Постанова

від 06.01.2025 по справі 520/22297/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2025 р. Справа № 520/22297/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/22297/24

за позовом ОСОБА_1

до Вищого антикорупційного суду

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вищого антикорупційного суду, в якому просив:

- визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду (код ЄДРПОУ 42836259) з нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 01 по 31 липня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні;

- зобов`язати Вищий антикорупційний суд (код ЄДРПОУ 42836259) здійснити нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 31 липня 2024 року на підставі ч. ч.2 і 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2024 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Вищого антикорупційного суду (код ЄДРПОУ 42836259) з нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 01 по 31 липня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні.

Зобов`язано Вищий антикорупційний суд (код ЄДРПОУ 42836259) здійснити нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 31 липня 2024 року на підставі частини другої і третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2024 змінити шляхом виключення з абзацу другого резолютивної частини рішення словосполучення «з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті», залишивши цей абзац рішення суду у такій редакції: «Зобов`язати Вищий антикорупційний суд (код ЄДРПОУ 42836259) здійснити нарахування судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 31 липня 2024 року на підставі частини другої і третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-УІП, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні)».

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що зобов`язуючи ВАКС нарахувати недонараховану ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 по 31 липня 2024 року на підставі частини другої і третьої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402VIII «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3 028,00 гривні), «з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті», суд першої інстанції вийшов за межі заявлених ОСОБА_1 позовних вимог і не навів обґрунтувань та мотивів такого виходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Указом Президента України "Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду" від 11.04.2019 №128/2019 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Вищого антикорупційного суду.

Наказом виконуючого обов`язки голови Вищого антикорупційного суду "Про зарахування до штату суду" від 25.04.2019 №44/к позивач зарахований до штату ВАКС та вважається таким, що приступив до виконання обов`язків судді з 26.04.2019 з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Згідно з рішенням зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 07.05.2019 №6 визначений день початку роботи ВАКС - 05.09.2019.

Наказом голови Вищого антикорупційного суду від 09 грудня 2021 №689/к позивачу з 02.12.2021 встановлена щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10 відсотків посадового окладу за роботу з відомостями та їх носіями, що становлять державну таємницю та мають ступінь секретності "Цілком таємно".

Наказом голови Вищого антикорупційного суду "Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 " від 20 квітня 2022 №194/к позивачу встановлена доплата за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу з 26 квітня 2022 року.

Позивач вказав, що в період з 01 по 31 липня 2024 року Вищий антикорупційний суд здійснив нарахування його щомісячної суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн., замість належного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет на 2024 рік" станом на 1 січня 2024 року у розмірі 3028,00 гривень.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) на підставі Закону України №3460-IX була неправомірною.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.

Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 2 ч. 3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII (в редакції Закону №1774-VIII) передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Приписами ч. 4 ст. 135 Закону передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 - 2270 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 у розмірі 2481 грн. В статті 7 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено в розмірі 2684 грн. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV).

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону №966-XIV).

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Приписами статті 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

В Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», зокрема в статті 7, разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Аналогічні норми містяться в законах України про Державний бюджет на 2022 та 2023 роки (абзац 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).

Таким чином, цими нормами фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Натомість, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Колегія суддів зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, наведений у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Таким чином, оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 р. у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21, від 21.03.2024 у справі № 620/4971/23.

Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).

Таким чином, будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, суддівська винагорода позивача має бути розрахована на підставі ч. 2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з розрахунку встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII, має право на нарахування недонарахованої суддівської винагороди за період з 01 по 31 липня 2024 року на підставі частини другої і третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (3028,00 гривні), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стосовно доводів апелянта про виключення з абзацу другого резолютивної частини рішення словосполучення «з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті», судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з частиною другою статті 130 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Проаналізувавши викладені норми у своєму рішенні від 25 листопада 2021 року № 54 Рада Суддів України виснувала, що суддівська винагорода є різновидом заробітної плати, яка отримується у якості винагороди за здійснення правосуддя на професійній основі особою, що призначена суддею та займає штатну суддівську посаду в одному з судів України.

Згідно з підпунктом 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячини (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпунктів 164.1.1, 164.1.2 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Підпунктами 164.2.1, 164.2.2 пункту 164.2 статті 164 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 ПК України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Положеннями підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 ПК України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

За приписами підпунктів "а", "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування

Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Як вбачається з відзиву на апеляційну скаргу, що ВАКС є податковим агентом при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, в тому числі і під час виконання судових рішень. Нарахування податків здійснюється саме на етапі нарахування суддівської винагороди.

Таким чином, визначення в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції від 30.10.2024 «з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті» не є виходом судом за межі позовних вимог, а є визначенням порядку виконання судового рішення з урахуванням вимог податкового законодавства.

Необхідність урахування при виконанні рішення та нарахуванні суддівської винагороди попередньо виплачених ОСОБА_1 сум також є правомірним, оскільки позивач у позовній заяві не заперечує виплату йому ВАКС суддівської винагороди у липні 2024 року. Однак, на думку позивача, така виплата здійснювалася ВАКС у розмірі меншому, ніж визначено законом.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2024 по справі №520/22297/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич