Рішення

від 07.01.2025 по справі 917/515/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.01.2025 Справа № 917/515/24

за позовною заявою Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ», вул. Північна, 2, м. Чорноморськ, Одеська область, 68000

до Акціонерного товариства «ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ «УКРТАТНАФТА», вул. Свіштовська, 3, м. Кременчук, Полтавська область, 39609

про стягнення 118 457 158 грн

Суддя Киричук О.А.

Секретар судового засідання Тертична О.О.

Представники сторін:

від позивача: Некрасов О.В.

від відповідача: Козачук О.А.

Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА ФІНАНСОВО-ПРОМИСЛОВА НАФТОВА КОМПАНІЯ «УКРТАТНАФТА» про стягнення 118 457 158 грн. заборгованості по договору поставки нафтопродуктів №224/2/2118 від 29.02.2020 року, а саме: розмір попередньої оплати 87 989 016 грн. 84 коп., інфляційні витрати - 5 121 534,17 грн., сума 3% річних - 3 173 374,38 грн, пеня - 16 014 001,06 грн., штраф - 6 159 231, 17 грн.

Ухвалою від 05.04.2024р. суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі.

Від відповідача 25.04.24 надійшов відзив на позов.

29.04.24 та 30.04.24 від позивача надійшли відповіді на відзив.

Ухвалою від 02.05.2024р. суд постановив продовжити відповідачу строк подання заперечень до 17.05.2024, відкласти підготовче засідання на 06.06.2024 р.

20.05.24 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

28.06.24 від відповідача надійшли заява про зміну найменування, в якій повідомляється, що відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів Товариства від 21.05.2024 змінено тип (з публічного на приватне) та назву відповідача у даній справі. З 21.05.2024 відповідач у справі іменується як: Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта". При цьому, код ЄДРПОУ, місце знаходження та інші дані юридичної особи залишились без змін.

28.06.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 916/2308/24.

02.07.2024 надійшли заперечення позивача на клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 04.07.2024р. суд постановив зупинити провадження у справі № 917/515/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 916/2308/24.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2024 ухвалу Господарського суду Полтавської області від 04.07.2024 у справі №917/515/24 скасовано, справу №917/515/24 направлено для продовження розгляду до Господарського суду Полтавської області.

Ухвалою від 02.10.2024р. суд постановив призначити підготовче засідання на 24.10.2024 р.

Ухвалою від 24.10.2024р. суд постановив призначити підготовче засідання на 21.11.2024 р.

У підготовчому засіданні, 21.11.2024р., судом здійснено дії та з`ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 21.11.2024р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 07.01.25.

Від представників позивача Горбачова Олега, Кищенко Марії та Некрасова Олексія надійшли заяви, у якій вони просили суд судове засідання у даній справі, призначене на 07.01.2025 о 11:30, здійснювати в режимі відеоконференції. Вказані заяви судом задоволені про що постановлені відповідні ухвали.

06.01.24 від представника позивача Горбачова Олега надійшла заява, у якій він просив суд судове засідання у даній справі, призначене на 07.01.2025 о 11:30, за його відсутності. При цьому повідомив, що позивач позовні вимоги підтримує повністю та просить задовольнити їх.

В судовому засіданні 07.01.25 суд заслухав вступне слово представника позивача стосовно вимог заявленого позову та відповідача стосовно заперечень проти позову, з`ясував обставини справи та дослідив докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 07.01.25 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Виклад позицій сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено Договір поставки нафтопродуктів №224/2/2118 від 29.02.2020 року, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити, а позивач прийняти та оплатити бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 ДСТУ 7687:2015 в обсязі 4210,000 тон загальною вартістю 87 989 016,84 гривень. Позивач 31.03.2020 перерахував відповідачу 87 989 016,84 гривень вартості товару згідно з платіжним дорученням №504 від 31.03.2020, проте, Договір не був виконаний відповідачем в частині поставки товару в обумовлені строки. Претензії позивача про повернення попередньої оплати залишені відповідачем без задоволення.

У зв`язку із вищевикладеним позивач звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача 118 457 158 грн. заборгованості по договору поставки нафтопродуктів №224/2/2118 від 29.02.2020 року, а саме: розмір попередньої оплати - 87 989 016 грн. 84 коп., інфляційні витрати - 5 121 534,17 грн., сума 3% річних - 3 173 374,38 грн, пеня - 16 014 001,06 грн., штраф - 6 159 231, 17 грн.

Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що:

- наприкінці 2022 року у ПАТ «Укртатнафта» змінилась структура власності, підприємство націоналізоване і з листопада 2022 працює на потреби держави;

- Договір № 224/2/2118 є нікчемним, оскільки дійсна мета укладення вказаного правочину свідчить про порушення публічного порядку;

- триває кримінальне провадження №72023140000000012 (ухвала Львівського апеляційного суду від 01.08.2023 р. у справі №463/658/23) де, між іншим, досліджується законність операцій ПАТ «Укртатнафта» та ПРАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ», тому стягнення з відповідача на користь позивача коштів, що могли бути предметом злочину, до завершення кримінального провадження неприпустиме;

- відносини сторін договору не підпадають під регулювання статті 231 ГК України, оскільки договір поставки нафтопродуктів № 224/2/2118 укладений 29.02.2020 і на той момент ПАТ «Укртатнафта» не належало до державного сектору економіки;

Позивач не погоджується з доводами та висновками позивача, викладеними у відзиві. У відповідях на відзив, зокрема, повідомив, що:

- відповідачем не доведено жодними доказами обставин недійсності або нікчемності Договору №224/2/211;

- в ухвалі Львівського апеляційного суду від 01.08.2023 р. у справі №463/658/23 зазначено, що посадовими особами відповідача впродовж 2022 виводились грошові кошти з підприємства та нарощувалась дебіторська заборгованість, однак в даній справі позивач навпаки є кредитором, а не дебітором позивача, саме кошти позивача були перераховані відповідачу, а не навпаки, а відтак жодного незаконного виведення грошових коштів відповідача позивачу апріорі не може бути;

- вважає недоречними посилання відповідача на те, що акції були примусово відчужені на користь держави лише в листопаді 2022, оскільки ГК України та іншими чинними законодавчими актами відповідальність у вигляді пені та штрафу за ст. 231 ГК України не ставиться у залежність від дати примусового відчуження.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини.

Між ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (постачальник, в подальшому, перейменоване на АТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта») та ПРАТ з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ» (покупець) був укладений Договір поставки нафтопродуктів 29.02.2020 (далі-Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити покупцю нафтопродукти (надалі - Товар), а покупець зобов`язується їх прийняти і оплатитй в асортименті, кількості та за ціною, узгодженими сторонами в Додатках (Специфікаціях) до даного Договору.

Базис поставки - ЕХW (резервуари, що використовуються ПАТ «Укртатнафта» на підставі цивільно-правових договорів, у т.ч. резервуари нафтобаз ТОВ "НАФТАСІТІ" та інших нафтобаз, що належать ТОВ «НАФТАСІТІ» на підставі права власності або ті, що використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), згідно «Інкотермс 2010. Правила ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі» (п. 3.1. Договору).

Відповідно до Специфікації до Договору ПАТ «УКРТАТНАФТА» зобов`язалось поставити (передати у власність) ПРАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ» бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5 ДСТУ 7687:2015.

Загальна вартість відповідно до Специфікації Товару склала 87 989 016,84 гривень з ПДВ за 4210,000 тон бензину автомобільного (А-95-Євро5-Е5 ДСТУ 7687:2015) за ціною з ПДВ 20 900 гривень /тонна.

Також згідно Специфікації на поставку Товару до цього Договору та п. 3.3. Договору, строк поставки зазначеного товару був визначений протягом періоду березень 2020 - грудень 2021 року.

Додатковою угодою до вказаного договору від 17.12.2021р. строк поставки був визначений з моменту підписання сторонами Договору по 31 грудня 2022 року, а строк дії цього договору був встановлений по 31 грудня 2022р., а в частині розрахунків - до повного їх здійснення.

В п. 4.2. Договору сторонами узгоджено, що оплата Товару може бути здійснена Покупцем як на умовах попередньої оплати, так і після поставки Товару. В останньому випадку, оплата повинна бути здійснена Покупцем у строк, вказаний у листі-вимозі Постачальника про оплату, а у випадку відсутності такої вимоги - не пізніше 60-ти календарних днів від дати передачі Товару згідно з Актом приймання-передачі нафтопродуктів. Оплата Товару може здійснюватись частинами. Підставою для перерахування оплати за Товар є рахунок Постачальника. В рахунку Постачальник вказує вартість Товару виходячи з ціни Товару, зазначеної у відповідному Додатку до даного Договору. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, який вказаний в рахунку. Оплата Товару, що постачається, здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника із зазначенням в платіжному документі номера і дати цього договору, номера і дати виписки рахунку на оплату, найменування Покупця, його коду ЄДРПОУ та найменування Товару, що підлягає оплаті.

30.03.2020 відповідачем було сформовано рахунок на попередню оплату № 93160323 від 30.03.2020 з платіжними реквізитами, на які потрібно перераховувати грошові кошти та передано його позивачу.

31.03.2020 року на виконання Договору ПРАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ» здійснило попередню оплату на поточний банківський рахунок ПАТ «УКРТАТНАФТА» товару в сумі 87 989 016,84 грн, про що свідчить платіжне доручення № 504 від 31.03.2020 з призначенням платежу: « за бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5, код УКТ ЗЕД 2710124512 (дог. 224/2/2118), рах.№93160323 від 30.03.2020р., в т.ч. ПДВ 20% 14664836,14 грн».

За наслідком виконання умов Договору зі сторони позивача, як покупця за Договором, була складена та зареєстрована податкова накладна №6338 від 31.03.2020 на суму 87 989 016,84 грн, яка додана позивачем до позовної заяви.

Отримання коштів за товар в зазначеному розмірі відповідачем не заперечується.

Проте, як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, станом на момент подання позову та розгляду справи в суді АТ «УКРТАТНАФТА» не поставило ПРАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ» нафтопродуктів за Договором поставки, порушивши тим самим свої зобов`язання з поставки нафтопродуктів, передбачені п.п.1.1. Договору та п. 3.3. Договору в редакції Додаткової угоди від 17.12.2021.

У зв`язку із тим, що ПАТ «УКРТАТНАФТА» не виконало своїх зобов`язань за вказаним договором поставки, 23.01.2023 ПРАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ» направило на адресу ПАТ «УКРТАТНАФТА» претензію №23 про повернення суми попередньої оплати, що підтверджується описом вкладення в цінний лист та накладною відділу зв`язку про надання послуг з відправки, залученими до матеріалів справи. Відповіді ПАТ «УКРТАТНАФТА» на претензію матеріали справи не містять.

28.12.2023 ПРАТ «СИНТЕЗ ОЙЛ» направило на адресу ПАТ «УКРТАТНАФТА» повторну вимогу №481 про повернення попередньої оплати за Договором поставки нафтопродуктів №224/2/2118 від 29.02.2020 в сумі 87 989 016,84 грн. Однак, як зазначає позивач, зазначена вимога теж була проігнорована з боку ПАТ «УКРТАТНАФТА».

П. 5.1. Договору передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань по цьому Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та встановлену чинним законодавством України.

У разі порушення строків здійснення платежів за цим Договором, Покупець сплачує Постачальнику, на вимогу останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу (п. 5.2. Договору).

Позивач вважає, що за період прострочення з січня 2023 по лютий 2024 відповідач має сплатити 5 121 534,17 грн інфляційних втрат; за період з 01.01.2023 по 14.03.2024 3 173 374,38 грн 3% річних; за період з 01.01.2023 до 01.07.2023 року відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 231 ГК України 16 014 001,06 грн пені, а також 6 159 231,17 грн штрафу.

При розгляді спору по суті судом приймаються до уваги наступні обставини.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 ЦК України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтями 526 та 525 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Враховуючи норми Цивільного кодексу України та строки, визначені п. 3.3. Договору в редакції Додаткової угоди від 17.12.2021, та отримання 31.03.2020 суми попередньої оплати, відповідач повинен був передати обумовлений сторонами в Договорі товар не пізніше 31.12.2022 (пункт 3.3 Договору та дата закінчення строку дії Договору), проте, відповідач не поставив товар до вказаної дати.

Отже, відповідач, як постачальник за Договором, всупереч п. 3.4. Договору, яким гарантував безперервне постачання товару, порушив свої договірні зобов`язання, з 01.01.2023, є таким, що прострочив зобов`язання.

За ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За таких обставин, оскільки позивач здійснив попередню оплату товару, обумовлену Договором, натомість відповідач у встановлений строк товару не передав, позивач вправі вимагати від відповідача повернення попередньої оплати за неотриманий товар відповідно до частини другої статті 693 ЦК України.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на недійсність (нікчемність) договору відхиляються судом з огляду на таке.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

Відповідачем не доведено жодними доказами обставин нікчемності Договору №224/2/2118 та не зазначено прямо визначених законом підстав недійсності вказаного правочину. Суд при розгляді справи не виявив ознак нікчемності Договору №224/2/2118. Докази визнання Договору №224/2/2118 недійсним в судовому порядку в матеріалах справи відсутні також.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 22.09.2020 № 918/631/19 (п. 74), правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Таким чином у відповідача, як постачальника за Договором, виникло зобов`язання повернути позивачу, як покупцю за Договором, суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 січня 2023 року та сплатити на вимогу покупця суму 3% річних та інфляційні втрати.

Суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційні втрати, визнав його арифметично вірним, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 5 121 534,17 грн інфляційних втрат на суму боргу 87 989 016,84 грн за період з січня 2023 по лютий 2024, а також 3 173 374,38 грн 3% річних за період з 01.01.2023 по 14.03.2024 на суму боргу 87 989 016,84 грн, підлягають задоволенню повністю, за розрахунком позивача.

Стосовно заперечень відповідача щодо правових підстав стягнення 3% річних та інфляційних втрат, викладених у відзиві на позовну заяву, суд оцінивши їх, зазначає, що останні не містять належних обґрунтувань та доказів, які б спростовували викладені позивачем обставини, зводяться до тлумачення законодавства на власну користь.

Щодо нарахування позивачем штрафних санкцій у вигляді 16 014 001,06 грн пені за період з 01.01.2023 до 01.07.2023, а також 7 % штрафу в розмірі 6 159 231,17 грн з посиланням на абз. 2 ч. 2 ст. 231 ГПК України судом враховується наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої ст.231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Розділ 5 Договору «Відповідальність сторін» містить два пункти, в п. 5.1. Договору зазначено, що за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань по цьому Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та встановлену чинним законодавством України. Пунктом 5.2. сторони узгодили відповідальність саме покупця перед постачальником у разі порушення строків платежів за Договором.

Отже, укладений між сторонами договір не містить положень щодо відповідальності постачальника у вигляді пені та штрафу у разі невиконання зобов`язання в частині поставки, що відповідно виключає можливість їх нарахування на підставі договору.

Натомість, оскільки, позивач вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені ґрунтує на положеннях абз. ч.2 ст. 231 ГК України, суд бере до уваги наступне.

Частиною 2 статті 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. Ураховуючи викладене, висновок про те, що положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України застосовуються до грошових зобов`язань, є помилковим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 910/9375/21 від 23.08.2022).

Згідно з ч. 2 ст. 22 ГК України, суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

П. 4 ст. 3 Розділу IX «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» Господарського кодексу України на Кабінет Міністрів України покладено визначення суб`єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.

З наданої позивачем копії інформаційної довідки Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №001999 від 05.03.2024 вбачається, що ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» є публічним акціонерним товариством, частка акцій у статутному капіталі якого у розмірі 56,9464 % належить Державі Україна в особі Міноборони.

Проте, станом на момент укладення договору поставки нафтопродуктів № 224/2/2118 (29.02.2020) та Додаткової угоди від 17.12.2021, якою змінено строк поставки до 31.12.2022, ПАТ «Укртатнафта» не належало до державного сектора економіки. Зміна структури власності відповідача відбулась лише 06.11.2022 року, про що свідчить відповідне рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

У матеріалах справи відсутні підтвердження того, що позивач відносився до суб`єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки на момент укладення договору. Суд погоджується з доводами відповідача, що зміна власників часток ПАТ «Укртатнафта» після надходження попередньої оплати за Договором не дає правових підстав для застосування до підприємства санкцій не передбачених Договором чи передбачених законом для суб`єктів державного сектору економіки.

Підсумовуючи наведене, відповідачем було допущено прострочення строку поставки обумовленого Договором товару, проте, суд не вбачає за можливе застосувати до спірних відносин сторін положення ч.2 ст.231 ГК України оскільки позивач не був на момент виникнення спірних правовідносин (укладення договору поставки та додаткової угоди до нього, якою встановлювався строк поставки) суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки. Крім того, зі змісту поданого позивачем розрахунку (а.с. 24 том 1) вбачається, що ним здійснено нарахування пені та штрафу саме за невиконання грошового зобов`язання. Як встановлено судом, у відповідача з 01.01.2023 виникло грошове зобов`язання щодо повернення позивачу суми попередньої оплати, а позивачем заявлені вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних за невиконання вказаного зобов`язання саме як грошового.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 910/9375/21 від 23.08.2022, положення абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України можуть бути застосовані лише у випадку прострочення не грошового зобов`язання.

Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 16 014 001 грн 06 коп та 6 159 231 грн 17 коп. штрафу задоволенню не підлягає.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

З урахуванням всіх вказаних обставин у їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Як свідчить судова практика Верховного Суду, вирішуючи питання про види витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд керується, зокрема, положеннями частини другої статті 126 ГПК України і статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.126 ГПК України).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві позивачем зазначено, що він очікує понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 300 000,00 грн.

Разом з тим, позивачем не вказано, яким чином було визначено орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, чи буде надана відповідна правова допомога саме адвокатом та яким саме; чи є вказана сума гонораром адвоката у фіксованому розмірі, або вона складається з вартості окремих послуг; не зазначено перелік послуг адвоката, які мають бути надані по справі, вартість години роботи адвоката, кількість годин, які орієнтовно будуть витрачені адвокатом на надання певної послуги.

В позовній заяві відсутнє посилання на договір, укладений з адвокатом, і такий договір не додавався до позовної заяви.

Позивачем не були подані докази щодо фактичного розміру судових витрат до закінчення судових дебатів, представник позивача не заявляв про подання таких доказів в порядку, визначеному ч. 8 ст. 129 ГПК України.

За таких обставин, суд констатує, що саме по собі зазначення позивачем у позові про те, що очікуваний розмір витрат на правову допомогу складає 300 000 грн, не є розрахунком суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в розумінні ч. 1 ст. 124 ГПК України.

Згідно ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Враховуючи вищевказане, суд відмовляє у відшкодуванні судових витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 73, 74, 76, 77-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (код ЄДРПОУ 00152307, вул. Свіштовська, 3, м. Кременчук, Полтавська область, 39609) на користь Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «СИНТЕЗ ОЙЛ» (код ЄДРПОУ 14343703, вул. Північна, 2, м. Чорноморськ, Одеська область, 68000): 87 989 016, 84 грн основного боргу; 3 173 374, 38 грн 3% річних; 5 121 534, 17 грн інфляційних втрат; 861341,58 грн - витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07.01.2025

Суддя Киричук О.А.