Постанова

від 10.12.2024 по справі 522/12498/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2754/24

Справа № 522/12498/22

Головуючий у першій інстанції Косіцина В.В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Оріон»», треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору на боці відповідача: Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Державний реєстратор Виконавчого комітету Южненської міської ради Одеської області - Голубенко Аліна Вікторівна про витребування майна із чужого незаконного володіння, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Косіциної В.В. 07 вересня 2023 року у м. Одеса, -

встановила:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, який було уточнено, до ТОВ «Фінансова компанія «Оріон»» про витребування майна із чужого незаконного володіння (т. 1 а.с. 1-11, т. 2 а.с. 30-42).

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що 26.03.2008 року між ним та ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») було укладено кредитний договір №10/24/08-І, за наслідками укладання якого ВАТ «Кредитпромбанк» відкрив позивачеві невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію у національній валюті України в межах загальної суми 404000,00 грн., строк повернення якої був визначений в період до 25.03.2023 року. Ціллю укладання даного кредитного договору була купівля квартири загальною площею 53,5 кв.м., що розташована у АДРЕСА_1 , яку позивач в подальшому придбав, шо посвідчено нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічманом І.М., про що внесені відомості до реєстру за №4085. Право власності на квартиру зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» 28.03.2008 року, що посвідчується записом №209 у книзі 641пр-99, номер витягу 18285134.

Задля забезпечення взятих на себе зобов`язань по виплаті кредитних коштів, 26.03.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено договір іпотеки №10/24-3/08-І, за яким, квартира загальною площею 53,5 кв.м., що розташована у АДРЕСА_1 була передана ВАТ «Кредитпромбанк» в іпотеку.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 свого обов`язку, Печерським районним судом м. Києва рішенням від 05.10.2010 року у справі №2-282/10р з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» було стягнуто заборгованість за кредитним договором від 26.03.2008 року у розмірі 401142,47 грн.

У 2013 році між ВАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги, зокрема, вимоги ВАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 щодо невиконання ОСОБА_1 кредитного договору №10/24/08-І від 26.03.2008 року та відступлення права вимоги за договором іпотеки №10/24-3/08-І від 26.03.2008 року.

В подальшому, між ПАТ «Дельта Банк», що був кредитором та іпотекодержателем та ТОВ «ФК «Оріон»», 08.08.2019 року було укладено договір №1665/К купівлі-продажу права вимоги щодо невиконання ОСОБА_1 кредитного договору №10/24/08-І від 26.03.2008 року та відступлення права вимоги за договором іпотеки №10/24-3/08-І від 26.03.2008 року.

ОСОБА_1 , як боржник за кредитним та іпотечним договорами, заборгував перед кредиторами: 834179,31 грн. ТОВ «ФК «Оріон» надіслало ОСОБА_1 вимогу за вих. №16-08 від 16.08.2019 року. Позивач стверджував, що неналежним чином отримав дану вимогу, оскільки, дана вимога була надіслана на адресу: АДРЕСА_1 . Позивач обґрунтовував це тим, що у договорі іпотеки вказана зовсім інша адреса: Одеська область, Роздільнянський район, с. Н. Гребеник.

02.04.2020 року ТОВ «ФК «Оріон»» направило ОСОБА_1 лист, у якому повідомили про те, що між ТОВ та ФОП було укладено договір оренди індивідуального боксу №С8-1, куди було переміщено усе рухоме майно, що зберігалося в квартирі. В листі також було зазначено про те, що у разі, якщо ОСОБА_1 не вживатиме будь яких дій, спрямованих на отримання такого майна - це буде розцінюватися як відмова від права власності на таке майно в порядку ст. 347 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Крім того, 09.04.2020 року ВП №5 ОРУП №1 відкрито кримінальне провадження за заявою ТОВ ФК «Оріон», про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України за фактом незаконного проникнення осіб до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . В той же час, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16.01.2020 року у справі №522/21926/16 було зобов`язано Шевченківський ВП в м. Одесі відкрити кримінальне провадження за фактом вчинення посадовими особами ТОВ ФК «Оріон» кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358 та ч. 4 ст. 190 КК України.

У позовній заяві ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу про відступлення прав вимоги, що був укладений у 2013 році між ВАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк», зокрема, вимоги ВАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 щодо невиконання ОСОБА_1 кредитного договору №10/24/08-І від 26.03.2008 року та відступлення права вимоги за договором іпотеки №10/24-3/08-І від 26.03.2008 року; визнати недійсним договір №1665/к купівлі продажу про відступлення права вимоги щодо невиконання ОСОБА_1 кредитного договору №10/24/08-І від 26.03.2008 року та відступлення права вимоги за договором іпотеки №10/24-3/08-І від 26.03.2008 року; визнати протиправним та скасувати запис про набуття ТОВ «ФК «Оріон»» прав кредитора та іпотекодержателя за кредитним та іпотечним договором по відношенню до боржника - ОСОБА_1 , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження за індексом 176786662 від 08.08.2019 року та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки за №176785098 від 08.08.2019 року; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора ВК Южненської міської ради Одеської області Голубенко Аліни Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 було залишено без задоволення. Скасовано арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеса у справі 522/12498/23 від 23.11.2022 року. Частково задоволено клопотання представника відповідача щодо стягнення на користь відповідача 30000 грн., понесених витрат на правничу допомогу. Розподіллено судові витрати, понесені відповідачем шляхом стягнення на користь відповідача 15000 грн. судових витрат шляхом переведення ТОВ «Фінансова компанія «Оріон» грошових коштів, внесених ОСОБА_1 в якості забезпечення судових витрат на депозитний рахунок Приморського районного суду м. Одеси згідно квитанції 9307-3542-5263-3101 від 01.06.2023 року в сумі 15000 грн. (т. 3 а.с. 118-128).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 3 а.с. 135-145).

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: набуття ТОВ «ФК «Оріон» права власності на спірну квартиру у позасудовому порядку відбулось у протиправний спосіб, що підтверджується відомостями з АСВП; за обставинами даної справи та за умовами договорів купівлі-продажу і відступлення прав вимог за договором іпотеки, іпотечне майно по даній справі двічі було відчужено до третіх осіб, а тому обраний позивачем спосіб захисту у вигляді вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння є належним способом.

Сторони про розгляд справи на 10.12.2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

10.12.2024 року на адресу Одеського апеляційного суду від предстаника ТОВ «ФК «Оріон» надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») було укладено кредитний договір №10/24/08-І, за наслідками укладання якого ВАТ «Кредитпромбанк» відкрив позивачеві невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію у національній валюті України в межах загальної суми 404000 (чотириста чотири тисячі) грн. 00 (нуль) коп. Ціллю укладання даного кредитного договору була купівля квартири, що розташована у АДРЕСА_1 . Задля забезпечення взятих на себе зобов`язань по виплаті кредитних коштів, 26.03.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено договір іпотеки №10/24-3/08-І, за яким квартира, що розташована у АДРЕСА_1 , була передана ВАТ «Кредитпромбанк» в іпотеку.

У 2013 році між ВАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги, зокрема, вимоги ВАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 щодо невиконання ОСОБА_1 кредитного договору №10/24/08-І від 26.03.2008 року та відступлення права вимоги за договором іпотеки №10/24-3/08-І від 26.03.2008 року. В подальшому, між ПАТ «Дельта Банк», що був кредитором та іпотекодержателем та ТОВ «ФК «Оріон»», 08.08.2019 року було укладено договір №1665/К купівлі-продажу права вимоги щодо невиконання ОСОБА_1 кредитного договору №10/24/08-І від 26.03.2008 року та відступлення права вимоги за договором іпотеки №10/24-3/08-І від 26.03.2008 року.

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником квартири у АДРЕСА_1 є ТОВ «ФК «Оріон», підстава набуття - іпотечне застереження № 4090 від 08.11.2019 року.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» врегульовані питання передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент звернення з позовом).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина друга статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент звернення з позовом).

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, відповідно до ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі. З урахуванням вимог ст. ст. 328, 335, 392 ЦК України у контексті ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Відповідних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 року у справі № 520/7281/15-ц.

Таким чином, відповідач вчинив дії, спрямовані на набуття права власності на нерухоме майно в позасудовому порядку на підставі іпотечного договору, укладеного з позивачем. Державний реєстратор, у свою чергу, у встановленому Законом № 1952-IV порядку здійснив реєстраційну дію (виконав визначену законом технічну функцію) щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем.

ОСОБА_1 звернувся до суду з первісним позовом про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем, але в подальшому змінив вимоги та просив витребувати майно з незаконного володіння відповідача.

Під час судового розгляду суд першої інстанції звертав увагу представника позивача на позицію Верховного суду щодо належного та ефективного способу захисту порушеного права у спорах, що стосуються звернення стягнення на іпотечне майно.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом № 1952-IV.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 Закону № 1952-IV).

У ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) встановлено, що право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Тобто, державна реєстрація права власності закріплена законом як елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріплений принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (зокрема, такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, і в подальшому він неодноразово повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмується правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та ін.).

Відповідно, державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «ФК «ОРІОН» - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на таке майно та водночас, елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Внаслідок цього, право позивача було порушено та між сторонами виник спір про право цивільне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

У ст. 16 ЦК України перелічені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. ст. 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (п. 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц; п. 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16).

У даному випадку спірне нерухоме майно не відчужувалось третім особам, та на момент звернення ОСОБА_1 з позовом та розгляду справи судом першої інстанції, право власності на нерухоме майно було зареєстровано за ТОВ «ФК «ОРІОН».

З матеріалів справи вбачається, що підставою виникнення у відповідача права власності на спірне нерухомого майна є іпотечний договір №10/24-3/08-І. Іпотекодавцем за цим договором є позивач, а іпотекодержателем - ВАТ «Кредитпромбанк», який в подальшому відступив право вимоги ПАТ «Дельта-Банк», який в свою чергу відступив право вимоги ТОВ «ФК Оріон».

Таким чином, між позивачем та ТОФ «ФК «ОРІОН» наявні договірні відносини (іпотечний договір № 10/24-3/08-І), які регулюють звернення стягнення на спірне нерухоме майно. ТОВ «ФК «ОРІОН» звернув стягнення на спірне нерухоме майно на підставі зазначеного договору.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом, для захисту права власності позивача, якщо воно дійсно було порушено, необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно ч. 4 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

При цьому абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_1 вважає, що порушення права його власності відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «ФК «ОРІОН», то ефективним способом відновлення такого права є вимога про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за відповідачем від 08.11.2019 року, і вказане відповідає правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 року у справі 914/2350/18.

На підставі викладеного, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, можна дійти висновку, що ефективним способом захисту права є саме вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 02.08.2023 року у справі № 359/11063/15-ц зазначено, що у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Тобто, спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам, про що вказано у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17.

У постанові Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі № 522/1853/17 (провадження № 61-16916св19) зроблено висновок, що передбачений ст. 387 ЦК України віндикаційний позов - це вимога про витребування майна з чужого володіння, тобто позов неволодіючого власника до володіючого не власника про витребування і повернення майна, при якому позивач повинен доказати факт існування права власності. Незаконне володіння - це володіння без відповідної правової підстави; як незаконне розцінюється і таке володіння, коли особа, набуваючи річ, не знала і не могла знати, що набуває її не від власника (добросовісний набувач).

Стягнення майна за договором іпотеки не можна вважати відчуженням майна без згоди власника, оскільки таке право виникло на підставі договору іпотеки №10/24-3/08-І та відповідного застереження в іпотечному договорі, оскільки, на це надано згоду іпотекодавцем.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді витребування майна із чужого незаконного володіння є неналежним.

Вказане у повному обсязі спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що за обставинами даної справи та за умовами договорів купівлі-продажу і відступлення прав вимог за договором іпотеки, іпотечне майно по даній справі двічі було відчужено до третіх осіб, а тому обраний позивачем спосіб захисту у вигляді вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння є належним способом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, згідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях як зазначено у ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

При цьому, належність доказів - це правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також, враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи згідно до ст. 76 ЦПК України.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Крі того, суд дійшов вірного висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 15000 грн. судових витрат шляхом переведення ТОВ «Фінансова компанія «Оріон» грошових коштів, внесених ОСОБА_1 в якості забезпечення судових витрат на депозитний рахунок Приморського районного суду м. Одеси згідно квитанції 9307-3542-5263-3101 від 01.06.2023 року, в сумі 15000 грн.

Необгрунтованими та такими, що не мають правового значення для вирішення справи, є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що набуття ТОВ «ФК «Оріон» права власності на спірну квартиру у позасудовому порядку відбулось у протиправний спосіб, що підтверджується відомостями з АСВП, оскільки судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову апелянта по причині саме неправильно обраного способу захисту, а не по суті позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2024 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 06 січня 2025 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе