Постанова

від 07.01.2025 по справі 140/1276/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/1276/24 пров. № А/857/13292/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі № 140/1276/24 за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Телерадіокомпанія «АВЕРС» відкритого акціонерного товариства «Корпорація «АВЕРС» до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

суддя у І інстанції Денисюк Р.С.,

дата ухвалення рішення 10.04.2024,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Телерадіокомпанія «Аверс» Відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс» ( далі позивач, ДП ТРК «Аверс») звернулося в суд з позовом до Державної прикордонної служби України (далі апелянт, відповідач) про визнання відмови в наданні інформації №91/64895/23-вих від 26.12.2023 на запит про надання інформації протиправною та зобов`язання надати інформацію, що наведена у запиті від 21.12.2023 № 289 у письмову вигляді.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є аудіовізуальним медіа, яке займається висвітленням суспільно важливої інформації на території Волинської області. У зв`язку із постійними питаннями, пов`язаними із виїздом за межі України під час дії воєнного стану публічних осіб, позивачем було направлено запит на отримання публічної інформації від 21.12.2023 № 289, в якому просили надати інформацію: чи перетинав ОСОБА_1 державний кордон України від початку 2022 року та скільки разів; коли та з якою метою дана особа виїжджала за межі України; через які пункти пропуску ОСОБА_1 перетинав кордон та у які країни виїжджав; на яких підставах ОСОБА_1 перетинав державний кордон України, випускали за межі України; чи перебуває дана особа на даний час за межами України.

Адміністрація Держприкордонслужби листом №91/64895/23-вих від 26.12.2023 повідомила позивача про відмову в наданні вказаної інформації.

Позивач вважає відмову протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України і порушує право на отримання публічної інформації.

З посиланням на норми чинного законодавства стверджує, що відповідачем при відмові в наданні інформації на запит було не дотримано вимоги статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі Закон № 2939-VI), які визначають, з яких підстав може бути відмовлено в доступі до інформації.

Крім того, вказують на те, що відповідачем при прийнятті даної відмови не було вказано до якої категорії належить інформація, з неї не вбачається, що ним пройдено «трискладовий тест», передбачений частиною 2 статті 6 даного Закону.

Також позивач наголошує, що у поданому запиті було вказано про наявність суспільного інтересу в отриманні даної інформації. З цих підстав просить позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 у справі №140/1276/24 позов задоволено частково; визнано протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відмови Дочірньому підприємству «Телерадіокомпанія «Аверс» Відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс» у наданні інформації на запит від 21.12.2023 № 289; зобов`язано Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повторно розглянути запит Дочірнього підприємства «Телерадіокомпанія «Аверс» Відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс» від 21.12.2023 № 289 та надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням «трискладового тесту», тобто вимог частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI, з урахуванням правової оцінки, наданої судом. В задоволенні решти позовних відмовлено. Стягнуто на користь Дочірнього підприємства «Телерадіокомпанія «Аверс» Відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс» за рахунок бюджетних асигнувань Адміністрації Державної прикордонної служби України судовий збір в сумі 1514,00 грн.

Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що інформація про перетин кордону особою, яка вже не займає посаду пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування (екс депутат Луцької міської ради) в той чи інший проміжок часу саме і визначає місце перебування особи є конфіденційною інформацією

Режим «конфіденційності» інформації про перетинання державного кордону України особою встановлений на законодавчому рівні, а саме п. 13 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.09.2022 №614, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26.10.2022 за №1319/38655 визначено, що інформація (відомості) про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території, що обробляється в Базі даних, є інформацією з обмеженим доступом, а саме конфіденційною інформацією (персональними) даними. Збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься в Базі даних, здійснюються відповідно до законодавства.

Захист інформації з обмеженим доступ (конфіденційної інформації) забезпечується Конституцією України, законами України «Про інформацію», «Про захист персональних даних», а тому може поширюватися лише за згодою особи або в інших, передбачених законом, випадках.

У запиті на отримання інформації стосовно політика та бізнесмена Волині, екс депутата Луцької міської ради, засновника та лідера політичної партії «Громадянський рух «Свідомі» ОСОБА_2 , інформація про перетинання державного кордону України, тобто про його фактичне місце перебування в той чи інший проміжок часу із зазначенням дати в`їзду виїзду та країни перебування запитується з початку 2022 року.

Апелянт стверджує, що запитувана інформація, при її розголошенні може зашкодити репутації запитуваної особи, а також членами його сім`ї у результаті надання доступу до неї.

Поширення такої інформації створює загрози для їх ділової репутації і ризики недобросовісного використання її з метою спотворення такої інформації, посилання на події з минулого або особистого можуть негативно позначитися на їх службовій діяльності

Отже потенційна шкода для прав та законних інтересів громадянина України в сукупності переважає право журналістів на одержання відомостей про перетинання державного кордону України.

У запиті на отримання інформації від 21.12.2023 №289 директора ДП «телерадіокомпанія «АВЕРС» ВАТ «Корпорація «Аверс» ОСОБА_3 відсутні докази, що запитувана інформація є предметом суспільного інтересу (суспільно необхідною інформацією) та розголошення такої інформації переважає право особи на захист від неналежного поширення про неї інформації з обмеженим доступом, а саме конфіденційної інформації (персональних даних), що забезпечується Конституцією України, законами України «Про інформацію», «Про захист персональних даних».

Крім того, розголошення запитуваної інформації в умовах неспровокованої та невиправданої збройної агресії з боку російської федерації може завдати істотної шкоди інтересам національної безпеки.

Головний центр в питанні надання конфіденційної інформації про особу діяв виключно в межах чинного законодавства та у спосіб, визначений законодавством України, а тому рішення від 10.04.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.

Апелянт просив скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 у цій справі та ухвали нове про повну відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідач 2

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України)).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації, є застосовування до такої інформації «трискладового тесту». Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Вказані вимоги Адміністрацією ДПС України при відмові в наданні запитуваної інформації позивачу, оформленого листом №91/64895/23-вих від 26.12.2023 дотримані не були.

Крім того, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.

Враховуючи обставини цієї справи та особу запитувача ДП ТРК «Аверс», яка є засобом масової інформації, те що на даний час в Україні діє воєнний стан та існує заборона виїзду за межі України чоловіків призовного віку (за виключенням певних категорій), питання виїзду чоловіків призовного віку та інформація пов`язана з нею постійно перебуває у фокусі уваги суспільства та засобів масової інформації, неодноразово ставала підставою для проведення розслідувань (в тому числі журналістів) щодо зловживань при перетині кордону, особу відносно якої запитувалась інформація суд вважає, що запитувана позивачем інформація щодо перетину державного кордону ОСОБА_1 становить суспільний інтерес (тобто, є суспільно необхідною інформацією), позаяк поширення такої інформації, зокрема, сприяє дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії та інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері.

При цьому із запиту позивача чітко вбачається, що запитувач є засобом масової інформації, та відносно кого така інформація витребовується.

Слід зазначити, що у відмові відповідача взагалі відсутні посилання на те, чи запитувана інформація становить суспільний інтерес і з цих підстав відмовлено у її наданні.

