Рішення

від 07.01.2025 по справі 904/5190/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.01.2025м. ДніпроСправа № 904/5190/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крупа і К" (смт. Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" (селище Покровське, Синельниківський район, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 15/02-2 від 15.02.2022 у загальному розмірі 217 141 грн. 23 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Крупа і К" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 15/02-2 від 15.02.2022 у загальному розмірі 217 141 грн. 23 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 154 503 грн. 12 коп. - основний борг;

- 19 918 грн. 13 коп. - пеня;

- 30 900 грн. 62 коп. - штраф;

- 9 530 грн. 45 коп. - інфляційні втрати;

- 2 288 грн. 91 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 15/02-2 від 15.02.2022 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем у період з 21.05.2024 по 25.06.2024 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 154 503 грн. 12 коп. За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 5.2. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 25.05.2024 по 22.11.2024 в сумі 19 918 грн. 13 коп.; на підставі пункту 5.3. договору - штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару, в сумі 30 900 грн. 62 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня по жовтень 2024 року у загальній сумі 9 530 грн. 45 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 25.05.2024 по 22.11.2024 у сумі 2 288 грн. 91 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору та інші судові витрати.

Ухвалою суду від 02.12.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 58122/24 від 16.12.2024), в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, а саме: пені у розмірі 19 918 грн. 13 коп. та штрафу у розмірі 30 900 грн. 62 коп., а також, інфляційних втрат у розмірі 9 530 грн. 45 коп., посилаючись на таке:

- у тексті договору відсутні строки (терміни) поставки товару. При цьому договір містить відповідальність постачальника за порушення терміну поставки товару. Так, згідно з пунктом 5.1. договору за порушення терміну постачання товару постачальник сплачує покупцеві пеню у розмірі 0,05% від вартості затриманого в постачанні товару, за кожен день затримки товару, якщо обставини, що призвели до затримки не були форс-мажорними. Цю відповідальність постачальника (позивача) неможливо застосувати, оскільки терміни поставки товару (в цілому і кожної конкретної партії товару) не зазначені ані у договорі поставки, ані в жодному іншому документі;

- відповідач зазначає, що істотними умовами договору поставки є: предмет договору (найменування, асортимент, кількість товару, що поставляється); строки поставки; ціна товару; строк дії договору поставки. Аналіз положень договору поставки № 15/02-2 від 15.02.2022 свідчить, що у зазначеному договорі відсутні істотні умови договору поставки, а саме: ціна товару, строки поставки товару. Сторони не підписували жодної додаткової угоди або специфікації, в яких містилися б істотні умови договору в цілому та/або по конкретній партії товару. Відповідно до пункту 2.1. договору товар поставляється партіями. На кожну партію товару, що поставляється, постачальник надає покупцеві рахунок і видаткову накладну, в яких вказується найменування, асортимент, кількість і ціна товару. Складені постачальником на підставі та на виконання договору рахунки на оплату та видаткові накладні є первинними документами та не є відповідними документами, де сторони домовилися про істотні умови договору. Отже, сторони не погоджували найменування, асортименту, кількості, ціни товару та строків його поставки щодо конкретних партій товарів, ані в договорі, ані в будь-яких інших додатках до договору поставки (які взагалі не підписувалися сторонами). Таким чином, є підстави визнавати договір поставки № 15/02-2 від 15.02.2022 недійсним (неукладеним);

- щодо порядку розрахунків між сторонами, передбаченого умовами договору та іншими документами, позивач вказує на те, що відповідно до пункту 3.1. договору покупець зобов`язаний здійснити оплату товару згідно з рахунком постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту його виставлення на умовах 100% передплати за замовлену партію товару. Згідно з пунктом 3.2. договору при проведенні поставки з відстроченням оплати, про що сторони укладають Специфікацію до договору, покупець зобов`язаний оплатити вартість такого товару після його поставки, в строк, зазначений у відповідній Специфікації до договору. Відповідно до пункту 3.3. договору, якщо товар поставлено без попередньої оплати, а Специфікацію про відстрочення оплати укладено не було, покупець зобов`язаний оплатити вартість такого товару протягом 3-х банківських днів з дати поставки товару. Отже, у пункті 3.1. договору погоджено строки оплати товару на умовах 100% передоплати. У той же час, відповідач зазначає, що вказане не відноситься до взаємовідносин між позивачем та відповідачем по поставці товару у період з 21.05.2024 по 25.06.2024, адже фактично товар у вказаний період постачався позивачем відповідачу без передоплати. Оскільки товар постачався без передоплати, відповідно до пункту 3.2. договору, позивач мав скласти Специфікації на кожну партію товару, де зазначити строк оплати товару. Специфікації на поставку окремих партій товару сторонами не складалися. Ані в рахунках на оплату товару, ані у видаткових накладних не зазначено строків оплати товару. В рахунках (верхній їх частині) зазначено: товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р постачальника, але вказане суперечить дійсним умовам поставки товару у зазначений період дії договору, щодо якого виник спір. Таким чином, фактично товар постачався з відстрочкою. У договорі поставки відсутні строки оплати товару, додаткові угоди та/або Специфікації не складалися. У первинних документах (рахунках та видаткових накладних) строки оплати товару також відсутні. Оскільки строки оплати товару не встановлені в жодному документі, встановити факт порушення відповідачем строків оплати товару неможливо. Отже, застосовувати до відповідача відповідальність за прострочення оплати товару безпідставно, адже відповідальність настає лише у разі наявності факту порушення;

- відповідач вказує на зловживання правом з боку позивача та зазначає про те, що згідно з пунктом 3.9. договору, у випадку, якщо покупець порушує зобов`язання, встановлені даним договором, у тому числі пов`язані з оплатою товару, постачальник має право призупинити або припинити відвантаження товару до ліквідації порушень покупцем зобов`язань по даному договору і до повної оплати ним всього переданого товару. Постачальник поставляв товар покупцю без попередньої оплати з 21.05.2024 по 25.06.2024 (протягом одного місяця). Постачальник в цей період не отримував оплату за товар від покупця. При цьому постачальник не скористався своїм правом на призупинення або припинення відвантаження товару покупцю, яке передбачене пунктом 3.9. договору. Зловживання правом з боку постачальника (позивача) можна розцінювати або як поставку товару з відстроченням оплати, або як бажання навмисно збільшити заборгованість покупця перед постачальником на суму штрафних санкцій;

- відповідач заперечує щодо позовних вимог про стягнення штрафних санкцій та інфляційних втрат, посилаючись на те, що по-перше, встановлено факт поставки товару позивачем відповідачу з відстрочкою оплати, але строк оплати за окремі надані партії товару не зазначений в жодному документі, включаючи первинні документи. Отже, оскільки строк оплати товару не зазначений, неможливо встановити факт несвоєчасної оплати. Таким чином, нарахування позивачем та стягнення з відповідача пені, штрафу та інфляційних втрат необґрунтоване та безпідставне. По-друге, згідно з договором поставки відповідальність покупця (відповідача) за порушення терміну оплати товару передбачена пунктами 5.2. та 5.3. договору поставки. Так, відповідно до пункту 5.2. договору за порушення терміну оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої суми, за кожен день затримання платежу. Пеня може бути нарахована постачальником за весь період затримки оплати. Згідно з пунктом 5.3. договору якщо затримка платежу триває понад 14 календарних днів, крім пені покупець додатково зобов`язується також сплатити постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості не оплаченого товару. Пеня та штраф сплачується покупцем незалежно від заподіяних постачальнику збитків (штрафна неустойка). Отже, пункти 5.2. та 5.3. договору поставки передбачають відповідальність за одне і те ж саме порушення покупця (відповідача), а саме: за порушення покупцем (відповідачем) термінів оплати товару. Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, тому вимога позивача про стягнення з відповідача одночасно пені та штрафу за порушення термінів оплати товару суперечить вказаній нормі та не підлягає задоволенню. По-третє, штрафні санкції, інфляційні втрати, разом з 3% річних, що просить стягнути позивач з відповідача за порушення умов договору складають 62 638 грн. 11 коп., що дорівнює більше, ніж 1/3 частини від суми заборгованості відповідача перед позивачем (154 503 грн. 12 коп.). Штрафні санкції та інфляційні втрати є надто великими та неспівмірними порівняно з сумою заборгованості відповідача перед позивачем. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження" є підприємством аграрного сектора, про що свідчить основний вид діяльності підприємства, зазначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських об єднань (01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур). Відповідач зазначає, що 2024 рік став збитковим для підприємства через об`єктивні обставини - погодні умови (засуха), що не залежали від господарських рішень підприємства. Отже, відповідач у 2024 році не отримав дохід від своєї господарської діяльності через об`єктивні обставини, що не залежали від нього, що стало однією із головних причин несплати за поставлений товар;

- відповідач вважає, що розмір штрафних санкцій та інфляційних втрат, нарахованих позивачем у позовній заяві, є неспівмірним та надто великим відносно суми заборгованості. Основна причина несплати за поставку товару є збитковість відповідача у 2024 році, що відноситься до підприємств аграрного сектору економіки, яка не залежить від господарської політики відповідача та носить об`єктивний характер. Таким чином, застосування до відповідача санкцій за несвоєчасну оплату товару у вигляді штрафу та пені, а також інфляційних втрат є необґрунтованим, безпідставним та недоцільним.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 59125/24 від 23.12.2024), в якій він просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- щодо істотних умов договору поставки, позивач зазначає, що договір поставки №15/02-2 від 15.02.2022 був укладений між позивачем та відповідачем з погодженням всіх істотних умов, передбачених статтею 180 Господарського кодексу України, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, тобто відповідач, укладаючи договір поставки, погодився з усіма його умовами, шляхом його добровільного підписання. Поряд з цим відповідач не заперечує факт поставки та прийняття останнім товару за договором. Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому відповідач не надав до суду доказів визнання недійсним договору поставки № 15/02-2 від 15.02.2022;

- щодо посилання відповідача на те, що товар фактично постачався з відстрочкою, а термін оплати товару не зазначений в жодному документі, позивач зазначає, що умовами договору поставки, а саме пунктом 3.3. договору, чітко передбачено, що якщо товар поставлено без попередньої оплати, а Специфікацію про відстрочення оплати укладено не було, покупець зобов`язаний оплатити вартість такого товару протягом 3-х банківських днів з дати поставки товару, вказаної у видатковій накладній. Таким чином, оскільки товар був поставлений позивачем відповідачу без попередньої оплати та без укладання Специфікації/й, тому, керуючись пунктом 3.3. договору, обов`язок по оплаті за поставлений товар наступив у відповідача протягом 3-х банківських днів з дати кожної поставки товару, вказаних у видаткових накладних;

- щодо посилання відповідача на зловживання позивачем правом на призупинення поставки, позивач зазначає про те, що вказане посилання є голослівним та не потребує спростуванню, оскільки останній приймав товар від позивача без будь-яких заперечень та зауважень;

- щодо заперечень відповідача стосовно стягнення пені, штрафу та інфляційних втрат, позивач зазначає, що незгода відповідача з нарахуванням пені, штрафу та інфляційних втрат не ґрунтується на положеннях договору поставки та чинного законодавства України. Поряд з цим, на думку відповідача, нарахування пені (пункт 5.2. договору) та штрафу в розмірі 20% (пункт 5.3. договору) є подвійною відповідальністю, однак, позивач зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами 2 та 4 статті 231 Господарського кодексу України. Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, а також приписами статті 546 Цивільного кодексу України та статті 231 Господарського кодексу України Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Разом з тим умовами договору позивач та відповідач, крім нарахування пені, погодили штраф. Заперечуючи проти стягнення штрафних санкцій, інфляційних витрат, відповідач посилається на те, що їх розмір неспівмірний та надто великий відносно суми заборгованості, а основною причиною несплати за поставку товару є збитковість позивача у 2024 році. Пунктом 6.3. договору поставки передбачено, що факт наявності форс-мажорних обставин і термін їх дії підтверджується довідками уповноважених державних органів влади та Торгівельно-промислової палати. Проте, посилаючись на форс-мажорні обставини, відповідач не підтверджує жодними належними та допустимими доказами їх настання, що не узгоджується з положенням частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України. Віповідач до відзиву на позовну заяву не надав жодного доказу його збитковості та засухи у 2024 році.

Слід відзначити, що ухвалою суду від 02.12.2024, з урахуванням вимог частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу, у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив надати суду, а також усім учасникам справи заперечення з урахуванням вимог частин третьої шостої статті 165 та статті 167 ГПК України.

Як убачається з матеріалів справи, відповідь на відзив на позовну заяву була надіслана позивачем відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, та доставлений до Електронного кабінету позивача - 23.12.2024 о 14:12, що підтверджується наявною в матеріалах справи Квитанцією про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС №2318426 (а.с. 52).

Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Враховуючи вказане, граничним строком для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву було 30.12.2024.

Судом також враховано, що відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відповіді на відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо висловлених позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву аргументів. У даному випадку додатково наданий строк в один тиждень, господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.

Приймаючи до уваги Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 07.01.2025 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 02.01.2025, а строк розгляду даної справи закінчується 31.01.2025, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як убачається з матеріалів справи, 15.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Крупа і К" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №15/02-2 (далі - договір, а.с. 9-10), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити запасні частини, мастильні матеріали та супутні товари до сільськогосподарської техніки (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар на умовах договору.

У пунктах 8.1., 8.2. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, але в будь-якому разі - до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. У разі, якщо від жодної із сторін за 30 календарних днів до моменту закінчення дії договору не надійде письмового повідомлення про намір розірвати, припинити або змінити договір, він вважається продовженим (пролонгованим) на кожен наступний календарний рік на таких самих умовах.

Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох підприємств.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Посилання відповідача на неукладеність та недійсність договору поставки судом розцінюються критично, з огляду на таке.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічні положення містить стаття 180 Господарського кодексу України.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Таким чином, непогодження сторонами істотних умов договору не може бути підставою для визначення, що зміст спірного договору суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України), оскільки відсутність у договорі істотної умови свідчить про його неукладеність, а не про недійсність.

У той же час, Верховний Суд у постановах від 26.11.2019 у справі № 910/7407/18 та від 12.12.2019 у справі № 910/1997/18 зазначив, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами, а якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

У постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/7407/18 також зазначено, що відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

У постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 Судом зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Судом встановлено, що договір поставки тривалий час (більше двох років, виходячи із дат поставки, що є спірними у даній справі - період з 21.05.2024 по 25.06.2024) виконувався сторонами і жодних заперечень під час його виконання ні від постачальника ні від покупця не надходило; товар на виконання умов договору в період з 21.05.2024 по 25.06.2024 постачався позивачем та приймався відповідачем без будь-яких зауважень, та у подальшому частково також оплачувався відповідачем, що свідчить про відсутність підстав для визнання договору неукладеним.

Більше того, посилання відповідача на непогодження в договорі ціни товару, а також конкретного асортименту товару, що підлягає поставці, спростовується змістом пункту 2.1. договору, в якому сторони передбачили, що саме у видатковій накладній вказується найменування, асортимент, кількість і ціна товару.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 1.2. договору право власності на товар, що постачається за договором, переходить від постачальника до покупця у момент передання товару, що підтверджується підписанням покупцем видаткової накладної.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У розділі 2 договору сторонами були визначені умови щодо порядку і термінів поставки, зокрема:

- постачання товару здійснюється партіями. На кожну партію товару, що поставляється, постачальник надає покупцеві рахунок і видаткову накладну, в яких вказується найменування, асортимент, кількість і ціна товару (пункт 2.1. договору);

- постачання товару здійснюється на умовах ЕXW-склад постачальника, смт.Слобожанське, вул. Кримська буд. 22, згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів Інкотермс-2010. В окремих випадках постачання товару може здійснюватися компаніями-автоперевізниками, про що сторони узгоджують в специфікації (пункт 2.2. договору);

- сторони у договорі погоджують, що загальна сума договору складається з сумарної вартості усіх постачань, вказаних у видаткових накладних, з урахуванням ПДВ (підпункт 2.3.2. пункту 2.3. договору);

- датою постачання товару є дата виписки постачальником видаткової накладної (пункт 2.4. договору).

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем у період з 21.05.2024 по 25.06.2024 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 254 503 грн. 12 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме:

- видатковою накладною № 353 від 21.05.2024 на суму 247 102 грн. 70 коп. (а.с. 12);

- видатковою накладною № 366 від 23.05.2024 на суму 1 090 грн. 58 коп. (а.с. 13, на звороті);

- видатковою накладною № 498 від 07.06.2024 на суму 1 895 грн. 52 коп. (а.с. 14, на звороті);

- видатковою накладною № 668 від 25.06.2024 на суму 4 414 грн. 32 коп. (а.с. 15, на звороті).

Товар, зазначений у вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень та скріплені печатками обох підприємств, отже підписанням видаткових накладних сторони підтвердили, що сторони зауважень та претензій стосовно виконання умов договору одна до одної не мають.

Суд також зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що був поставлений згідно з вказаними видатковими накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку покупця щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання від позивача товару в період з 21.05.2024 по 25.06.2024 за видатковими накладними, наведеними вище, відповідачем також не заявлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов`язань за ним.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо порядку розрахунків, зокрема:

- покупець зобов`язаний здійснити оплату товару згідно з рахунком постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту його виставлення на умовах 100% передплати за замовлену партію товару (пункт 3.1. договору);

- при проведенні поставки з відстроченням оплати, про що сторони укладають Специфікацію до договору, покупець зобов`язаний оплатити вартість такого товару після його поставки, в строк, зазначений у відповідній Специфікації до договору (пункт 3.2. договору);

- якщо товар поставлено без попередньої оплати, а Специфікацію про відстрочення оплати укладено не було, покупець зобов`язаний оплатити вартість такого товару протягом 3-х банківських днів з дати поставки товару, вказаної в видатковій накладній (пункт 3.3. договору);

- оплата здійснюється у безготівковій формі в гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 3.4. договору);

- датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника (пункт 3.5. договору).

Судом відхиляються заперечення відповідача в частині відсутності в договорі умов щодо строку оплати поставленого в період з 21.05.2024 по 25.06.2024 товару, оскільки вказані умови містяться у пункті 3.3. договору.

Як зазначає позивач, ним були виставлені відповідачу рахунки на оплату поставленого в період з 21.05.2024 по 25.06.2024 товару, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме:

- рахунок на оплату № 430 від 17.05.2024 на суму 247 102 грн. 70 коп. (а.с. 11);

- рахунок на оплату № 468 від 23.05.2024 на суму 1 090 грн. 58 коп. (а.с. 13);

- рахунок на оплату № 612 від 07.06.2024 на суму 1 895 грн. 52 коп. (а.с. 14);

- рахунок на оплату № 795 від 25.06.2024 на суму 4 414 грн. 32 коп. (а.с. 15).

Суд не досліджує питання фактичного отримання вказаних рахунків на оплату, оскільки:

- за своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а в даному випадку такі реквізити містилися, зокрема у договорі поставки № 15/02-2 від 15.02.2022 та у кожній зі спірних видаткових накладних;

- ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє боржника від обов`язку з оплати поставленого товару.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №922/1831/15 від 09.07.2020, у справі № 908/771/19 від 18.02.2020, у справі № 910/1558/19 від 13.02.2020, у справі № 910/14282/18 від 17.07.2019, у справі № 918/537/18 від 02.07.2019, у справі № 910/19702/17 від 20.12.2018, у справі № 910/21406/17 від 10.10.2018, у справі №910/22589/17 від 05.09.2018, у справі № 905/915/17 від 13.07.2018.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 20.09.2024 відповідач частково розрахувався за поставлений у спірний період товар на суму 100 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 4235 від 20.09.2024, яка зазначена у виписці по особову рахунку за 20.09.2024. Таким чином, за рахунком на оплату № 430 від 17.05.2024, станом на день подання позовної заяви, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем в розмірі 147 102 грн. 70 коп. Решта поставленого в спірний період товару також не була оплачена відповідачем.

Таким чином, позивач посилається на те, що відповідачем були порушені зобов`язання за договором поставки № 15/02-2 від 15.02.2022 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем у період з 21.05.2024 по 25.06.2024 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 154 503 грн. 12 коп. За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 5.2. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 25.05.2024 по 22.11.2024 в сумі 19 918 грн. 13 коп.; на підставі пункту 5.3. договору - штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару, в сумі 30 900 грн. 62 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня по жовтень 2024 року у загальній сумі 9 530 грн. 45 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 25.05.2024 по 22.11.2024 у сумі 2 288 грн. 91 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було вказано вище, у пункті 3.3. договору сторони погодили, що якщо товар поставлено без попередньої оплати, а Специфікацію про відстрочення оплати укладено не було, покупець зобов`язаний оплатити вартість такого товару протягом 3-х банківських днів з дати поставки товару, вказаної в видатковій накладній.

Враховуючи визначені у пункті 3.3 договору порядок та строк оплати, строк оплати поставленого в період з 21.05.2024 по 25.06.2024 товару на залишкову суму 154 503 грн. 12 коп. є таким, що настав в такі терміни:

- за видатковою накладною № 353 від 21.05.2024 на суму 247 102 грн. 70 коп. граничним строком оплати товару є 24.05.2024; товар оплачений відповідачем лише частково на суму 100 000 грн. 00 коп., отже заборгованість складає 147 102 грн. 70 коп.;

- за видатковою накладною № 366 від 23.05.2024 на суму 1 090 грн. 58 коп. граничним строком оплати товару є 28.05.2024; товар не оплачений відповідачем;

- за видатковою накладною № 498 від 07.06.2024 на суму 1 895 грн. 52 коп. граничним строком оплати товару є 12.06.2024; товар не оплачений відповідачем;

- за видатковою накладною № 668 від 25.06.2024 на суму 4 414 грн. 32 коп. граничним строком оплати товару є 28.08.2024; товар не оплачений відповідачем.

Таким чином, як зазначає позивач, та що не заперечується відповідачем, поставлений у період з 21.05.2024 по 25.06.2024 товар на залишкову суму 154 503 грн. 12 коп. відповідачем не оплачений.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем у період з 21.05.2024 по 25.06.2024 товару на залишкову суму 154 503 грн. 12 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Слід також відзначити, що в матеріалах справи наявний Акт звірки взаєморозрахунків, підписаний як позивачем так і відповідачем, та скріплений печатками обох підприємств, в якому сторони зафіксували факт наявності заборгованості в сумі 154 503 грн. 12 коп. (а.с.16).

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача частині основного боргу є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 154 503 грн. 12 коп.

При цьому з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з нормами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що за порушення терміну оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НВУ від вартості несплаченої суми, за кожен день затримання платежу. Пеня може бути нарахована постачальником за весь період затримки оплати.

За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 5.2. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 25.05.2024 по 22.11.2024 в сумі 19 918 грн. 13 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені (а.с. 3), проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с. 3), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 19 918 грн. 13 коп.

Крім того, згідно з пунктом 5.3. договору, якщо затримка платежу триває понад 14 календарних днів, крім пені, покупець додатково зобов`язується також сплатити постачальнику штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару. Пеня та штраф сплачується покупцем незалежно від заподіяних постачальнику збитків (штрафна неустойка).

На підставі пункту 5.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару, в сумі 30 900 грн. 62 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Враховуючи вказане, судом відхиляться заперечення відповідача в частині подвійної відповідальності у вигляді сплати пені та штрафу за одне і те ж саме порушення.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку заявленого до стягнення штрафу в сумі 30 900 грн. 62 коп. (154 503,12 * 20% = 30 900,62) та встановлено, що він проведений у відповідності до умов договору та арифметично вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню в сумі 30 900 грн. 62 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня по жовтень 2024 року у загальній сумі 9 530 грн. 45 коп.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, судом враховано таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат (а.с. 4), проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат, розрахунок проведено з урахуванням вказаної вище методики та арифметично вірно.

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с. 4), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 9 530 грн. 45 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 25.05.2024 по 22.11.2024 у сумі 2 288 грн. 91 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 4), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 2 288 грн. 91 коп.

З приводу клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій суд зазначає таке.

Судом під час прийняття рішення у даній справі проаналізовано фактичні обставин справи на предмет можливості застосування до них права суду на зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідками чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).

Санкції за прострочку виконання грошових зобов`язань передбачені статтями 217, 230, 231 Господарського кодексу України. При цьому, частина 1 статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 218 Господарського кодексу України та статті 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій або бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь-яких обставин.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Між тим, суд звертає увагу, що:

- прострочення у даній справі суд розцінює як істотне, оскільки прострочення станом на момент прийняття рішення у справі складає більше 6 місяців;

- ступінь виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого у спірний період товару складає близько 39%;

- поведінка відповідача у спірних правовідносинах та під час розгляду справи не є добросовісною, оскільки, отримавши товар ще у період з 21.05.2024 по 25.06.2024, відповідач під час розгляду справи займав позицію, що прострочення з його боку відсутнє; вказана правова позиція є суперечливою до раніше продемонстрованої позиції, а саме: в матеріалах справи наявний Акт звірки станом на 30.09.2024 (а.с.16), підписаний також і відповідачем, в якому відповідач визнав факт наявності заборгованості за поставлений у спірний період товару в сумі 154 503 грн. 12 коп.;

- сторони знаходяться в рівних економічних умовах та штрафні санкції є співрозмірними порівняно з допущеним відповідачем порушенням та його наслідками (навіть загальний розмір заявлених до стягнення нарахувань - пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних (62 638 грн. 11 коп.) становить близько 40% від суми основного боргу (154 503 грн. 12 коп.); більше того, під час розгляду справи позивач посилався на те, що товар був частково (в сумі 100 000 грн. 00 коп.) оплачений відповідачем також із простроченням, але за вказане прострочення позивач штрафні санкції не нараховує та не заявляє до стягнення з відповідача;

- відсутність будь-яких об`єктивних поважних причин невиконання відповідачем зобов`язань за договором;

- інфляційні процеси в Україні: зростання загального рівня цін і зниження купівельної спроможності гривні за період прострочення;

- особливе значення порушення зобов`язань в умовах воєнного стану, під час якого суб`єкти господарювання додатково відчувають негативний вплив, пов`язаний з військовою агресією (систематичні повітряні тревоги, аварійні та планові відключення електропостачання тощо), вплив яких перебуває поза волею учасників господарювання.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 2 605 грн. 69 коп.

При цьому відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Суд відзначає, що, у зв`язку з внесенням позивачем судового збору у більшому розмірі, частина судового збору (0 грн. 01 коп.) підлягає поверненню позивачу з державного бюджету в порядку, передбаченому пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (після надходження відповідного клопотання за ухвалою суду).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 605 грн. 69 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Крупа і К" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" про стягнення заборгованості за договором поставки № 15/02-2 від 15.02.2022 у загальному розмірі 217 141 грн. 23 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" (вулиця Центральна, будинок 17-А, селище Покровське, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 53600; ідентифікаційний код 30699186) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крупа і К" (вулиця Кримська, будинок 22, смт. Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52005; ідентифікаційний код 39708062) 154 503 грн. 12 коп. - основного боргу, 19 918 грн. 13 коп. - пені, 30 900 грн. 62 коп. - штрафу, 9 530 грн. 45 коп. - інфляційних втрат, 2 288 грн. 91 коп. - 3% річних та 2 605 грн. 69 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 07.01.2025.

Суддя Ю.В. Фещенко