Рішення

від 08.01.2025 по справі 280/9668/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 січня 2025 року Справа № 280/9668/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач 1), Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (далі відповідач 2), в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 17.07.2020 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , Військово-медичний клінічний центр Південного регіону здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 17.07.2020 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 2102 гривні, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Військова частина НОМЕР_1 знаходиться на фінансовому забезпеченні у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону. 17.07.2020 позивач виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 у зв`язку із переведенням до іншої військової частини. Через електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено адвокатський запит №155 від 30.08.2024 до командира військової частини НОМЕР_1 в інтересах позивача. Листом, який отриманий представником позивача 03.10.2024, військовою частиною НОМЕР_1 було частково надано запитувані документи та інформацію. Крім того, через електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено адвокатський запит №156 від 30.08.2024 до начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону в інтересах позивача. Відповіді на вказаний запит отримано не було. З листа військової частини НОМЕР_1 , карток особового рахунку позивача та довідки про розмір тарифного розряду, тарифного коефіцієнту та посадового окладу стало відомо, що протягом проходження військової служби невірно нараховували та виплачували грошове забезпечення без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року (01.01.2020). Натомість застосовано 1762 грн для обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, чим зменшено позивачу належне їй грошове забезпечення. З огляду на вказане, позивач вимушена звернутись до суду з вказаним позовом з метою захисту власних порушених прав та законних інтересів. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 у поданому до суду письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що скасування пункту 6 Постанови № 103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 не створює підстав для здійснення відповідного перерахунку. Так, відповідно до пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 870 від 06.09.2005 року, визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акту Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акту або із зазначенням в тексті акту про визнання таким, що втратив чинність, акту Кабінету Міністрів України чи про його скасування. Отже, визнання нормативно-правового акту таким, що втратив чинність, не поновлює дію попереднього акту. Отже, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних спірних правовідносин. З огляду на викладене, слід дійти висновку, що доводи позивача про те, що скасування судом пункту 6 Постанови №103 відновлює раніше встановлений порядок, визначений у Постанові №704, є безпідставними. Таким чином, доводи позивача щодо необхідності застосування при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом станом на 01.01.2020, є помилковими. Крім того зазначено, що позивачем не наведено обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів. Просить суд відмовити в задоволені позовних вимог.

У відповіді на відзив зазначено, що на момент виключення позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (17 липня 2020 року), частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Також зазначено, що у позові не заявлено вимог пов`язаних із застосуванням для обрахунку грошового забезпечення мінімальної заробітної плати. Натомість, заявлені вимоги щодо необхідності обрахунку грошового забезпечення виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року. По друге, відповідач зазначає про наявність постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18. Проте, в подальшому відповідач допускається помилкового висновку, що Кабінет Міністрів України мав вносити зміни у Постанову №704 для її застосування відновленої редакції у рамках справи № 826/6453/18. По третє, відповідач упускає наявність правової колізії між нормами п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та п. 4 Постанови № 704 та її вирішення шляхом надання переваги положенням закону, як акту права вищої юридичної сили, а не положенням п. 4 Постанови № 704. Саме з наявністю колізії та єдиного законного способу її вирішення і пов`язане обґрунтування заявлених позовних вимог. По четверте, наведена відповідачем вказівка, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням станом на 01.01.2018 року є помилковим.

Відповідач Військово-медичний клінічний центр Південного регіону у поданому до суду письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що скасування пункту 6 Постанови № 103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 не створює підстав для здійснення відповідного перерахунку. Так, відповідно до пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 870 від 06.09.2005 року, визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акту Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акту або із зазначенням в тексті акту про визнання таким, що втратив чинність, акту Кабінету Міністрів України чи про його скасування. Отже, визнання нормативно-правового акту таким, що втратив чинність, не поновлює дію попереднього акту. Отже, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних спірних правовідносин. З огляду на викладене, слід дійти висновку, що доводи позивача про те, що скасування судом пункту 6 Постанови №103 відновлює раніше встановлений порядок, визначений у Постанові №704, є безпідставними. Таким чином, доводи позивача щодо необхідності застосування при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом станом на 01.01.2020, є помилковими. Крім того зазначено, що компетенція посадових осіб відповідача 2, як суб`єкта владних повноважень на прийняття рішення здійснюється тільки в межах, визначених законодавством. Тому відповідачем 2 не проводилась та могли проводитись самостійні втручання в розрахунки грошового забезпечення позивача, які проведені фінансово-економічною службою відповідача 1. Таким чином, позовна вимога до відповідача 2 щодо бездіяльності та не врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, є такою, що взагалі пред`явлена до неналежного відповідача. Також вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Просить суд відмовити в задоволені позовних вимог.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом установлені наступні обставини.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка знаходиться на фінансовому забезпеченні у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону. 17.07.2020 позивач виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 у зв`язку із переведенням до іншої військової частини.

