Постанова

від 06.01.2025 по справі 380/18954/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/18954/24 пров. № А/857/27713/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року, ухвалене суддею Гавдик З.В. у м. Львові у порядку письмового провадження у справі № 380/18954/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,-

ВСТАНОВИВ:

07 вересня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просив визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гошковича Романа Ігоровича від 29 квітня 2024 року про закінчення виконавчого провадження №72687484 з примусового виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 380/22273/21. При цьому заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, обґрунтоване перебуванням на військовій службі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що спірна постанова винесена державним виконавцем у зв`язку із надходженням від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомлення №50/02/33-1854 за вх.№ 18550 від 12.10.2023 про виконання рішення суду в частині перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період 01.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум. Зазначає, що боржником позивачу перераховано кошти в розмірі 3088,53 грн та на підтвердження надано платіжну інструкцію № 5457 від 09.10.2023.

Натомість, рішення суду не містить обґрунтувань щодо того, які саме норми Закону України «Про виконавче провадження» порушено державним виконавцем при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст. 3 Закону 3 1403-VIII.

Апеляційна скарга також містить доводи про пропуск позивачем строку звернення до суду з означеними позовними вимогами.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 29.04.2024 державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гошковичем Романом Ігоровичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №72687484 з примусового виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 380/22273/21 про зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період 01.01.2020 по 31.12.2020, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Мотиви вказаної постанови наступні:

«Згідно повідомлення 1-4 3002 НГ України від 12.10.2023 року з вихідним номером 5(11)2/33-1854, після надходження коштів ВЧ НОМЕР_2 НГ України рішення суду виконано в повному обсязі та перераховано стягувану відповідні грошові кошти. Сума мінімальних витрат виконавчого провадження та виконавчого збору сплачено боржником в повному обсязі».

Позивач, вважаючи постанову державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гошковича Романа Ігоровича від 29 квітня 2024 року про закінчення виконавчого провадження №72687484 з примусового виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 380/22273/21 протиправною, звернувся до суду з вимогами про її скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на доводи скаржника, судом насамперед підлягає дослідженню питання дотримання позивачем передбаченого процесуальним законом строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.

Водночас ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) та перевіряє позовну заяву на відповідність вимогам до позовної заяви, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Також цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду (частина третя статті 122 КАС України).

Судом враховано, що на спірні правовідносини поширюються особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 287 КАС України, частиною другою якої визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

У статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.

У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому дати змогу подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Судом апеляційної інстанції враховано, що згідно із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Однак, на переконання колегії суддів суду апеляційної інстанції перебування позивача на військовій службі у Збройних Силах України обмежує можливість своєчасного звернення до суду, відтак суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для застосування передбачених ст.123 КАС України наслідків пропуску строку звернення до суду

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна позиція з приводу застосування адміністративними судами процесуальних строків, відображена у постанові КАС ВС від 20 вересня 2023 року у справі № 560/6732/22.

Надаючи правову оцінку правомірності спірної постанови державного виконавця, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 129-1 Конституції України установлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення повинно бути виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

Згідно зі ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

У пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 №2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

За позицією Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є одним із аспектів права на суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016, який набрав чинності 05.10.2016 (далі - Закон №1404-VІІІ).

Так, згідно з статтею 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За приписами пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Як передбачено частиною 1 статті 26 Закону № 1404-VIII, державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, в силу частини другої цієї ж статті виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки; 6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Пунктом 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

За приписами пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Так у справі № 240/27324/23 Верховний Суд з аналізу наведених норм права висновував, що виконавче провадження з підстав, визначених у пункті 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративне судочинство України, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли з приводу закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

Зі змісту позову слідує, що позивач вказує на протиправність оскаржуваної постанови державного виконавця з огляду на те, що рішення суду не виконане боржником у повному обсязі.

З аналізу наведених норм права висновується, що виконавче провадження з підстав, визначених у пункті 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення.

Отже, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення.

Водночас джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть бути будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання.

Судом встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 380/22273/21, на виконання якого видано виконавчий лист, що є предметом спірного виконавчого провадження, зокрема зобов`язано здійснити перерахунок та виплату позивача грошового забезпечення за період 01.01.2020 по 31.12.2020, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Наведене свідчить, що Військова частина НОМЕР_2 зобов`язана вчинити кореспондуючі праву позивача дії, встановлені судовим рішенням.

Варто зазначити, що державний виконавець, приймаючи оскаржувану постанову, повинен був пересвідчитися не тільки у проведенні перерахунку та виплаті грошового забезпечення на виконання рішення суду, а й у правильності виконання рішення суду у відповідній частині на час закінчення виконавчого провадження, чого ним зроблено не було.

Судом не встановлено, що державним виконавцем вчинялися дії задля витребування в у Військової частини НОМЕР_2 детального розрахунку грошового забезпечення позивача на виконання рішення суду від 27.04.2023 по справі№ 380/222273/21. Відповідно, відповідачем не було здійснено перевірки такого розрахунку на предмет його відповідності резолютивній частині рішення суду, а також на наявність математичних невідповідностей.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що що відповідач формально підійшов до виконання обов`язків та наданих йому законом повноважень в частині досягнення мети виконавчого провадження - виконання рішення суду та відновлення прав позивача, та зробив висновок про фактичне виконання рішення боржником у відповідній частині в повному обсязі без фактичної перевірки такого виконання, що потягло за собою порушення прав стягувача, який є позивачем у даній справі.

За таких обставин та правового врегулювання постанова про закінчення виконавчого провадження винесена відповідачем передчасно та за відсутності доказів, які б підтверджували факт належного повного виконання судового рішення боржником.

Таким чином, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що оскаржувана постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 29.04.2024 №72687484 не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст. 2 КАС України та підлягає скасуванню.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваних рішень.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 271, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року у справі №380/18954/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний