Ухвала

від 18.12.2024 по справі 757/6367/13-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/6367/13-ц

пр. 4-с-209/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

Печерський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Головко Ю. Г.,

за участю секретаря судового засідання Мхітарян М. М.,

представника скаржника ОСОБА_1 ,

представника Державної виконавчої служби МЮУ Максюти Ю. В.,

представника ТОВ «Фішер» Калініченко В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві матеріали скарги ОСОБА_2 на дії/бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Свої вимоги мотивував тим, що з Реєстру прав власності на нерухоме майно, скаржнику стало відомо, що на усе його майно накладено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на підставі Постанови про арешт майна ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження № НОМЕР_1 від 05.12.2014.

Скаржником одразу ж було направлено заяву про зняття арешту з нерухомого майна, так як на сьогоднішній день у ОСОБА_2 відсутні будь-які виконавчі провадження та про існування даного арешту ОСОБА_2 не відомо, так як його мало бути знято ще в 2016 році. При цьому, при подачі заяви про зняття арешту скаржник надав відповідачу пояснення та документи, які доводять, що арешт мав бути знятий ще при закритті виконавчого провадження.

04.11.2024 ОСОБА_2 отримав лист від Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. З листа вбачається, що арешт на майно ОСОБА_2 було накладено в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 відкритого на підставі виконавчого листа № 757/6367/13-ц від 20.10.2014, що виданий Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 , як солідарного боржника, на користь Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором № 2007-112/БС від 31.10.2007 виконавчий лист виданий на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва № 757/6367/13-ц від 30.09.2014.

12.01.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (чинного на дату винесення постанови). Виконавче провадження № НОМЕР_1 - закрито, також ОСОБА_2 повідомлено, що матеріали виконавчого провадження знищені за закінченням терміну зберігання. При цьому зазначеним листом ОСОБА_2 повідомлено, що арешт може бути знятий тільки за рішенням суду, оскільки у відповідача відсутні підстави для зняття арешту з майна-боржника.

В зв`язку з викладеним, скаржник просить суд зняти обтяження (арешти) з всього його майна, накладені постановою № НОМЕР_1 від 05.12.2014.

Представник скаржника в засіданні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав до суду письмові заперечення, в засіданні просила відмовити в задоволенні скарги, у зв`язку з тим, що виконавче провадження завершено, матеріали виконавчого провадження знищені, відтак у виконавця відсутні правові підстави та можливість для зняття арешту з майна ОСОБА_2 ..

Представника ТОВ «Фішер» не заперечувала щодо задоволення скарги, вказала щодо відсутності майнових претензій до ОСОБА_2 .

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до Реєстру прав власності на нерухоме майно, на усе майно ОСОБА_2 накладено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на підставі Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № НОМЕР_1 від 05.12.2014.

Скаржником направлено заяву про зняття арешту з нерухомого майна, оскільки у ОСОБА_2 відсутні будь-які виконавчі провадження та про існування даного арешту йому не було раніше відомо. При подачі заяви про зняття арешту ОСОБА_2 надав відповідачу пояснення та документи, які доводять, що арешт мав бути знятий ще при закритті виконавчого провадження.

Зазначив, що виконавчий лист № 757/6367/13-ц від 20.10.2014 виданий на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва № 757/6367/13-ц від 30.09.2014 яке в свою чергу ухвалою Верховного Суду України від 21.01.2015 скасовано, а справу передано па новий розгляд до суду першої інстанції. 12.01.2016 виконавче провадження було завершено, проте, арешт знято не було. Після скасування спірного рішення справу було розглянуто повторно та в результаті нового розгляду 17.01.2017 Апеляційним судом міста Києва винесено остаточне рішення у справі № 757/6367/13-ц на підставі якого 10.02.2017 Печерським районним судом міста Києва видано новий виконавчий лист № 757/6367/13-ц. В результаті 23.10.2017 відкрито нове виконавче провадження № НОМЕР_2 та накладено новий арешт. В 2021 році зазначений виконавчий лист було визнано таким, що не підлягає виконанню. На сьогоднішній день дане виконавче провадження завершено та арешт знято.

У відповідь ОСОБА_2 отримав лист Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.07.2024.

Листом повідомлено, що з автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження в рамках якого було накладено арешт на майно ОСОБА_2 . Зазначена постанова видана в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 відкритого на підставі виконавчого листа № 757/6367/13-ц від 20.10.2014, що виданий Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 , як солідарного боржника, на користь Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором № 2007-112/БС від 31.10.2007 виконавчий лист виданий на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва № 757/6367/13-ц від 30.09.2014.

12.01.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на дату винесення постанови). Виконавче провадження № НОМЕР_1 - закрито, також ОСОБА_2 повідомлено, що матеріали виконавчого провадження знищені за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч.3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» регламентує, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до ч 1 та п. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з положеннями частин 2 і 3 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно із положеннями частин 2, 3 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент накладення арешту на майно), у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред`явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Згідно із п 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Відповідно до ч. 3-5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Аналіз статей 25, 50, 59, дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України Про виконавче провадження підлягає примусовому виконанню.

Стаття 41 Конституції України, регламентує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 817/928/17 визначено, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача. Суд бере до уваги, що особа є стороною виконавчого провадження, а тому має право звернутись із скаргою на дії, бездіяльність або рішення виконавця в рамках даного виконавчого провадження. Під час здійснення даного виконавчого провадження на майно особи як боржника було накладено арешт, який не був скасований після завершення виконавчого провадження та повернення виконавчих документів стягувачу без виконання. Факт обтяження власності особи є втручанням у вільне володіння майном, яке захищено Конституцією України та Протоколом №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, і може бути здійснено лише на підставі Закону.

При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Викладені мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц.

Відсутність відкритого виконавчого провадження та знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту майна боржника, а тому на думку суду, є підставою для задоволення скарги.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками (Постанова ВП ВС від 06.04.2021, справа № 910/10011/19).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін ( «Горнсбі проти Греції» (Hornsby V. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці без неналежних затримок (у справі «Фуклев проти України», заява N 71186/01). На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці ( «Чіжов проти України» п. 40).

За викладених обставин суд вважає за доцільне зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання рішення, а саме виконавчого листа № 757/6367/13-ц від 20.10.2014 у межах виконавчого провадження НОМЕР_3, за яким виконавчий лист було повернуто стягувачу постаново від 12.01.2016, оскільки виконавче провадження № НОМЕР_1 - закрито.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Пунктом 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.

Керуючись статтями 247, 258-260, 447-453 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_2 на дії/бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 задовольнити.

Постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.12.2014 у межах виконавчого провадження НОМЕР_3 від 20.10.2014 - скасувати.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Ю. Г. Головко