Рішення

від 06.01.2025 по справі 635/2407/24

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 635/2407/24

Провадження № 2/359/2120/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2025 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Ліман А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом Південної міської ради Харківської району Харківської області в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_2 , третя особа : Служба у справах дітей Південної міської ради про відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В :

04 березня 2024 року позивач звернулася до Харківського районного суду Харківської області із даним позов, яким просить суд: відібрати у громадянки ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав неповнолітню дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 ; передати дитину для вирішення питання про її влаштування органу опіки та піклування Південної міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25 жовтня 2023 року під час рейду «Діти вулиці» працівниками Служби у справах дітей Південної міської ради було виявлено неповнолітню дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 27 жовтня 2023 року ОСОБА_3 звернулася із заявою до Служби у справах дітей Південної міської ради, відповідно о якої просила тимчасово влаштувати, ОСОБА_1 до своєї родини. Під час спілкування з дитиною та ОСОБА_3 встановлено, що мати неповнолітньої дитини своїх батьківських обов`язків не виконує, проживає в іншій місцевості та надала заяву від ОСОБА_2 , відповідно до якої не заперечує, щоб її неповнолітня дочка тимчасово проживала в АДРЕСА_2 у своєї тітки ОСОБА_3 , перебуваючи на її повному утриманні та вихованні. На підставі отриманої заяви Служби у справах дітей Південної міської ради склала інформацію про особу, яка перебуває у складних життєвих обставинах та акт обстеження умов проживання ОСОБА_3 , та склала наказ від 27 жовтня 2023 року за № 25-СЖО «Про взяття неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на облік дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах» та наказ від 27 жовтня 2023 року № 37-А «Про тимчасове влаштування неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Враховуючи викладене, представник позивача звернулася до суду з даним позовом, який просить задовольнити.

Ухвалою суду від 30 квітня 2024 року провадження у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання з викликом і повідомлення. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

Ухвалою суду від 19 липня 2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Натомість подав заяву, якою розгляд справи просив здійснити у його відсутність, на позові наполягає та просить задовольнити.

Належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду справи відповідач ОСОБА_2 до суду не з`явилася, про причини неявки не повідомила, відзиву на позов, заяв чи клопотань на адресу суду не направила.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно вимог ст. 223, 280, 281 Цивільного процесуального кодексу України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи не заперечує і представник позивача.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Суд, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_1 . Наведене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим 26 вересня 2007 року виконкомом Козлівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (а.с. 5). У свідоцтві про народження батьками дитини вказано : ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У зв`язку, з неналежним виконанням батьківських обов`язків неповнолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взято на облік дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Наведене підтверджується наказом служби у справа дітей Харківського району Харківської області Південної міської ради від 27 жовтня 2023 року № 25-СЖО (а.с. 14).

2 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взята під контроль умов утримання в сім`ї тітки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Наказом «Про тимчасове влаштування неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », за № 7-А від 27 жовтня 2023 року (а.с. 15).

З акта обстеження умов проживання від 27 жовтня 2023 року та Акта умов проживання від грудня 2023 року встановлено, що в будинку є умови для проживання неповнолітньої, стіл, стілець, шафа, зошити канцелярські товари, Інтернет, сезонний одяг та мобільний телефон (а.с.12-13).

21 березня 2024 року виконавчим комітетом Харківського району Харківської області Південної міської ради надано висновок, затверджений рішенням «Про затвердження висновку органу опіки та піклування про доцільність відібрання неповнолітньої дитини від матері без позбавлення батьківських прав». Згідно даного висновку, з метою захисту прав неповно-літньої, орган опіки вважає за доцільне відібрати неповнолітню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що мешкає за адресою : АДРЕСА_1 без позбавлення її батьківських прав.

Крім того, ОСОБА_2 надала заяву якою не заперечує щодо проживання та перебування на утриманні її неповнолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у її тітки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наведене підтверджується заявою, посвідченою приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київ-ської області Кучеренко Н.м. (а.с. 11).

Згідно Характеристики наданої директором Будянського ліцею ОСОБА_4 встановлено, ОСОБА_1 навчається в даному ліцеї з 04 грудня 2023 року. За час навчання у школі зарекомендувала себе як старанна, сумлінна, дисциплінована, уважна учениця. Дитина проживає разом з тіткою ОСОБА_3 за ас навчання батьки дитини ніколи не спілкувалися з вчителями, їх телефонних контактів немає (а.с. 17).

Неповнолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її тітка ОСОБА_5 надали заяви, якими не заперечують проти влаштування неповнолітньої за адресою : АДРЕСА_2 (а.с.9-10).

Статтею 11 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитин-ства» встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Преамбулою Конвенції визначено, що держави-учасниці беруть до уваги принципи, закладені в Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року. У відповідності до 6 принципу цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю.

У відповідності до вимог п.п.15 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30 березня 2007 року за № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно ст.170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного із них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ст. 150 СК України батьки зобов`язані : виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Станом на день розгляду справи, суду не надано належних та допустимих доказів, які свідчать про виконання відповідачем ОСОБА_2 батьківських обов`язків по вихованню, піклуван-ню та утриманню дитини належним чином.

Відібрання дитини можливе тоді, коли умови проживання дитини суд оцінить як небезпечні для неї. Оцінювання умов проживання дитини є виключно компетенцією суду.

Батьки, від яких відібрана дитина, не втрачають щодо неї прав та обов`язків, обумовлених походженням. Вони надалі залишаються носіями обов`язку щодо виховання дитини, мають право на особисте її виховання та спілкування з ними. Проте та обставина, що дитина передана іншій особі або начальному закладу, означає, що саме їх напрямок та умови виховання одержали перевагу над тим, що здатні створити батьки, й з цим напрямком батьки повинні будуть узгоджувати свою поведінку.

Відтак, основними підставами для відібрання дитини є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва тощо. Інші випадки охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків, а й із їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

При вирішенні питання про відібрання доньки ОСОБА_1 у матері ОСОБА_2 , суд виходить з доведеності її винної поведінки, що полягає в ухиленні від виконання батьківських обов`язків по відношенню до її доньки ОСОБА_6 , а також обставин справи. Так, в матеріалах справи відсутні відомості, що мати ОСОБА_2 відвідує доньку ОСОБА_6 , відсутні відомості щодо працевлаштування ОСОБА_2 .

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Разом з тим, згідно з положеннями ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідач ОСОБА_2 доводів позивача не спростувала, та не довела належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, обставини, на які вона посилались як на підставу своїх заперечень.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року звернув особливу увагу на те, що застосовуючи такий захід, як відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав, необхідно виходити з інтересів дитини й враховувати право на повагу до його сімейного життя, проголошене ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Розірвання сімейних зв`язків, а відтак позбавлення дитини її коріння виправдане лише за наявності виняткових обставин - необхідність захисту дитини від небезпеки у випадку реального існування такої.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, суд виснує, що заявлені позовні вимоги Південної міської ради Харківської району Харківської області в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про відібрання малолітньої дитини у матері ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав, підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно ч. 3 ст. 170 Сімейного кодексу України якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

Таким чином відповідач ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав і при належному відношенні до своєї дитини, усунення тих причин, які стали підставою для відібрання дитини, донька може бути їй повернута.

Суд зазначає, що відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав - це санкція за невиконання батьківських обов`язків. Проте ця санкція є більш м`якою, порівняно з іншими, зокрема із позбавленням батьківських прав. Відібрання дитини не є крайнім і незворотним заходом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що залишення дитини у матері є безумовно небезпечним для їх життя, здоров`я і морального виховання.

Більше того, суд вважає, що у даному випадку відібрання малолітньої дитини від матері без позбавлення батьківських прав буде відповідати якнайкращим інтересам останньої та сприятиме реалізації прав дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналізуючи надані позивачем докази щодо підстав відібрання дитини від ОСОБА_2 , суд вважає, що вказані обставини знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, у зв`язку з чим позовні вимоги про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 180-183, 191 СК України, ст. 10-12, 76-81, 133, 141, 200, 206, 258-259, 263-265, 280-281, 353-354, 430 ЦПК України, суд --

В И Р І Ш И В:

Позов Південної міської ради Харківської району Харківської області, поданий в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_2 , третя особа : Служба у справах дітей Південної міської ради про відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Відібрати у громадянки ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав неповнолітню дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 .

Передати дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для вирішення питання про її влаштування органу опіки та піклування Південної міської ради.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст заочного рішення суду виготовлено 06 січня 2025 року.

Суддя Л.В. Яковлєва