Постанова

від 19.03.2025 по справі 910/13042/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2025 р. Справа№ 910/13042/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2025

у справі № 910/13042/24 (суддя В.В. Князьков)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум»

про стягнення 529 095,26 грн,

за участю представників сторін згідно з протокол судового засідання, -

В С Т А Н О В И В:

Київська міська рада (далі - КМР, позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» (далі - відповідач, ТОВ «Плантум») про стягнення 529 095,26 грн за використання земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:90:159:0009 площею 0,7909 га, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького, 36 літ. Б у Дарницькому районі міста Києва у період з 26.11.2021 по 02.10.2024, на якій розташований належний відповідачеві об`єкт нерухомого майна, без укладання договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у Київській міській раді наразі триває розгляд підготовленого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) проєкту рішення Київської міської ради від 28.11.2023 № 08/231-1499/ПР «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Плантум» земельної ділянки в оренду для експлуатації, обслуговування та реконструкцї будівлі кафе-магазину на вул. Архітектора Вербицького, 36 літ. Б у Дарницькому районі міста Києва».

Відповідач є власником вищевказаного об`єкту нерухомого майна з 28.12.2017, а тому з моменту оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна, останній, як фактичний користувач земельної ділянки, має обов`язок оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За відсутності оформленого на те права, відповідач без достатньої правової підстави, за рахунок власника - Київської міської ради, зберіг у себе кошти, які повинен був сплачувати за користування нею в порядку статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2025 у справі №910/13042/24 позов Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 529 095,26 грн задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» на користь Київської міської ради безпідставно збережені грошові кошти в сумі 388 329,99 грн та судовий збір в розмірі 5 824,95 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, на якій розташований належний йому на праві власності об`єкт нерухомого майна, а тому він не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як користувача вже сформованої земельної ділянки, є орендна плата, яка товариством не сплачувалась.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок, дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 388 329,99 грн, врахувавши приписи підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, відповідно до якого за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, Київська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт посилається на те, що відповідач користується земельною ділянкою, на якій розташований належний йому об`єкт нерухомого майна, без правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, а тому положення абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Скаржник вважає, що з відповідача належить до стягнення уся сума безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 529 095,26 грн.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2025 апеляційну скаргу Київської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2025 у справі №910/13042/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 19.02.2025. Товариству з обмеженою відповідальністю «Плантум» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 13.02.2025. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13042/24 за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» про стягнення 529 095,26 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 відкладено розгляд апеляційної скарги Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2025 у справі № 910/13042/24 на 19.03.2025.

17.03.2025 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» надійшов відзив на апеляційну скаргу, сформований в системі «Електронний суд» 17.03.2025, у якому останній просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2025 залишити без змін.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач зазначає, що стягнення з нього безпідставно збережених коштів за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 суперечить приписам абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу 10 Перехідні положення Податкового кодексу України, а тому порушує основні функціональні приписи господарського процесу - законність, рівність усіх учасників перед законом та судом, принцип об`єктивної істини.

Одночасно з відзивом на апеляційну скаргу відповідач подав заяву про поновлення строку для подачі відзиву, зі змісту якої слідує, що останній пропустив строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу через постійні повітряні тривоги та часті обстріли.

Розглянувши заяву відповідача про продовження строку на подачу відзиву, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви, з урахуванням наступного.

Приписами статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

При цьому, судом в контексті означеного враховано, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

За приписами ч.ч.1,6 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, з метою виконання завдань господарського судочинства та дотримання його основних засад, колегія суддів визнає причини пропуску строку, зазначені в заяві поважними, а тому вважає за можливе задовольнити заяву ТОВ «Плантум» про поновлення процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу та долучити його до матеріалів справи.

18.03.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» Вертузаєвої І.М. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 вищевказане клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» задоволено.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2025 залишити без змін.

19.03.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державна реєстрація права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Плантум» на будівлю кафе-магазину (літ.Б) загальною площею 191,5 за адресою: м.Київ, вул.Вербицького Архітектора, буд.36, була проведена 28.12.2017, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 21.10.2024 №400142116.

Водночас, як стверджує позивач, у Київській міській раді перебуває на розгляді підготовлений Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проект рішення Київської міської ради від 28.11.2023 № 08/231-1499/ПР «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Плантум» земельної ділянки площею 0,0729 га (кадастровий номер 8000000000:90:159:0009, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення - 03.07) в оренду для експлуатації, обслуговування та реконструкції будівлі кафе-магазину на вул. Архітектора Вербицького, 36 літ. Б у Дарницькому районі міста Києва».

Підпунктом 3.9 пункту 3 вказаного проекту рішення запропоновано зобов`язати землекористувача сплатити безпідставно збереженні кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі розрахунку Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

У пояснювальній записці до вказаного проекту рішення, серед іншого, зазначається, що земельна ділянка забудована будівлею кафе-магазину (літ. Б), загальною площею 191,5 кв.м, яка перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум», право власності якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.12.2017, номер відомостей про речове право 24225926.

Сторонами у справі не заперечується той факт, що станом на час розгляду даного спору орендні правовідносини між ними не оформлені.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0002070632023 від 04.10.2023, земельна ділянка площею 0,0729 га з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009, розташована за адресою: м. Київ, Дарницький район вул. Архітектора Вербицького, 36 літ. Б; інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня, дата державної реєстрації земельної ділянки 26.11.2021.

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 є сформованою та у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України є об`єктом цивільних прав з 26.11.2021.

За інформацією, яка міститься в листі Головного управління ДПС у місті Києві № 08/40130 від 10.10.2024, ТОВ «Плантум» станом на 04.10.2024 не подавало податкових декларацій по оплаті за землю та не сплачувало плату за землю за 2021-2024 роки до Головного управління ДПС у м. Києві.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 та витягу №НВ-9946551242024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 4 058 856,85 грн станом на 21.08.2024.

Оскільки порушення інтересів позивача полягає у невиконанні Товариством з обмеженою відповідальністю «Плантум» вимог земельного законодавства, що призводить до безоплатного користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,0729 га з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 по вул. Архітектора Вербицького, 36 літ. Б, в місті Києві, яка перебуває у комунальній власності, остання в силу приписів ст.ст.123, 124 ЗК України має використовуватись лише на підставі та умовах договору оренди. Зважаючи на наведене, Київська міська рада як власник даної земельної ділянки звернулася з даним позовом до суду про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання вказаної земельної ділянки у період з 26.11.2021 по 02.10.2024 в сумі 529 095,26 грн,.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з підставністю доводів апеляційної скарги та наявністю підстав для скасування ухваленого судом першої інстанції рішення частково, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту означеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається з положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 та Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

У постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 судом касаційної інстанції наголошувалось на тому, що при розгляді спору в подібних правовідносинах, де серед іншого встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Як встановлено судом, 28.12.2017 здійснено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» на будівлю кафе-магазину (літ.Б) загальною площею 191,5 за адресою: м.Київ, вул.Вербицького Архітектора, буд.36.

Одночасно матеріали справи не містять доказів укладення та реєстрації договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідач як власник нерухомого майна, розташованого на означеній земельній ділянці, фактично використовує земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009, без правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, а також без сплати орендної плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

За таких обставин відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак і не дає права на її безоплатне використання.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком певної події.

Зі змісту глави 15, ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України та положень ст. 1212 Цивільного кодексу України слідує, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18.

Отже, у спірних правовідносинах між сторонами у справі виникли кондикційні зобов`язання.

Колегія суддів зазначає, що кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом статті 1212 Глави 83 Цивільного кодексу України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна у набувача без достатніх правових підстав.

Зокрема частина 2 вказаної норми регламентує, що при цьому вина набувача майна, потерпілого чи інших осіб не має значення, а визначальним є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

У випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (частина перша статті 96 Земельного кодексу України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (стаття 92 цього кодексу).

Право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічні висновки неодноразово наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналогічну правову позицію наведено Верховним Судом у постановах від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 та від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 21.03.2023 у справі №922/2095/21.

Отже фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власнику земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Вказаний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Враховуючи зазначене, суд відхиляє посилання відповідача на те, що підставою для відмови у позові є відсутність вини останнього в тому, що договір оренди земельної ділянки не є укладеним.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Згідно з вимогами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав, сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 26.11.2021, то стягненню з відповідача, підлягають кошти саме у вигляді недоотриманої орендної плати, починаючи з 26.11.2021.

Щодо розміру плати за користування земельною ділянкою варто зазначити наступне.

Згідно з пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Таким чином, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Отже, оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як користувача вже сформованої земельної ділянки, є орендна плата, яка останнім не сплачувалась.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 в справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 320/5877/17 (пункт 71).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Статтею 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 становить 4 058 856,85 грн станом на 21.08.2024.

Згідно з інформацією Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, розміщеної у відкритому доступі на офіційному сайті (https://land.gov.ua/):

- коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2023 рік для земель населених пунктів становить 1,051, отже, розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 становив 3 861 899,95 грн;

- коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2022 рік для земель населених пунктів становить 1,15 отже, розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 становив 3 358 125,76 грн;

- коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2021 рік для земель населених пунктів становить 1,1 отже, розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:159:0009 становив 3 052 841,60 грн.

Земельне законодавство не передбачає обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.

Відповідно до розрахунку позивача сума безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за період з 26.11.2021 по 02.10.2024 становить 529 095,26 грн.

Ставка орендної плати визначається відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 5828/5869; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення - 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі застосовується ставка орендної плати - 5%

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України відповідач звільняється від сплати плати за землю за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а тому стягненню підлягає безпідставно збережені кошти у розмірі 388 329,99 грн.

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.

Пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та доводами відповідача щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, оскільки предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України в розмірі орендної плати.

При цьому, плата за землю, як вже зазначалося вище, є загальнодержавним податком, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовується поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою.

Оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України відсутні обов`язки та, відповідно, повноваження на стягнення податкових зобов`язань зі сплати земельного податку.

З урахуванням наведених приписів Податкового кодексу України та встановлених судом фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, положення п. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до даних правовідносин, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Оскільки позивачем доведено належними доказами наявність у нього права на отримання від відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне використання спірної земельної ділянки без укладення договору оренди у період з 26.11.2021 по 02.10.2024, перевіривши виконаний позивачем розрахунок, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Київської міської ради у розмірі 529 095,26 грн.

Виходячи з викладених обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частина 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведені положення законодавства, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню частково, в частині відмови у задоволенні позову Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» про стягнення 140 765,27 грн, із прийняттям у справі нового рішення про задоволення позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» у повному обсязі.

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: судовий збір покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю «Плантум» за подачу позову у розмірі 6 349,14 грн, та за подачу апеляційної скарги в розмірі 9 523,71 грн.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2025 у справі № 910/13042/24 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.01.2025 у справі №910/13042/24 скасувати частково.

3. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

« 1. Позов Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плантум» (04108, м.Київ, пр.Свободи, буд.1/60, кв.42, ЄДРПОУ 40716197) на користь Київської міської ради (01001, м.Київ, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) безпідставно збережені грошові кошти в сумі 529 095 (п`ятсот двадцять дев`ять тисяч дев`яносто п`ять) гривень 26 коп. та судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 6 349 (шість тисяч триста сорок дев`ять) гривень 14 коп. та за розгляд справи у суді апеляційної інстанції 9 523 (дев`ять тисяч п`ятсот двадцять три) гривні 71 коп.».

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи № 910/13042/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.04.2025.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

І.М. Скрипка