Постанова

від 02.01.2025 по справі 597/856/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 597/856/20Головуючий у 1-й інстанції Торська І.В. Провадження № 22-ц/817/26/25 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 січня 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Дідух М.Є.

представника апелянта Ільків А.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №597/856/20 за апеляційною скаргою Товстенської селищної ради на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2024 року (ухвалене суддею Торською І.В., дата складення повного тексту судового рішення 19 вересня 2024 року) в справі за позовом ОСОБА_2 до Товстенської селищної ради про визнання права на земельну частку (пай),

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Товстенської селищної ради (далі відповідач, апелянт) про визнання права на земельну частку (пай).

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що з 1975 по 2000 рік він працював у колгоспі та селянській спілці. Відповідно до Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08 серпня 1995 року, право на земельну частку (пай) мали всі особи, які входили до складу КСП на момент паювання землі і яких внесено до списку, що його додають до державного акту на право колективної власності на землю. На момент розпаювання позивач працював на посаді тракториста в колгоспі ім. Лесі Українки, с.Литячі, Заліщицького району Тернопільської області, однак його не включили у списки осіб на отримання земельної частки (паю), що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право на земельну частку (пай), як членом КСП ім. Л.Українки, село Литячі, Заліщицького району Тернопільської області, розміром 1.30 умовних кадастрових гектарів, вартістю 37745.50 грн із земель резервного фонду Дорогичівської ОТГ Заліщицького району Тернопільської області (Товстенської селищної ради).

Цивільна справа №597/856/20 неодноразово розглядалася судами різних інстанцій.

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 02 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції зазначив про необґрунтованість позову, оскільки сертифікат та державний акт на право власності на земельну частку (пай) ОСОБА_1 як член колгоспу не отримував, до списку громадян членів селянської спілки імені Лесі Українки, що додавався до державного акта на право колективної власності на землю, його не внесено і такі дії КСП позивач не оскаржував. Місцевий суд зазначив про недоведення позивачем факту його членства у вказаній селянській спілці та, як наслідок, набуття права на земельну частку (пай).

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 02 вересня 2020 року, без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, зазначив про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права. Апеляційний суд зазначив, що зверненню з вказаним позовом має передувати вирішення питання про невключення позивача до списку громадян членів КСП, які мають право на земельну частку (пай). Таких вимог позивач у пред`явленому позові не заявляв.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 02 вересня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що суди не перевірили належним чином доводи ОСОБА_1 про те, що він на час паювання земель селянської спілки імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області був членом цієї селянської спілки та не надали належної оцінки доказами, поданим позивачем на підтвердження цієї обставини. Також апеляційний суд помилково вказав про необхідність залучення до участі у справі селянської спілки імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області, оскільки позивач просив визнати за ним право на земельну частку (пай) у резервному фонді земель Дорогичівської ОТГ Заліщицького району Тернопільської області, а не у колективній власності вказаної селянської спілки.

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), як членом КСП імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області в розмірі 1.30 умовних кадастрових гектарів вартістю 37745.50 грн із земель резервного фонду Товстенської селищної ради Чортківського району Тернопільської області.

Стягнуто з Товстенської селищної ради на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судових зборів в сумі 3010.50 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Товстенська селищна рада подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно долучених до позовної заяви додатків немає жодного документа, який підтверджував би факт членства позивача у селянській спілці на час розпаювання земельних ділянок, а також відсутні докази, що позивач включений у списки осіб на отримання земельної ділянки (паю).

Також зазначає про те, що згідно рішення Литячівської сільської ради від 30 січня 1998 року №91 ОСОБА_1 виділено із земель державного запасу сільської ради під заснування селянського (фермерського) господарства земельну ділянку в розмірі 20 га. Згідно рішення Литячівської сільської ради від 27 вересня 2003 року №51 «Про вилучення з користування СФГ «Перемога» 35 га землі» вилучено земельну ділянку площею 35 га з СФГ «Перемога» з 01 листопада 2003 року, що була надана у постійне користування.

Таким чином, ОСОБА_1 були виділенні землі для ведення селянського (фермерського) господарства, в зв`язку із чим на час затвердження списків осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) позивач займався селянським (фермерським) господарством у ФГ «Перемога» з 1998 року по 2003 рік.

Крім того, ОСОБА_1 мав можливість звернутися до КСП імені Лесі Українки села Литячі або у сільську раду даного населеного пункту про надання йому земельної ділянки та включення його у список осіб, які мають право на отримання земельної ділянки (паю), якою позивач не скористався.

Більше того, позивач пропустив строк подання звернення про порушене право та з 2003 року по 2020 рік не звертався про захист свого цивільного права або інтересу та будь-яких причин, які можна визнати поважними або об`єктивними причинами пропуску строку звернення до суду з цими позовними вимогами, позивачем у поданій заяві не наведено, а за матеріалами справи не встановлено.

У зв`язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

27 листопада 2024 року на адресу Тернопільського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Відзив мотивовано тим, що такі обставини, як зайняття позивачем з 1998 по 2003 рік селянським (фермерським) господарством у ФГ «Перемога» жодним чином не спростовують факту його членства у селянській спілці імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області, а, відповідно, і права на земельну частку (пай) із земель колективної власності зазначеного господарства.

Також звертає увагу на те, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Відповідач Товстенська селищна рада брав участь у розгляді справи №597/856/20, був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, про що свідчать його відзиви на позовну заяву, письмові пояснення, заяви, в тому числі і заява про розгляд справи без участі представника відповідача, подані в суді першої інстанції. Проте, відповідачем, в процесі розгляду даної справи судом першої інстанції, заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не подавалася.

У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В судовому засіданні представник апелянта Ільків А.П. апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені у ній.

Позивач проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін. Також пояснив, що до суду із даним позовом звернувся лише в 2020 році, оскільки тоді дізнався, що деякі інші люди отримали позитивні рішення судів в аналогічних справах.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Хмелева Заліщицького району Тернопільської області (а.с.3).

Зі змісту архівної довідки Заліщинського районного трудового архіву Тернопільської області № 3-226 від 12 травня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 з 01 січня 1975 року до 31 грудня 1977 року, з 01 липня 1980 року до 31 грудня 1997 року та з 01 березня 1999 року до 28 грудня 2000 року працював у колгоспі (селянській спілці) імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області (а.с.11).

На підтвердження факту членства у селянській спілці імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області ОСОБА_1 надав копію дубліката своєї трудової книжки серія НОМЕР_1 від 03 березня 2020 року, відомості якої узгоджуються зі змістом вказаної архівної довідки (а.с.51-59).

Зокрема, згідно записів даної трудової книжки, ОСОБА_1 :

- 15 вересня 1975 року прийнятий на роботу трактористом в колгосп «Молода Гвардія» (наказ №9 від 15 вересня 1975 року);

- 01 травня 1078 року звільнений з роботи у зв`язку з призовом в радянську армію (наказ №5 від 01 травня 1978 року);

- 01 червня 1980 року прийнятий на роботу трактористом в колгосп «Молода Гвардія» (наказ №6 від 01 червня 1980 року);

- 31 грудня 1984 року звільнений з роботи у зв`язку з розформуванням колгоспу «Молода Гвардія» (наказ №12 від 30 грудня 1984 року);

- 01 січня 1985 року прийнятий на роботу механізатором в колгосп «Нове життя» (наказ №1 від 01 січня 1985 року);

- 31 грудня 1989 року звільнений з роботи у зв`язку з роз`єднанням колгоспу (наказ №12 від 30 грудня 1989 року);

- 01 січня 1990 року прийнятий на роботу трактористом в с/с ім.Лесі Українки (наказ №1 від 02 січня 1990 року);

- 30 грудня 1991 року звільнений з роботи у зв`язку з переходом на іншу посаду (наказ №12 від 30 грудня 1991 року);

- 01 січня 1992 року прийнятий на посаду голови ревізійної комісії (наказ №1 від 02 січня 1992 року);

- 31 грудня 1993 року звільнений з роботи у зв`язку із переходом на іншу роботу (наказ №12 від 31 грудня 1993 року);

- 01 січня 1994 року прийнятий на роботу трактористом с/с ім.Лесі Українки (наказ №1 від 01 січня 1994 року);

- 10 травня 1998 року звільнений з роботи за п.1 ст.36 КЗпП України, за згодою сторін (наказ №5 від 10 травня 1998 року);

- 11 травня 1998 року керівник створеного фермерського господарства «Перемога» (наказ №1 від 11 травня 1998 року);

- 10 січня 1999 року обраний головою селянської спілки ім.Лесі Українки (Протокол №1 загальних зборів від 10 січня 1999 року);

- 25 лютого 2000 року звільнений з посади голови с/с ім.Лесі Українки (наказ №2, Протокол загальних зборів №2 від 25 лютого 2000 року);

- 12 грудня 2003 року завершено діяльність фермерського господарства «Перемога» (наказ №1 від 12 грудня 2003 року);

- 13 грудня 2003 року фізична особа-підприємець, перевезення пасажирів загального користування.

Також у трудовій книжці ОСОБА_1 міститься інформація про відпрацьовані ним в колгоспі трудодні за період з 1975 по 2000 рр. (а.с.51-59).

Згідно акту на право колективної власності на землю серія ТР №15 від 28 грудня 1995 року Литячівська сільська рада передала в колективну власність селянській спілці імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області земельну ділянку у розмірі 622.5 га для сільськогосподарського використання (а.с.65-66).

З довідки №273, виданої 05 червня 2020 року виконавчим комітетом Дорогичівської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області, вбачається, що ОСОБА_1 земельний пай із земель селянської спілки не видавався (а.с.10).

Зі змісту листа Відділу у Заліщицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області № 31-19-0.25-152/105-20 від 15 червня 2020 року вбачається, що сертифікат на земельну частку (пай) ОСОБА_1 не видавався (а.с.9).

Крім того, позивач зазначає, що селянська спілка імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області ліквідована та правонаступники у неї відсутні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 ЗК України (в редакції Кодексу від 22 червня 1993 року) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту вказаного 2 Указу Президента України право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно зі статтями 22, 23 ЗК України (у редакції Кодексу від 22 червня 1993 року) та відповідно до зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов:

1) перебування в членах КСП на час паювання;

2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю;

3) одержання КСП цього акта.

Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02 березня 2020 року у справі № 573/813/19-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 627/66/17, від 20 травня 2020 року у справі № 384/642/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 530/311/19, від 22 жовтня 2020 року у справі №149/2978/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 637/672/19-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 609/1117/18, від 16 червня 2021 року у справі № 137/1642/19 та від 13 вересня 2023 року у справі № 192/1822/21.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.

Невнесення до зазначеного списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 700/728/21.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Отже, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено чи виключено зі списку додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 617/537/19.

Статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що право на земельну частку (пай) мають:

- колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

- громадяни спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;

- громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до статті 2 цього Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:

- свідоцтво про право на спадщину;

- посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);

- рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів. Членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що на момент розпаювання земель селянської спілки імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області він працював на посаді тракториста та був членом вказаного підприємства, однак його не включили у списки осіб на отримання земельної частки (паю).

У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що селянська спілка імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області отримала державний акт на право колективної власності на землю. Позивач на час передачі державного акта був членом вказаного КСП, оскільки працював трактористом. Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 був виключений з членів селянської спілки імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області на час отримання підприємством земельної ділянки.

Більше того, із долучених позивачем архівних довідок вбачається, що ОСОБА_1 зазначений в книгах обліку трудового стажу та заробітку колгоспника архівного фонду колгоспу імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області.

Таким чином, позивачем доведено факт його членства у селянській спілці імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області.

Виходячи із зазначеного, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки на час видачі селянській спілці імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області державного акта на право колективної власності на землю для ведення сільськогосподарського виробництва (28 грудня 1995 року) ОСОБА_1 не був виключений в установленому законом порядку із членів КСП, то відповідно мав право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не був включений до такого списку з невідомих причин, що саме по собі обумовило неотримання останнім гарантованої зазначеним вище Указом Президента земельної ділянки.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог.

Разом з тим, за змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

Таким чином, з огляду на вищезазначені вимоги, в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема щодо строків захисту порушеного права - ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

У статтях 71, 75 ЦК УРСР зазначено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році, то трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 617/537/19.

Позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що право на позов у ОСОБА_1 виникло з 28 грудня 1995 року, тобто після видачі селянській спілці імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області державного акта на землю.

Тому, звернувшись до суду у липні 2020 року, позивач пропустив встановлений законодавством строк звернення до суду з цим позовом, оскільки позивач про порушення своїх прав дізнався, або повинен був дізнатися в момент, коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників.

Позивач як член КСП повинен був дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі селянській спілці імені Лесі Українки села Литячі Заліщицького району Тернопільської області (1995 рік) акта на право колективної власності на землю. Однак, позивач у передбачений законом строк не звернувся до суду з вказаними вимогами.

Звертаючись у 2020 році до суду із даним позовом, позивач не навів обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах містяться у постановах Верховного Суду: від 19 грудня 2019 року в справі № 629/4423/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 637/53/18, від 17 червня 2020 року у справі № 600/528/16, від 21 жовтня 2020 року в справі № 401/971/19, 03 лютого 2021 року в справі № 403/402/19, від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20, від 27 липня 2021 року в справі № 686/6892/20.

Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , не звернув увагу на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду.

З огляду на викладене та беручи до уваги, що позовні вимоги є обґрунтованими, однак заявлені поза межами строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що стороною відповідача в процесі розгляду судом першої інстанції заява про застосування позовної давності не подавалася, колегія суддів приймає до уваги, однак зазначає, що у даній справі трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким у задоволенні позовної заяви слід відмовити, у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Із квитанції №45 від 17 жовтня 2024 року вбачається, що Товстенська селищна рада, за апеляційний розгляд даної справи сплатила судовий збір у розмірі 1261.20 грн.

За таких обставин, з позивача слід стягнути на користь відповідача 1261.20грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товстенської селищної ради задовольнити.

Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_2 до Товстенської селищної ради про визнання права на земельну частку (пай) відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товстенської селищної ради понесені судові витрати зі сплати судового збору за апеляційний розгляд даної справи в розмірі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 20 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови 06 січня 2025 року.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце проживання: с.Литячі, Чортківський район, Тернопільська область.

Відповідач: Товстенська селищна рада: код ЄДРПОУ 02045722, вул.Українська, 84, смт.Товсте, Чортківський район, Тернопільська область.

Головуючий О.З. Костів

Судді: Б.О. Гірський

Н.М. Храпак