Рішення

від 23.12.2024 по справі 171/2111/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 171/2111/24

Номер провадження 2/184/1359/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 рокум. Покров

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Томаш В.І.,

за участю секретаря судових засідань - Михайлової Т.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Тішуніна О.А.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Яковченко В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Покров цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Тішунін Олександр Анатолійович до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Апостолівської міської ради «про визначення місця проживання дитини»,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Тішунін Олександр Анатолійович звернувся до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа без заяви самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Апостолівської міської ради про визначення місця проживання дитини.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що 25 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2015 року у справі № 171/2244/15-ц шлюб було розірвано.

Від шлюбу позивач та відповідачка мають сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу син залишився проживати разом з Відповідачкою.

Після розлучення, а саме з листопада 2015 року, дитина мешкала разом з позивачем, але позивач не заперечує та не заперечував проти відвідування відповідачкою сина. Позивач також зазначає, що іноді син відвідує матір. Також позивач зазначає, що фактично після розлучення позивач сам утримує дитину та займається вихованням сина.

В 2018 році позивач влаштував сина до навчального закладу (Широчанська гімназія), яка розташована неподалік від будинку та в населеному пункті, де мешкає позивач разом з сином. Починаючи з 2020 року відповідачка не займалась вихованням сина. Матеріальну допомогу, яку їй надавав позивач, витрачала на власні потреби.

30 серпня 2024 року ухвалою суду справу було прийнято до провадження Орджонікідзевським міським судом Дніпропетровської області.

Ухвалою суду відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

Під час підготовчого судового засідання, за клопотанням представника позивача до справи було долучено докази: копія заочного рішення у справі Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 06 вересня 2024 р. у справі № 171/1902/24 (роздруківку інформації із сайту «Судова влада України»).

Представником відповідачки надано до суду відзив на позовну заяву. У відзиві відповідачка зазначає, що вона заперечує проти позовних вимог, так як займається вихованням сина та забезпечує йому умови належні умови для проживання.

Позивач та його представник в підготовче засідання не з`явились, надали заяву, в якій просять провести підготовче засідання без їх участі та призначити справу до судового розгляду, позовні вимоги підтримують.

Відповідач та її представник в підготовче засідання не з`явились, надали відзив, в якому просять відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Тішунін Олександр Анатолійович, до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Апостолівської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Справа призначена до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні в залі суду Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області на 23 жовтня 2024 року о 13.15 годині.

До початку розгляду справи по суті представником відповідачки до суду надано клопотання про виклик свідків, які на думку представника відповідачки повинні довести, що відповідачка займається вихованням сина. Крім того, представник відповідачки зазначив, що для вирішення справи по суті необхідно отримати висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Апостолівської міської ради.

Ухвалою суду від 12 листопада 2024 року клопотання задоволено частково. В судове засідання викликано свідків та зобов`язано орган опіки та піклування виконавчого комітету Апостолівської міської ради надати висновок щодо доцільності визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В судовому засіданні оголошено перерву.

В судовому засіданні, яке відбулось 03.12.2024 року, позивач та його представник підтримали позовну заяву в повному обсязі та просили задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позові. В судовому засіданні позивач та представник позивача наполягали на задоволенні первісного позову з наступних підстав. Дитина проживає з позивачем. Позивач не чинить перешкоди відповідачці у вихованні дитини. Позивач з сином проводить багато часу. Крім того, представником позивача зазначено, що рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 06 вересня 2024 р. у справі № 171/1902/24 припинено стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліментів на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнутих на підставі рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області в справі № 171/2283/15-ц. У даній справі встановлено, що дитина проживає з батьком та перебуває на його повному утриманні.

В судовому засіданні Відповідачка проти задоволення позовних вимог заперечує та пояснила, що син дійсно проживає з позивачем у будинку, який належить батькам позивача, та на кожні вихідні приїжджає до неї та вона займається його вихованням. Також відповідачка зазначила, що вихованням сина займаються батьки позивача.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи без участі. Третьою особою надано висновок, в якому зазначено про неможливість визначити місце проживання дитини разом з батьком.

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків та ознайомившись з висновком третьої особи, органу опіки та піклування виконавчого комітету Апостолівської міської ради, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, надані сторонами, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.

Нормами ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, насамперед, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У Висновку виконавчого комітету Апостолівської міської ради, зазначено, що обома батьками створено належні умови проживання для дитини.

Обоє батьків позитивно характеризуються, забезпечені житлом і в змозі забезпечити належні побутові умови для проживання дитини, її безпечного і здорового зростання, фізичного розвитку.

Дитина не заперечує проти проживання чи з батьком, чи з матір`ю.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Норми міжнародного права та національного законодавства не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: "закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: "питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що "під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалий час проживає з батьком, де для нього створені належні умови проживання і розвитку. Судом встановлено, що між дитиною та матір`ю не втрачений сталий емоційний зв`язок, так як батько не перешкоджав та не перешкоджає у побаченнях і прийнятті участі матері у вихованні сина. Позивач ніколи не заперечував проти спілкування дитини з матір`ю.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечувалось відповідачкою, ОСОБА_5 проживає разом із позивачем з 2015 р., який створив всі необхідні умови для проживання дитини, що підтверджується третьою особою, та тільки на вихідних приїжджає до неї. З огляду на наведені обставини, зокрема, ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, проживання малолітньої дитини на даний час із батьком (судом встановлено та не заперечується відповідачкою, що малолітня дитина фактично з 2015 по 2024 р. мешкає разом з батьком), який піклується про навчання та виховання дитини, виявляє до нього увагу та турботу, відсутність обставин, які б свідчили, що таке бажання дитини суперечить його інтересам, суд приходить до висновку, що з метою забезпечення умов, необхідних для повноцінного фізичного, психічного і духовного розвитку малолітньої дитини, слід визначити його місце проживання із батьком, що буде відповідати інтересам дитини.

Суд також звертає увагу, що проживання ОСОБА_5 з батьком буде сприяти забезпеченню найкращих інтересів дитини, його гармонійному розвитку. Проживання дитини разом з батьком не буде перешкодою в спілкування сина з матір`ю, оскільки батько надає матері можливість зустрічатися та спілкуватися з сином, що не суперечить сімейним цінностям, які полягають у повазі один до одного та якнайкращому вихованні дитини, ураховуючи інтереси дитини. Також суд виходить із того, що обставин, які б давали підстави вважати, що з боку батька мало місце неналежне виконання батьківських обов`язків щодо малолітньої дитини, не встановлено.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Окрім позовної вимоги про встановлення місця проживання дитини, в позовних вимогах ставиться питання щодо встановлення юридичних фактів - перебування неповнолітнього ОСОБА_5 на самостійному вихованні та утриманні батька.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з положеннями ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному Кодексі України.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.

Відповідно до ст. 157 Сімейного Кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Судом констатовано та не заперечувалось відповідачкою, що малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом зі своїм батьком, який здійснює опіку над ним, доглядає та піклується про стан його здоров`я. Дитина проживає окремо від матері.

З акту обстеження, складеного старостою Вікторією Стеблій , встановлено, що на час обстеження ОСОБА_5 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , а також з бабою та дідом - ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , мати дитини за вказаною адресою не зареєстрована та не проживає, дитина перебуває на утриманні свого батька.

Суд дає критичну оцінку доводам відповідача та її представника, викладених і видзиві та висловлених в судовому засіданні, оскільки вони є цілком голослівними, безпідставними та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами і спростовуються стабільними поясненнями позивача та його представника, наданими показами свідків, доказами, матеріалами справи в їх сукупності. Сама відповідач підтвердила в судовому засіданні той факт, що їх спільна дитина проживає протягом тривалого часу разом з батьком, який займається його утриманням та вихованням.

Критично суд відноситься до наданого суду висновку органу опіки та піклування виконкому Апостолівської міської ради щодо неможливості визначення місця проживання дитини разом з батьком, оскільки відсутній спір між батьками, а тому дане питання не відноситься до комісії, оскільки самою комісією встановлено, що малолітня дитина проживає з батьком. Спору між батьками не має, оскільки відповідач і не заперечує цей факт.

З урахуванням зазначеного, на підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку, що вимога про встановлення факту перебування малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на самостійному вихованні та утриманні батька, підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 12, 228-229, 258-260,263-265, 268, 354 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Тішунін Олександр Анатолійович до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Апостолівської міської ради «про визначення місця проживання дитини» - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і жителя село Широчани Апостолівського району Дніпропетровської області, разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та встановити факт перебування малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на самостійному вихованні та утриманні батька ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка мешкає: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешкає: АДРЕСА_3 судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Орджонікідзевського міського суду В. І. Томаш