Рішення

від 27.12.2024 по справі 949/1332/20

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/1332/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2024 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

правонаступника позивача: Клюйка А.Л.,

представника правонаступника відповідача 1: адвоката Шендери О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференцзв`язку матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Дубровицької міської ради, Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр" Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Якимця Станіслава Володимировича, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Рівненський обласний державний нотаріальний архів, Державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг Дубровицької міської ради Ющенко Інна Іванівна про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_4 , Берестівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області, Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр" Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Якимця Станіслава Володимировича, третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватного нотаріуса Дубровицького районного нотаріального округу Таборовця Миколи Івановича, Державного реєстратора Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області Ющенко Інни Іванівни та просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр" Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Якимця Станіслава Володимировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48387172 від 27 серпня 2019 року, відповідно до якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зареєстроване право власності за ОСОБА_5 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності: 32955845, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1900891256218;

- скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом серії НМВ №157673, видане 25 вересня 2020 року приватним нотаріусом Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Таборовцем М.І. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за №620;

- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Таборовця М.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54256061 від 25 вересня 2020 року, відповідно до якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зареєстроване право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 38362119, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1900891256218.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що 05 листопада 2020 року вона дізналася, що ОСОБА_6 в інтересах відповідач ОСОБА_4 19 жовтня 2020 року звернулася із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи те, що на вищевказаній земельній ділянці розташований житловий будинок 1/6 частки в якому належала її чоловіку ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12 лютого 1987 року, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після якого вона спадщину прийняла, однак ще не оформила своїх спадкових прав у нотаріуса, вона вирішила дізнатися, що стало підставою для звернення із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 .

З довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №23175258 від 10 листопада 2020 року їй стало відомо, що право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер НМВ157673, видане 25 вересня 2020 року приватним нотаріусом Дубровицького районного нотаріального округу Таборовцем М.І. та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54256061 від 25 вересня 2020 року.

При цьому, первинна реєстрація вищевказаного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами здійснена державним реєстратором КП "Реєстраційний центр" Висоцької сільської ради Рівненської області Якимцем С.В., дата державної реєстрації 22 серпня 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1900891256218, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48387172 від 27 серпня 2019 року.

Вважає, що вищевказане рішення реєстратора прийняте не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, а відтак є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, що також тягне за собою скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування реєстрації права власності за ОСОБА_4 , виходячи з наступного.

Житловий будинок, що розташований за адресою:по АДРЕСА_1 був збудований її свекром ОСОБА_8 у 1940 році і норми законодавства, які діяли на той час, не передбачали прийняття об`єктів нерухомого майна в експлуатацію.

Відповідно до виписки з погосподарської книги №02-22/1347 від 05 листопада 2020 року та виписки із земельно-облікових документів Берестівської сільської ради №08-02/332 від 05 листопада 2020 року, будинок АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка за цією ж адресою обліковувалися за ОСОБА_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер. Так як померлий заповіту не залишив, то спадкування відбулося за законом.

На день смерті ОСОБА_8 , з ним була зареєстрована проживала та вела спільне господарство його дружина ОСОБА_9 .

Враховуючи той факт, що спадкова справа після смерті ОСОБА_8 не заводилася, інших спадкоємців за законом першої черги, які б прийняли спадщину, не було, то вона була єдиним спадкоємцем, яка прийняла спадщину, що залишилася після смерті чоловіка, в тому числі і на вищевказаний житловий будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 померла. Після її смерті, державним нотаріусом Дубровицької районної нотаріальної контори Чирук Т.Н. заведена спадкова справа №68.

20 лютого 1987 року видане свідоцтво про право на спадщину її чоловіку ОСОБА_7 на 1/6 частину майна, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в с. Берестя Дубровицького району, належного померлій ОСОБА_9 на підставі запису в погосподарській книзі Берестівського сільськвиконкомі за №175.

На 4/6 частини спадкового майна видане свідоцтво про право на спадщину за законом дочці померлої ОСОБА_5 , а ще 1/6 частини залишилась відкритою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_7 .

З огляду на те, що після смерті чоловіка ОСОБА_7 спадкова справа нотаріусом не заводилася, інших спадкоємців, які б прийняли спадщину, немає, а вона на момент відкриття спадщини була зареєстрована з ним за однією адресою і нею у визначений законом строк не було подано заяву про відмову від спадщини, вона є такою, що спадщину за законом прийняла.

Так як до складу майна, що залишилось після смерті ОСОБА_7 входить і 1/6 частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , вона має всі законні підстави для оформлення своїх спадкових прав на вказане майно.

Оскільки законодавством не встановлено строку для оформлення спадкових прав і це є правом особи, а не обов`язком, вона до нотаріуса не зверталася і хотіла це зробити в майбутньому, шляхом реєстрації права власності за померлим ОСОБА_7 та отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом з дотриманням відповідного порядку.

Проте порушене її право на оформлення спадщини на 1/6 частини житлового будинку, що належала ОСОБА_7 після смерті якого вона спадщину прийняла, так як право власності зареєстроване за особою, яка не мала законних підстав для реєстрації права власності за нею, як за власником на цілу частину, а також сама реєстрація здійснена з порушенням порядку та на підставі неналежних документів.

Отже, підставою внесення запису про право власності на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 було рішення державного реєстратора КП «Реєстраційний центр» Висоцької сільської ради Рівненської області Якимця С.В., дата державної реєстрації 22 серпня 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1900891256218, індексний номер: 48387172 від 27 серпня 2019 року.

Враховуючи, що спірний житловий побудований до 05 серпня 1992 року, державна реєстрація передбачає окрему процедуру державної реєстрації.

Так, державному реєстратору для реєстрації було подано виписку з погосподарської книги, видану Берестівською сільською радою за вих. №02-22/1276, де значиться, що згідно погосподарської книги, будинок, що розташований в АДРЕСА_1 , рахується за ОСОБА_5 . Разом з тим, відповідно до погосподарських книг за 1980-2020 роки вищевказаний житловий будинок рахується за ОСОБА_8 . Тому виписка з погосподарської книги, на підставі якої державний реєстратор приймав рішення про реєстрацію права власності, була видана на підтвердження користування, а не володіння ОСОБА_5 даним будинком.

Позивач, крім іншого, посилається на п. 66 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджені постановою КМУ від 25 грудня 2015 року №1127, всупереч якому для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця не було подано необхідні для відповідної реєстрації документи, що передбачені ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: документи, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно.

Крім того, відповідно до виписки із земельно-облікових документів Берестівської сільської ради №328/02-22 від 12 лютого 2020 року вбачається, що згідно запису №154 у земельно-кадастровій книзі за 1982-1986 роки, протокол №2 від 03 травня 1982 року, земельна ділянка загальною площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , обліковується за ОСОБА_8 . Тоді як державному реєстратору для реєстрації було надано довідку, яка видана виконавчим комітетом Берестівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області за вих. №08-02/189 про те, що земельна ділянка обліковується за ОСОБА_5 .

Із свідоцтва про право на спадщину, виданого 20 лютого 1987 року державним нотаріусом Дубровицької районної державної нотаріальної контори Чирук Т.Н. вбачається, що спірний житловий будинок з надвірними будівлями належав померлій ОСОБА_9 на підставі запису в погосподарській книзі Берестівського сільвиконкому за №175, що підтверджує додана фотокопія запису в погосподарській книзі.

Після її смерті 1/6 частину вищевказаного будинку успадкував її син ОСОБА_7 , а на 4/6 частини свідоцтво про право на спадщину по закону видане дочці померлої ОСОБА_5 , а ще 1/6 частини залишилася відкритою.

Отже, підставою для реєстрації права власності за померлими мали бути свідоцтва про право на спадщину, які були видані ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , або ж у разі їх втрати спадкоємці останніх могли звернутися до суду про визнання права власності на відповідне майно.

Таким чином, прийняте державним реєстратором КП «Реєстраційний центр» Висоцької сільської ради Рівненської області Якимцем С.В., рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в цілій частці за ОСОБА_5 є таким, що прийняте з порушенням встановлених вимог Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а тому запис про право власності, внесений на підставі вказаного рішення, слід скасувати.

Разом з тим, системний аналіз змісту п. 3 ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» засвідчує, що цими нормами передбачено можливість так званої «первісної» підстави реєстрації заявником права власності на новостворене ним майно, яке ним же було закінчене будівництво до 05 серпня 1992 року, що значиться у погосподарській книзі, яку веде сільська рада.

Натомість, у разі набуття права власності на «похідними» підставами (спадкування, продаж, набувальна давність тощо) підставами виникнення права власності за таких обставин є не сам по собі погосподарський облік (який в такому разі є похідним) в сільській раді, відповідний правовстановлюючий документ (свідоцтво про право на спадщину, правочин, рішення суду тощо), який відповідно до закону засвідчує виникнення у особи такого права власності.

Тому, ОСОБА_4 , будучи сином ОСОБА_5 , має право на спадкування належної їй частки у спільній частковій власності на житловий будинок, а не цілої його частини.

Так як право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване за померлою ОСОБА_5 на підставі п. 66 Порядку, приватний нотаріус Дубровицького районного нотаріального округу виконав всі необхідні дії, що від нього вимагалися, однак у зв`язку з тим, що державний реєстратор КП «Реєстраційний центр» Висоцької сільської ради Рівненської області Якимець С.В. прийняв рішення про реєстрацію права власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в цілій частці за ОСОБА_5 , це призвело до того, що нотаріус неправильно встановив всі обставини справи і видав свідоцтво про право на спадщину спадкоємцю ОСОБА_4 на цілу частину будинку, а не на 4/6 частини.

У даному випадку видачею відповідачу свідоцтва про право на спадщину за законом порушено її спадкові права, оскільки на підставі ст. 1261 ЦК України їй належить право на спадкування 1/6 частки у праві спільної часткової власності на спірний житловий будинок, а свідоцтво про право на спадщину на все майно видане ОСОБА_4 .

Отже, свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Дубровицького районного нотаріального округу Таборовцем М.І. 25 вересня 2020 року ОСОБА_4 після смерті його матері ОСОБА_5 на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 підлягає скасуванню, так як до свідоцтва про право на спадщину включена частка майна, яке належало її чоловіку ОСОБА_7 . А так як дане свідоцтво стало підставою для реєстрації права власності на вищевказаний житловий будинок, то і рішення про його реєстрацію за ОСОБА_4 , індексний номер: 54256061 від 25 вересня 2020 року прийняте безпідставно, а сама реєстрація підлягає скасуванню.

Так, 03 грудня 2020 року, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, прийнято до розгляду та відкрито провадження по даній справі.

Водночас, разом з позовом, позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 16 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на 1/6 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1900891256218 та до набрання чинності рішення суду у цій справі заборонено ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії щодо відчуження, зокрема, щодо укладення правочинів купівлі-продажу, дарування, міни, застави, найму (оренди) вказаної частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1900891256218.

26 травня 2021 року ухвалою суду зупинено провадження у даній справі у зв`язку зі смертю відповідача 1 ОСОБА_4 до встановлення та залучення у справу правонаступників.

Ухвалою суду від 29 липня 2021 року поновлено провадження у справі та витребувано у приватного нотаріуса Дубровицького районного нотаріального округу Таборовця М.І. інформаційну довідку зі спадкового реєстру про наявність (відсутність) заведеної спадкової справи та виданого свідоцтва про право на спадщину, після смерті ОСОБА_4 , останки якого були знайдені 27 грудня 2020 року, про що свідчить копія свідоцтва про смерть USC/OS/3 серії НОМЕР_1 , виданого 16 січня 2021 року, відділом реєстрації актів цивільного стану Лодзинського воєводства, що відповідає змісту актового запису номер: 5916102/00/AZ/2021/569282.

Ухвалою суду від 08 вересня 2021 року клопотання ОСОБА_3 про залучення її до участі у справі в якості відповідача задоволено та залучено правонаступника відповідача ОСОБА_4 його доньку ОСОБА_3 .

Крім того, вказаною ухвалою суду задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про заміну у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та правонаступника відповідача 2.

Так, на підставі зазначеної ухвали відбулась заміна у справі відповідача 2 Берестівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області на її правонаступника - Дубровицьку міську раду та заміна третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державного реєстратора Дубровицької районної державної адміністрації Рівненської області Ющенко І.І. на Державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Дубровицької міської ради.

Також ухвалою суду від 05 листопада 2021 року клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено та витребувано в державного реєстратора КП «Реєстраційний центр» Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Якимця С.В. оригінал реєстраційної справи на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності: 32955845, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1900891256218 та в державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Дубровицької міської ради Ющенко І.І. електронну форму реєстраційної справи на вказаний житловий будинок.

14 грудня 2021 року ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Власик В.Я. про витребування доказів та витребувано у позивача ОСОБА_1 оригінал письмового доказу - свідоцтва про право на спадщину від 20 лютого 1987 року.

Ухвалою суду від 03 серпня 2022 року зупинено провадження у справі у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_1 до встановлення та залучення у справу правонаступників.

20 липня 2023 року ухвалою суду поновлено провадження у справі, а також задоволено клопотання відповідача ОСОБА_3 про витребування доказів та витребувано у приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Овдіюка А.В. копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 16 квітня 2022 року, актовий запис 158.

12 жовтня 2023 року ухвалою суду клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Шендери О.М. про залучення до участі у справі правонаступника позивача задоволено та залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 28 грудня 2023 року задоволено клопотання правонаступника позивача ОСОБА_2 про заміну третьої особи по справі та замінено Приватного нотаріуса Дубровицького районного нотаріального округу Таборовця М.І., у зв`язку із смертю останнього, на Рівненський обласний державний нотаріальний архів.

06 лютого 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Проте, у судовому засіданні 25 квітня 2024 року виникла необхідність повернутись до стадії підготовчого провадження у справі у зв`язку з витребуванням доказів за клопотанням правонаступника позивача ОСОБА_2 , яке судом задоволено та витребувано у Рівненського обласного державного нотаріального архіву належним чином завірену копію нотаріального свідоцтва про право на спадщину, виданого 20 лютого 1987 року державним нотаріусом Дубровицької районної нотаріальної контори Чирук Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №133, де спадкоємцем значиться ОСОБА_7 .

Ухвалою суду від 10 червня 2024 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У подальшому, в ході судового розгляду через систему "Електронний суд" надійшло клопотання представника правонаступника відповідача 1 - адвоката Шендери О.М. про повернення до стадії підготовчого провадження у справі та витребування письмових доказів, а саме витребування у Рівненського обласного державного нотаріального архіву належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної приватним нотаріусом Дубровицького нотаріального округу Рівненської області Таборовця М.І. після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Тому, у судовому засіданні 19 липня 2024 року ухвалою суду клопотання адвоката Шендери О.М. про повернення до стадії підготовчого провадження у справі та витребування письмових доказів задоволено.

Після отримання судом витребовуваної належним чином завіреної копії спадкової справи, ухвалою суду від 29 листопада 2024 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні правонаступник позивача ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги підтримав та просив задоволити у повному обсязі з підстав зазначених у позові та письмових доказів, що наявні у матеріалах справи.

Представник відповідача 1 ОСОБА_3 - адвокат Шендера О.М. позовні вимоги не визнала.

Водночас, виступаючи у судових дебатах, у своїй промові адвокат Шендера О.М. зауважила, що ОСОБА_7 , який мав свідоцтво про право на спадщину на 1/6 частину спірного житлового будинку і його дружина ОСОБА_1 за життя не вжили жодних заходів, щоб зареєструвати право власності на дане майно у реєстрі речових прав, а відтак вважає, що строк позовної давності звернення з даним позовом до суду пропущений і з цих підстав просила відмовити у позові.

До початку розгляду справи по суті, від відповідача 2 Дубровицької міської ради на електронну адресу суду надійшла заява за підписом міського голови Микульського Б.М. про розгляд справи без участі представника Дубровицької міської ради за наявними у справі матеріалами.

Відповідач Державний реєстратор КП "Реєстраційний центр" Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Якимець С.В. та треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: представник Рівненського обласного державного нотаріального архіву, Державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг Дубровицької міської ради Ющенко І.І. у судове засідання не з`явилися та не повідомили про причини неявки, хоча про день, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, які з`явилися у судове засідання, дослідивши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, що згідно зі ст. 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Разом з тим, у ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Стаття 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16.

Крім того, в рамках розгляду вказаної справи № 826/4406/16 Верховним Судом було зазначено, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Так, посилаючись на наявність порушеного права у спірних правовідносинах, позивач ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених позовних вимог посилалася на те, що між заявленими нею сторонами у справі існує майновий спір, оскільки частина спірного житлового будинку 1940 року забудови, в розмірі 1/4, який успадковувався від первісного спадкодавця ОСОБА_8 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично належить їй в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_7 .

Тому вважає, що оскаржуваними нею рішеннями державних реєстраторів та свідоцтва про право на спадщину, порушуються її права та законні інтереси, оскільки такі прийняті з грубим порушенням норм законодавства України.

Так, згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 264, п. 5 ч. 4 ст. 265 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, яка правова норма підлягає застосуванню до правовідносин сторін та зазначає в мотивувальній частині рішення норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Разом з тим, ЦК України, в книзі шостій якого містяться норми, що врегульовують правовідносини зі спадкування, набрав чинності 01 січня 2004 року.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Зазначений порядок застосування законодавства про спадкування підтверджений також і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №145/797/15-ц).

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом в постанові від 08 квітня 2020 року у справі №761/41071/19, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З огляду на викладене, враховуючи засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, суд приходить до висновку про те, що спадкові правовідносини, які виникли після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були врегульовані відповідними нормами ЦК УРСР 1963 року.

За змістом ст. 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Отже, спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529-535 ЦК УРСР.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов`язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Відповідно до ст. 86 ЦК УРСР, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Судом встановлено, зокрема з виписки з погосподарської книги, видної Берестівською сільською радою від 05 листопада 2020 року №02-22/1347 (а.с. 16 Т. 1), що спірний житловий будинок в АДРЕСА_1 був збудований у 1940 році та належав ОСОБА_8 .

Разом з тим, суд критично відноситься до посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі №6-137цс13 та Інструкцію про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР Р.Романовим 31 січня 1966 року, як на законодавство, яке підтверджує право власності ОСОБА_8 на спірний житловий будинок.

Так, постанова Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі №6-137цс13 дійсно містить висновки щодо умов на правових наслідків будівництва, а також підстав виникнення у громадян права власності на жилий будинок з подальшим вирішенням спору про спадкування такого будинку на підставі норм ЦК УРСР 1963 року. Проте, фактичні обставини у даній справі мають відповідну відмінність з обставинами у цій справі, зокрема в тому, що у постанові ВСУ роком забудови спірного житлового будинку є 1957 рік та є логічним застосування норм, які передбачали набуття права власності в порядку, який існував на час його будівництва, зокрема Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» та постанови ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків».

Тому, посилання на висновки ВСУ у постанові від 18 грудня 2013 року у справі №6-137цс13, а також на норми законодавства, які були чинними на час завершення будівництва вказаному у ній спірному житловому будинку (1957 рік), які датовані 1948 роком не можуть бути застосовані до даної справи, оскільки дані норми законодавства були прийняті значно пізніше року забудови спірного житлового будинку (1940 рік).

Також хибним є звернення позивача на Інструкцію про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української РСР, затверджену заступником Міністра комунального господарства Української РСР Р.Романова 31 січня 1966 року, а саме на п. 10 Додатку №1 до даної Інструкції, який визначає перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, так як даний нормативний акт застосовувався для реєстрації будинків та домоволодінь саме у містах і селищах міського типу, яким село Берестя ніколи не було.

Отже, у період чинності вищевказаної Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української РСР, державна реєстрація нерухомого майна не проводилась у сільській місцевості.

Втім, у даному випадку варто зауважити, що документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, про що зазначається в абз. 3 п. 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Отже, спірний житловий будинок на момент його побудови не потребував прийняття його в експлуатацію.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого повторно 06 грудня 1988 року (а.с. 8 Т. 1).

Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки (усиновителі) померлого. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю (ст. 529 ЦК УРСР).

За змістом ст. 548 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого. Зачаті при його житті і народженні після його смерті (ст. 527 ЦК УРСР).

При цьому, норами ЦК УРСР визначено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом (ст. 524 ЦК УРСР) і для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Статтею 549 ЦК УРСР визначено дії, що свідчать про прийняття спадщини.

Так, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_8 за час свого життя майновими правами на випадок своєї смерті не розпорядився, а тому спадкування після його смерті відбулося за законом.

Зі змісту ст. 529 ЦК УРСР вбачається, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

При цьому, ст. 549 ЦК УРСР знайшла своє відображення у чинній на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8 . Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року №45/5, де в п. 124 Розділу ІІІ значиться, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини.

До того, у вказаному пункті зазначається, що доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Згідно довідки №02-22/1345 від 05 листопада 2020 року, виданої виконавчим комітетом Берестівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області (а.с. 9 Т. 1), на день смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 з ним, за адресою: АДРЕСА_1 , проживала та була зареєстрована дружина ОСОБА_9 .

Таким чином, із зазначеного слідує, що дружина померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_9 прийняла спадщину фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, однак юридично це не оформила.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 померла, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого повторно 06 грудня 1988 року (а.с. 12 Т. 1).

Зважаючи на те, що ОСОБА_9 заповіту не залишила, то на підставі ст. 529 ЦК УРСР (перша черга спадкоємців за законом) державним нотаріусом Дубровицької державної нотаріальної контори 20 лютого 1987 року видано свідоцтво про право на спадщину, з якого вбачається, що спадкоємцями майна ОСОБА_9 є син ОСОБА_7 на 1/6 частину майна.

Згідно вказаного свідоцтва, спадкове майно, на яке видане дане свідоцтво, складалося з жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в с. Берестя Дубровицького району, який належить померлій ОСОБА_9 на основі запису в погосподарській книзі Берестівського сільвиконкому за №175.

У даному свідоцтві також зазначається, що на 4/6 частини спадкового майна видане свідоцтво про право на спадщину по закону на ім`я дочки померлої ОСОБА_10 та ще 1/6 частина залишилась відкритою (а.с. 135 Т. 2).

Також у свідоцтві міститься вказівка на те, що таке підлягає реєстрації у Берестівському сільськвиконкомі.

Проте, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим 02 березня 2020 року (а.с. 13 Т. 1).

Згідно ст. 1220 ЦК України відкрилася спадщина на спадкове майно померлого ОСОБА_7 .

Згідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що за життя ОСОБА_7 здійснив державну реєстрацію права власності на успадковану ним частину спірного житлового будинку.

Однак, на переконання суду, вказана обставина не позбавляє його спадкоємців права на спадщину та не може свідчити про те, що спадкодавець не набув права на спадщину після смерті матері.

Слід зауважити, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини» і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям як майнового права, зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права (постанова КЦС ВС від 19 червня 2019 року у справі №359/11363/15-ц).

Отже, суд прийшов до висновку, що до складу спадщини може входити нерухоме майно спадкодавця, право власності на яке належним чином не зареєстроване, проте набуття такого права власності відбулось з дотриманням чинного законодавства.

Таким чином, померлий ОСОБА_7 був власником 1/6 частини спірного житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Тому, на переконання суду, твердження представника правонаступника відповідача 1 - адвоката Шендери О.М. про те, що ОСОБА_7 після отримання свідоцтва про право на спадщину не зареєстрував право власності на свою частку майна, є безпідставним. Зокрема, ще й з тої причини, що на момент видачі свідоцтва про право на спадщину 20 лютого 1987 року діючим на той час законодавством не було передбачено обов`язкової державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, п.п. 3.21, 3.22 п. 3 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

До того ж, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

У ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 у позові, а в подальшому її правонаступник ОСОБА_2 стверджували, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_7 , оскільки проживала та була зареєстрована разом з ним за однією адресою, вела з ним спільне господарство до дня його смерті, тобто фактично вступила в управління та володіння спадковим майном.

Вказані відомості є беззаперечними та повністю підтверджуються матеріалами справи.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17 (провадження № 61-11869св19) встановив, що може бути доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном, тобто прийняття спадщини.

Так, під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Так, згідно довідки №02-22/1344, виданої 05 листопада 2020 року виконкомом Берестівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області (а.с. 15 Т. 1), померлий ОСОБА_7 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 1964 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним проживала та була зареєстрована дружина ОСОБА_1 .

Згідно відмітки у паспорті про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 (а.с. 7 Т. 1), місце проживання останньої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 від спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_7 не відмовлялася, а тому є такою, що спадщину прийняла, вступивши в управління та володіння спадковим майном, зокрема 1/6 частиною спірного житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У даному випадку суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що законодавець у нормах цивільного законодавства встановлює строк після якого видається свідоцтво про право на спадщину, а саме після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1298 ЦК України), проте не обмежує строками спадкоємців для отримання свідоцтва про право на спадщину.

Тому, ОСОБА_1 , будучи спадкоємцем, що постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, була наділена правом оформити право на спадщину шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину у будь-який час після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Як вказано позивачем, підставою для звернення до суду послугував той факт, що її право на оформлення спадщини на 1/6 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала її померлому чоловіку ОСОБА_7 , порушено, оскільки право власності на вказаний будинок зареєстровано за особою, яка не мала законних підстав для реєстрації права власності за нею, як за власником, на цілу його частину.

Отже, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 27 серпня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр" Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Якимцем С.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу), індексний номер: 48387172 від 27 серпня 2019 року, було внесено запис про право приватної власності на житловий будинок, загальною площею 41,7 кв.м, житловою площею 16,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 (а.с. 169 Т. 1).

Так, у відповідності до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48387172 від 27 серпня 2019 року (а.с. 158 Т. 1), державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр" Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Якимцем С.В., на підставі ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 18 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 25 грудня 2015 року №1127, вирішено провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 , за суб`єктом: ОСОБА_11 .

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого 15 лютого 2019 року (а.с. 159 Т. 1), ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

22 липня 2019 року приватним нотаріусом Таборовцем М.І. після смерті спадкодавця ОСОБА_5 заведено спадкову справу № 99, яка зареєстрована в Спадковому реєстрі за № 64491694, про що свідчить наявний у матеріалах справи Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №56937140 (а.с. 160 Т. 1).

20 серпня 2019 року приватний нотаріус Дубровицького районного нотаріального округу Таборовець М.І. видав довідку за №387/02-14 (а.с. 161 Т. 1) якою повідомляє, що єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після померлої матері ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , є її син ОСОБА_4 .

Водночас, аналізуючи вказану спадкову справу, зокрема належним чином завірені її копії, що були витребувані судом, суд вважає за необхідне звернути увагу на наявну в ній заяву ОСОБА_4 , що датована 20 серпня 2019 року (а.с. 187 Т. 2).

Так, вказаною заявою ОСОБА_4 повідомляє про склад спадкового майна, що залишилось після смерті його матері ОСОБА_5 та на яке він просить видати свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме про житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .

Отже, із зазначеної заяви не вбачається, що до складу нерухомого майна, яке належало за життя спадкодавцю ОСОБА_5 , входить також спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Втім, 25 вересня 2020 року приватним нотаріусом Дубровицького районного нотаріального округу Таборовцем М.І. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , саме на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (а.с. 199 зв.ст. Т. 2).

У вказаному свідоцтві приватним нотаріусом зазначено, що житловий будинок належав спадкодавцю на праві приватної власності, на підставі виписки з погосподарської книги №02-22/1276, виданої 18 липня 2019 року Берестівською сільською радою Дубровицького району Рівненської області. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 липня 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1900891256218, номер запису про право власності: 32955845, про що вказано у витязі з Державного реєстру прав на нерухоме майно, який виданий 27 липня 2019 року за індексним номером: 178680017.

Так дійсно, з виписки з погосподарської книги, виданої 18 липня 2019 року Берестівською сільською радою Дубровицького району Рівненської області №02-22/1276 (а.с. 163 Т. 1), що також міститься і в копіях документів зі спадкової справи, вбачається, що згідно погосподарської книги №2 особовий рахунок № НОМЕР_7 , будинок АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_5 , рік забудови 1940.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що вказана виписка не містить даних, за які роки погосподарська книга, де міститься особовий рахунок № НОМЕР_7 .

При цьому, у матеріалах справи наявна також довідка №326/02-22, видана виконавчим комітетом Берестівської сільської ради Дубровицького району Рівненської області 12 лютого 2020 року (а.с. 10 Т. 1) про те, що згідно погосподарської книги №2 за 1983-1985 роки, особовий рахунок № НОМЕР_8 , за адресою: АДРЕСА_1 проживала та була зареєстрована ОСОБА_9 .

Зважаючи на той факт, що довідка №326/02-22 датована 12 лютого 2020 року, тобто її видача відбулася після видачі вищезазначеної довідки №02-22/1276 від 18 липня 2019 року, проте відомостей про те, що на момент видачі даної довідки будинок АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_5 , не містить.

Співставляючи наведене, суд вважає, що органом місцевого самоврядування - Берестівською сільською радою Дубровицького району Рівненської області, допущені грубі порушення у наданні відомостей з погосподарської книги, що може свідчити про неправомірні дії посадових осіб даного органу. Протилежне у судовому засіданні не доведено, належних та допустимих доказів з цього приводу не надано.

Отже, погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

У зв`язку із закінченням чинності дії Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, були введенні в дію Інструкція по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджена наказом Міністерства статистики України 22 лютого 1995 року № 48, згодом Інструкція з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затверджена наказом Державного комітету статистики України 18 квітня 2005 року № 95, пізніше Інструкція з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затверджена наказом Державного комітету статистики України 08 грудня 2010 року № 491 та чинна на даний час Інструкція з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затверджена наказом Державної служби статистики України 11 квітня 2016 року № 56.

Зважаючи на те, що довідка №02-22/1276 від 18 липня 2019 року не містить відомостей про роки за які надавалась інформація з погосподарської книги №2, то суд застосовує норми, які діяли на момент видачі даної довідки, а саме Інструкцію з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затверджену наказом Державної служби статистики України 11 квітня 2016 року № 56, яка, у свою чергу, містить поняття особи, що відповідає за об`єкт погосподарського обліку, якою є повнолітня особа, яка має безпосереднє відношення до об`єкта погосподарського обліку і спроможна надати необхідну достовірну інформацію щодо нього, - член домогосподарства, власник або користувач домоволодіння, землеволодіння.

Даним підзаконним актом визначено, що усі записи у формі № 1 "Облікова картка об`єкта погосподарського обліку" роблять на основі інформації, отриманої під час відвідування об`єкта ПГО шляхом опитування особи, що відповідає за нього, з використанням за потреби відповідних підтверджувальних документів, якщо інше не передбачено цією Інструкцією (п. 2 Розділу VІ).

Однак, у виписках з погосподарської книги № 2, де міститься особовий рахунок на об`єкт погосподарського обліку - будинок АДРЕСА_1 , відсутні відомості, на підставі яких саме за ОСОБА_5 почав рахуватися спірний житловий будинок, зважаючи на те, що вона є власником лише 4/6 частини такого житлового будинку.

Відповідачем - Берестівською сільською радою Дубровицького району Рівненської області та в подальшому її правонаступником Дубровицькою міською радою, не надано жодного доказу на обґрунтування підстав зазначення головою домогосподарства, яке знаходиться в АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 .

Втім, незважаючи та вказані суперечності, 25 вересня 2020 року, приватним нотаріусом Таборовцем М.І., як державним реєстратором прав на нерухоме майно, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (а.с. 21-22 Т. 1). Підставою для державної реєстрації стало свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: НМВ 157673, р.№ 620, видане 25 вересня 2020 року, видавник: приватний нотаріус Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Таборовець М.І., а підставою для внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54256061 від 25 вересня 2020 року, приватний нотаріус Таборовець М.І. Дубровицький районний нотаріальний округ.

Так, як вбачається з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №54256061 від 25 вересня 2020 року (а.с. 175 Т. 1), державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус Таборовець М.І., Дубровицький районний нотаріальний округ, розглянувши заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 25 вересня 2020 року за реєстраційним номером 41631611, для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна на житловий будинок з реєстраційним номером 1900891256218, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та документи, подані для проведення державної реєстрації прав та керуючись ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 18 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 25 грудня 2015 року №1127, вирішив провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на житловий будинок з реєстраційним номером 1900891256218, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за суб`єктом: ОСОБА_4 .

Втім, в період перебування справи на розгляді суду, ОСОБА_4 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 16 січня 2021 року відділом реєстрації актів цивільного стану м. Уязд Лодзинського воєводства Республіки Польща, офіційний переклад якого наявний у матеріалах справи та свідоцтвом про поховання серії СР №000035 від 20 січня 2021 року (а.с. 89, 91-92 Т. 1). У вказаному свідоцтві про смерть зазначається, що датою знайдення останків є 27 грудня 2020 року.

15 червня 2021 року приватним нотаріусом Таборовцем М.І. після смерті спадкодавця ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 122/2021, яка зареєстрована в Спадковому реєстрі за № 67828006, про що свідчить наявний у матеріалах справи Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 65196594 (а.с. 121 Т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулася його дочка ОСОБА_3 , про що свідчить копія даної заяви від 10 червня 2021 року (а.с. 120 Т. 1).

Проте, як зазначив приватний нотаріус Таборовець М.І. у виданій ним 11 серпня 2021 року довідці за №96/01-09 (а.с. 114 Т. 1), по вищевказаній спадковій справі свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Отже, із зазначених обставин слідує, що для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення, що буде відповідати способу захисту, передбаченому ст. 16 ЦК України.

Так, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно .

Тобто державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття права власності на нерухоме майно. Тобто повинно бути доведено факт набуття (виникнення) права власності особою.

Згідно положень ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

виконання вимог, визначених статтею 27-2 цього Закону, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (крім випадків автоматичної реєстрації такого права згідно із законом);

наявність факту застосування санкцій відповідно до Закону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав;

наявність дозволу органу опіки та піклування на відмову від права власності на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, власником якого є малолітня дитина або неповнолітня особа, або на внесення такого майна до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна, об`єкту незавершеного будівництва, майбутньому об`єкту нерухомості у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;

9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

У даному випадку, зважаючи на той факт, що спірний житловий будинок побудований до 05 серпня 1992 року, передбачено окрему процедуру державної реєстрації.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в реєстрації (п. 18 Порядку).

Як визначено у п. 42 Порядку, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об`єкта нерухомого майна.

У разі коли індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених цим пунктом, можуть бути подані документи, передбачені ст. 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Так, ст. 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.

Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

Зі змісту ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вбачається, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, якщо: заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом; заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав (п. 19 Порядку).

Разом з тим, згідно п. 66 Порядку, для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб`єкта права власності - спадкодавця з обов`язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.

Якщо за життя спадкодавець не набув право власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває право власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. До набуття права власності у встановленому законом порядку спадкоємець повинен здійснювати дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 24 січня 2017 року №638/6703/16-ц).

Із системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора вбачається, що одним із його обов`язків є те, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом та встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. І для перевірки цієї інформації з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводити таке оформлення, вимагати в разі потреби подання додаткових документів тощо. Такий обов`язок узгоджується із закріпленими ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» засадами державної реєстрації прав.

Таким чином, державним реєстратором Якимцем С.В. було порушено порядок державної реєстрації прав, а саме: держаний реєстратор Якимець С.В. не перевірив документи на наявність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав, подані документи не давали змоги встановити набуття речових прав на нерухоме майно, а саме спірний житловий будинок, не встановив відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, зокрема відсутній документ про набуття померлою ОСОБА_5 права власності на спірний житловий будинок в цілому, та, відповідно, не прийняв, як того вимагає Закон, рішення про відмову в державній реєстрації прав, що стало наслідком внесення недостовірних відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно.

Крім іншого, згідно п. 3 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката.

Як вже було зазначено, 25 вересня 2020 року, приватним нотаріусом Таборовцем М.І., як державним реєстратором прав на нерухоме майно, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (а.с. 21-22 Т. 1).

Підставою для державної реєстрації стало свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер: НМВ 157673, р.№ 620, видане 25 вересня 2020 року, видавник: приватний нотаріус Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Таборовець М.І., а підставою для внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54256061 від 25 вересня 2020 року, приватний нотаріус Таборовець М.І. Дубровицький районний нотаріальний округ.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно якої свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

У даному випадку достовірно встановлено порушення спадкових прав позивача видачею вищевказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки спадкоємець ОСОБА_4 прийняв після смерті матері ОСОБА_5 спадщину у вигляді житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , який у цілому не входив до складу спадщини, а лише його частина у розмірі 4/6.

Таким чином, аналіз наведеного дає змогу дійти висновку про наявність порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, яким в даному випадку є позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом на 1/6 частину спірного житлового будинку, що тягне за собою визнання такого свідоцтва недійсним.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення Броньовський проти Польщі № 31443/96, п. 143, CEDH 2004).

Згідно з п. 50 Рішення ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. (ст. 318 ЦК України).

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 321 ЦК України регламентовано непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

При обранні способу відновлення порушеного права позивача на володіння належним йому майном, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно абз. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, суд вбачає відсутність належних документів щодо факту набуття ОСОБА_5 , а в подальшому ОСОБА_4 речових прав на спірне нерухоме майно в цілому, тобто в такому випадку державний реєстратор не мав законних підстав для внесення таких відомостей до Реєстру.

Встановлені судом обставини свідчать про наявність достатніх правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційний центр» Висоцької сільської ради Дубровицького району рівненської області Якимця С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48387172 від 27 серпня 2019 року, а саме права приватної власності на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 41,7 кв.м, житловою площею 16,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1900891256218, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .

У свою чергу, оскільки право власності на житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, визнаного судом недійсним, підставною є також позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса Дубровицького районного нотаріального округу Таборовця М.І. як державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54256061 від 25 вересня 2020 року, а саме права приватної власності на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 41,7 кв.м, житловою площею 16,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1900891256218, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що визнання незаконними і скасування рішень, щодо державної реєстрації права на майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 , а в подальшому за ОСОБА_4 , з одночасним визнанням недійсним свідоцтва про право на спадщину, є захистом прав позивача на її майно від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна (узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 вересня 2018 року у справі 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).

Щодо доводів представника правонаступника відповідача 1 - адвоката Шендери О.М. про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, суд звертає увагу на таке.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 року у справі №761/42030/21).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц виклала правовий висновок про те, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, котрі є підставами її вимог і заперечень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Судом встановлено та як вбачається із заявлених вимог, порушення прав позивача відбулося шляхом реєстрації права власності на спірний житловий будинок в цілому за ОСОБА_5 на підставі оспорюваного рішення державного реєстратора Якимця С.В., тобто 27 серпня 2019 року та в подальшому реєстрації права власності на вказаний житловий будинок після смерті ОСОБА_5 за її сином ОСОБА_4 на підставі оспорюваного рішення приватного нотаріуса Таборовця М.І. від 25 вересня 2020 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, ч. 4 ст. 267 ЦК України.

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються:

- прямо (ст. 268 ЦК України). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється (ст. 268 ЦК України) відсутні вимоги з якими позивач звернулася до суду;

- опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.

Звертаючись до поняття "негаторний позов" слід вказати, що такий пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним.

Об`єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.

Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно. У разі порушення третьою особою права користування і розпорядження майном і власник, і володілець цього майна набувають права на подання негаторного позову.

Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 584/639/19 (провадження № 61-10930св20) зазначено, що: «за загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права, а тому підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин відсутні».

Так, позивач по справі ОСОБА_1 вступила у спадщину 29 лютого 2020 року та є спадкоємницею права та обов`язків за померлим чоловіком ОСОБА_7 .

Як вже судом зверталася увага, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Таким чином, з урахуванням наведеного, спадкоємець може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права без обмеження строку, а тому підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин відсутні.

Суд звертає увагу, що позивачем достовірно доведено час коли вона дізналася, а також що не могла раніше дізнатися про порушення своїх прав та інтересів, за захистом яких звернулася до суду.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ч.ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1, 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Приймаючи рішення суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).

Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29, «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Разом з тим, згідно положень ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Тобто, скасування заходів забезпечення позову судом, який їх застосував, можливе, якщо відпали підстави, з яким закон пов`язує можливість застосування таких заходів або змінилися обставини, що зумовили його застосування. Отже, скасування заходів забезпечення позову діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Зважаючи на те, що потреба в забезпеченні позову не відпала та не змінились обставини, що зумовили його застосування, заходи забезпечення позову, застосовані судом ухвалою суду від 16 листопада 2020 року, залишити до повного виконання судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 3, 4, 5, 11, 15-16, 318-321, 391, 1301 ЦК України, ст.ст. 86, 524, 525, 529-535, 549 ЦК УРСР (1963 р.), Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 2, 4, 5, 10-13, 19, 23, 43, 44, 51, 76-81, 82, 84, 89, 141, 210, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Дубровицької міської ради, Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр" Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Якимця Станіслава Володимировича, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Рівненський обласний державний нотаріальний архів, Державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг Дубровицької міської ради Ющенко Інна Іванівна про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - задоволити.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційний центр" Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Якимця Станіслава Володимировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48387172 від 27 серпня 2019 року, відповідно до якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зареєстроване право власності за ОСОБА_5 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності: 32955845, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1900891256218.

Скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом серії НМВ №157673, видане 25 вересня 2020 року приватним нотаріусом Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Таборовцем М.І. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за №620.

Визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дубровицького районного нотаріального округу Рівненської області Таборовця М.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54256061 від 25 вересня 2020 року, відповідно до якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зареєстроване право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 38362119, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1900891256218.

Заходи забезпечення позову, застосовані судом ухвалою суду від 16 листопада 2020 року, залишити до повного виконання рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 06 січня 2025 року о 09-30 год.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач 1: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач 2: Дубровицька міська рада, місцезнаходження: 34100, м. Дубровиця, вул. Воробинська, буд. 16, Сарненський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ: 05390997.

Відповідач 3: Державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстраційний центр" Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Якимець Станіслав Володимирович, місцезнаходження: 34111, с. Висоцьк, вул. Б. Хмельницького, буд. 20, Сарненський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ: 41299448.

Третя особа: Рівненський обласний державний нотаріальний архів, місцезнаходження: 33028, м. Рівне, вул. Замкова, буд. 29, Рівненська область, код ЄДРПОУ: 35840523.

Третя особа: Державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг Дубровицької міської ради Ющенко Інна Іванівна, місцезнаходження: 34100, м. Дубровиця, вул. Воробинська, буд. 16, Сарненський район. Рівненська область, код ЄДРПОУ: 05390997.

Суддя: підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.