Постанова

від 08.01.2025 по справі 697/2183/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Черкаси

Справа № 697/2183/24Провадження № 22-ц/821/88/25Категорія: на ухвалу

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Фетісової Т. Л.,

секретаря Гладиш О. Ю.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 ,Канівський відділуДРАЦС уЧеркаському районіЧеркаській областіЦентрального міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Київ),

треті особи: Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Служба захисту дітей виконавчого комітету Ліплявської сільської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , Канівського відділу ДРАЦС у Черкаському районі Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Служба захисту дітей виконавчого комітету Ліплявської сільської ради про встановлення факту батьківства, розподіл одноразової грошової допомоги між членами сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця та стягнення грошових коштів з членів сім`ї на користь малолітньої дитини загиблого (померлого) військовослужбовця в сумі 7500000,00 грн,

в с т а н о в и в :

Одночасно з позовом представник ОСОБА_1 адвокат Шишка Руслан Іванович звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 ; банківські рахунки відкриті у усіх установах банків на ім`я ОСОБА_3 та транспортні засоби, які належать ОСОБА_3 .

Просив заборонити виїзд ОСОБА_3 за межі держави України та заборонити нотаріусам Гайсинського нотаріального округу: Приватному нотаріусу Кобилянській Ользі Анатоліївні, Приватному нотаріусу Новаківському Борису Володимировичу, Державному нотаріусу Петух Наталії Петрівні, Приватному нотаріусу Підвашецькій Олені Ігорівні, Приватному нотаріусу Савіцькій Жанні Йосипівні, вчиняти дії щодо укладення правочинів з відчуження нерухомого майна в тому числі: договорів дарування, купівлі-продажу; видачі свідоцтва на право власності на спадкове майно у спадковій справі на спадщину та інших, стосовно нерухомого майна, яке належить ОСОБА_3 .

Заяву мотивував тим, що ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , подала до Канівського міськрайонного суду Черкаської області позовну заяву про встановлення факту батьківства, розподіл одноразової грошової допомоги між членами сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця та стягнення грошових коштів з членів сім`ї на користь малолітньої дитини загиблого (померлого) військовослужбовця.

Зазначає, що з липня 2007 року позивачка проживала без укладення шлюбу з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В період спільного проживання у них народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 загинув під час виконання бойового завдання, про що свідчить Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 30.11.2022, актовий запис № 222.

Листом від 04.11.2023 Міністерство оборони України відмовило ОСОБА_5 , законним представником якого є ОСОБА_1 , в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум на підставі рішення комісії.

При цьому до відповіді було додано протокол комісії МОУ № 13/в від 14.07.2023 з якого вбачалося, що одноразову грошову допомогу призначено дружині загиблого ОСОБА_4 в сумі 15000000,00 грн.

ОСОБА_3 були направлені листи від 22.08.2024 та 06.09.2024 з пропозицією щодо добровільного перерозподілу суми одноразової грошової допомоги в зв`язку зі смертю військовослужбовця між особами, які мають на неї право, але до цього часу ні відповіді, ні пропозицій, ні грошових коштів позивачка ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6 , не отримала.

В заяві вказував, що відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.09.2024, ОСОБА_3 належать на праві приватної власності нерухоме майно, а саме дві земельні ділянки та житловий будинок. Згідно Витягу з ЄДР МВС від 11.09.2024 ОСОБА_3 є власником автомобіля марки ВАЗ, модель 21061, 1991 року випуску.

Зазначав, що відповідачка, ввівши в оману працівників ІНФОРМАЦІЯ_4 і ІНФОРМАЦІЯ_5 , не повідомивши про існування неповнолітнього сина ОСОБА_6 у загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 , хоча достеменно знала про існування неповнолітнього сина, отримала одноразову грошову допомогу в зв`язку зі смертю військовослужбовця в сумі 15000000,00 грн та привласнила ці кошти.

Вважав, що якщо відповідачка ОСОБА_3 отримає з карткових рахунків кошти та здійснить відчуження нерухомого майна, то вказана обставина в майбутньому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, а також інтересів неповнолітньої дитини, за захистом яких позивачка звернулася до суду. У разі здійснення вищезазначених дій (зняття коштів з рахунків та продаж нерухомого майна) може виїхати за межі території держави України, оскільки заборон на перетин державного кордону у відповідачки немає, що в свою чергу унеможливить розгляд позовних вимог та стягнення привласнених коштів, на які має право неповнолітня дитина.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2024 року заяву адвоката Шишки Р. І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на банківські рахунки відкриті в усіх установах банків на ім`я ОСОБА_3 , у межах суми позовних вимог, а саме 7500000,00 грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що представником позивачки не надано суду доказів на визначення вартості нерухомого та рухомого майна, що належить відповідачці, арешт на який просив накласти, а тому суд був позбавлений можливості прийти до висновку щодо співмірності застосування даного виду забезпечення позову відповідно до заявлених позовних вимог.

Суд першої інстанції зазначив, що предметом спору є встановлення батьківства, розподіл та стягнення одноразової грошової допомоги між членами сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця в сумі 7500000,00 грн і не пов`язаний з оспорюванням права власності чи користування на нерухоме та рухоме майно, тому підстав для накладення арешту на це майно суд не вбачав, як і підстав для заборони вчинення нотаріусам Гайсинського нотаріального округу дій щодо укладення правочинів з відчуження нерухомого майна, яке належить ОСОБА_3 .

Натомість, враховуючи предмет спору, суд вбачав наявні підстави для накладення арешту на банківські рахунки відкриті у усіх установах банків на ім`я ОСОБА_3 , в межах оспорюваної суми грошової допомоги в розмірі 7500000,00 грн.

Щодо заборони виїзду ОСОБА_3 за межі держави України, суд зазначив, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення в порядку ст. 441 ЦПК України. Застосування такого заходу забезпечення позову як обмеження у праві виїзду за межі України на період розгляду цивільної справи не відповідає вимогам закону, а тому у цій частині заява про забезпечення позову не підлягала до задоволення.

Не погоджуючись з ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04 жовтня 2024 року, ОСОБА_3 оскаржила її в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення вимог позивачки, порушив норми процесуального права. Судом не з`ясовано чи відкрито в банківських установах на ім`я ОСОБА_3 банківські рахунки, номера цих рахунків, банківські установи.

Також судом не з`ясовано у який спосіб ненакладення арешту на банківські рахунки в установах банків унеможливить чи ускладнить виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, інтересів позивачки в межах заявлених позовних вимог.

Крім того, скаржниця зазначає, що такий захід забезпечення позову як накладення арешту на банківські рахунки не передбачений нормами ч. 1 ст. 150 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо забезпечення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивачки адвоката Шишки Р. І., відповідачки адвоката Бодачевського Р. В., вивчивши та обговоривши матеріали справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Питання про застосування заходів забезпечення позову, яке вирішувалося судом в оскарженій ухвалі, регламентується Главою 10 Розділу І ЦПК України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття таких заходів може істотно утруднити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У ч. 1ст. 150 ЦПК Українинаведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у п. 1 законодавець вирізняєнакладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням необхідності саме такого заходу, ціну позову, про забезпечення якого просить заявник, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як зазначено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи питання про забезпечення позову, суд має пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір, а також існує реальна загроза унеможливлення чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За своєю правовою природою правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії».

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 509/2765/19).

Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є спір між сторонами реальним, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову. Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 21.02.2024 в справі № 201/9686/23, провадження № 61-18173св23).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

При розгляді даної апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що з матеріалів справи вбачається існування реального спору між сторонами.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11.08. 2022 у справі № 522/1514/21.

Відповідно, позивачка має право заявляти вимогу про забезпечення позову, обравши спосіб, який,на її думку, буде гарантувати виконання рішення суду, винесеного на її користь.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, а наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору.

Предметом спору у даній справі є встановлення факту батьківства, розподіл одноразової грошової допомоги між членами сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця та стягнення грошових коштів з членів сім`ї на користь малолітньої дитини загиблого (померлого) військовослужбовця в сумі 7500000,00 грн, тобто вимоги позову направлені на захист майнових прав неповнолітнього ОСОБА_2 в інтересах якого діє мати позивачка ОСОБА_1 .

Зі змісту позовної заяви вбачається, що за час спільного проживання у позивачки та ОСОБА_4 народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 загинув під час виконання бойового завдання, про що свідчить Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 30.11.2022, актовий запис № 222.

Листом від 04.11.2023 Міністерство оборони України відмовило ОСОБА_5 , законним представником якого є ОСОБА_1 , в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум на підставі рішення комісії.

При цьому до відповіді було додано протокол комісії МОУ № 13/в від 14.07.2023 з якого вбачалося, що одноразову грошову допомогу призначено дружині загиблого ОСОБА_4 в сумі 15000000,00 грн.

ОСОБА_3 були направлені листи від 22.08.2024 та 06.09.2024 з пропозицією щодо добровільного перерозподілу суми одноразової грошової допомоги в зв`язку зі смертю військовослужбовця між особами, які мають на неї право, але до цього часу ні відповіді, ні пропозицій, ні грошових коштів позивачка ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6 , не отримала.

Тобто, позивачка довела існування між сторонами спору та існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

У постанові від 12 липня 2022 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного судувід08 жовтня 2024 року у справі № 5026/1357/2012(925/229/24), від 09 червня 2021 року у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/16866/20, від 13 жовтня 2020 року у справі № 917/273/20, від 14 серпня 2018 року у справі №916/10/18.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах, зокрема, від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, зауважував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Щодо посилання скаржниці на те, що судом першої інстанції не з`ясовано чи відкрито в банківських установах на ім`я ОСОБА_3 банківські рахунки, номера цих рахунків та банківські установи, колегія суддів зазначає наступне.

У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно ч. 1, ч. 2ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження»арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення; арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника; постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до ч. 3ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження»не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Відповідно до пункту 12 ч. 3, ч. 41 розділу І Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженоїпостановою Правління НБУ від 29.07.2022 № 162, поточний рахунок - рахунок (уключаючи рахунок із спеціальним режимом використання), що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Поточні рахунки із спеціальнимрежимом використання відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

З наведених норм права вбачається, що виконуючи судове рішення, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах,крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому,саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч. 3ст. 52 Закону «Про виконавче провадження»повиненвизначити статус рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження коштів на рахунку,на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштівна рахункута повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертоюстатті 59 цього Закону.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Викладені обставини, виходячи з положень ст. 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивачки, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав забезпечення позову.

Водночас колегія суддів вважає, що вжиття заходів забезпечення позову можливе не шляхом накладення арешту на банківські рахунки відкриті в усіх установах банків на ім`я ОСОБА_3 , а шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах України, відкритих на ім`я ОСОБА_3 , у межах суми позовних вимог 7500000,00 грн.

Накладення судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат.

Вказане вище узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 вересня 2019 року (справа № 320/3560/18, провадження № 61-5051св19).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з правиламист. 141 ЦПК Україниостаточний розподіл судових витрат у справі здійснює суд, який вирішує спір по суті.

Згідно норм ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо застосованого виду забезпечення позову зміні.

Керуючись ст. ст. 258, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Канівського міськрайонногосуду Черкаськоїобласті від04жовтня 2024року воскаржуваній частині змінити щодо виду забезпечення позову з арешту на банківські рахунки на накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах України, відкритих на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у межах суми позовних вимог 7500000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 січня 2025 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

Т. Л. Фетісова