При вирішенні спору судом враховується також те, що відповідно до пункту 5 Положення про Головний центр обробки інформації ДПС України, затвердженого наказом Адміністрації ДПС України №52 від 14.07.2023 головним завданням центру є обробка інформації про осіб, які перетнули державний кордон України ( в тому числі конфіденційної) та відповідно до пункту 6 даного наказу є надання інформації, стосовно осіб які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію або виїхали з такої території за наявними у них базами даних.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність фактичної відмови відповідача у задоволенні запиту позивача на інформацію, позаяк при наданні відповіді відповідач дійшов безпідставного висновку про те, що запитувана інформація є конфіденційною та не становить суспільного інтересу, а також не дотримав вимог частини другої статті 6 Закону № 2939-VI (тобто, не застосовував «трискладового тесту»), тому з наведених вище підстав, на підставі наданих статтею 245 КАС України суду повноважень, позовні вимоги належить задовольнити частково у спосіб прийняття судом рішення про визнання протиправними дій Адміністрації Держприкордонслужби щодо відмови ДП ТРК «Аверс» у надані інформації на запит від 21.12.2023 № 289 (саме цей відповідач відмовив у її наданні позивачу) та зобов`язання Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (які є розпорядниками запитуваної інформації) повторно розглянути запит позивача від 21.12.2023 та надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням трискладового тесту, тобто вимог частини другої статті 6 Закону № 2939-VI, з урахуванням правової оцінки, наданої судом, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 21.12.2023 позивач направив ДПС України запит № 289 про наданні інформації, у якому просив надати інформацію щодо перетину державного кордону ОСОБА_1 , який є відомим на Волині політиком та бізнесменом, екс депутатом Луцької міської ради, засновником та лідером політичної партії «Громадський рух «Свідомі». Зокрема, просили надати інформацію: чи перетинав ОСОБА_1 державний кордон України від початку 2022 року та скільки разів; коли та з якою метою дана особа виїжджала за межі України; через які пункти пропуску ОСОБА_1 перетинав кордон та у які країни виїжджав; на яких підставах ОСОБА_1 перетинав державний кордон України; чи перебуває дана особа на даний час за межами України (а.с.9).

Листом №91/64895/23-вих від 26.12.2023 Адміністрація Держприкордонслужби повідомила позивача про те, що у них немає правових підстав для надання інформації про перетинання державного кордону України зазначеною особою, оскільки така інформація є інформацією з обмеженим доступом та стосується приватного життя особи, і її захист від неналежного поширення забезпечується Конституцією України, Законами України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних», а тому може поширюватися лише за згодою особи або інших осіб, передбачених законом випадках, а також, що така інформація є конфіденційною (а.с.10).

Не погоджуючись з такою відповіддю відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Натомість, здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Положення статті 40 Конституції України гарантують кожній особі право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових чи службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини 1 статті 5 цього Закону).

Відповідно пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

В силу частини четвертої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону «Про доступ до публічної інформації» (далі по тексту - Закон №2939) публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Такі випадки встановлені частиною першою статті 6 Закону №2939, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Згідно із частиною другою статті 6 Закону №2939 обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

При цьому законодавством України чітко встановлено обов`язок розпорядника інформації надати мотивовану відповідь на запит у визначений Законом строк.

Зокрема, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону (п.2 ч.1 статті 22 Закону №2939).

Згідно із частиною четвертою статті 22 Закону №2939 у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.

Пунктом 5.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» (далі по тексту - №10) передбачено, що згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Водночас, відмінне за обсягом визначення конфіденційної інформації закріплено у частині другій статті 21 Закону України «Про інформацію», за якою конфіденційною є інформація про фізичну особу незалежно від відповідного її волевиявлення.

З метою усунення наведеної колізії суди повинні застосовувати положення частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою у разі встановлення невідповідності закону Конституції України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто Конституцію України, а саме положення про те, що інформація про особу є конфіденційною, крім окремо визначених випадків (Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).

Виходячи з положень частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» , частини другої статті 21 Закону України «Про інформацію» та статті 32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:

- особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);

- коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;

- коли закон дозволяє певним суб`єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб`єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;

- коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації. Таке поширення здійснюється відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» після застосування «трискладового тесту».

Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Відповідно до пункту 6.2 Постанови №10 з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:

1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів (далі - правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);

2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» );

3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» )

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав «трискладового тесту» означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Тому якщо під час розгляду справи в суді буде з`ясовано, що відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію розпорядник не застосовував «трискладового тесту» або застосував його лише частково, то це є підставою для визнання такої відмови розпорядника протиправною.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач у відмові вказує, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, а саме: конфіденційною інформацією (персональними даними), тобто відомостями чи сукупністю відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Пунктом 6.4 Постанови №10 передбачено, що при визначенні того, чи є суспільний інтерес в отриманні інформації, суди повинні враховувати таке.

З урахуванням положень частини другої статті 29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.

З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.

Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.

Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:

1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії;

2) з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа;

3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень;

4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ;

5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців;

6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають;

7) виявленню ризиків для здоров`я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам;

8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;

9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;

10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;

11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;

12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою;

13) інноваціям, науковим дослідженням;

14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;

15) виявленню фактів введення громадськості в оману.

Крім того, визначаючи те, чи є інформація суспільно необхідною, необхідно враховувати:

- особу запитувача. Якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює площадку для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації;

- якщо інформація стосується публічного діяча або особи, яка претендує на зайняття публічної посади, то це додатковий аргумент на користь розкриття інформації. Така інформація може бути обмежена в доступі лише через серйозні обставини та високу ймовірність завдання істотної шкоди. Публічними діячами у цьому контексті можуть вважатись особи, які обіймають посади публічної служби (посади в державних органах, органах місцевого самоврядування) або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Чим вищою є посада публічної служби, яку займає особа або на яку претендує особа, тим меншою є можливість обмеження доступу до інформації про неї.

Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що запитувана позивачем інформація є конфіденційною, позаяк, інформація про перетин кордону особою не відноситься до конфіденційної , не може бути віднесена до персональних даних в розумінні Закону України «Про захист персональних даних», а така інформація в частині п6еретину кордону в певний проміжок часу не є тотожною щодо місця проживання та перебування.

Також апеляційний суд погоджується з тим, що запитувач є засобом масової інформації, на даний час в Україні діє воєнний стан та існує заборона виїзду за межі України чоловіків призовного віку (за виключенням певних категорій), питання виїзду чоловіків призовного віку та інформація пов`язана з нею постійно перебуває у фокусі уваги суспільства та засобів масової інформації, неодноразово ставала підставою для проведення розслідувань (в тому числі журналістів) щодо зловживань при перетині кордону, особу відносно якої запитувалась інформація, запитувана позивачем інформація щодо перетину державного кордону ОСОБА_1 , який як вказує позивач та не заперечує відповідач, є публічною особою регіону, засновником і лідером партії «Громадський рух «Свідомі», колишнім депутатом Луцької міської ради, така інформація становить суспільний інтерес (тобто, є суспільно необхідною інформацією).

Поширення такої інформації, як правильно вказав суд першої інстанції, зокрема, сприяє дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії та інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері.

Надаючи спірну оцінку діям відповідача 1 щодо відмови позивачу у наданні запитуваної інформації у листі від 26.12.2023 відповідач фактично обмежився цитуванням статтей чинного законодавства, не надавав оцінки запитуваній інформації у контексті суспільного інтересу такої. Своєю чергою, відповідний лист містить інформацію про те, що пошук інформації у відповідних Базах Адміністрацією державної прикордонної служби здійснюється за наявності обов`язкових реквізитів: прізвище, власне ім`я особи (для громадян України - українськими літерами та/або латинськими літерами; для іноземців та осіб без громадянства інших держав тільки латинськими літерами); дата народження (у форматі «дд.мм.рррр»); громадянство особи.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача 2 щодо відмови позивачу у наданні інформації на запит від 21.12.2023 за №289 та наявність підстав для зобов`язання Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (які є розпорядниками запитуваної інформації) повторно розглянути запит позивача від 21.12.2023 та надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням трискладового тесту, тобто вимог частини другої статті 6 Закону № 2939-VI, з урахуванням правової оцінки, наданої судом, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.

Враховуючи встановлені судом обставини, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем 1 в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі №140/1276/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк