Постанова

від 12.12.2024 по справі 523/5341/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6051/24

22-ц/813/6235/24

22-ц/813/6237/24

Справа № 523/5341/20

Головуючий у першій інстанції Мурманова І.М.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

первісний позивач (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 ,

первісний відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30.04.2024, додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27.05.2024, додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17.05.2024 у складі судді Мурманової І.М.,

встановив:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 22 квітня 2011 року між ним та відповідачем по справі було укладено шлюб, під час перебування у шлюбі подружжя придбало вищевказану квартиру, на яку згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 04.07.2016 року зареєстровано право власності за ОСОБА_3 , форма власності: приватна. Відповідно до положення СК України все набудете за час шлюбу майно є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак наявність державної реєстрації права власності на дану квартиру лише за відповідачем по справі порушує його права, яка співвласника.

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначила, що квартира АДРЕСА_1 , є особистою власністю ОСОБА_3 , оскільки була придбана за її особисті кошти, які були отримані після продажу належного їй нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_2 . Позивач зазначає, що дана квартира лише формально вважається об`єктом спільної сумісної власності. На підставі викладеного ОСОБА_3 просила визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю.

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 30 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя задоволено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю залишено без задоволення.

Додатковим рішенням цього ж суду від 17 травня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Король І.О. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогузадоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі: 24000 гривень, в решті вимогзалишено без задоволення.

Також додатковим рішенням цього ж суду від 27 травня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кушнірук А.В. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогузадоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі: 10 000 гривень, в решті вимогзалишено без задоволення.

Не погодившисьзвищевказаними судовими рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційніскарги, у яких посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2024 року та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити, додаткові рішення цього ж суду від 17 травня 2024 року та від 27 травня 2024 року скасувати і ухвалити нові, якими відмовити у стягненні витрат на оплату правничої допомогу (судових витрат) у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 30 квітня 2024 року обґрунтована тим, що суд першої інстанції проігнорував факт відсутності доходу у ОСОБА_1 з 29.10.2011 по 20.12.2014, оскільки останній не працював на круїзних лайнерах. Також судом проігноровано показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , які підтвердили доводи зустрічного позову щодо того, що ОСОБА_1 коштів на придбання квартири не мав та визнавав обставини того, що квартира придбавалась для проживання його тещи - ОСОБА_4 . При цьому кошти, про які вказує ОСОБА_1 , були витрачені подружжям на придбання квартири АДРЕСА_3 , а не на квартиру АДРЕСА_1 . Кошти на придбання квартири АДРЕСА_1 були отримані скаржницею - ОСОБА_2 від продажу квартири АДРЕСА_2 російської федерації. Квартира була продана скаржницею за 1810000 руб. Зазначені кошти ОСОБА_2 були ввезені на територію України разом із своєю матір`ю ОСОБА_4 , перетин кордону здійснювався декілька разів, тому за один перетин кордону ними не було порушено вимоги законодавства, оскільки розмір коштів на одну особу не перевищував 10000 євро, у зв`язку із чим обов`язок декларування коштів був відсутній. Зазначає, що нею повністю спростована презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу на підставі належних та допустимих доказів (договором купівлі продажу нерухомості ОСОБА_7 , довідкою ОСОБА_8 , який не працював з жовтня 2011 року по грудень 2014 року, договором купівлі продажу квартири у м.Луцьк).

Апеляційна скарга на додаткове рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 17 травня 2024 року обґрунтована тим, що представники позивача адвокат Король І.М., яка вступила в справу 01.02.2024 року (Т.3 а.с.224-228), склала лише один документ про залучення доказів щодо витрат, жодних суттєвих процесуальних документів не складала, доказів не подавала, лише ті які були надані адвокатом Скрябіним О.М., позовну заяву не складала, відзив також, вимог не змінювала, суттєвих додаткових дій не вчиняла. Стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 24 000 грн. за 2 (два) ознайомлення з матеріалами справи є завищеною. Під час звернення до суду, позивач визначив суму витрат на адвоката (Скрябіна О.М.) - 20 000 грн., а станом на сьогодні загалом позивачем у якості компенсації заявлено - 78 000 грн. та 43 000 грн., а загалом - 121 000 грн.

Обґрунтовуючи не співмірність витрат на адвоката, скаржник зазначає наступне: складність справи - нескладна (проста); час, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт - 39 годин + 72 години = 111 годин. Аналізуючи викладене, можливо дійти висновку, що стягнення витрат у розмірі - 121 000 гривень є неспівмірним, абсурдними, а тому взагалі не підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційна скарга на додаткове рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 27 травня 2024 року обґрунтована тим, що представник позивача, адвокат Кушнір А.В. вступив у справу 24.01.2022 (Т.2. 163), жодних суттєвих процесуальних документів не складав, доказів не подавав, лише ті які були надані адвокатом Скрябіним О.М., позовну заяву не складав, відзив також, вимог не змінював, суттєвих додаткових дії не вчинив. Стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. є завищеними. Під час звернення до суду, позивач визначив суму витрат на адвоката (Скрябіна О.М.) - 20 000 грн., а станом на сьогодні загалом позивачем у якості компенсації заявлено - 78 000 грн. та 43 000 грн., а загалом - 121 000 грн. Обґрунтовуючи не співмірність витрат на адвоката, зазначаю наступне: складність справи - нескладна (проста); час, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт - 39 годин + 72 години = 111 годин. Аналізуючи викладене, можливо дійти висновку, що стягнення витрат у розмірі - 121000 гривень є неспівмірним, а тому взагалі не підлягають стягненню з відповідача.

У відзивах на апеляційні скарги, Орловський А.В., посилаючись на їх необґрунтованість, просить суд апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30.04.2024, додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27.05.2024, додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17.05.2024 залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 12.12.2024 та проведеному в режимі відеоконференції з`явилися: скаржниця ОСОБА_2 , її представник адвокат Тищенко С.Ю. та представники ОСОБА_1 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідност. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на наступне.

Судом першоїінстанції встановлено,що 22.04.2011 між сторонами у справі було зареєстровано шлюб, актовий запис № 256 (т. 1, а.с.7).

Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені, ОСОБА_11 23.01.2012 змінила прізвище на « ОСОБА_12 » ( т. 1, а.с.8-9).

Згідно копії свідоцтва про народження сторони у справі є батьками ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с.52).

Відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від30.01.2020 (справа № 161/20517/19) шлюб між ОСОБА_14 та ОСОБА_1 зареєстрований 22.04.2011, актовий запис № 256 - розірваною. Рішення суду набрало законної сили 04.02.2020 (т. 1, а.с.53-55).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_15 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 12.08.2021, актовий запис № 1897. Прізвища після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_16 » (а.с.187 том №3).

Встановлено, що згідно договору № 12/87 від18.03.2014 ОСОБА_3 уклала договір про пайову участь в будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а.с.60-62). Також, між сторонами, а саме пайщиком та Промислово-будівельною групою «Інстрой» було укладено додаткову угоду до договору пайової участі в будівництві житла (т. 1, а.с.63).

Згідно бухгалтерської довідки від14.09.2015 за договором про пайову участь у будівництві житла №12/87 від 18.03.2024 грошові зобов`язання у сумі: 386 929, 55 гривень, у т.ч. ПДВ 20% - 64 488, 26 грн. ОСОБА_3 виконала в повному обсязі (т. 1, а.с.64).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_5 зареєстровано 04.07.2016 за ОСОБА_3 . Форма власності: приватна. Розмір частки: 1. Підстава виникнення права власності: договір про пайову участь в будівництві житла № 12/87 від 18.03.2014 (т. 1, а.с.65,66).

Отже, судом встановлено, що в період перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_3 в 2014 році уклала договір про пайову участь в будівництві житлового будинку, в 2015 році повністю сплатила грошові зобов`язання за договором та 04.07.2016 року здійснила реєстрацію права власності на квартиру.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, районний суд виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами, що саме кошти від продажу нею квартири в м.Орел російської федерації були витрачені на придбання спірної квартири м. Одесі, оскільки в матеріалах справи відсутні документальні підтвердження, завдяки яким можна прослідкувати низку подій, що призвели до купівлі спірного майна подружжя, за особисті кошти ОСОБА_3 . Натомість матеріалами справи встановлено, що в зазначений період часу обидва подружжя працювало та отримувало дохід, а кошти на оплату пайового внеску були сплачені з рахунку ОСОБА_1 .

Однак, апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК Українивизначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно роз`яснень п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст..60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Нормами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, дослідження та оцінки всіх доказів, а також зазначення норм матеріального права, якими суд керувався при вирішенні позову.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю

Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у них на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Верховний Суд у постанові по справі № 546/912/16-ц від 24 січня 2020 р. зазначив, що статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї кошти воно придбане. Та якщо заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Апеляційним розглядом справи встановлено, що обґрунтовуючи заперечення проти позову та звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою ОСОБА_17 посилалась на те, що спірна квартира не відноситься до спільної сумісної власності подружжя, оскільки вона повністю придбана за її особисті кошти, тому це майно не може вважатися майном, набутим у шлюбі за сімейні кошти та не підлягає поділу між колишнім подружжям.

Зокрема, на підтвердження вищезазначеного, ОСОБА_17 зазначено, що кошти на придбання квартири АДРЕСА_1 були отримані нею від продажу, належної їй квартири АДРЕСА_2 російської федерації, яка була продана нею за 1810000 руб., що на дату продажу (18.02.2014) за офіційним курсом НБУ (2,4634 грн. за 10 руб.), склав еквівалент (2,4634/10* 1810000) = 445875,40 грн (т. І: а.с. 70-71). Саме ці її особисті кошти були витрачені нею на придбання квартири АДРЕСА_1 .

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до договору про пайову участь у будівництві житла №12/87 від 18.03.2014, квартира АДРЕСА_1 була придбана та оформлена на ім`я ОСОБА_3 та в цей же день останньою були сплачені кошти в розмірі 386929,55 грн. (т. І: а.с. 60-64).

Колегія суддів критично оцінює висновки суду про те, що кошти на оплату пайового внеску були сплачені саме з рахунку ОСОБА_1 , що в свою чергу підтверджує обставини того, що спірна квартира була придбана під час перебування подружжя у шлюбі.

Так, в ході апеляційного розгляду справи встановлено та ОСОБА_2 пояснено, що вищевказаний рахунок, був відкритий незадовго до зарахування коштів, які, зокрема, були зараховані безпосередньо в день оплати за квартиру і не знаходились постійно на рахунку ОСОБА_1 до продажу квартири в російській федерації (т.3 а.с. 101,102). Зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1 та сплата за квартиру, не робить ці кошти автоматично спільно нажитими, або особистими ОСОБА_1 , оскільки як зазначила ОСОБА_2 так було зручніше, для того щоб не відкривати їй рахунок, як громадянину іншої держави.

При цьому доводи сторони позивача ОСОБА_1 про те, що отримані кошти від продажу квартири в російській федерації були ввезені на територію України незаконно нічим не підтверджені, за поясненнями ОСОБА_7 вони були ввезені на територію України нею разом із своєю матір`ю ОСОБА_4 , перетин кордону здійснювався декілька разів, тому за один перетин кордону ними не було порушено вимоги законодавства, оскільки розмір коштів на одну особу не перевищував 10000 євро, у зв`язку із чим обов`язок декларування коштів був відсутній.

Також з показів свідків, допитаних в суді першої інстанції, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , вбачається, що останні підтвердили доводи зустрічного позову щодо того, що ОСОБА_1 коштів на придбання квартири не мав та визнавав обставини того, що квартира АДРЕСА_1 придбавалась для проживання його тещи - ОСОБА_4 .

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_17 не заперечує, що за кошти, про які зазначає ОСОБА_1 ними було придбано квартиру АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 не доведено, що у період придбання спірної квартири у нього були кошти на її покупку, згідно відомостей довідки (а.с.116 т.1) у період часу з 29.10.2011 по 20.12.2014 він не працював на круїзних лайнерах.

Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази колегія суддів вважає, що придбана за особисті грошові кошти ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_1 є її особистою приватною власністю та відповідно не може бути предметом спільного майна подружжя.

ОСОБА_2 спростована презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу на підставі належних та допустимих доказів.

Натомість суд першої інстанції не надав належної оцінки джерелу походження коштів на придбання спірної квартири.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, а тому дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову, у зв`язку з його недоведеністю та відповідно задоволення позовних вимог за первісним позовом щодо визнання права власності на частку у спільному майні подружжя.

Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30.04.2024 та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири АДРЕСА_5 відмовити а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю задовольнити: визнати квартиру АДРЕСА_5 особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Щодо оскарження додаткових рішень Суворовського районного суду м. Одеси від 27.05.2024 та від 17.05.2024.

Так, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21.

Враховуючи, що рішення Суворовського районногосуду м.Одеси від30.04.2024 підлягаєскасуванню ізвідмовоюу задоволенніпозову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнанняправа власностіна частку квартири АДРЕСА_5 тазадоволенням зустрічногопозову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнаннямайна особистоюприватною власністю,тому додаткові рішенняСуворовського районного суду м. Одеси від 27.05.2024 та від 17.05.2024, якими було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу підлягають скасуванню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до п. 13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням апеляційних скарг, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на корись ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений скаржницею за подання апеляційної скарги в розмірі 10168,12 грн. (Т.4 а.с. 82).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30.04.2024, додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27.05.2024, додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17.05.2024 скасувати, ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири АДРЕСА_5 відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_5 особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 10168,12 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Повний текст судового рішення складено 06.01.2025

Головуючий

Судді: