Постанова

від 08.01.2025 по справі 140/746/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/746/24 пров. № А/857/17119/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОПРІМ» до Волинської митниці про визнання протиправним і скасування рішень про коригування митної вартості товарів та карток відмови,

суддя у І інстанціїСорока Ю.Ю.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення 07 червня 2024 року,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БІОПРІМ» (далі ТОВ «БІОПРІМ») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів (далі Рішення) №UA205140/2023/000506/2 від 20.07.2023 та №UA205140/2023/000526/1 від 01.08.2023, а також картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (далі Картка відмови) №UA205140/2023/002780 від 20.07.2023 та №UA205140/2023/002928 від 01.08.2023 Волинської митниці (далі Митниця).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі №140/746/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що за обставин цієї справи відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем). Тому суд вважає безпідставною вимоги митного органу про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості імпортованих позивачем товарів.

Відповідач не навів жодних доказів того, що надані декларантом документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливості здійснити митне оформлене імпортованого товару за ціною договору, а його сумніви ґрунтуються виключно на припущеннях.

У оспорюваних Рішеннях митний орган лише вказав номери та дати митних декларацій, на основі яких було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати їх обґрунтованими та мотивованими. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Відтак, оспорювані Рішення та Картки відмови є необґрунтованими у контексті норм частини 2 статті 55 Митного кодексу України (далі МК).

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Митницею, яка просила таке скасувати та відмовити у задоволенні позову ТОВ «БІОПРІМ».

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що під час опрацювання поданих декларантом для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару документів митним органом було встановлено, що заявлена митна вартість не може бути визнана у зв`язку з тим, що такі не містять усіх необхідних для визначення митної вартості даних за обраним декларантом методом та містять розбіжності.

Щодо МД №23UA205140057853U9 від 20.07.2023 (Рішення №UA205140/2023/000506/2 від 20.07.2023):

у декларації країни відправлення 23DE485111407333E9 від 18.07.2023 відсутнє числове значення вартості товарів, що не підтверджує ціну товарів заявлену в інвойсі RE23093 від 13.07.2023;

прайс-лист товару б/н від 13.07.2023 є пропозицією від відправника Misma GmbH, а не виробників товарів, тоді як відповідно до VII статті ГАТТ прайс-лист має бути виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує для продажу;

рахунок про надання транспортних витрат № 2023-09240 від 20.07.2023 містить інформацію щодо експедиторських витрат у сумі 6162,18 грн, однак вони не були включені до митної вартості.

Щодо МД №23UA205140060699U3 від 31.07.2023 (Рішення №UA205140/2023/000526/1 від 01.08.2023):

у деклараціях країни відправлення 23DE485171267597M6 та 23DE485171267963M5 від 27.07.2023 відсутнє числове значення вартості товарів, що не підтверджує ціну товарів, заявлену в інвойсах RE23100 від 21.07.2023 та RE23099 від 24.07.2023;

прайс-лист товару б/н від 21.07.2023 є пропозицією від відправника Misma GmbH, а не виробників товарів, тоді як відповідно до VII статті ГАТТ прайс-лист повинен бути виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує для продажу;

довідка про транспортні витрати № 975/23 від 31.07.2023 містить інформацію щодо експедиторських витрат, однак вони не були включені до митної вартості (зараховані до вартості перевезення за маршрутом м/п Ягодин- Київ).

Вказане свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неправдивих відомостей щодо транспортних витрат та неможливість перевірки числового розрахунку митної вартості.

Окрім того, за МД №23UA205140057853U9 від 20.07.2023 відбулось автоматичне спрацювання профілів ризику АСУР, які передбачали необхідність проведення більш детальної перевірки поданих декларантом документів на предмет можливого заниження митної вартості товару.

Вказане призвело до обґрунтованих сумнівів Митниці у частині підтвердження складових митної вартості імпортованого позивачем товару і декларанту було запропоновано надати у 10-денний термін додаткові документи.

По МД № 23UA205140057853U9 від 20.07.2023 (Рішення № UA205140/2023/000506/2 від 20.07.2023 року):

1) договір із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором;

3) виписку з бухгалтерської документації;

4) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;

6) транспортні (перевізні) документи.

Декларантом на вимогу Митниці надано:

рахунок про надання транспортних витрат №14/07/08 від 14.07.2023;

договір про перевезення № № 2292 від 20.06.2023;

заявку № 2023-09240 від 13.07.2002;

видаткові накладні від 01.05.2023;

лист ТОВ "БІОПРІМ" №20/07/2023-1 від 20.07.2023.

Інших витребовуваних Митницею документів декларантом не надано, про що повідомлено листом № 20/07/2023-1 від 20.07.2023.

По МД №23UA205140060699U3 від 31.07.2023 (Рішення №UA205140/2023/000526/1 від 01.08.2023):

1) договір із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором;

3) виписку з бухгалтерської документації;

4) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;

6) копію експортної декларації країни відправлення;

7) транспортні (перевізні) документи;

8) банківські платіжні документи, якщо рахунок сплачено.

Декларантом на вимогу Митниці надано:

рахунок GAN0001483 від 31.07.2023 щодо транспортного перевезення, який не відображає оплату транспортних витрат за рахунок покупця товару (експедиційних послуг) до перетину митного кордону України, які є обов`язковими для включення до бази оподаткування;

видаткові накладні №1028 від 01.05.2023, №1250 від 10.05.2023, що не стосується товару, поданого до митного оформлення;

договір про транспортно-експедиційне обслуговування №358 від 15.11.2022, укладений між ТОВ «Ганекс» та ТОВ "БІОПРІМ", у п.1.3 якого передбачена оплата послуг по всьому маршруту транспортування, в т.ч. експедиційних витрат;

лист ТОВ "БІОПРІМ" 01/08/2023-1 від 01.08.2023 щодо поданих документів;

заявку №12 від 26.07.2023 до договору №358 про транспортно-експедиційне обслуговування на загальну суму 91025,55грн.

Інших витребовуваних Митницею документів декларантом не надано, про що повідомлено листом № 3205 від 01.08.2023 року.

Таким чином, на переконання апелянта, неподання позивачем витребуваних документів зумовило неможливість застосування митним органом основного методу визначення митної вартості та виникнення у відповідача права на коригування митної вартості шляхом застосування другорядних методів визначення митної вартості. У зв`язку з неможливістю застосування попередніх методів визначення митної вартості з причини відсутності необхідної інформації митну вартість товару визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК на підставі наявної цінової інформації, а саме:

по МД №23UA205140057853U9 від 20.07.2023 (рішення №UA205140/2023/000506/2 від 20.07.2023): товар №2 на рівні 20,84 дол. США/кг за МД №UA205140/2023/23545 від 27.03.2023;

по МД №23UA205140060699U3 від 31.07.2023 (Рішення №UA205140/2023/000526/1 від 01.08.2023): товар 1 на рівні 20,84 дол. США/кг за МД №UA205140/2023/023545 від 27.03.2023, товар 2 на рівні 3,13 дол. США/кг за МД №UA100180/2023/506332 від 02.05.2023.

Оскільки стаття 64 МК не передбачає можливість здійснення будь яких коригувань за резервним методом, твердження суду про відсутність у оспорюваних Рішеннях таких відомостей є безпідставним.

Декларанта повідомлено про можливість випуску задекларованого товару у вільний обіг за умови надання гарантій відповідно до розділу Х МК.

Товар випущено у вільний обіг з наданням гарантій, передбачених частиною 7 статті 55 МК, на підставі МД типу ІМ40ДЕ № 23UA205140058149U1 від 20.07.2023 та МД типу ІМ40ДЕ № 23UA205140061266U7 від 01.08.2023.

ТОВ «БІОПРІМ» з додатковими документами на підтвердження заявленого рівня митної вартості до Митниці у межах 80 днів з дня випуску товару згідно із приписами частини 8 статті 55 МК не зверталося.

З огляду на наведене апелянт вважає, що оспорювані позивачем Рішення №UA205140/2023/000506/2 від 20.07.2023, №UA205140/2023/000526/1 від 01.08.2023 та Картки відмови №UA205140/2023/002780 від 20.07.2023, № UA205140/2023/002928 від 01.08.2023 року є такими, що прийняті у повній відповідності до вимог чинного законодавства.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «БІОПРІМ» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13.04.2023 ТОВ БІОПРІМ (Покупець) та компанія Misma GmbH (Німеччина) (Продавець) уклали зовнішньоекономічний контракт №13-04/23, за умовами якого Продавець зобов`язався продати, а Покупець придбати товар згідно із специфікаціями. Ціна товару вказана у специфікаціях до цього контракту. Умови оплати товару встановлені у порядку 100% протягом 30 днів з дня інвойсу, якщо інше не передбачено у специфікації.

20.07.2023 декларантом позивача з метою митного оформлення придбаного на умовах зовнішньоекономічного контракту №13-04/23 та специфікації №11 від 13.07.2023:

товару 1 Солі четвертинні, визначеного хімічного складу: Biopromis Betaine A (Betaine anhydrous)/Біопроміс Бетаїн А (Бетаїн безводний)/у формі порошку 10000 кг. Склад: 1 кг містить бетаіну безводного - мін. 97%. CAS № 107-43-7. Номер партії: SWT2023050501,/400 мішків по 25кг/Призначена для покращення показників продуктивності тварин та птиці, пришвидшення метаболізму, збалансування раціонів та збагачення їх бетаїном. Торгова марка: Healthy. Виробник: Healthy (Hangzhou) Husbandry Sci-tech Co.,Ltd. Країна виробництва: CN;

товару 2 Порошкоподібна форма вітаміну В5: D-Calcium Pantothenate / Д- Пантотенат Кальція (Vitamin B5) -+ 850кг. Містить діючу речовину пантотенат кальцію - 99,6%. Використовується для збагачення комбікормів та преміксів для сільськогосподарських тварин та птиці вітаміном В5 / 34 картонних мішків по 25кг / Номер партії: 2023,51302. Виробник - SHANDONG HWATSON BIOCHEM CO.,LTD. Торговельна марка - HWATSON. Країна виробництва CN,

відповідачу було подано електронну митну декларацію (далі МД) №23UA205140057853U9, до якої на підтвердження заявленої митної вартості та методу її визначення за ціною договору було долучено:

зовнішньоекономічний контракт №13-04/23 від 13.04.2023;

специфікацію №11 від 13.07.2023;

інвойс №RE23093 від 13.07.2023;

прайс-лист б/н від 13.07.2023;

експортну митну декларацію країни відправлення №23DE485111407333E9 від 18.07.2023;

договір транспортного експедирування №2292 від 20.06.2023;

довідку про транспортні витрати №2023-09240 від 20.07.2023;

міжнародну товаротранспортну накладну CMR №20230718 від 18.07.2023.

За наслідками опрацювання поданих декларантом документів Митниця дійшла висновку, що такі не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять розбіжності, а саме:

у декларації країни відправлення 23DE485111407333E9 від 18.07.2023 відсутнє числове значення вартості товарів, що не підтверджує ціну товарів, заявлену в інвойсі RE23093 від 13.07.2023;

прайс-лист товару б/н від 13.07.2023 є пропозицією від відправника Misma GmbH, а не виробників товарів, тоді як відповідно до VII статті ГАТТ прайс-лист має бути виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує для продажу;

рахунок про надання транспортних витрат №2023-09240 від 20.07.2023 містить інформацію щодо експедиторських витрат у сумі 6162,18 грн, однак вони не були включені до митної вартості.

Відтак, на підставі приписів статей 53-54 МК митний орган запропонував декларанту надати у 10-денний термін такі додаткові документи:

договір із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором;

виписку з бухгалтерської документації;

каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;

транспортні (перевізні) документи.

На вимогу відповідача декларантом було надано:

рахунок про надання транспортних витрат №14/07/08 від 14.07.2023;

договір про перевезення № № 2292 від 20.06.2023;

заявку № 2023-09240 від 13.07.2002;

видаткові накладні від 01.05.2023;

лист ТОВ "БЮПРІМ" №20/07/2023-1 від 20.07.2023.

Інших документів, що витребовувалися Митницею, не надано, про що повідомлено листом №20/07/2023-1 від 20.07.2023.

Дійшовши висновку, що подані на вимогу митного органу документи не усувають зазначених невідповідностей, Митниця прийняла оскаржувані Картку відмови №UA205140/2023/002780 від 20.07.2023 та Рішення №UA205140/2023/000506/2 від 20.07.2023, яким митну вартість імпортованого позивачем товару було визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК на підставі цінової інформації ЄАІС Держмитслужби, а саме товар № 2 на рівні 20,84 дол. США/кг за МД №UA205140/2023/23545 від 27.03.2023.

Згодом товар було випущено у вільний обіг за МД №23UA205140058149U1 від 20.07.2023 із застосуванням приписів частини 7 статті 55 МК.

Окрім того, 31.07.2023 з метою митного оформлення придбаного на умовах зовнішньоекономічного контракту №13-04/23 та специфікації №15 від 21.07.2023:

товару 1 Порошкоподібна форма вітаміну В5: D-Calcium Pantothenate / Д-Пантотенат Кальція (Vitamin B5) 2000 кг. Містить діючу речовину пантотенат кальцію - 98,2% CAS №:137-08-6. Використовується для збагачення комбікормів та преміксів для сільськогосподарських тварин та птиці вітаміном В5/80 картонних мішків по 25 кг. Номер партії: 230421Y022. Виробник - XINFA PHARMACEUTICAL CO.,LTD. Торговельна марка - HWATSON. Країна виробництва CN;

товару 2 «Порошкоподібна форма вітаміну С та його похідних: Ascorbic Acid (Biopromis C99) / Аскорбінова кислота 19000 кг. Вміст діючої речовини - 99,7%. Використовують в харчовій промисловості. Номер партії: 1230525716, 1230525717. Запаковано в 760 картонних коробок по 25 кг. Виробник - CSPC WEISHENG PHARMACEUTICAL (SHIJIAZHUANG) CO., LTD. Торговельна марка CSPC. Країна походження CN. Упаковка в картонних коробках на палетах,

декларантом позивача було подано Митниці МД №23UA205140060699U3, до якої на підтвердження заявленої митної вартості та методу її визначення за ціною договору було долучено такі документи:

зовнішньоекономічний контракт № 13-04/23 від 13.04.2023;

специфікацію №15 від 21.07.2023;

інвойси №RE23099 та №RE23100 від 21.07.2023;

прайс-лист б/н від 21.07.2023;

транзитні декларації Т1 від 27.07.2023 №23DE485171267597M6 та №23DE485171267963M5;

міжнародну товаротранспортну накладну CMR №20230727 від 27.07.2023;

договір про транспортно-експедиційне обслуговування №358 від 15.11.2022;

довідку про транспортні витрати №975/23 від 31.07.2023.

За наслідками опрацювання поданих декларантом документів Митниця дійшла висновку, що такі не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять розбіжності, а саме:

у деклараціях країни відправлення 23DE485171267597M6 та 23DE485171267963M5 від 27.07.2023 відсутнє числове значення вартості товарів, що не підтверджує ціну товарів заявлену в інвойсах RE23100 від 21.07.2023 та RE23099 від 24.07.2023;

прайс-лист товару б/н від 21.07.2023 є пропозицією від відправника Misma GmbH, а не виробників товарів, тоді як відповідно до VII статті ГАТТ прайс-лист повинен бути виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує для продажу;

довідка про транспортні витрати №975/23 від 31.07.2023 містить інформацію щодо експедиторських витрат, однак вони не були включені до митної вартості.

Відтак, на підставі приписів статей 53-54 МК митний орган запропонував декларанту надати у 10-денний термін такі додаткові документи:

договір із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором;

виписку з бухгалтерської документації;

каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;

копію експортної декларації країни відправлення;

транспортні (перевізні) документи;

банківські платіжні документи, якщо рахунок сплачено.

На вимогу митного органу декларантом 01.08.2023 було подано лист №01/08/2023-1 з поясненнями щодо вартості товару та з додатковими документами, а саме:

документами бухгалтерського обліку, що стосуються руху ідентичних та/або подібних оцінюваному товару: видаткові накладні: №1137 від 03.05.2023, №1250 від 10.05.2023, №1387 від 22.05.2023, №1028 від 01.05.2023, №1147 від 01.05.2023, №1086 від 25.04.2023;

договір про транспортно-експедиційне обслуговування №358 від 15.11.2022 (повторно);

рахунок №GAN0001483 від 31.07.2023;

заявку №12 від 26.07.2023 до договору №358.

Копії декларацій країни відправлення, а саме транзитних декларацій Т1 позивачем подавалися до митного оформлення разом з митною декларацією. Стосовно банківських платіжних документів, то оскільки згідно з умовами поставки передбачена відстрочка оплати на 30 днів з дати інвойсу, такі документи були відсутні.

Дійшовши висновку, що подані на вимогу митного органу документи не усувають зазначених невідповідностей, Митниця прийняла оскаржувані Картку відмови №UA205140/2023/002928 від 01.08.2023 та Рішення №UA205140/2023/000526/1 від 01.08.2023, яким митну вартість імпортованого позивачем товару визначено на підставі цінової інформації ЄАІС Держмитслужби, а саме:

товар 1 на рівні 20,84 дол. США/кг за МД №UA205140/2023/023545 від 27.03.2023;

товар 2 на рівні 3,13 дол. США/кг за МД №UA100180/2023/506332 від 02.05.2023.

Згодом товар було випущено у вільний обіг за МД №23UA205140061266U7 від 01.08.2023 із застосуванням приписів частини 7 статті 55 МК.

Разом із тим, ТОВ «БІОПРІМ» не погодилося із вказаними рішеннями Митниці щодо коригування заявленої ним митної вартості імпортованого товару та звернулося до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Частиною 1 статті 1 МК передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Згідно із положеннями пункту 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України (далі МК) митний контроль це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до приписів статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно із частинами 4, 5 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Частиною 3 статті 318 МК встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Як визначено у статті 50 МК, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 та 2 статті 52 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов`язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, які як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Приписами частин 1 та 2 статті 54 МК передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 5 вказаної статті МК органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Згідно із частиною 4 статті 53 МК у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК).

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК).

Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Приписами статті 57 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Окрім того, відповідно до частини 6 статті 53 МК декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що сумніви Митниці у правильному визначенні декларантом митної вартості імпортованого ним товару були необґрунтовані, що призвело до ухвалення протиправних рішень.

Розглядаючи доводи Митниці про те, що подані декларантом до митного контролю та оформлення документи не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості, а також містили розбіжності, що викликало необхідність у витребуванні у декларанта додаткових документі, апеляційний суд зазначає таке.

При оцінці доводів апелянта щодо відсутності у деклараціях країни відправлення №23DE485111407333E9 від 18.07.2023, №23DE485171267597M6 та №23DE485171267963M5 від 27.07.2023 числового значення вартості товарів, що заявлене у інвойсах RE23093 від 13.07.2023, RE23100 від 21.07.2023 та RE23099 від 24.07.2023, апеляційний суд звертає увагу на те, що експортна декларація є документом, який підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення та заповнюється відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) експортної декларації. На підставі цього документа відправник вантажу отримує відшкодування податку на додану вартість. При цьому у митній декларації країни відправлення вказується статистична вартість товарів (із врахуванням витрат на митне оформлення в країні експорту), а не фактурна вартість експортованих товарів. Відтак, відсутність у деклараціях країни відправлення числового значення статистичної вартості товарів жодним чином не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості.

Щодо доводів апелянта стосовно відсутності в прайс-листі інформації від виробника товару, суд апеляційної інстанції зауважує, що прайс-лист є довідником цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який безпосередньо адресований покупцю, та є лише пропозицією щодо вартості товару, а його конкретна ціна, порядок її сплати визначаються сторонами та обумовлюються відповідним інвойсом. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.12.2020 у справі №420/2850/19.

При цьому суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що прайс-лист не є обов`язковим документом, що передбачений частиною 2 статті 53 МК, який декларант має подати під час митного оформлення товару, та не є документом, що підтверджує вартість саме імпортованого товару, яка підтверджується відповідними платіжними дорученнями та інвойсом.

Водночас апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що у довідці про транспортні витрати №2023-09240 від 20.07.2023 зазначена вартість транспортних послуг по маршруту Гамбург - Луцьк: за межами території України 41650,00 грн, по території України 5593,38 грн, а також вартість експедиційних послуг по території України 6162,18 грн. Отже транспортні послуги до кордону України склали 41650, 00 грн та були включені до митної вартості товарів, а витрати на митні території України склали 11755,56 грн та не були включені до митної вартості, що узгоджується з вимогами частини 10 статті 58 МК.

Зауваження митного органу до рахунку (довідки) про транспортні витрати №975/23 від 31.07.2023 носять аналогічний характер та спростовуються такими ж доводами позивача, з якими погодився суд першої інстанції.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Таким чином, на думку апеляційного суду, слід вважати вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості імпортованого товару за першим методом, що була підтверджена необхідними документами, а отже про відсутність належних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості оспорюваними рішеннями.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Вирішуючи клопотання ТОВ «БІОПРІМ» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та заперечення з цього приводу Митниці, апеляційний суд зазначає таке.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не оспорюється ні передбачене процесуальним законом право ТОВ «БІОПРІМ» на отримання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу при розгляді адміністративної справи, ні самого факту надання такої позивачу адвокатом Бондаренко Г.П. При цьому відповідачем оспорюється обґрунтованість саме визначення позивачем розміру такого відшкодування у сум 6500 грн.

Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому положеннями частини 6 та частини 7 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Окрім того, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив із того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 цього рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 19 грудня 2019 у справі № 520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI).

За змістом статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно із визначенням, наведеним у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не лише те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за конкретних обставин справи витрати сторони на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката Бондареко Г.П. позивачем було надано:

ордер на надання правничої (правової) допомоги № 1560876;

договір №07/07/2020 про надання правничої допомоги від 07.07.2020;

акт наданих послуг від 15.08.2024 з переліком наданих позивачу послуг на суму 6500,00 грн;

рахунок-фактуру від 14.08.2024 на суму 6500,00 грн;

платіжну інструкцію №555652992.1 від 14.08.2024 року на суму 6500,00 грн.

Разом із тим, з урахуванням об`єму матеріалів справи, що були підготовлені та опрацьовані адвокатом на стадії апеляційного розгляду, складності самої справи, обсягу та якості наданих послуг, принципу співмірності та розумності судових витрат, значущості спору для позивача з урахуванням розміру визначених відповідачем грошових зобов`язань, суд апеляційної дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача і стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у справі №140/746/24 без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (код ЄДРПОУ 43958385, 44350, Волинська область, Любомльський район, с. Римачі, вул. Призалізнична, 13) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОПРІМ" (код ЄДРПОУ 40521376, 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 13, секція 1, офіс 1) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк