Ухвала

від 06.01.2025 по справі 727/1995/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

Справа № 727/1995/24

Провадження № 1-кп/727/52/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2025 року м. Чернівці

Колегія суддів Шевченківського районного суду м. Чернівці у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під варту у кримінальному провадженні №120024000000000125 від 17.01.2024 відносно ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 255, ч. 1 ст. 263 КК України,

за участю сторін кримінального провадження та учасників судового провадження:

за участю прокурора - ОСОБА_5 ,

за участю обвинуваченого - ОСОБА_6 ,

за участю захисників обвинуваченого - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

УСТАНОВИЛА:

В провадженні Шевченківського районного суду м. Чернівці знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні №120024000000000125 від 17.01.2024 відносно ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 255, ч. 1 ст. 263 КК України.

Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки закінчується строк тримання під вартою обвинуваченого.

Вказує на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів із застосуванням насильства, а також з погрозою його застосування, а саме: злочинів, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 263 КК України.

Так, злочини, передбачені ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 255, ч. 1 ст. 263 КК України, відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими злочинами, за які законом передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років позбавлення волі (ч. 1 ст. 263 КК України), від 7 до 10 років позбавлення волі (ч. 2 ст. 121 КК України) та до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна (ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 189 КК України), а тому відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

В обґрунтування продовження обвинуваченому ОСОБА_6 на час судового розгляду запобіжного заходу у виді тримання під вартою сторона обвинувачення покладає наявність обставин, які свідчать про те, що існують вищевказані ризики, оскільки знаходячись на волі обвинувачений може:

-- переховуватись від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України). Вказаний ризик обґрунтовується тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у тому числі в учиненні особливо тяжких насильницьких злочинів, вчинених у складі злочинної організації, за попередньою змовою, за які передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна, а тому останній усвідомлюючи невідворотність покарання у разі визнання його винним, яке пов`язане із позбавленням волі за вчинення вказаних кримінальних правопорушень, може переховуватися від суду, у тому числі на території, яка тимчасово не підконтрольна владі України. Також, враховуючи сталість злочинної організації і зв`язки її членів в кримінальному середовищі, обвинувачений перебуваючи на волі зможе вжити заходів конспірації з метою уникнення від кримінальної відповідальності;

-- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що може бути виражене у неявці обвинуваченого до суду, де участь останнього є обов`язковою, що матиме наслідком відкладення судових засідань та порушення, тим самим, завдань кримінального провадження щодо забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України);

-- незаконно впливати на свідків, потерпілих у цьому ж кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України). Зокрема, перебуваючи на волі, обвинувачений з метою уникнення кримінальної відповідальності для себе, своїх спільників, може вчинити дії направлені на примушення до зміни наданих раніше свідчень допитаними особами. Зазначений ризик, також підтверджується тим, що злочини, у яких обвинувачується особа є насильницькими, в результаті яких заподіювалась у тому числі моральна та фізична шкода потерпілим, що свідчить про те, що останній схильний до вчинення таких дій.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, потерпілих, експертів слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на свідків, потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від них та дослідження їх судом.

-- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, обґрунтовується тим, що останній може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, так як не має постійного місця роботи, а отже, сталого джерела доходів, необхідних для забезпечення його життєдіяльності, що може стати підставою для продовження вчинення вказаних кримінальних правопорушень, оскільки вимагання може приносити швидкий стабільний заробіток (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Разом з цим, на думку сторони обвинувачення на даний час існує наявність ризику, який обґрунтовується запровадженням відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» правового режиму воєнного стану в Україні, який неодноразово продовжувався.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід врахувати, що рішення про застосування одного з видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Досудовим розслідуванням встановлено, що обвинувачений вчиняв інкриміновані йому злочини із застосуванням насильства, а також погрозою застосування насильства небезпечного для життя та здоров`я потерпілого.

Фактичні обставини злочинів, інкримінованих обвинуваченому свідчать про наявність конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості та кореспондуються з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

Також, на користь зазначених вище ризиків вказує і той факт, що злочини, які інкримінуються обвинуваченому вчинені у складі злочинної організації, що в свою чергу свідчить про те, що усі члени цієї організації були обізнані з можливими наслідками, у випадку викриття їх злочинної діяльності правоохоронними органами, проте все одно продовжували вчиняти насильницькі злочини, здійснюючи злочини зухвало з порушенням нормальної життєдіяльності громадського суспільства, у тому числі у денну пору доби.

Зазначені обставини дають підстави для висновку, що інший більш м`який запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно попередити спроби обвинуваченого ухилитися від суду, а також для запобігання ризикам, які зазначені у клопотанні.

Обрання більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, з наступних підстав, а саме: при обранні особистого зобов`язання, особистої поруки та домашнього арешту обвинувачений зобов`язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, житла, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду. Враховуючи тяжкість вчинених злочинів та усвідомлення обвинуваченим невідворотності покарання за їх вчинення, відсутність постійного джерела доходу, існує ризик того, що останній буде переховуватись від суду.

У зв`язку з вищевикладеним єдиним запобіжним заходом, який можливо застосувати до обвинуваченого є тримання під вартою, оскільки жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Наразі виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики, які стали підставою для його обрання та неодноразового продовження не зменшились та не перестали існувати.

Вкотре необхідно зазначити, що вік та стан здоров`я обвинуваченого не перешкоджають утриманню останнього в умовах ізоляції, а запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави повністю відповідає цілям та меті його застосування. Висновки лікарів про неможливість тримання під вартою останнього за станом здоров`я відсутні.

ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів із застосуванням насильства, а також з погрозою його застосування, а саме злочинів, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 263 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування, щодо злочину, який спричинив загибель людини, а також щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України.

У зв`язку з викладеним, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, запобігання спробам вчинення наведених у клопотанні дій та для виконання завдань кримінального провадження, з урахуванням його сімейного становища, віку, стану здоров`я, просив суд продовжити строк дії застосованого до обвинуваченого у кримінальному провадженні № 12024000000000125 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на 60 (шістдесят) днів та відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України не визначати обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави у кримінальному провадженні.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 та його захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_7 заперечували проти заявленого прокурором клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вважають його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, просили суд замінити запобіжний заходу у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_6 позитивно характеризується за місцем його проживання, є спортсменом, та вважають, що з допиту свідків вина обвинуваченого не підтверджується.

Заслухавши клопотання прокурора, думку обвинуваченого та захисників, суд доходить наступних висновків.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 131 КПК).

Зі змісту частин 3, 4 та 5 ст. 199 КПК вбачається, що суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: (1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; (2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; (3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності інші обставини, перелік яких визначений у ст. 178 КПК.

Статтею 177 КПК встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідні ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Розглядаючи питання доцільності продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суддя враховує, що таке рішення обмежує його права і свободи та має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. В той же час, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Існування обґрунтованої підозри, що ув`язнений вчинив злочин, є умовою sine qua non для законності тривалого тримання його чи її під вартою. Але коли національні судові органи вперше «негайно» після затримання розглядають питання про необхідність застосування до затриманого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, цієї підозри вже буде недостатньо, й органи державної влади повинні також навести інші відповідні та достатні підстави для обґрунтування тримання під вартою. Цими іншими підставами можуть бути ризик переховування, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину або спричинення порушення громадського порядку та пов`язана з цим необхідність захисту затриманого. Ці ризики мають бути належним чином обґрунтовані, і міркування органів державної влади з цих питань не можуть бути абстрактними, загальними або стереотипними (див. рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії» [ВП] (Merabishvili v. Georgia) [GC], заява № 72508/13, пункт 222, від 28 листопада 2017 року).

Суд погоджується з прокурором у тому, що органом досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. На думку суду, прокурором правильно наведені підстави вважати, що наявні ризики.

(1)Ризик переховування від суду (п.1 ч.1 ст. 177 КПК України)

«Обираючи запобіжний захід заявнику, суд першої інстанції встановив існування ризику його переховування. Для такої оцінки було вказано лише одну причину: покарання, яке загрожувало заявнику. У цьому контексті Суд повторює усталений принцип своєї практики, згідно з яким ризик переховування не може оцінюватися виключно на підставі тяжкості можливого покарання (див. згадане рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії» (Merabishvili v. Georgia), пункт 223). Аби переконати суд, що насправді існував ризик переховування заявника, жодного іншого факту чи причини, які конкретно стосувалися справи заявника, наведено не було» (Рішення ЕСПЛ від 25.03.2021 у справі «Авраімов проти України» пункт 64).

Водночас, на переконання суду, однією з підстав в сукупності з іншими підставами ймовірної можливості переховування ОСОБА_6 може бути те, що кримінальні правопорушення, у вчиненні яких він обвинувачується, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжкими та особливо тяжкими злочинами, за які законом передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років позбавлення волі (ч. 1 ст. 263 КК України), від 7 до 10 років позбавлення волі (ч. 2 ст. 121 КК України) та до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна (ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 189 КК України), що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.

До того ж, що є більш важливим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Цей Указ затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2402-ІХ. Очевидно, що в умовах, які існують в Україні, викликаних безпрецедентною військовою та нелюдською агресією російської федерації проти України, у ОСОБА_6 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об`єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого.

Окрім того, суд погоджується з прокурором, що враховуючи сталість злочинної організації і зв`язки її членів в кримінальному середовищі, обвинувачений, перебуваючи на волі, зможе вжити заходів конспірації з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

Ураховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що наразі продовжує існувати ризик переховування від суду.

(2) Ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків (п.3 ч.1 ст. 177 КПК України)

Перевіряючи наявність ризику впливу обвинуваченого на свідків та потерпілих, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто якщо свідки чи потерпілий допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.

Суд вважає, що ризик впливу на свідків та потерпілих, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та потерпілих та дослідження їх судом.

Оскільки допитані не всі свідки та можуть бути допитані повторно, окрім того, якщо під час судового розгляду з`ясується, що свідки можуть надати показання стосовно обставин, щодо яких вони ще не допитувалися або якщо суд призначить одночасний допит двох чи більше вже допитаних свідків для з`ясування причин розбіжності в їхніх показаннях, існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу ОСОБА_6 , на свідків можуть змінити свої показання або відмовитися від давання показань у суді.

Суд вважає, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою застерігатиме обвинуваченого від незаконного впливу на потерпілих та свідків.

(3) Ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п.4 ч.1 ст. 177 КПК України)

Щодо наявності ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурором зазначено, що ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином може бути виражений у неявці обвинуваченого до суду. Суд вважає його не обґрунтованим стороною обвинувачення, оскільки стороною обвинувачення не надано конкретних доводів та доказів на обґрунтування даного ризику.

(4) Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується (п.5 ч.1 ст. 177 КПК України)

Щодо наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується, то ОСОБА_6 може і надалі вчиняти кримінальні правопорушення, так як не має постійного місця роботи, а отже, сталого джерела доходів, необхідних для забезпечення його життєдіяльності, що може стати підставою для продовження вчинення вказаних кримінальних правопорушень.

Таким чином, враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини, суд вважає, що прокурором доведено наявність усіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, що застосування запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 у виді тримання під вартою відповідає конкретній меті, визначеній у КПК України, та застосовується за наявності підстав, передбачених КПК України, є необхідним та достатнім для запобігання існуючим ризикам і жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам, у зв`язку з чим уважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_6 , для запобігання ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, та оцінюючи в сукупності всі обставини, відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; а також враховуючи його вік та стан здоров`я, відсутність постійного місця роботи, суд вважає, що обрання обвинуваченому іншого запобіжного заходу не забезпечить його належної процесуальної поведінки, а тому вважає недоцільним застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу.

Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з п. 1) ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Досудовим розслідуванням встановлено, що обвинувачений вчиняв інкриміновані йому злочини із застосуванням насильства, а також погрозою застосування насильства небезпечного для життя та здоров`я потерпілого.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку відповідно до ст. 183 КПК України не визначати розмір застави.

Відповідно до ч.1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Керуючись ст. 177, 178, 183, 184, 197, 331, 369-372 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання захисника ОСОБА_9 про заміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , залиши без задоволення.

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів терміном до 06 березня 2025 року включно.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України не визначати обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави у кримінальному провадженні №120024000000000125 від 17.01.2024.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому, захисникам та направити до місця утримання обвинуваченого під вартою для виконання.

Ухвала може бути оскаржена до Чернівецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3