Постанова

від 08.01.2025 по справі 711/5823/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

Справа № 711/5823/24Провадження № 22-ц/821/93/25Категорія: 302090000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,

секретаря - Гладиш О. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Босенка Олександра Михайловича на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, у складі судді Івахненко О. Г.,

в с т а н о в и в :

В липні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Босенка О. М. звернувся до Чигиринського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.

Просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує та утримує дітей віком до 18 років, дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які проживають разом з батьком. А тому, з метою захисту та реалізації законних інтересів дітей та прав позивача як батька, в тому числі для оформлення документів для відстрочки від мобілізації, просить встановити даний факт у позовному провадженні, оскільки існує спір з матір`ю дітей щодо їх виховання та утримання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей Черкаської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей - відмовлено.

Рішення суду мотивовано, зокрема тим, що позивач, стверджуючи, що лише він фінансово утримує дітей, долучаючи до справи заочне рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 06.12.2022 про припинення стягнення з нього аліментів на утримання дітей сторін, не позбавлений права звернутись до суду із вимогою щодо стягнення з відповідача аліментів на його користь на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 .

Між сторонами існує певний спір щодо участі матері у вихованні дитини, а отже, мати ОСОБА_2 не усунулась від виконання батьківських обов`язків, а тому надані суду письмові докази та пояснення свідків лише свідчать про проживання дітей разом з батьком та його участь у їх вихованні, що ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини та в утриманні дітей.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Босенко О. М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував мету з якою він просить установити такий факт, а саме: для захисту права та інтересів своїх дітей, враховуючи те, що в позасудовому порядку неможливо підтвердити факт самостійного виховання дітей батьком. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину для оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дітей. Для отримання позивачем можливості в майбутньому стягнення аліментів з відповідача.

Зауважив, що наразі позивачем не подано позову до відповідача про позбавлення батьківських прав, в зв`язку з тим, що це може негативно відобразитися на подальшому спілкуванні з неповнолітніми дітьми та їх вихованні та з морально-етичнчих принципів.

Вважав, що в рішенні Чигиринського районного суду Черкаської області від 06.12.2022 у справі № 711/3943/22 було з`ясовано, що з січня 2022 року неповнолітні діти проживають з позивачем та перебувають на його утриманні. Зазначене рішення не оскаржувалося.

Зазначає, що з січня 2022 по сьогоднішній день, фактичні обставини які стосуються самостійного утримання і виховання малолітніх дітей у позивача не змінилися. Відповідач не утримує та не виховує дітей та самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Між тим, суд першої інстанції не навів в своєму рішенні чому та на підставі яких доказів/доводів він прийшов до висновків про те, що відповідач начебто приймає участь у вихованні та утриманні дітей.

Звертає увагу суду, що відповідач жодним чином не висловила заперечення проти позову, не скористалась своїми як процесуальними правами, так і батьківськими обов`язками у частині захисту прав та інтересів спільних з позивачем дітей.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанцій

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 31).

Згідно рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 06.12.2021, шлюб між сторонами розірвано (а.с. 35).

Заочним рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 06.12.2022 припинено стягнення зі ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей сторін (т. 1 а.с. 32-34).

Згідно довідок про навчання виданої Черкаською спеціалізованою школою І-ІІІ ступенів № 13 Черкаської міської ради Черкаської області від 06.05.2024 № 124, 125, 126, 127 ОСОБА_4 навчається в 3-І класі за очною формою навчання, а ОСОБА_3 у 6-Б класі за змішаною формою навчання. За період навчання дітей, мати, ОСОБА_2 , не бере участі в навчальному процесі, не була присутня на батьківських зборах, не телефонувала, не цікавилась інформацією про успішність сина та дочки (т. 1 а.с. 12-13).

Відповідно до Витягів з реєстру Чигиринської територіальної громади за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 - з 16.09.2009; ОСОБА_3 - з 20.06.2018 року; ОСОБА_4 - з 02.07.2024 року (т. 1 а.с. 29-30).

З довідки з місця проживання, виданої Департаментом соціальної політики Черкаської міської ради від 15.07.2024 № 9/28-5/2-1 вбачається, що ОСОБА_1 разом із дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_3 проживають за адресою АДРЕСА_2 . Довідка видана на підставі акту опиту сусідів № 99 від 15.07.2022. Власницею даної квартири є ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 17-18,20).

Згідно з висновком Акту обстеження умов проживання № 254 від 13.05.2024 за адресою: АДРЕСА_2 , у будинку створені належні умови для проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 (т. 1 а.с.27).

Як вбачається з позову та матеріалів справи, між сторонами існує певний спір щодо участі матері у вихованні дітей, а необхідність встановлення факту самостійного утримання та виховання дітей зумовлена отриманням позивачем права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (т. 1 а.с. 19-25, 37-44, 60).

Відповідно до відомостей перетину кордону відповідачем, роздруківки з банку щодо купівлі ним продуктів харчування, довідки місця проживання, Акту опитування сусідів, позивач доводив, що діти проживають разом із ним та знаходяться на його одноособовому утриманні і самостійному вихованні (т. 1 а.с. 11,15,16,71-107).

Згідно заяви ОСОБА_2 від 05.07.2024, завіреної нотаріально, остання зазначила, що ОСОБА_1 надається постійна фінансова допомога їх спільним дітям, сплачуються витрати на їхнє харчування, оздоровлення, лікування, а також інші витрати, пов`язані з вихованням дітей. При цьому, він спілкується з дітьми та бере участь у їхньому вихованні (т. 1 а.с.108).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Від представника Служби у справах дітей Черкаської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника - адвоката Босенка О. М., перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Звернувшись до суду із заявою, ОСОБА_3 як на підставу її задоволення посилався на те, що саме він здійснює догляд за дітьми, створив для них належні побутові умови для проживання, займається їх вихованням, керуючись забезпеченням інтересів дітей.

Вимоги заяви пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дітей.

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. ст. 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст. ст. 150, 151 СК України.

Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч. 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, відповідно до яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлює підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дітей разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено.

Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дітей.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що посилання позивача на той факт, що відповідач проживає за межами території України, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний факт не звільняє ОСОБА_2 , як матір, від обов`язку виховання та утримання її доньки та сина, а тому дані докази не можуть бути підставою для задоволення позову.

Колегія суддів також зауважує, що скаржником не було доведено та не надано доказів щодо відмови в наданні певних пільг та інших соціальних гарантій, що в свою чергу порушувало б права батька дитини та свідчило про доцільність встановлення такого факту.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Босенка О. М.підлягає залишенню без задоволення.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, колегія суддів підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Босенка Олександра Михайловича - залишити без задоволення.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 січня 2025 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

О. М. Новіков