Постанова

від 07.01.2025 по справі 400/9543/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/9543/24

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Осіпова Ю.В.,

Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Заливчого Ярослава Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року, прийняте у складі суду судді Лісовської Н.В. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Військова частина НОМЕР_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

11 жовтня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Військова частина НОМЕР_1 , в якому позивач просив суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування та виплату додаткової винагороди, у розмірі 100 000 грн. передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 за період лютий-грудень 2023 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити недоплачену частину додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

На виконання ухвали суду, представник позивача 25 жовтня 2024 року надіслав заяву про поновлення строку звернення до суду.

В обґрунтування заяви було зазначено, що на виконання вимог ст. 79 КАС України, представником позивача було направлено три адвокатських запити у відповідь на які було зібрано докази, що підтверджують заявлені позовні вимоги. Про отримання Відповідачем довідок та виникнення у нього обов`язку по нарахуванню та здійсненню виплат позивач дізнався із відповіді Військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит від 25.08.2024 р., яку отримано його представником 27.08.2024 р., і саме з цієї дати починається відлік початку строку звернення до суду з адміністративним позовом. Представник позивача наголошує, що без отримання офіційної відповіді Військової частини НОМЕР_1 позивач не міг підготувати позовну заяву та відповідно своєчасно звернутися до суду.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Заливчий Ярослав Валерійовича звернувся до суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій вказує на порушення судом норм процесуального права, тому просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що обов`язок відповідача по виплаті винагороди у відповідності із п. п. 4, 6, 8 Розділу 34 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 р. виникає лише після отримання ним довідок про участь позивача у бойових діях, при цьому про отримання відповідачем довідок та виникнення у нього обов`язку по нарахуванню та здійсненню виплат позивач дізнався із відповіді третьої особи на адвокатський запит від 25.08.2024 р., яку отримано його представником 27.08.2024 р. Апелянт зазначає, що без підтвердження факту отримання відповідачем вказаних документів у позивача були відсутні підстави посилатися на протиправну поведінку відповідача та порушення ним прав та інтересів позивача, а відтак і відсутні підстави для подання цього позову. Крім того, апелянт зазначає, що 04.04.2024 р. позивач не був звільнений з військової служби, а переведений на службу до Військової частини НОМЕР_2 , у складі якої постійно залучається до виконання завдань з протидії збройній агресії з боку російської федерації, що обмежує його можливості щодо вжиття заходів спрямованих на захист його прав.

Представником відповідача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність перешкод у позивача для своєчасного звернення до суду, а також відсутність обґрунтувань поважності причин такого пропуску на вимогу ухвали про залишення позову без руху.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Водночас частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинні на момент звільнення позивача з військової служби) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

До «усіх виплат» (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог).

Зважаючи на викладене, на спірні правовідносини розповсюджуються положення статті 233 КЗпП України.

Відповідно до статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Так, предметом адміністративного позову є протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, у розмірі 100 000 грн. передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 за період лютий-грудень 2023 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вже 04.06.2024 року представник Позивача отримав від Військової частини НОМЕР_1 всі довідки про виконання Позивачем завдань в зоні бойових дій при здійсненна заходів з національної безпеки і оборони Країни.

Водночас, судом першої інстанції не враховано, що обов`язок відповідача по виплаті винагороди у відповідності із п. п. 4, 6, 8 Розділу 34 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 р. виникає лише після отримання ним довідок про участь позивача у бойових діях.

При цьому, як стверджує позивач, про отримання відповідачем довідок та виникнення у нього обов`язку по нарахуванню та здійсненню виплат позивач дізнався із відповіді третьої особи на адвокатський запит від 25.08.2024 р., водночас вказаних доводам позивача судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки.

Крім того, колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.

Водночас, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував обставини, які свідчать про поважність причин пропуску строку звернення позивача до суду із позовом у цій справі, виходячи із наступного.

У зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, в подальшому, Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, від 17 травня 2022 року №341/2022, від 12 серпня 2022 року №573/2022, від 07 листопада 2022 року №757/2022, від 06 лютого 2023 року №58/2023, від 01 травня 2023 року №254/2023, від 26 липня 2023 року №451/2023, від 06 листопада 2023 року №734/2023, від 05 лютого 2024 року №49/2024, від 06 травня 2024 року №271/2024, від 23 липня 2024 року №469/2024 та від 28 жовтня 2024 року №740/2024 неодноразово продовжувався.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення, з 04.04.2024 р. позивач переведений на службу до Військової частини НОМЕР_2 , у складі якої залучається до виконання завдань з протидії збройній агресії з боку російської федерації, що обмежує його можливості щодо вжиття заходів спрямованих на захист його прав. Вказані обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України.

Аналогічний підхід було застосовано Верховним Судом під час вирішення питання про поновлення процесуальних строків в ухвалах від 02 червня 2022 року у справі №757/30991/18-а, від 14 липня 2022 року у справі №380/10696/21, від 27 липня 2022 року у справі №380/13558/21, від 27 липня 2022 року у справі №380/12913/21, від 04 серпня 2022 року у справі №420/2429/20, від 12 серпня 2022 року у справі №400/3957/21 та від 21 вересня 2022 у справі №360/4969/21.

Також колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі №182/634/17(6-а/0182/32/2018), від 07 лютого 2023 року у справі №340/56/22, від 19 жовтня 2023 року у справі №420/1011/20, від 15 листопада 2023 року у справі №380/6752/21, від 20 грудня 2023 року у справі №460/44271/22, від 21 грудня 2023 року у справі №520/1189/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/10393/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/23249/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/21477/23 та від 02 липня 2024 року у справі №440/2984/21.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно вимог ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви ґрунтуються на неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи та порушенні норм процесуального права, а тому у відповідності до положень ст. 320 КАС України наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 312, 315, 316, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Заливчого Ярослава Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року скасувати.

Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Військова частина НОМЕР_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: Ю.В. Осіпов

Суддя: В.О. Скрипченко