Рішення

від 09.01.2025 по справі 183/7233/24

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/7233/24 Провадження 2/636/734/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2025 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Золотоверхої О.О.,

за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чугуєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

17.12.2024 з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області до Чугуївського міського суду Харківської області надійшла вказана позовна заява, в якій представник позивача адвокат Мезінов О.Г. просив поновити позивача на посаді інженера з охорони та захисту лісу у відокремленому підрозділі ДСГП «Ліси України» - філії «Новомосковське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, судові витрати на професійну правничу допомогу та моральну шкоду в розмірі 200000.00 грн. (з врахуванням заяви про зміну (доповнення) предмету позову від 16.09.2024).

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 06.09.2023 працювала у відокремленому підрозділі Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на посаді інженера з охорони та захисту лісу. Згідно з інформацією з ЄДРПОУ щодо ДСГП «Ліси України» Філія «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є відокремленим підрозділом головного підприємства Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». 25.04.2024 року ОСОБА_1 було ознайомлено під особистий підпис із наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 12.04.2024 № 694 «Про припинення Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та письмово попереджено про можливе припинення трудових відносин з 28.06.2024 відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. На підставі наказу від 20.06.2024 № 254-К ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 28.06.2024 року по скороченню чисельності штату працівників згідно ст.40 п.1 КЗпП України. Відповідачем не було дотримано вимог та приписів КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 з роботи, а тому остання має бути поновлена на роботі. Однією з найважливіших гарантій для працівників при вивільненні є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. роботодавець є таким, що виконав обов`язок з працевлаштування працівника, передбачений частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, якщо він запропонував усі вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом періоду перед звільненням і які існували на день звільнення. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо повідомив його про звільнення та запропонував наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Також, при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, слід виходити з того, що за змістом цієї норми працівника має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. Однак вищевказаних вимог Відповідач не дотримався. Відповідно до п.11.2. Положення про Філію «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 16.12.2022 № 37, працівники Філії є працівниками Підприємства (Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»). Незважаючи на закриття Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», головне підприємство - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», що має статус юридичної особи та працівником якого вважалася ОСОБА_1 - не було ліквідовано. Отже, після попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення Відповідач мав запропонувати працівнику всі інші вакантні посади (іншу роботу), які існували на день такого попередження та/або з`явилися на підприємстві протягом усього періоду перед звільненням та існували на день звільнення у Державному спеціалізованому господарському підприємстві «Ліси України» в цілому (включаючи усі його відокремлені підрозділи (філії). Утім, Відповідач не пропонував ОСОБА_1 жодної вакантної посади та не робив пропозицій іншої роботи у Державному спеціалізованому господарському підприємстві «Ліси України». При цьому, одночасно із закриттям Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», Відповідач утворив новий відокремлений підрозділ юридичної особи - Філію «Східний лісовий офіс» Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», з найманими працівниками у штаті, однак жодної вакансії в утвореній філії ОСОБА_1 також не запропонував. Таким чином, Відповідач грубо порушив вимоги чинного трудового законодавства України та права ОСОБА_1 при її звільненні з роботи. Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток, який має бути сплачений працівникові власником за час вимушеного прогулу, обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. N 100. Пунктом 8 вказаного Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Таким чином, розмір відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу має визначатися шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів прострочення розрахунку при звільненні, Середньоденний заробіток ОСОБА_1 для обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 604,65грн.

У заяві про зміну позовних вимог від 16.09.2024 зазначено, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і одночасно механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. Тобто вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є належним способом захисту порушених трудових прав позивача і таке відшкодування може здійснюватися за вибором позивача у вигляді одноразової грошової виплати. Оскільки позивача було явно незаконно звільнено з роботи, не дотримано гарантій її трудових прав, то це призвело до моральних страждань позивача, які були викликані душевними переживаннями з приводу позбавлення позивача та її сім`ї єдиного джерела доходу, яким була заробітна плата та зумовленою цим постійною тривогою та страхом за своє майбутнє, зокрема, страхом щодо неможливості забезпечити собі та своїй сім`ї належний рівень життя, страхом щодо неможливості забезпечення себе та своєї сім`ї продуктами харчування, одягом, ліками тощо, розчаруванням у впевненості в тому, що в Україні захищаються та дотримуються права та свободи людини та відчуттям несправедливості у зв`язку з недотриманням прав позивача, постійними негативними думками стосовно неможливості знайти роботу. Грубе порушення трудових прав позивача змінило її звичний ритм життя, вимагало від неї вжиття додаткових заходів та зусиль для організації свого життя, зокрема, позивач вимушена через відсутність роботи позичати гроші у родичів, друзів та сторонніх осіб, що для неї є украй принизливим; також позивач змушена звертатися до суду за захистом своїх прав, шукати з цією метою адвоката, що також пов`язано для неї з душевними переживаннями та моральним напруженням. Наявність негативних наслідків у вигляді моральних страждань позивача та їх причинного зв`язку з діями відповідача щодо порушення трудових прав позивача за такого є безсумнівним та очевидним. Для позивача оцінити перенесені нею моральні страждання порушенням її трудових прав важко, але сумою, яка б могла хоча б частково компенсувати їх для неї, є 200 000,00грн.

Представник відповідача Деревянко В.В. надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що відповідач з позовною заявою ОСОБА_1 до ДСГП «Ліси України» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не згоден, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Керуючись Статутом ДСГП «Ліси України», затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.03.2024 року №53, Положенням про філію «Новомосковське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом від 26.12.2023 року №2174, Наказом ДП «Ліси України» № 694 від 12.04.2024 року було прийнято рішення щодо припинення діяльності Філії «Новомосковське лісове господарство» (ЄДРПОУ 45042763) шляхом її закриття. Згідно передавального акту, затвердженого Наказом ДП «Ліси України» № 1303 від 01.08.2024 року всі активи та пасиви для подальшої господарської діяльності було передано до філії «Східний лісовий офіс» (ЄДРПОУ 45632138). Позивач працювала з 06.09.2023 року до 28.06.2024 року на посаді інженера з охорони і захисту лісу філії «Новомосковське лісове господарство». Наказом ДП «Ліси України» № 694 від 12.04.2024 року прийнято рішення припинити філію «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 45042763) шляхом її закриття. Тобто, вказаним наказом прийнято рішення, в тому числі, і про скорочення штатної чисельності і, відповідно, всієї чисельності працівників філії «Новомосковське лісове господарство». Тож, згідно ч.1 ст.49-2 КЗпП України, - 25.04.2024 року ОСОБА_1 було ознайомлено під особистий підпис із наказом ДП «Ліси України» від 12.04.2024 року № 694 від 12.04.2024 року «Про припинення філії «Новомосковське лісове господарство» і видане персональне попередження про можливе припинення трудових відносин з 28.06.2024 року, відповідно до п.1 ст.49-1 КЗпП України.

На підставі наказу в.о. директора філії «Новомосковське лісове господарство» Прохорова О.Г. №254-К від 20.06.2024 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 28.06.2024 року, згідно п.1 ст. 40 КЗпП України та виплачені належні до діючого законодавства грошові кошти, в тому числі і вихідна допомога у розмірі місячної заробітної плати, яку вона отримала в повному обсязі. Позивач отримав персональне попередження про наступне вивільнення, з наказом про звільнення №254-К від 20.06.2024 року була ознайомлена, отримані виплати при скороченні не повернула, ніяких заяв, клопотань, зауважень, заперечень не мала, - тобто була згодна, про що свідчить її підписи на вказаних документах. Також позов обґрунтовано , що позивачу не було запропоновано під час звільнення іншої роботи. Відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі наявні вакантні посади, які може обіймати працівник який вивільнюється, незалежно від того, в якому структурному підрозділі він працював. Згідно Положення «Про філію «Новомосковське лісове господарство» керівництво Філією здійснюється директором філії. Згідно п. 5.7.4 вказаного Положення директор приймає і звільняє працівників. Таким чином, уповноваженою особою роботодавцем- є директор філії «Новомосковське лісове господарство» і, відповідно, пропонувати вакантні посади мав би директор філії «Новомосковське лісове господарство» ЄДРПОУ 45042763. Як зазначено вище, Наказом ДП «Ліси України» № 694 від 12.04.2024 року було прийнято рішення щодо припинення діяльності Філії «Новомосковське лісове господарство» (ЄДРПОУ 45042763) шляхом її закриття. Згідно виписки з ЄДРЮО 05.08.2024 року Філію «Новомосковське лісове господарство» (ЄДРПОУ 45042763) закрито. У зв`язку з тим, що відбулась повна ліквідація філії «Новомосковське лісове господарство», як структурного підрозділу підприємства, відповідно, всі вакансії, згідно штатного розпису Філії були теж ліквідовані.

