Рішення

від 06.01.2025 по справі 910/13042/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.01.2025Справа № 910/13042/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Київської міської ради, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум», м. Київ

про стягнення 529095,26 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» про стягнення 529095,26 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у Київській міській раді триває розгляд підготовленого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проєкту рішення Київської міської ради від 28.11.2023 № 08/231-1499/ПР «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «ПЛАНТУМ» земельної ділянки в оренду для експлуатації, обслуговування та реконструкції будівлі кафе-магазину на АДРЕСА_1 ». В пояснювальній записці до вказаного проєкту рішення, серед іншого, зазначається, що Земельна ділянка забудована будівлею кафе-магазину (літ. Б), загальною площею 191,5 кв.м, яка перебуває у власності відповідача, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.12.2017, номер відомостей про речове право 24225926. Проте, як вказує позивач, відповідач не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою, на якій розташований зазначений вище об`єкт нерухомого майна. Як вказує позивач, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

25.11.2024 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача про продовження строку на подачу відзиву.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що правовідносини між сторонами не є кондиційними, оскільки відсутня вина відповідача у використанні земельної ділянки без укладеного між сторонами договору оренди. Відповідачем наголошено на незастосуванні позивачем в розрахунку пункту 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490, яким встановлено, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотків. Відповідно до чинного земельного та цивільного законодавства розмір орендної плати встановлюється в договорі, який не укладений, на думку відповідача, саме через зволікання позивача. Тобто, орендна плата нараховується з моменту укладення договору, і ніяк не раніше. Відповідно до пункту 274.1. статті 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки. Таким чином, до спірних правовідносин цілком можливо застосувати ставку у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Розглянувши клопотання відповідача про продовження строку на подачу відзиву, суд дійшов висновку щодо його задоволення, з урахуванням наступного.

Частиною 1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, судом в контексті означеного враховано, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

За приписами ч.ч.2,6 ст.119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, з метою виконання завдань господарського судочинства та дотримання його основних засад, суд дійшов висновку щодо можливості задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» про продовження встановленого судом строку для подання відзиву на позов й долучення останнього до матеріалів справи.

Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача заперечував, зокрема, вказав, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Відповідач як фактичний користувач земельної ділянки у період з 26.11.2021 по теперішній час без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому відповідач зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Положення пункту 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 (в редакції рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490) застосовується лише до орендарів земельних ділянкок в розумінні земельного та податкового законодавства та не може бути застосоване до відповідача. Ставка орендної плати визначається за період 26.11.2021-31.12.2021 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24; 01.01.2022-31.12.2022 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745; 01.01.2023-31.12.2023 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 5828/5869; 01.01.2024-02.10.2024 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення - 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі застосовується ставка орендної плати - 5%.

Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 28.12.2017 було здійснено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» на будівлю кафе-магазину (літ.Б) загальною площею 191,5 за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вказує позивач, у Київській міській раді триває розгляд підготовленого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проекту рішення Київської міської ради від 28.11.2023 № 08/231-1499/ПР «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Плантум» земельної ділянки площею 0,0729 га (кадастровий номер 8000000000:90:159:0009, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення 03.07) в оренду для експлуатації, обслуговування та реконструкції будівлі кафе-магазину на АДРЕСА_1 » (зазначений проект є загальнодоступним та розміщений на офіційному сайті Київської міської ради за посиланням: https://kmr.gov.ua/sites/default/files/1499_6.pdf.

Підпунктом 3.9 пункту 3 вказаного проекту рішення запропоновано зобов`язати землекористувача сплатити безпідставно збереженні кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі розрахунку Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

В пояснювальній записці до вказаного проекту рішення, серед іншого, зазначається, що земельна ділянка забудована будівлею кафе-магазину (літ. Б), загальною площею 191,5 кв.м, яка перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум», право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.12.2017, номер відомостей про речове право 24225926.

Станом на теперішній час орендні правовідносини між сторонами не оформлено. Означені обставини підтверджено представниками обох сторін.

У позовній заяві вказано, що земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України 26.11.2021, про що зазначено у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0002070632023 доцільно стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності саме з 26.11.2021 по 02.10.2024.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 та витягу №НВ-9946551242024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 4058856,85 грн станом на 21.08.2024.

Зважаючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Плантум» використовує земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 без правовстановлюючих документів на неї, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 26.11.2021 по 02.10.2024 на суму 529 095,26 грн, що розрахована виходячи з даних витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 та витягу №НВ-9946551242024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Як вказує позивач, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано, що правовідносини між сторонами не є кондиційними, оскільки відсутня вина відповідача у використанні земельної ділянки без укладеного між сторонами договору оренди. Відповідачем наголошено на незастосуванні позивачем в розрахунку пункту 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 з урахуванням змін, внесених рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449/5490, яким встановлено, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотків. Відповідно до чинного земельного та цивільного законодавства розмір орендної плати встановлюється в договорі, який не укладений, на думку відповідача, саме через зволікання позивача. Тобто, орендна плата нараховується з моменту укладення договору, і ніяк не раніше. Відповідно до пункту 274.1. статті 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки. Таким чином, до спірних правовідносин цілком можливо застосувати ставку у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Оцінюючи доводи сторін та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для часткового задоволення позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» про стягнення 529095,26 грн. При цьому, судом враховано таке.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту означеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається з положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 та Верховного Суду від 15.12.2021 року в справі № 924/856/20.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року в справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

У постанові від 05.08.2022 року в справі № 922/2060/20 Верховний Суд, при розгляді спору в подібних правовідносинах, де серед іншого встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Судом було встановлено, що 28.12.2017 було здійснено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» на будівлю кафе-магазину (літ.Б) загальною площею 191,5 за адресою: АДРЕСА_1 .

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що у Київській міській раді триває розгляд підготовленого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проекту рішення Київської міської ради від 28.11.2023 № 08/231-1499/ПР «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Плантум» земельної ділянки площею 0,0729 га (кадастровий номер 8000000000:90:159:0009, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення 03.07) в оренду для експлуатації, обслуговування та реконструкції будівлі кафе-магазину на АДРЕСА_1 ». На теперішній час договорі оренди так укладено і не було.

Тобто, відповідач, як власник нерухомого майна, розташованого на означені земельній ділянці, фактично використовував земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009, без правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, а також без сплати орендної плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

За таких обставин відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не дає права на її безоплатне використання.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком певної події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом статті 1212 Глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна у набувача без достатніх правових підстав.

Зокрема частина друга вказаної норми регламентує, що при цьому вина набувача майна, потерпілого чи інших осіб не має значення, а визначальним є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (частина перша статті 96 Земельного кодексу України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (стаття 92 цього кодексу).

Право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічні висновки неодноразово наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Тобто, при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 та у постанові від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 21.03.2023 по справі №922/2095/21.

Означеним фактично спростовуються заперечення відповідача щодо відсутності випини останнього в тому, що договір оренди земельної ділянки не є укладеним, як підстави для відмови в задоволенні позову.

Отже фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Вказаний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Згідно з вимогами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Судом було встановлено обставини формування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009, як об`єкту земельних правовідносин.

Згідно з пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Таким чином, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Отже, оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як користувача вже сформованої земельної ділянки, є орендна плата, яка товариством не сплачувалась.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 року в справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 320/5877/17 (пункт 71).

Висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.

Статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Як вказувалось судом, згідно витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 та витягу №НВ-9946551242024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 4058856,85 грн станом на 21.08.2024.

Згідно інформації Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, розміщеної у відкритому доступі на офіційному сайті (https://land.gov.ua/): коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2023 рік для земель населених пунктів становить 1,051, отже, розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 становив 3 861 899,95 грн; коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2022 рік для земель населених пунктів становить 1,15 отже, розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 становив 3 358 125,76 грн; коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2021 рік для земель населених пунктів становить 1,1 отже, розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 становив 3 052 841,60 грн.

Земельне законодавство не передбачає обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №922/3711/19, від 09.12.2021 у справі №922/4264/20.

Судом вказувалось, що за розрахунком позивача сума безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за період з 26.11.2021 по 02.10.2024 становить 529 095,26 грн.

Слід зазначити, що відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 року до 31.12.2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Із граматичного тлумачення норми вбачається, що період пільги визначається з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року та не ставиться в залежність від періоду окупації, а обумовлена фактом проведенням на території активних бойових дій або тимчасової окупації.

Здійснюючи систематичне тлумачення, суд вважає необхідно порівняти формулювання аналогічної пільги 2022 року із пільгою 2023 року, яка закріплена в наступному абзаці цього пункту.

Так, згідно абз. 2 п. 69.14 Підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України починаючи з 1 січня 2023 року, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.

Відтак, законодавець у 2023 році, запроваджуючи аналогічну пільгу, використав інакше формулювання норми, чітко вказавши обмеження періоду дії пільги. Така пільга у 2023 році обмежена періодом календарного місяця, в якому на території відбувалися активні бойові дії або територія була тимчасово окупована.

Використані судом методи тлумачення норми закону усувають сумнів у тому, що норма закону спрямована на звільнення наймачів (юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) земельних ділянок державної та комунальної власності від сплати плати за землю за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

Таким чином, за вказаний період відповідач не повинен був платити плату за користування земельною ділянкою безвідносно до укладення ним договору оренди чи без нього, тому територіальна громада міста Києва не могла набути майно (кошти) в якості орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року, яке б міг безпідставно зберегти відповідач.

Ставка орендної плати визначається за період 26.11.2021-31.12.2021 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24; 01.01.2022-28.02.2022 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745; 01.01.2023-31.12.2023 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 5828/5869; 01.01.2024-02.10.2024 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення - 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі застосовується ставка орендної плати - 5%

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення частково позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» про стягнення суми безпідставно збережених грошових коштів, а саме на суму 388 329,99 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, стосовно дій банку щоджо обмеження операцій за рахунками позивача), залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 529095,26 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» (04108, м.Київ, пр.Свободи, буд.1/60, кв.42, ЄДРПОУ 40716197) на користь Київської міської ради (01001, м.Київ, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) безпідставно збережені грошові кошти в сумі 388 329,99 грн та судовий збір в розмірі 5824,95 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 06.01.2025.

Суддя В.В. Князьков