Ухвала

від 08.01.2025 по справі 466/934/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 466/934/22

провадження № 61-39ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання відмови у проведенні реструктуризації зобов`язань позичальника неправомірною, зобов`язання провести реструктуризацію зобов`язань,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»), в якому просила суд:

- визнати неправомірною відмову ТОВ «Вердикт Капітал» від 04 серпня 2021 року від проведення реструктуризації, передбаченої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих

в іноземній валюті»;

- зобов`язати провести реструктуризацію зобов`язань за договором про іпотечний кредит № 1.08032302.л від 19 березня 2008 року згідно пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» № 1734VІІІ від 15 листопада 2016 року (на умовах та у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13 квітня 2021 року №1381-ІХ).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 28 травня 2024 року

у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «Вердикт Капітал» про визнання відмови у проведенні реструктуризації зобов`язань позичальника неправомірною, зобов`язання провести реструктуризацію зобов`язань за договором про іпотечний кредит № 1.08032302.л від 19 березня 2008 року відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Львова

від 18 червня 2024 року заяву ТОВ «Вердикт Капітал» про ухвалення додаткового рішення у справі № 466/934/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Вердикт Капітал» про визнання відмови у проведенні реструктуризації зобов`язань позичальника неправомірною, зобов`язання провести реструктуризацію зобов`язань задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» 23 300,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 травня 2024 року

і додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 червня

2024 року скасовано та прийнято нове рішення.

Позов задоволено.

Визнано неправомірною відмову ТОВ «Вердикт Капітал» від 04 серпня 2021 року від проведення реструктуризації, передбаченої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих

в іноземній валюті».

Зобов`язано ТОВ «Вердикт Капітал» провести реструктуризацію зобов`язань ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит № 1.08032302.л від 19 березня 2008 року згідно пунктом 7 Розділу IV «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» №1734VІІІ від 15 листопада

2016 року (на умовах та у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13 квітня 2021 року №1381-ІХ).

30 грудня 2024 року ТОВ «Вердикт Капітал» засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року (повний текст постанови виготовлено 03 грудня 2024 року, касаційна скарга надійшла до суду 02 січня

2025 року), у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а саме: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах

з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних

у пунктах 1-5 цієї частини.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги предмет позову, складність справи,

а також значення справи для сторін і суспільства та прийшов висновку, що дана справа є справою незначної складності, і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Зазначена справа є малозначною справою відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України (незначної складності).

При цьому згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України справа не відноситься до тієї категорії справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року).

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури

у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)

від 19 грудня 1997 року).

Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року

№ 10-р(ІІ)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України

(є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанції, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду

в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок

і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).

Унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що

є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один

із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбаченим за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).

Ураховуючи наведене, оскільки ТОВ «Вердикт Капітал» подало касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі: справі незначної складності, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства

з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання відмови у проведенні реструктуризації зобов`язань позичальника неправомірною, зобов`язання провести реструктуризацію зобов`язань відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник