Ухвала

від 06.01.2025 по справі 910/2740/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

06.01.2025Справа № 910/2740/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., при секретарі судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про відстрочення виконання судового рішення

за позовом Корпорації "ТСМ Груп"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 240 650,68 грн.

Представники учасників судового процесу: згідно протоколу судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 позов задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Корпорації «ТСМ Груп» пеню у розмірі 120 325 грн. 34 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 887 грн. 81 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 000 грн. 00 коп., в іншій частині позову відмовлено.

26.11.2024 Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Господарського суду міста Києва з заявою про відстрочення виконання судового рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 02.12.2024 відкладено вирішення питання про прийняття заяви Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про відстрочення виконання судового рішення до повернення матеріалів справи № 910/2740/24 до Господарського суду міста Києва.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі №910/2740/24 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі №910/2740/24 - без змін.

16.12.2024 до Господарського суду міста Києва повернулись матеріали справи № 910/2740/24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 призначено судове засідання з розгляду заяви на 06.01.2025.

24.12.2024 представником стягувача подано заперечення на заяву, у яких стягувач зазначає, що боржником не надано жодного доказу, який би підтверджував його доводи, ані щодо частки вартості електричної енергії, виробленої Запорізькою АЕС, в структурі доходу відповідача, ані щодо продовження несення ним витрат з утримання вказаної АЕС. Стягувач зазначає, що боржник не надав ніякої інформації про відсутність коштів на його банківських рахунках та жодним чином не обґрунтував доцільність відстрочення рішення суду саме до 27.05.2025. Також, стягувач зазначає, що відповідно до фінансової звітності боржника на сайті Opedatabot.ua, дохід ДП «НАЕК «Енергоатом» в 2023 році становить 153 838 329 000 грн., чистий прибуток 128 837 040 000 грн., при цьому, боржником не надано жодних розрахунків, які б підтверджували, що стягнення 120 325,34 грн. якимось чином вплине на фінансовий стан боржника, який, відповідно до наданої ним звітності, має доходи у сумі 81 млрд. грн. лише за перше півріччя 2024 року. Крім того, стягував зазначає, що заборгованість, яка є предметом розгляду у справі №910/2740/24 , виникла ще в 2021 році, отже існує вже три роки і боржника маючи достатньо коштів не здійснює жодних дій щодо погашення цієї заборгованості, користуючись належними стягувачу коштами.

У судове засідання 06.01.2024 представники сторін не з`явились.

Розглянувши заяву Акціонерного твоариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про відстрочення виконання судового рішення, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Частиною 1 статті 18 ГПК України унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд зазначає, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Винятком із загального порядку виконання рішень господарського суду є, зокрема стаття 331 ГПК України, яка передбачає, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

У ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Поряд з цим, у ГПК України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки.

Так, згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У заяві про відстрочку виконання рішення боржник посилається, зокрема на те, що з 04.03.2022 місто Енергодар Запорізької області та відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» ДП «НАЕК «Енергоатом» були захоплені військовими формуваннями рф та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації. Також, боржник зазначає, що перерозподіл коштів ДП «НАЕК «Енергоатом» і спрямування їх на погашення боргів ВП ЗАЕС, який не отримує жодних фінансових надходжень, а є дотаційним внаслідок тимчасової окупації міста Енергодар, неможливо без завдання шкоди функціонування інших підрозділів ДП «НАЕК «Енергоатом».

Так, при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У зв`язку з тим, що відстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), а також беручи до уваги, те, що обов`язок зі сплати коштів, підтверджений обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що кошти будуть сплачені на його користь у найкоротші строки, cуд вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши матеріали справи, враховуючи, що безпосередньо ДП «НАЕК «Енергоатом» не перебуває і не перебувало на тимчасово окупованій території, оскільки з поданих заявником доказів не вбачається неможливість виконання рішення суду, суд дійшов висновку, що заявником не доведено наявності у боржника конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Таким чином, суд відмовляє Акціонерному товариству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у задоволенні заяви про відстроченні виконання судового рішення.

Керуючись ст. ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

У задоволені заяви Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про відстрочення виконання судового рішення відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 06.01.2025 та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.А. Грєхова