибутку та надано роз`яснення щодо недоцільності укладання відповідних договорів з огляду на місце розташування земельних ділянок та можливу небезпеку та високий ризик понесення збитків внаслідок збройної агресії російської федерації.

Твердження позивача про відсутність економічного ефекту від отриманих послуг за спірним договором відповідач також визнає необґрунтованим оскільки без вивчення виконавцем потенційних договорів оренди, укладення цих договорів з високим ступенем економічного ризику призвели б до збитковості роботи підприємства- замовника та збільшити б його кредиторську заборгованість.

Щодо фраудаторності спірного правочину відповідач стверджує, що укладання саме спірного договору не призвело до неспроможності ФГ "ДЕМЕТРА." виконувати свої зобов`язання перед АТ "Банк Кредит Дніпро", оскільки, як сам позивач зазначає у своїй позовній заяві - на момент укладення спірного договору ФГ "ДЕМЕТРА." вже мало прострочену заборгованість перед банком.

Відповідач зауважує, сума заборгованості перед ТОВ "САБАЗИ" не йде у жодне порівняння із сумою заборгованості ФГ "ДЕМЕТРА." перед позивачем та не може завдати шкоди банку.

Відповідач-2 зазначає, що спірний договір взагалі не порушує жодних прав АТ "Банк Кредит Дніпро", як заставного кредитора, оскільки його вимоги забезпечені заставою майна боржника. При цьому, відчуження майна, яке є предметом забезпечення або зміна у переліку такого майна внаслідок спірного договору не відбулась.

За таких обставин, спірний договір не порушує жодних прав позивача, як забезпеченого кредитора (із процесуальним статусом учасника справи про банкрутство з моменту порушення провадження у справі).

Стосовно твердження позивача щодо сумнівності здійснення господарської діяльності з огляду на анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ "САБАЗИ" відповідач зазначає, що анулювання свідоцтва платника ПДВ не свідчить про неможливість ним продовжувати здійснювати свою господарську діяльність, а свідчить лише про те, що ТОВ "САБАЗИ" не може виписувати своїм контрагентам податкові накладні для формування податкового кредиту, підприємство продовжує здійснювати свою господарську діяльність на загальних підставах та сплачує податки, передбачені Податковим кодексом України, окрім податку на додану вартість.

Таким чином, на підставі наведеного відповідач вважає, що позивачем не доведено належними доказами наявності у нього порушеного права щодо предмета позову в даній справі та існування передбачених приписами ст. 203 Цивільного кодексу України обставин, які в силу ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним договору.

Інших заяв по суті справи суду не надано.

Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ст. 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; зокрема, спори про стягнення заробітної плати. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Представники сторін у судовому засіданні 23.12.2024 підтримали правові позиції, викладені у документах по суті справи

На підставі норм ст. 233 ГПК України, в судовому засіданні 23.12.2024 судом було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

02 січня 2023 року за №02/01/2023 між ТОВ "САБАЗИ", як виконавцем, та ФГ "ДЕМЕТРА.", як замовником, був укладений договір про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого виконавець прийняв на себе зобов`язання за винагороду надати юридичні послуги замовнику, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити надані юридичні послуги на умовах та в строки, що передбачені умовами цього договору (п.1.1 договору).

Умовами п.1.2 договору, його учасники узгодили, що послуги можуть бути надані в усній або письмовій формі (у тому числі факсом або електронною поштою).

Відповідно до умов п.2.2 договору, виконавець на підставі звернення замовника приймає на себе зобов`язання з надання наступної юридичної допомоги: оформлення господарських договорів, протоколів розбіжностей, відповідних документів та проведення їх аналізу; підготовка юридичних довідок, наказів, протоколів та будь-яких інших документів щодо діяльності підприємства; своєчасне оформлення і подання на державну реєстрацію змін до статутних документів; отримання витягів, виписок та довідок з єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; підготовка відповідних документів для укладення застави, іпотеки, поруки; ведення претензійної роботи: забезпечення обліку претензій, що надходять від контрагентів, їх розгляд; підготовка відповідей на претензії, що надійшли, прийняття спільно із замовником рішень про задоволення чи відмову у задоволенні претензій, що надійшли; надання усних та письмових консультацій з правових питань; представлення інтересів замовника і органах державної влади, місцевого самоврядування та в судах всіх інстанцій та інші юридичні послуги, передбачені законодавством.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 договору виконавець зобов`язався вчасно та у повному обсязі інформувати замовника про відомі виконавцю можливі негативні наслідки від тих або інших дій замовника або третіх осіб та повідомляти замовнику про обставини, що не дозволяють належним чином виконати прийняте до виконання замовлення.

Згідно з п.2.8.1 договору виконавець має право надавати юридичні послуги, передбачені умовами цього договору особисто або із залученням інших осіб, відповідної спеціалізації, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником.

Умовами п.2.9 договору замовник прийняв на себе зобов`язання, зокрема, своєчасно оплачувати послуги виконавця на підставі рахунків, виставлених виконавцем в порядку, встановленому п.4 цього договору; повністю сприяти виконавцю під час надання послуг за договором.

Також сторони умовами п.2.9.1 договору узгодили, що вони можуть погодити детальний опис вартості послуг та особливостей їх оплати по кожному завданню у відповідній додатковій угоді щодо кожного конкретного завдання.

Відповідно до п.3.1 договору прийом-передача наданих юридичних послуг за цим договором оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який надається замовником після завершення цього договору та за період його дії.

Виконавець зобов`язаний надати замовнику на підпис 2 оригінали відповідного акту приймання-передачі послуг. Замовник зобов`язаний підписати та повернути виконавцю 1 оригінал акту приймання-передачі послуг протягом календарних днів з дати отримання від виконавця акту приймання-передачі послуг (п.3.2 договору).

Пунктом 4.2 договору визначено, що вартість юридичних послуг за весь час дії відповідного договору складає 800000,0 грн.

Оплата юридичних послуг здійснюється замовником на розрахунковий рахунок виконавця відповідно до виставленого виконавцем рахунку після спливу дії цього договору, але не пізніше 07 вересня 2023 року (п.4.3 договору).

Відповідно до умов п.7.1 договору вся інформація, що стосується виконання цього договору та надана сторонам одна одній у зв`язку з цим договором є конфіденційною.

Конфіденційна інформація не підлягає розголошенню третім особам як протягом строку цього договору, так і протягом 2 років після його припинення, якщо тільки розкриття такої інформації не здійснено: з дозволу іншої сторони або здійснено органам державної влади відповідно до чинного законодавства (п.7.2 договору).

Умовами п.8.1 договору він набуває чинності з моменту підписання та діє до 01.09.2023 (включно).

Згідно у п.9.1 договору, його умови мають однакову обов?язкову силу для сторін.

В подальшому, 04.09.2023 між замовником та виконавцем був підписаний акт приймання-передачі наданих юридичних послуг, відповідно до якого сторони підтвердили, що за період з 02.01.2023 по 01.09.2023 виконавець надав замовникові наступні юридичні послуги: складання проектів договорів поставки; перевірка та укладання договорів оренди земельних ділянок; укладання договорів перевезення вантажу; приймання участі у переговорах з контрагентами; оформлення протоколів розбіжностей, відповідних документів та проведення їх аналізу; підготовка юридичних довідок; підготовка наказів та протоколів щодо діяльності підприємства; оформлення і подання на державну реєстрацію змін до статутних документів; отримання витягів, виписок з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; підготування документів для акредитації підприємства з контрагентами; підготування документів для страхування транспортних засобів підприємства; підготування документів до банківських установ; оформлення документів для укладання нотаріальних договорів оренди транспортних засобів; надання усних та письмових консультацій з правових питань. Замовник підтвердив, що юридичні послуги надані в повному обсязі та належної якості. Вартість юридичних послуг за договором вкладає 800000,0 грн. та замовник не має претензій до наданих юридичних послуг.

06.09.2023 між сторонами був складений акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого станом на 01.09.2023 заборгованість ФГ "ДЕМЕТРА." (замовника) за договором №02/01/2023 складає 800000,0 грн.

У зв`язку зі несплатою замовником (ФГ "ДЕМЕТРА.") вартості оплати за договором виконавець - ТОВ "САБАЗИ" звернувся до господарського суду з відповідним позовом та рішенням суду від 22.12.2023 у справі №915/1664/23 з ФГ "ДЕМЕТРА." на користь ТОВ "САБАЗИ" було стягнуто борг в сумі 800000,0 грн. та 12000,0 грн. судового збору.

АТ "Банк Кредит Дніпро" звернулося до господарського суду з даним позовом та просить суд визнати договір про надання юридичних послуг від 02.01.2023 за №02/01/2023 недійсним, оскільки оспорюваний ним договір укладений без наміру його виконання і досягнення обумовлених ним господарсько-фінансових та правових результатів, з введенням в оману третіх осіб (зокрема інших кредиторів боржника) за умислом обох сторін, спрямованим на формування «дружньої» кредиторської заборгованості у справі про банкрутство, ініційованій ТОВ "САБАЗИ", з наміром завдати шкоди іншим кредиторам та ухилитись від виконання зобов`язань перед іншими кредиторами, до того ж оспорюваний договір укладений його учасниками у підозрілий період (за рік до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника) та договір вочевидь порушує права інших кредиторів боржника, оспорюваним договором боржник взяв на себе зобов`язання, внаслідок якого він став неплатоспроможним і виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим, що є підставами для визнання спірного договору недійсним на підставі абз.3 ч.1 ст.42 КУзПБ. Відтак договір містить ознаки фіктивного правочину та підлягає визнанню недійсним за ст.234 Цивільного кодексу України.

Відповідач-1 у наданих суду письмових поясненнях зазначив, що твердження банку є необґрунтованими та безпідставними, спірний договір, укладений ним з ТОВ "САБАЗИ", є реальним та фактично виконаним.

Відповідач-2 у відзиві також зазначив, що спірний договір був укладений з реальною метою надання послуг замовнику - ФГ "ДЕМЕТРА.", послуги фактично надавались та замовник не мав претензій щодо їх якості та обсягу, за умовами договору замовник був обізнаний щодо строку дії договору, вартості наданих послуг та строку їх оплати. Також відповідач-2 зауважив суду, що відсутність у ТОВ "САБАЗИ" свідоцтва платника ПДВ не свідчить про фіктивність укладеного договору та ненадання послуг за ним. На підтвердження реальності договору відповідач-2 надав суду докази надання юридичних послуг.

При прийнятті рішення господарським судом взято до уваги наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Таким чином, станом на момент розгляду наявного спору по суті його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У свою чергу, відповідно до вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання "зловживання правом" передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) "використовувала / використовували право на зло"; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21)).

Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як: фіктивного (стаття 234 Цивільного кодексу України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України); такого, що порушує публічний порядок (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України). При цьому, в постанові 06.10.2022 у справі № 904/624/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

За приписами частини першої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Натомість, з боку ТОВ "САБАЗИ" до суду надані копії документів, які свідчать про надання останнім, як виконавцем, послуг замовнику - ФГ "ДЕМЕТРА." (а.с. 44-250 т. 2, а.с. 1-95 т.3).

Господарським судом приймаються заперечення позивача щодо якості оформлення актів приймання-передачі наданих послуг, зокрема щодо переліку наданих послуг, однак виявлені позивачем невідповідності у переліку фактично наданих послуг не свідчать про відсутність реального виконання договору.

Судом враховано, що відповідно до ч.3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.

Окрім цього, судом не приймаються до уваги твердження позивача про відсутність реального руху активів та/або матеріального результату за спірним договором, оскільки такий договір є договором надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Послугам обов`язково властиві щонайменше дві ознаки: 1) надання послуги невіддільне від діяльності особи - послугонадавача; 2) корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріального результату, а полягає в самому процесі надання послуги.

Послугу, можна визначити як різновид об`єктів цивільних правовідносин, що виражається у вигляді певної правомірної операції, тобто у вигляді ряду дій виконавця або у діяльності, що являється об`єктом зобов`язання, яка має нематеріальний ефект, нестійкий речовий результат або уречевлений результат, пов`язаний з іншими договірними відносинами, і яка характеризується властивостями здійсненності, невіддільності від джерела, моментальною споживністю, неформалізованістю якості.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов спірного договору його учасники склали загальний акт від 04.09.2023 та щомісяця складались відповідні акти наданих послуг. На підтвердження реальності наданих послуг відповідачем-2 наведені відповідні обставини їх надання (у вигляді складання від імені замовника проектів документів, надання роз?яснень та консультацій тощо) та подані на їх підтвердження наявні докази.

Настання певного осяжного матеріального результату умови спірного договору не передбачали.

Більше того, судом прийнято до уваги визначення умовами п.2.11 договору, що інформація, надана виконавцем замовнику не повинна тлумачитись як обіцянка або гарантія щодо позитивного результату вирішення будь-якої справи (проекту) замовника або його комерційного успіху.

За таких обставин, твердження позивача щодо відсутності «матеріального результату» діяльності відповідача-2 на виконання умов спірного договору у вигляді здійснення обов?язкової реєстрації виникнення прав власності/користування у відповідача-1 будь-яким майном не можуть свідчити про фіктивність спірного договору.

Будь-яких належних та допустимих доказів наявності у відповідачів умислу при укладанні спірного договорі позивачем суду не надано.

Щодо відсутності рахунку за оплату послуг, наданих за спірним договором, суд погоджується із посиланням відповдіача-2, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити надані послуги. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18. Підписанням акту виконаних робіт відповідач-1 прийняв надані відповідачем-2 послуги, які підлягають оплаті, і в будь-якому випадку строк виконання зобов`язання ФГ "ДЕМЕТРА." з оплати послуг в сумі 800000,0 грн є таким, що настав з 07.09.2023, навіть без урахування факту виставлення рахунку на оплату вартості наданих послуг та факту надсилання вимоги про сплату заборгованості.

Позивачем не надано суду належних доказів на спростування чинності спірного договору, а лише викладено у позовній заяві особисті міркування та припущення.

З боку позивача не надано доказів наявності у діях ТОВ "САБАЗИ" та ФГ "ДЕМЕТРА."умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; не надано доказів відсутності правових наслідків, обумовлених договором, не надано доказів введення в оману (до або в момент укладення угоди) позивача або іншої будь-якої третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; не надано доказів наявності наміру учасників не виконувати правочин.

Вищевказане повністю спростовує будь-які посилання позивача до фіктивності оскаржуваного договору, дій сторін та порушення сторонами положень статті 13 ЦК України.

Щодо обраного позивачем способу захисту та наявності порушеного права суд зазначає наступне.

За змістом ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Більше того, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (п.6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (п.82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (п.24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (п.63)). Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч.2 ст.16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п.89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (п.7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч.1 ст.2 ГПК (ч.1 ст.2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічні висновки викладено в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, у якій суди розглядали позовну вимогу про визнання недійсним виконаного правочину за позовом третьої особи (не сторони правочину) вказано, що якщо на виконання спірного правочину сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч.1 ст.216, ст.387, частин 1, 3 ст.1212 ЦК) (п.154).

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Судом прийнято до уваги, що вимоги АТ "Банк Кредит Дніпро" є забезпечені заставою майна боржника - ФГ "ДЕМЕТРА." згідно з відповідними договорами застави та іпотеки.

Оспорюваний банком, як позивачем у даній справі, правочин, укладений між ТОВ "САБАЗИ" та ФГ "ДЕМЕТРА." не стосується майна боржника, яке забезпечує грошові вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро», не призводить до зменшення заставного майна боржника.

А відтак посилання позивача про те, що укладенням оспорюваного договору ФГ "ДЕМЕТРА." ухиляється від виконання зобов`язань перед банком є безпідставними, і, відповідно, безпідставними є посилання позивача на те, що такий договір завдають йому шкоди, як кредитору.

З огляду на вищенаведене суд доходить висновку про відсутність порушення прав та законних інтересів позивача.

У постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, зокрема, зазначено, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Також господарським судом прийнято до уваги правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 20.03.2024 у справі № 911/1005/23, відповідно до якої Верховний Суд зауважує, що встановлення факту відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.

Суди повинні надавати оцінку про наявність спору про право в контексті правовідносин, які виникли саме між боржником та ініціюючим кредитором, а не боржником та іншими кредиторами, оскільки порядок розгляду судових справ у позовному провадженні (яке передбачає вирішення наявного спору про право) з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржника врегульоване положеннями частини другої статті 7 КУзПБ.

Одним з методів встановлення факту відсутності або наявності спору про право є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище.

Частиною першою статті 39 КУзПБ унормовано, що у підготовчому засіданні здійснюється перевірка господарським судом обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство. Водночас, зазначена норма КУзПБ не встановлюють обов`язку саме кредитора доводити те, що боржник у справі про банкрутство не має можливості виконати майнові зобов`язання, строк яких настав.

Звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, за відсутності належного виконання грошового зобов`язання боржником, є реалізацією права кредитора на судовий захист його майнових прав. Враховуючи, що і позовне провадження (про стягнення заборгованості за кредитним договором) і провадження у справі про банкрутство мають на меті виконання боржником перед кредиторами його грошових зобов`язань, ініціювання розгляду таких справ саме по собі не може вважатися зловживанням правом, а суд повинен враховувати особливості, матеріальні та процесуальні наслідки розгляду таких справ не лише для окремого кредитора чи боржника, але і для всіх інших учасників цих проваджень.

Надаючи оцінку заяві ініціюючого кредитора та поданим з такою заявою документам, суд повинен дотриматися балансу, який унеможливить підміну однієї процесуальної (процедурної) дії, передбаченої КУзПБ, іншою (наприклад, перевірку обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство у підготовчому засіданні процедурою розгляду заяви недійсності (фраудаторності) окремого правочину боржника).

Ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство, в силу положень статей 1, 8, 39, частин другої, восьмої статті 45 КУзПБ, мають право першочергово оскаржувати у судах апеляційної та касаційної інстанцій сторони у справі про банкрутство (боржник, ініціюючий кредитор, а також арбітражний керуючий від імені боржника та кредитор, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника), оскільки такі особи відповідно до закону наділені право- та дієздатністю для участі під час розгляду судом заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Інші особи набувають можливість оскаржити ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство за умови їх залучення судом під час підготовчого засідання або після набуття відповідного процесуального статусу учасника справи про банкрутство. При цьому, наявність права оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (набуття відповідного статусу учасника справи про банкрутство) повинно встановлюватися судом в кожному такому випадку окремо.

В даному випадку позивач просить визнати недійсним договір, укладений між боржником - ФГ "ДЕМЕТРА." та іншим кредитором - ТОВ "САБАЗИ", який є ініціюючим кредитором у справі про банкрутство ФГ "ДЕМЕТРА." в межах окремого позовного провадження, що фактично є підміною однієї процесуальної (процедурної) дії, передбаченої КУзПБ іншою.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України). Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Судом надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на вищевказане та те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту порушення оспорюваним договором його прав та законних інтересів, а також факту недійсності вказаних договорів, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору у цій справі покладаються судом на позивача з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Справа розглянута у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з тривалими повітряними тривогами по місту Миколаєву повний текст рішення складено та підписано 03.01.2025.

Суддя Т.М. Давченко