В період проходження військової служби позивача відповідач 1 розраховував її грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Доказів протилежного до суду не надано.

Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 17.07.2020 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Стосовно строку звернення до суду.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізнається або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, яка набрала чинності 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Суд бере до уваги, що спір у даній справі пов`язаний з недотриманням законодавства про оплату праці, тому вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, суд виходить з того, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2023 у справі №620/1201/23.

Суд звертає увагу на те, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.

Водночас, враховуючи принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 28.09.2023 у справі 140/2168/23, від 18.01.2024 у справі № 240/5105/23.

Зважаючи на те, що спірні правовідносини стосуються періоду з 01.01.2020 по 17.07.2020, та позивача звільнено із служби 17.07.2020, коли частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, строк звернення до суду із цим позовом позивачем не пропущено.

Підсумовуючи зазначене, суд приходитьдовисновку, щострок зверненняпозивачем дотриманий та правові підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній на момент прийняття постанови), розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

З огляду на примітку 1 Додатку 1 до Постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 було викладено у новій редакції, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Відповідно до Постанови № 704, в редакції Постанови № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Відтак, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.

Аналогічна правова позиція відображена у рішенні від 17.12.2019 Верховного Суду, викладеним за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 160/8324/19.

Таким чином, саме з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, являється розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.

Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 (адміністративне провадження № К/9901/43174/21).

Суд також звертає увагу, що редакція законів України про державний бюджет 2020, 2021, 2022 та 2023 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення.

Разом з цим відповідач не заперечує, що за період з 01.01.2020 по 17.07.2020 позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, виходячи із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року.

Враховуючи вище наведені норми права та встановлені судом обставини у справі, суд доходить висновку, що відповідач 1 протиправно при обчисленні позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 17.07.2020 застосовував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, тому позовні вимоги позивача в цій частині є правомірними та належать задоволенню.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704», яка набрала чинності 20.05.2023, було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Разом із цим, зазначені зміни були відсутні на час виникнення спірних правовідносин, не стосуються спірних правовідносин та жодним із положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.

Щодо вимоги про перерахунок виплаченої грошової допомоги для оздоровлення, суд установив, що позивач грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік отримала.

Таким чином, з урахуванням висновків суду у вказаному рішенні, позивач має право на перерахунок грошової допомоги на оздоровлення, а тому заявлені позовні вимоги у цій частині належать до задоволення.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача та спірних виплат із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших втрат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, суд зазначає наступне.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, затверджені порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктами 4 та 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначенихЗаконом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

У постанові Верховного Суду від 17.03.2020 справа №815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».

Поряд із цим суд звертає увагу, що на відповідача Законом покладено кореспондуючий обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.

Таким чином, у суду відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити на користь позивача бажану ним компенсацію, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованого відповідачем грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідні позовні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Як установлено судом та не заперечується сторонами, Військова частина НОМЕР_1 не є розпорядником коштів і перебуває на фінансовому забезпеченні уВійськово-медичному клінічному центрі Південногорегіону.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок, а Військово-медичний клінічний центр Південного регіону здійснити виплати позивачу, відповідно.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення позивачу грошового забезпечення з 01.01.2020 по 17.07.2020 включно, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, є протиправними.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок позивачу грошового забезпечення з 01.01.2020 по 17.07.2020 включно, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідноз додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а Військово-медичний клінічний центр Південного регіону провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Позивач звільнена від сплати судового збору, інших витрат сторонами не заявлено, тому їх розподіл судом не проводиться.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (65044, м.Одеса, вул.Пироговська, 2, код ЄДРПОУ 08199969) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 17.07.2020 включно, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 17.07.2020 включно, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідноз додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а Військово-медичний клінічний центр Південного регіону провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова