Рішення

від 02.01.2025 по справі 140/13555/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2025 року ЛуцькСправа № 140/13555/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Ткачук І.І.,

представника позивачів Явтушенко І.В.

представника відповідача Васенько В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач 1), ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 , позивач 2) звернулися до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також Володимирський ВДВС, відповідач) у якому просили:

1)визнати протиправними дії Володимирського ВДВС щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 10369,60 доларів США виконавчого збору;

2)зобов`язати Володимирський ВДВС закінчити виконавче провадження №73697078 про примусове виконання постанови №27455160 від 01.01.2024 про стягнення з ОСОБА_1 10369,60 доларів США виконавчого збору та виконавче провадження №73697171 про примусове виконання постанови №27455700 від 01.01.2024 про стягнення з ОСОБА_2 10369,60 доларів США виконавчого збору.

В обгрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 19.05.2011 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто в користь ПАТ «Сведбанк» 103696,01 доларів США заборгованості за кредитним договором. Виданий на виконання вказаного рішення виконавчий лист №2-279 від 31.05.2011 перебував на виконанні в Нововолинському ВДВС у Володимирському районі Волинської області, надалі - переданий на виконання до Володимирського ВДВС.

27.12.2023 ТОВ «ФК «Вектор Плюс» (як новий стягувач згідно даного виконавчого листа) звернувся до відповідача із заявою про повернення виконавчого листа №2-279-11 від 31.05.2011 без виконання. За результатами розгляду даної заяви державний виконавець виніс постанову від 01.01.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Одночасно з повернення виконавчого документа, 01.01.2024 старшим державним виконавцем Володимирського ВДВС винесені постанови про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 10369,60 доларів США на підставі яких відкрито виконавчі провадження №73697078 та №73697171.

ТОВ «ФК «Вектор Плюс» повторно пред`явив до примусового виконання виконавчий лист №2-279, виданий Нововолинським міським судом Волинської області 31.05.2011.

12.01.2024 приватним виконавцем винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень №73820534 та №73820640 в межах яких винесені постанови про стягнення з боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 основної винагороди у сумі 394026,17 грн, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 338,00 грн., про арешт коштів боржників.

Як стверджують позивачі, 07.11.2024 вони дізналися про арешт їхніх коштів, накладений на підставі постанов державного виконавця Володимирському ВДВС. В подальшому, 13.11.2024 з банківського рахунку позивача 2, відкритого в АТ «КБ «Приватбанк», проведено стягнення виконавчого збору в сумі 8654,29 грн. в межах виконавчого провадження ВП №73697171.

Позивачі вважають дії Володимирського ВДВС щодо стягнення з них виконавчого збору протиправними та такими, що порушують їх законні права.

На переконання позивачів, у тому випадку, коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач повторно пред`явив виконавчий лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу теж відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди, то надалі виконавчий збір не підлягає стягненню державним виконавцем, а виконавчі провадження щодо стягнення виконавчого збору підлягають закінченню.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами, визначеними Розділом 2 Глави 11 Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 95).

23.12.2024 відповідач на виконання вимог ухвали про відкриття провадження надав суду копії матеріалів виконавчого провадження №73697078 та №73697171.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечила. В обгрунтування своєї позиції зазначила, що на виконанні у Володимирському ВДВС перебував виконавчий листа №2-279 від 31.05.2011, виданий Нововолинським міським судом Волинської області, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ПАТ «Сведбанк» 103696,01 доларів США заборгованості за кредитним договором. 20.10.2016 стягувача ПАТ «Сведбанк» замінено правонаступником ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

У зв`язку із винесенням постанов від 01.01.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу (за заявою ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), керуючись частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанови №27455160 та №27455700 про стягнення з ОСОБА_1 та Якименко Л.С. 10369,60 доларів США виконавчого збору, які підлягають виконанню як виконавчі документи в порядку, передбаченому законом.

Відповідач вказує, що чинним законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження та для повернення виконавчого документа стягувачу. Проте жодна із таких підстав не може бути застосована у даному випадку для припинення вищезгаданих виконавчих проваджень. Окрім того, у автоматизованій системі виконавчого провадження відсутня технічна можливість завершувати виконавчі провадження на будь-яких інших підставах, окрім чітко визначених законом.

30.12.2024 представником позивачів на адресу суду подано відповідь на відзив у якій остання вказала, що державний виконавець Володимирського ВДВС була зобов`язана припинити стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 , Якименко Л.С. за виконавчими провадженнями №76697078 та №73697171 після того, коли їй стало відомо про те, що стягувач повторно пред`явив один і той же виконавчий лист до виконання приватному виконавцю виконавчого округу Волинської області Клехо А.Є., а той, в свою чергу, 12.01.2024 одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження у ВП №73820534 та ВП №73820640 визначив розмір основної винагороди (10 відсотків від фактично стягнутої суми боргу).

Вважає, що у відповідача є реальна можливість закінчити виконавчі провадження на підставі спеціальної норми частини 8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», яка за аналогією закону повинна бути застосована до спірних правовідносин.

У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві, письмових заявах та пояснення, які подавались в ході судового розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог з мотивів, викладених у процесуальних заявах по суті справи та наданих додаткових поясненнях в ході судового розгляду справи, просила у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлені наступні обставини.

07.07.2011 заступником начальника відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції Гальчиком С.М. відкрито виконавче провадження №27455160 щодо примусового виконання виконавчого листа Нововолинського міського суду №2-279 від 31.05.2011 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ПАТ «Сведбанк» 103696,01 доларів США заборгованості за кредитним договором (а.с. 7).

29.06.2023 виконавче провадження №27455160 з примусового виконання виконавчого листа Нововолинського міського суду №2-279 від 31.05.2011 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ПАТ «Сведбанк» 103696,01 доларів США заборгованості за кредитним договором прийнято до провадження старшим державним виконавцем Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Васенько В.Р. (а.с. 14).

20.10.2016 ПАТ «Сведбанк», як стягувач у вказаному виконавчому провадженні, замінено правонаступником ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі також ТОВ «ФК «Вектор Плюс»). Вказана обставина не заперечується сторонами спору.

27.12.2023 ТОВ «ФК «Вектор Плюс» подано до Володимирського ВДВС заяву про повернення виконавчого листа стягувачу (а.с. 15), з огляду на що, згідно пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» постановою державного виконавця від 01.01.2024 виконавчий документ повернуто стягувачу (а.с. 16).

Одночасно із повернення виконавчого документа стягувачу, старшим державним виконавцем Володимирського ВДВС Васенько В.Р. винесено постанову від 01.01.2024 №27455160 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10369,60 доларів США (а.с. 121) та постанову від 01.01.2024 №27455700 про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 10369,60 доларів США (а.с. 122).

02.01.2024 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73697078 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору №27455160 від 01.01.2024 (а.с. 125) та постанову про відкриття виконавчого провадження №73697171 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору №27455700 від 01.01.2024 (а.с. 126).

Надалі ТОВ «ФК «Вектор Плюс» повторно пред`явлено до примусового виконання виконавчий лист Нововолинського міського суду №2-279 від 31.05.2011.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Клехо А.Є. від 12.01.2024 відкрито виконавче провадження №73820534 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-279 від 31.05.2011 в частині стягнення в користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» заборгованості з ОСОБА_1 (а.с.23). Одночасно з відкриттям виконавчого провадження №73820534 приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди в сумі 394026,17 грн (а.с. 25).

Також постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Клехо А.Є. від 12.01.2024 відкрито виконавче провадження №73820640 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-279 від 31.05.2011 в частині стягнення в користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» заборгованості з ОСОБА_2 (а.с. 38). Одночасно з відкриттям виконавчого провадження №73820640 приватним виконавцем винесено постанову від 12.01.2024 про стягнення з ОСОБА_2 основної винагороди в сумі 394026,17 грн (а.с. 42).

22.02.2024 між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ОСОБА_1 підписано договір №511603 про припинення зобов`язання шляхом передання відступного відповідно до умов якого сторони дійшли згоди про припинення первісних зобов`язань боржника ( ОСОБА_1 ), які виникли на підставі кредитного договору №0201/0808/88-111 від 05.08.2008 із всіма змінами та доповненнями, за умови часткової сплати заборгованості за кредитним договором №0201/0808/88-111 від 05.08.2008 шляхом зарахування суми коштів (згідно п. 1.2. цього договору) у день укладення даного договору в межах виконавчого провадження №73820534 згідно виконавчого листа №2-279 виданого Нововолинським міським судом Волинської області 31.05.2011 (а.с. 55).

Пунктом 1.2. даного договору сторони погодили, що відступним за даним договором є грошові кошти в сумі 388500 грн. (триста вісімдесят вісім тисяч п`ятсот гривень).

22.02.2024 ОСОБА_1 (через ОСОБА_2 ) сплачено в користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» 388500,00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції від 22.02.2024 (а.с. 182).

Довідкою від 26.02.2024 за №511603/29 ТОВ «ФК «Вектор Плюс» підтверджено, що станом на 26.02.2024 зобов`язання ОСОБА_1 по кредитному договору №0201/0808/88-111 від 05.08.2008 припиненні, заборгованість по зазначеному кредитному договору відсутня (а.с. 57).

23.02.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Клехо А.Є. в межах виконавчого провадження №73820534 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с. 50).

23.02.2024 ОСОБА_1 (через ОСОБА_2 ) сплачено в користь приватного виконавця Клехо А.Є. основну суму винагороди по ВП №73820534 в сумі 38850 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції від 23.02.2024 (а.с. 188).

Заявою від 13.03.2024 представник позивачів адвокат Явтушенко І.В. звернулася до начальника Володимирського ВДВС із проханням скасувати постанову №27455160 від 01.01.2024, винесену старшим державним виконавцем Володимирського ВДВС Васенько В.Р. про стягнення з ОСОБА_1 10369,60 доларів США виконавчого збору (а.с. 134-137).

Листом Володимирського ВДВС №56110/23.1-21 від 29.03.2024 відповідачем відмовлено у задоволенні заяви представника позивачів від 13.03.2024 про скасування постанови про стягнення виконавчого збору (а.с. 138-139).

07.11.2024 старшим державним виконавцем Володимирського ВДВС Васенько В.Р. в межах виконавчого провадження №73697078 винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 (а.с. 48). Аналогічна постанова про арешт коштів винесена державним виконавцем і щодо ОСОБА_2 в межах виконавчого провадження №73697171 (а.с. 161).

11.11.2024 в межах виконавчого провадження №73697171 відповідачем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення 427202,80 грн. при примусовому виконанні постанови №27455700 виданої Володимирським ВДВС від 01.01.2024 про стягнення з ОСОБА_2 10369,60 доларів США виконавчого збору (а.с. 162).

13.11.2024 з банківського рахунку ОСОБА_2 , відкритого в АТ «КБ «Приватбанк», проведено стягнення виконавчого збору в сумі 8654,29 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою (а.с. 67) та розпорядженням державного виконавця №73697171 від 14.11.2024 (а.с.163).

Вважаючи дії відповідача щодо стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконавчого збору протиправними, позивачі звернулися із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 5 Закону №1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Статтею 45 Закону №1404-VIII визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Згідно з приписами частин першої - п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України №643 від 08.09.2016 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.

Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Матеріалами справи підтверджено, що за одним і тим же виконавчим документом, а саме: виконавчим листом Нововолинського міського суду Волинської області №2-279 від 31.05.2011з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснюється стягнення як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця.

Основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча і є за своєю суттю формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону №1404-VIII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення.

Слід зазначити, що Верховний Суд, вирішуючи питання щодо подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 висловив наступну правову позицію.

Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення із боржників виконавчого збору та основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа. З одного боку, Закон №1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям. З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення беззаперечно тягне за собою додаткові витрати. Вказана обставина може розглядатися як накладання непропорційного та надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Верховний Суд у вищевказаній постанові від 13.04.2023 зазначив, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов`язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

При цьому Верховний Суд наголосив, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.

Розв`язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначив, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Як наслідок, Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 дійшов висновку, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII.

Застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок:

у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

Застосування аналогії закону дозволяє також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.

За наведених обставин, враховуючи в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України правові висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 та від 13.04.2023 у справі №160/695/22, суд вважає, що оскільки 12.01.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Клехо А.Є. було відкрито виконавчі провадження №73820534 та №73820640 з виконання виконавчого листа Нововолинського міського суду №2-279 від 31.05.2011 та в межах даних проваджень з позивачів стягнута основна винагорода приватного виконавця у визначеному законом розмірі, то підстави для подальшого стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суми виконавчого збору в межах виконання цього ж виконавчого документа Володимирським ВДВС - відсутні.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо продовження стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконавчого збору (а саме: винесення постанов від 07.11.2024 про арешт коштів позивачів, постанов від 11.11.2024 про звернення стягнення на заробітну плату та фактичне стягнення з ОСОБА_2 8654,29 грн виконавчого збору) слід визнати протиправними.

На переконання суду відповідач повинен був закінчити виконавче провадження №73697078 про примусове виконання постанови №27455160 від 01.01.2024 щодо стягнення з ОСОБА_1 10369,60 доларів США виконавчого збору та виконавче провадження №73697171 про примусове виконання постанови №27455700 від 01.01.2024 щодо стягнення з ОСОБА_2 10369,60 доларів США виконавчого збору.

Однак, доказів закінчення вказаних виконавчих проваджень сторонами не надано, а судом не здобуту.

З метою належного та ефективного захисту прав позивачів позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконавчого збору та зобов`язання Володимирський ВДВС закінчити вказані виконавчі провадження на підставі частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII.

Саме на такий спосіб захисту порушених прав позивача, як належний та ефективний, вказав Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваної бездіяльності.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як випливає з матеріалів справи за звернення до суду із даним позовом позивачами сплачено судовий збір в наступних розмірах (а.с. 89): ОСОБА_1 в сумі 1211,20 грн (квитанція №0.0.4052349667 від 09.12.2024); ОСОБА_2 1211,20 грн (квитанція №0.0.4052342549 від 09.12.2024) та 4280,53 грн (квитанція №0.0.4052345384 від 09.12.2024)

З огляду на задоволення судом позову в повному обсязі, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача позивачам належить відшкодувати вказані вище витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду

Окрім цього, в адміністративному позові позивачами ставиться питання про стягнення із відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 грн.

При вирішені даного питання суд зазначає наступне.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.

На підтвердження витрат на правничу допомогу Якименко В.В. та Якименко Л.С. долучили договір №98 про надання професійної правничої допомоги адвокатом від 07.11.2024 відповідно до умов якого адвокат Явтушенко І.В. надає довіретилю професійну правничу допомогу з підготовки позову до Володимирського ВДВС Володимирського району Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов`язання закінчити виконавчі провадження щодо стягнення судового збору в розмірі 10369,60 доларів США; представництва інтересів та юридичний супровід з усіх питань, що стосуються виконання даного договору в Волинському окружному адміністративному суді (а.с. 74).

Умовами даного договору сторонами погоджено фіксований розмір професійної правової допомоги в розмірі 15000,00 грн. Оплата вартості правової допомоги в користь адвоката Явтушенко І.В. підтверджено квитанцією до прибуткового ордеру №17/2024 від 08.11.2024 (а.с. 73) та квитанцією до прибуткового ордеру №19/2024 від 26.12.2024 (а.с. 189).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).

Разом з тим, враховуючи складність справи, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд дійшов висновку про те, що на користь Якименко Л.С. (як особи, яка понесла витрати на оплату послуг адвоката) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо стягнення з ОСОБА_1 , Якименко Людмили Степанівни 10369,60 доларів США виконавчого збору.

Зобов`язати Володимирський відділ державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження №73697078 про примусове виконання постанови №27455160 від 01 січня 2024 року про стягнення з Якименка Василя Васильовича 10369,60 доларів США виконавчого збору та закінчити виконавче провадження №73697171 про примусове виконання постанови №27455700 від 01 січня 2024 року про стягнення з ОСОБА_2 10369,60 доларів США виконавчого збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 10491,73 грн (десять тисяч чотириста дев`яносто одна гривня 73 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його підписання.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Володимирський відділ державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (44702, Волинська область, Володимирський район, місто Володимир, вулиця Ковельська, будинок 35; код ЄДРПОУ 35041810).

Повний текст рішення складено судом 07 січня 2025 року.

Суддя Н. В. Стецик