Таким чином, як роботодавець директор філії «Новомосковське лісове господарство» не мав можливості запропонувати іншу вакантну посаду за професією чи спеціальністю, та навіть не мав можливості запропонувати іншої роботи, тобто не мав змогу виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо запропонування наявної роботи за відповідною професією чи спеціальністю, в тому числі і іншої наявної роботи у зв`язку з ліквідацією (припиненням діяльності) філії шляхом її закриття. У зв`язку з вищевикладеним, наказом в.о. директора філії «Новомосковське лісове господарство» № 254-к ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 28.06.2024 року та виплачені всі належні грошові кошти. Крім того позивач вказує на судові витрати, які очікує понести у зв`язку із розглядом справи на правову (правничу) допомогу, але договору між ОСОБА_1 та представником позивача ОСОБА_2 - не надав. Також не надав касових чеків, приходних касових ордерів ні платіжних квитанцій, ані інших доказів понесених витрат. Окрім цього позивач не сплатив передбаченого судового збору , передбаченого Законом України «Про судовий збір». Від сплати судового збору звільнено позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, а позивач, крім поновлення на роботі, просить стягнути також середній заробіток за час, на його думку, «вимушеного прогулу», таким чином подав майновий позов, пов`язаний із трудовим спором.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що вказані доводи відповідача не можуть прийматися до уваги як такі, що не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства України, з огляду на наступне. Недоречними та такими, що не можуть спростовувати порушення Відповідачем порядку звільнення Позивача з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України є посилання Відповідача на те, що Позивач отримав персональне попередження про наступне вивільнення, був ознайомлений з наказом про звільнення, ніяких заяв, клопотань, зауважень, заперечень не мав, тобто був згоден, про що свідчить його підписи на вказаних документах, з таких причин. По-перше, норми КЗпП України не містять положень про те, що отримання працівником попередження про звільнення, ознайомлення з наказом про звільнення без зауважень означає згоду з законністю звільнення та виключає право працівника на подальше оскарження такого звільнення. Відсутні докази того, що Позивач висловлювала згоду з наказом №254-К від 20.06.2024 та з законністю свого звільнення. Тобто право звільненого працівника оскаржити до суду правомірність свого звільнення не поставлена у залежність від обставин, на які посилається Відповідач у відзиві. По-друге, факт отримання Позивачем попередження про звільнення та підписання без зауважень наказу про звільнення ніяким чином не усувало обов`язок Відповідача виконати вимоги ст.49-2 КЗпП України, а саме - запропонувати Позивачу наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, а також не нівелювало факт порушення Відповідачем зазначених вимог. Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним було виконано обов`язок щодо надання Позивачу пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які існували на момент попередження про наступне звільнення та з`явилися на підприємстві протягом двох місяців, і які існували на день звільнення. Між тим, у трудових спорах, зокрема у спорах про поновлення на роботі, тягар доведення правомірності звільнення працівника покладається на роботодавця (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 14.02.2020 у справі № 303/4548/17). Також недоречними та безпідставними є доводи Відповідача про те, що директор філії «Новомосковське лісове господарство» не мав можливості виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України та запропонувати Позивачу іншу вакантну посаду у зв`язку з ліквідацією філії, з таких причин. По-перше, згідно наказу від 20.06.2024 № 254-К Позивача звільнено з роботи не у зв`язку з ліквідацією підприємства, а у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників. По-друге, відповідно до п.11.2. Положення про Філію «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 16.12.2022 № 37, працівники Філії є працівниками Підприємства (Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»). Незважаючи на закриття Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», головне підприємство - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», що має статус юридичної особи та працівником якого вважалася Позивач, не було ліквідовано на момент видання наказу від 20.06.2024 № 254-К і не ліквідовано наразі. Крім того, згідно доданого до позову витягу з ЄДРПОУ щодо Відповідача, у його структурі діють 145 відокремлених підрозділів (філій) по всій території України. Отже, після попередження Позивача про наступне звільнення Відповідач повинен був запропонувати працівнику всі вакантні посади (іншу роботу), які існували на день такого попередження та/або які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду перед звільненням та існували на день звільнення у Державному спеціалізованому господарському підприємстві «Ліси України» в цілому (включаючи усі його відокремлені підрозділи (філії). Утім, Відповідач не пропонував Позивачу жодної вакантної посади та не робив пропозицій іншої роботи у Державному спеціалізованому господарському підприємстві «Ліси України» та у його філіях. Згідно правового висновку Верховного Суду у постанові від 06.05.2020 у справі № 487/2191/17 - не виконання роботодавцем обов`язку щодо пропонування працівнику усіх наявних на підприємстві вакансій, включаючи усі його відокремлені підрозділи, є порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України. По-третє, як зазначає Відповідач у відзиві, Філію «Новомосковське лісове господарство» закрито з 05.08.2024 року. Оскільки Позивача письмово попереджено про наступне звільнення 25.04.2024, то Відповідач в період з 25.04.2024 по день звільнення 28.06.2024 повинен був пропонувати Позивачеві всі наявні вакантні посади як на головному підприємстві, так і на усіх його 145 структурних підрозділах. Однак Позивачеві жодної роботи Відповідачем не пропонувалося, що останній не заперечує. Таким чином Відповідачем грубо порушено порядок звільнення Позивача.

Крім того не відповідають обставинами справи доводи Відповідача у відзиві про те, що Позивач не надав договору на правову (правничу) допомогу, оскільки насправді такий договір доданий до матеріалів справи (до позову). Щодо висновків Відповідача про те, що витрати на правничу допомогу не підлягають стягненню з огляду на відсутність доказів понесених витрат (касових чеків, приходних касових ордерів ні платіжних квитанцій), то вони не відповідають нормам процесуального закону. Оскільки Позивач не має юридичної освіти та не може самостійно захищати свої права, вона скористалася правом на отримання професійної правничої допомоги адвоката, який на підставі договору про надання правової допомоги № 17-ФО/2024 від 11.06.2024 здійснював підготовку тексту позовної заяви, інших процесуальних документів. За вказані послуги згідно згаданих договору та актів наданих послуг Позивач зобов`язаний буде через 60 днів після ухвалення судового рішення сплатити на користь адвоката обумовлену договором суму.

Оскільки судового рішення у даній справі ще не ухвалено, то гонорар, відповідно, наразі ще не сплачений. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/ третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Також помилковими є доводи Відповідача про необхідність сплати Позивачем судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 209/2226/22 (провадження №61-14575св23). Отже жоден з доводів відзиву не спростовує обґрунтованості позовних вимог. Крім того зазначено, що згідно наказу від 20.06.2024 № 254-К Позивача було звільнено з роботи з 28.06.2024 року за скороченням (ст.40 п.1 КЗпП України). Підставою для видання наказу від 20.06.2024 № 254-К була та обставина, що Філія «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», де працювала Позивач було вирішено припинити на підставі наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 12.04.2024 № 694 «Про припинення Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Станом на час звернення до суду з позовом до ЄДРПОУ щодо юридичної особи ДП «Ліси України» не були внесені зміни щодо припинення Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та вказана філія була зазначена в переліку відокремлених підрозділів юридичної особи ДП «Ліси України», про що свідчить доданий до позову витяг з ЄДРПОУ. Однак станом на даний час, з ЄДРПОУ щодо юридичної особи ДП «Ліси України» виключено відомості про наявність у останнього філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та у переліку відокремлених підрозділів юридичної особи ДП «Ліси України» вказана філія відсутня (витяг з ЄДРПОУ додається), тобто наразі вказана філія припинена (як вказує Відповідач з 05.08.2024). Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. У разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен був поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису ввести скорочену посаду, що і буде належним виконанням з його боку рішення суду про поновлення працівника на роботі. Наразі юридична особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» не припинена.

Оскільки на час розгляду справи посада Позивача яку вона займала до звільнення - інженер з охорони та захисту лісу - скорочена у зв`язку із припиненням вказаної філії, Позивач має бути поновлена на попередній роботі в ДП «Ліси України» (включаючи його відокремлені підрозділи) шляхом надання роботи на рівнозначній посаді або внесення відповідних змін до штатного розпису та введення скороченої посади. Щодо розрахунку розміру відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно з розрахунком, який додано до позову, розмір середньоденної заробітної плати Позивача для визначення суми відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 604,65грн. Станом на дату підготовки відповіді на відзив (23.12.2024) кількість робочих днів періоду вимушеного прогулу Позивача становить 126 днів (з 01.07.2024 - з наступного робочого дня за днем звільнення (28.06.2024) по 23.12.2024 включно). Отже станом на 23.12.2024 розмір відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 126 Х 604,65 = 76 185,90грн. У зв`язку з викладеним просив відхилити доводи, викладені Відповідачем у відзиві на позов та задовільнити позовні вимоги у повному обсязі.

Враховуючи положення ч.ч. 1-4 ст. 274 ЦПК України, сторони в судове засідання не викликалися.

Суд, розглянувши позов, повно та всебічно дослідивши надані докази й заяви по суті справи, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 на ім`я позивача, заповненої вперше 19.06.2012 (а.с.9) позивач 06.09.2023 прийнята на посаду інженера з охорони та захисту лісу філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» згідно наказу №83К від 05.09.2023, звільнена у зв`язку зі скороченням чисельності працівників згідно п.1 ст. 40 КЗпП України 28.06.2024 на підставі наказу №254 від 20.06.2024.

Згідно копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яку додано до позовної заяви (а.с.10-19, дату формування витягу не зазначено) ДСГП «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034) має у складі відокремлений підрозділ філія «Новомосковське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 45042763, адреса: Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, с. Піщанка, вул. Червоний Кут, 1).

До суду надано копію положення про філію «Новомосковське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» №37 від 16.12.2022 (а.с.20-29).

До суду надано копію наказу ДСГП «Ліси України» №694 від 12.04.2024 (а.с.30-31) про припинення філії «Новомосковське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», згідно якого генеральний директор Блоховець Ю. наказає припинити філію шляхом її закриття, забезпечити передачу активів та пасивів, документів згідно номенклатури до філії «Східний лісовий офіс»; визначено термін припинення філії до 19.07.2024.

До відзиву на позов надано копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 05.08.2024 (а.с.102-103), згідно філія «Новомосковське лісове господарство» ДП «Ліси України» (код ЄДРПОУ 45042763) закрито, проте з вказаної виписки не вбачається дата закриття філії.

Згідно копії попередження про наступне звільнення (а.с.31/2) позивача попереджено про припинення філії «Новомосковське лісове господарство» шляхом її закриття, «у встановленому законодавством порядку, трудові відносини можливо буде припинено 28.06.2024 відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України». З попередженням позивач ознайомлена, один примірник отримала, про що наявна відмітка з підписом від 25.04.2024.

Позивача звільнено з роботи інженера з охорони і захисту лісу філії «Новомосковське лісове господарство» ДП «Ліси України» з 28.06.2024 за скороченням згідно ст. 40 п.1 КЗпП України згідно наказу в.о. директора Прохорова О. №254-К від 20.06.2024 (копія а.с.32).

До суду з відзивом на позов надано копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 14.03.2024 (а.с.104-105) щодо філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» (код ЄДРПОУ 45632138); копію наказу виконавчого директора ДП «Ліси України» Лицур І. №1303 від 01.08.2024 (а.с.105/2) про затвердження передавального акту філії «Новомосковське лісове господарство» ДП «Ліси України», яким затверджено передавальний акт балансових рахунків, необоротних та оборотних активів, зобов`язань, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше філії «Новомосковське лісове господарство» ДП «Ліси України».

Згідно копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яку додано до відповіді на відзив на позов (а.с.123-133, дату формування витягу не зазначено) ДСГП «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034) має у складі ряд відокремлених підрозділів, проте у зазначеному витягу філія «Новомосковське лісове господарство» відсутня.

Крім того до суду надано копію довідки про доходи від 28.06.2024 (а.с.32/2), згідно якої за період роботи з січня 2024 по червень 2024 позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 110245.84 грн., податки 19844.26 грн.; а також розрахунок середньоденного заробітку ОСОБА_1 для визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.33), згідно якого за травень і червень 2024 позивачу було нараховано 26000.00 грн. заробітної плати (без вирахування податків), кількість робочих дів 43, отже розмір середньоденної заробітної плати становить 604.65 грн.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до висновку Верховного Суду України від 09.08.2017 року у справі № 6-1264цс17, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 42КЗпП Українипри скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

Відповідно до п.3 ч.2ст.42 КЗпП Українипри рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, установі, організації.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, при скороченні чисельності або штату вказаною нормою встановлено обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Постановою Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20) визначено, що "Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника... Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення".

Згідно державного класифікатора Класифікація організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ), затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 97 від 28.05.2004, філія - відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичною особою. Філії наділяються майном юридичної особи, що її створила і діє на підставі затвердженого нею положення. Керівник філії призначається юридичною особою і діє на підставі виданої нею довіреності. Крім філії як назву організаційно-правової форми можна зазначати інші види відокремлених підрозділів: структурний підрозділ, відділення тощо.

У зв`язку з викладеним, суд вважає за недоцільне задовольняти клопотання представника відповідача, викладене у відзиві на позов, щодо визнання відповідачем ДП «Ліси України» в особі філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України».

Філія «Новомосковське лісове господарство» ДП «Ліси України» була відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», всі активи після закриття філії передано до філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України», яка згідно виписки є відокремленим підрозділом ДП «Ліси України»

Представником відповідача не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували відсутність будь-яких вакантних посад у період часу з моменту попередження позивача і до звільнення останньої з посади інженера з охорони та захисту лісу в філії «Новомосковське лісове господарство» ДП «Ліси України» та не спростовано доводи позивача та її представника про наявність таких посад.

У пункті 19Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів"роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням запунктом 1 частини першої статті КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, нормативне тлумачення частини першої статті40, частин першої, третьої статті49-2 КЗпП України, дає підстави для висновку, що власник або уповноважений ним орган окрім зобов`язання одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, власник також зобов`язаний попередити такого працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьоїстатті 49-2 КЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція висловлена в низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі N 816/1232/17, від 20.02.2019 у справі N 819/691/17, від 11.03.2020 у справі N 813/1220/16, від 23.12.2020 у справі N 500/1344/19, від 24.12.2020 у справі N 300/887/19, від 28.01.2021 у справі N 520/7731/19.

Суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті235, статті240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі N 819/691/17.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що Відповідачем не виконано вимогу ст.49-2КЗпП України та не запропоновано позивачу вільну посаду, тобто не дотримано однієї із основних гарантій від незаконного звільнення працівника, передбаченого Кодексом законів про працю України.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено порушення Відповідачем вимогст.42 КЗпП України, а саме: не дотримання вимогст.49-2 КЗпП України,яке полягало у тому, що позивачу не запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві.

А тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача, поновивши її на посаді інженера з охорони та захисту лісу філії «Новомосковське лісове господарство» ДП «Ліси України» з 29.06.2024 (день наступний за днем звільнення).

Відповідно достатті 240-1 КЗпП України, у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбаченістаттею 49-3 цього Кодексудля вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно доЗакону України "Про зайнятість населення".

У пункті 19Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів"роз`яснено, що у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина третястатті 36 КЗпП Українив редакції від 19.01.95). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 частини першоїстатті 40 КЗпП Україниможе мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Упостанові Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі N 6-1264цс17вказано, що "розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першоїстатті 42 КЗпП Українипри скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.02.2019 у справі N 756/6746/16-ц (провадження N 61-17594св18) вказано, що "якщо на день прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі підприємство повністю не ліквідоване (не закінчена процедура його ліквідації), відповідачем у справі, на якого покладається обов`язок поновлення на роботі, є підприємство, хоч би і почалася або продовжувалася на цей день ліквідація підприємства. Тому виключно прийняття рішення про ліквідацію підприємства не може бути підставою для відмови в позові про поновлення на роботі і покладення обов`язку здійснити на користь працівника визначені законодавством виплати на іншого суб`єкта, зазначеного устатті 240-1 КЗпП України. При цьому у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.04.2020 у справі N 808/2741/16 (адміністративне провадження N К/9901/21219/18) зазначено, що: "у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником".

Упостанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі N 6-491цс15зроблено висновок, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті40, частини третьої статті49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі N 800/538/17(провадження N 11-431асі18) зроблено висновок, що "за приписами частини першої статті40, частин першої та третьої статті49-2 КЗпП Українивбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьоїстатті 49-2 КЗпПроботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена упостанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі N 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків".

Відповідно достатті 235КЗпПпри ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу".

Відповідно до частини першоїстатті 27 Закону України "Про оплату праці"порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затвердженопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100(далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Аналогічну позицію було висловлено у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року по справі № 635/2084/16-ц.

Як вбачається з довідки по доходи від 28.06.2024, позивачу за травень 2024 нараховано заробітну плату у розмірі 13000.00 грн., у квітні 2024 13000.00 грн. У травні 2024 було 23 робочі дні, а в квітні 2024 року- 22 робочих дні, загалом 45 робочих днів (з врахуванням ЗУ«Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»). Таким чином середньоденний заробіток позивача у квітні-травні 2024 року складав 577.78 гривень (13000.00 гривень + 13000.00 гривень) /45 робочих днів.

Отже, суд вважає необхідним стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 29.06.2024 року по 09.01.2024 року з розрахунку 577.78 грн. середньоденної заробітної плати за 139 невідпрацьованих робочих днів у розмірі 80311.42 гривень.

Представником відповідача не надано суду іншого розрахунку середнього заробітку позивача.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначені суми без утримання цього податку та інших обов`язкових платежів (п.6постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року).

Як зазначено у заяві про зміну (доповнення) предмету позову від 16.09.2024, позивачу була спричинена моральна шкода, яку вона оцінює у 200000,00 гривень, яка полягає у тому, що після незаконного звільнення з роботи вона була змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, придбання необхідних засобів для існування та утримання своєї сім`ї. Усе це призвело до моральних страждань та хвилювань, що негативно вплинули на звичний ритм життя.

Відповідно дост.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка зокрема полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положеньстатті 1167 ЦК Україникомпенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому суд враховує, що моральну шкоду зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, відповідно до ч.3ст.23 ЦК України, суд враховує характер вчиненого діяння відповідача, яке характеризується неумисною формою вини, тяжкість фізичних та душевних страждань позивача.

Оцінюючи в сукупності встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що внаслідок незаконного звільнення, позивачу, яка зазнала душевних страждань, було завдано моральну шкоду та порушено звичний ритм її життя, а тому враховуючи вимоги справедливості, добросовісності, суд приходить до висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, шостої та сьомої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Відповідно доч.ч.1,2,п.1ч.3ст.133ЦПК Українисудові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи. Розмірсудового збору,порядок йогосплати,повернення ізвільнення відсплати встановлюютьсязаконом. Довитрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1-6статті137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження розміру судових витрат на надання правової допомоги до суду надано копію договору №16-ФО/2024 по надання правничої допомоги та юридичних послуг від 11.06.2024 (а.с.33/2-34), копію акту №1 про надання правничої допомоги та юридичних послуг від 12.07.2024 на суму 2000.00 грн. (а.с.34/2), копію попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат від 12.07.2024 на суму від 10000.00 грн. до 14000.00 грн. (а.с.35), копію ордеру на надання правничої (правової допомоги) від 11.06.2024 (а.с.6), копію акту №2 про надання правничої допомоги та юридичних послуг від 24.12.2024 на суму 6000.00 грн. (а.с.139).

Відповідно доч.ч.1,2,8ст.141ЦПКУкраїни судовийзбірпокладаєтьсяна сторонипропорційнорозмірузадоволених позовнихвимог. Іншісудовівитрати,пов`язанізрозглядом справи,покладаються: уразізадоволенняпозову навідповідача; уразівідмовив позовінапозивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з ч.5 ст.235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Керуючисьст.ст.12,13,76,81,89,141,259,263,265,268,273,274 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про поновлення на роботі задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на роботі на посаду інженера з охорони та захисту лісу філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 29 червня 2024 року.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034) в особі його Філії «Східний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ЄДРПОУ 45632138) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.06.2024 року по 09.01.2025 року за 136 робочих дні, у розмірі 78578.08 грн. (сімдесят вісім тисяч п`ятсот сімдесят вісім гривень 08 копійок)

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034) в особі його Філії «Східний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ЄДРПОУ 45632138) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , моральну шкоду в розмірі 50000.00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень).

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034) в особі його Філії «Східний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ЄДРПОУ 45632138) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати на правничу допомогу у розмірі 3719.20 грн (три тисячі сімсот дев`ятнадцять гривень 20 копійок)

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034) в особі його Філії «Східний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ЄДРПОУ 45632138) судовий збір в розмірі 2055.97 грн. (дві тисячі п`ятдесят п`ять гривень 97 копійок) в дохід держави.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя О.О. Золотоверха