Рішення

від 10.01.2025 по справі 296/9732/24

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/9732/24

2/296/97/25

Р І Ш Е Н Н Я (ЗАОЧНЕ)

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" січня 2025 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира в складі: головуючого - судді Шкирі В.М., при секретарі Сейко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Житомира цивільну справу за позовом представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка в свою чергу діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 - адвоката Музиченко Юлії Вікторівни до Управління житлового господарства Житомирської міської ради про визнання права на приватизацію -

ВСТАНОВИВ:

21.10.2024 через підсистему "Електронний суд" на електронну пошту Корольовського районного суду м.Житомира надійшла позовна заява за підписом представника заявника ОСОБА_1 , позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка в свою чергу діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 - адвоката Музиченко Юлії Вікторівни до Управління житлового господарства Житомирської міської ради про визнання права на приватизацію без ордеру на вселення.

Вимоги позивачівобґрунтовує тим,що у1944 році на сім`ю, яка складалася з подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був виданий ордер на вселення до будинку номер АДРЕСА_1 (в 60-ті роки адресу змінено на АДРЕСА_2 , а 2016 році вулицю перейменовано на ОСОБА_8 ). Ордер був виданий подружжю ОСОБА_9 як працівникам Житомирської реалбази хлібопродуктів (надалі підприємство було перейменовано у ВАТ «Житомирський хлібокомбінат»).

В 1950 році ОСОБА_7 одружився з ОСОБА_10 і ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_1 , які також мешкали у вищезгаданому будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_2 , і у них народилася донька ОСОБА_11 , яка після одруження змінила своє прізвище на ОСОБА_12 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 у неї народився син ОСОБА_4 .

На даний час з вищезгаданих осіб в квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані та проживають тільки позивачі, всі інші члени родини померли.

Будинок АДРЕСА_4 відноситься до комунальної власності і особовий рахунок на квартиру оформлений на ім`я ОСОБА_1 .

17 вересня 2024 року дружина наймача ОСОБА_2 звернулася до Управління житлового господарства Житомирської міської ради із заявою про приватизацію квартири на всіх членів сім`ї, яка складається з 4-ох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4

У відповідь Управління житлового господарства Житомирської міської ради від 18.09.2024 року № 1-681/УЖГ763 відмовило ОСОБА_2 у здійсненні приватизації через відсутність ордеру на вселення в жиле приміщення.

Наталія Юріївна звернулася до архівних установ з заявою про отримання копії ордеру на вселення сім`ї ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Однак, у відповідь отримали листи:

- з архівного відділу Житомирської міської ради від 24.11.2015 року № 01-16/34-Ч , де зазначено, що документи Житомирської реалбази хлібопродуктів та її профспілкового комітету до архіву не надходили і їх місцезнаходження невідоме;

- з Державного архіву Житомирської області від 14.10.2024 р. № Г-5105/04-3, де вказано, що у протоколах засідань виконавчого комітету Житомирської міської Ради депутатів трудящих за 1944 рік рішення про виділення квартири ОСОБА_6 не виявлено.

Тобто, знайти ордер на вселення в жиле приміщення, яке на даний час значиться за адресою: АДРЕСА_5 є неможливим.

Просить визнати за позивачами право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_5 за відсутності ордеру про надання житлової площі.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 05.11.2024 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судове засідання не з`явился, надали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Представник позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 - адвокат Музиченко Ю.В. до суду не з`явилася надала заяву про розгляд справи без її участі

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про день час та місце розгляду справи. Клопотань будь-якого змісту суду не надавав, як і заперечень проти позовних вимог.

Верховний Суд у постановах від 13 листопада 2020 року у справі№ 359/5348/17 (провадження № 61-18620св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 369/10161/19 (провадження № 61-3468св21) зазначив, що якщо сторони чи їх представники, чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони чи її представника, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні

Суд вважає, що наявних у справі матеріалів у цій справі, достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, та не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті

Згідно ч. 5 ст. 259 та ч. 1 ст. 281 ЦПК України, не виходячи до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам ст. 280, 281 ЦПК України, оскільки позивачі заперечень проти розгляду справи та ухвалення заочного рішення не надали, а відповідач будучи належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи до суду не з`явився без поважних причин та не нада заперечень проти позову..

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини та визначив відповідно до них правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 06.12.1991 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 06.12.1991 року (а.с. 39).

Від вказаного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_5 у них народилася донька ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 06.12.1991 (а.с. 38), яка після одруження змінила своє прізвище на ОСОБА_12 (а.с. 44), а ІНФОРМАЦІЯ_6 у неї народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 13.09.2013 (а.с. 37).

Позивач впозові вказує,що у1944 році на сім`ю, яка складалася з подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був виданий ордер на вселення до будинку номер АДРЕСА_1 (в 60-ті роки адресу змінено на АДРЕСА_2 , а 2016 році вулицю перейменовано на ОСОБА_8 ). Ордер був виданий подружжю ОСОБА_9 як працівникам Житомирської реалбази хлібопродуктів (надалі підприємство було перейменовано у ВАТ «Житомирський хлібокомбінат»).

Факт реєстрації ОСОБА_1 з 01.07.1975 , його дружини ОСОБА_2 з 09.04.2005, їх доньки - ОСОБА_3 з 10.02.2009 та їх онука ОСОБА_4 з 27.07.2016 у квартирі АДРЕСА_3 , підтверджується витягами з реєстру Житомирської територіальної громади (а.с. 10-13) та відповідними відмітками в паспортах громадянина України (а.с. 23-33), а також відповідями наданими на запит суду (а.с.70-73,77,78)..

З матеріалів справи вбачається, що з метою реалізації свого права на приватизацію квартири ОСОБА_2 звернувся до архівних установ з заявою про отримання копії ордеру на вселення сім`ї ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Листами з архівного відділу Житомирської міської ради від 24.11.2015 року № 01-16/34-Ч їй повідомлено, що документи Житомирської реалбази хлібопродуктів та її профспілкового комітету до архіву не надходили і їх місцезнаходження невідоме; з Державного архіву Житомирської області від 14.10.2024 р. № Г-5105/04-3, повідомлено, що у протоколах засідань виконавчого комітету Житомирської міської Ради депутатів трудящих за 1944 рік рішення про виділення квартири ОСОБА_6 не виявлено (а.с. 14-15).

Також наявна домова книга спірної квартири, де значатися ОСОБА_6 1904 року народження (№22 постійне місце проживання), ОСОБА_10 (№74 постійне місце проживання) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 по поверненню з армії) , ОСОБА_7 ( обмін паспорту) ОСОБА_11 ( з народження).

17.09.2024 Управління житлового господарства Житомирської міської ради повідомило Н.ГАЛКІНУ про відсутність підстав для приватизації квартири за відсутностіордера та рекомендовано звернутися до архіву або до суду для вирішення спору.

Таким чином суд встановив, що між сторонами існує спір з приводу права на приватизацію квартири.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Частиною третьою статті 9 Житлового кодексу України (далі ЖК України) визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 347/1370/19.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі приватизація) це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Частинами першою, третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Виходячи з зазначеної норми, підставою для звернення позивача з позовом до суду є порушені, невизнані або оспорювані його права, свободи чи законні інтереси будь-якою іншою особою.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, а рішення про приватизацію приймає уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, а передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації.

17.09.2024 Управління житлового господарства Житомирської міської ради повідомило Н.ГАЛКІНУ про відсутність підстав для приватизації квартири за відсутності ордера та рекомендовано звернутися до архіву або до суду для вирішення спору.

Згідно зі статтею 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

У рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), аналізуючи відповідність мотивування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії»).

Позивачі вказують, що ордер на квартиру було видано 80 років тому, тому цілком ймовірно, що він міг не зберегтися

Відповідно до положень статті 58 ЖК Української РСР станом на 01.01.1984 року ( перше введення в дію) було передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Видача ордерів на жилі приміщення у військових містечках провадиться в порядку, передбаченому законодавством Союзу СРСР. Станом на день розгляду справи

Факт реєстрації ОСОБА_1 з 01.07.1975 , його дружини ОСОБА_2 з 09.04.2005, їх доньки - ОСОБА_3 з 10.02.2009 та їх онука ОСОБА_4 з 27.07.2016 у квартирі АДРЕСА_3 , підтверджується витягами з реєстру Житомирської територіальної громади (а.с. 10-13) та відповідними відмітками в паспортах громадянина України (а.с. 23-33), а також відповідями наданими на запит суду (а.с.70-73,77,78).

Також наявна домова книга спірної квартири, де значатися ОСОБА_6 1904 року народження (№22 постійне місце проживання), ОСОБА_10 -мати позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 постійне місце проживання), ОСОБА_1 - позивач (№ 83 по досягненню 16 років № 101 по поверненню з армії) , ОСОБА_7 - батько позивача ОСОБА_1 ( обмін паспорту) ОСОБА_11 - позивач ( з народження).

Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом

і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» це автономна концепція, що не залежить від класифікаціїу національному праві. Чи є місце конкретного проживання «житлом»,

що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Аналіз вищевикладених норм права свідчить про те, що встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 750/2176/17.

Згідно із частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках, вирішуються судом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Під час розгляду справи факт законності вселення та проживання позивачів у спірному житлі відповідачем не оспорювався.

Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві та є вичерпним.

До них відносяться відсутність у особи права на приватизацію та заборона приватизувати конкретне приміщення.

Так у приватизації може бути відмовлено, зокрема, громадянам, які:

-повністю використали житлові чеки;

-проживають у приміщенні, яке має статус службового;

-проживають у гуртожитках менше ніж 5 років, без правових підстав;

-проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання, у зв`язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв`язку з роботою (службою) за контрактом;

-мешкають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена, або яким немає можливості повернути колишнє жиле приміщення;

-потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз;

-проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на день набрання Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» саме на органи приватизації покладено обов`язок дотримуватись виконання законодавства під час проведення приватизації громадянами житла.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 201/6092/17.

Як вже вказувалося судом, 17.09.2024 Управління житлового господарства Житомирської міської ради повідомило Н.ГАЛКІНУ про відсутність підстав для приватизації квартири за відсутностіордера тарекомендовано звернутисядо архівуабо досуду длявирішення спору,фактично було повідомлено про неможливість приватизації спірного житла.

При цьому судом встановлено, що з метою реалізації свого права на приватизацію квартири ОСОБА_2 звернувся до архівних установ з заявою про отримання копії ордеру на вселення сім`ї ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Листами з архівного відділу Житомирської міської ради від 24.11.2015 року № 01-16/34-Ч їй повідомлено, що документи Житомирської реалбази хлібопродуктів та її профспілкового комітету до архіву не надходили і їх місцезнаходження невідоме; з Державного архіву Житомирської області від 14.10.2024 р. № Г-5105/04-3, повідомлено, що у протоколах засідань виконавчого комітету Житомирської міської Ради депутатів трудящих за 1944 рік рішення про виділення квартири ОСОБА_6 не виявлено (а.с. 14-15).

Суд також враховує, що з 1944 року до 2024 року минуло цілих 80 років та особи, які його отримали, а також ї їх син давно померли, наразі жива родина онука ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_1 1955 року народження (дружина,їх спільна донька та онук) які і є позивачами у справі

Суд вважає, що відсутність ордеру без законних підстав позбавляє позивачів реалізувати своє право на приватизацію квартири, оскільки згідно законодавства ордер був підставою для вселення до житлового приміщення та реєстрації позивачів компетентним органом, обов`язку зберігати ордер у наймача та членів його сім`ї законом не встановлено, отже позивачі не мають можливості надати ордер для цілей приватизації з незалежних від них причин.

Отже фактично, відповідач самоусунувся у вирішенні питання ОСОБА_13 щодо приватизації квартири АДРЕСА_3 , оскільки не зберігся ордер на вселення до квартири виданий 80 років тому, хоча чинним законодавством не передбаченого відмови у приватизації квартири за відсутності ордера.

Вказана бездіяльність органу місцевого самоврядування в особі відповідного органу (відповідача по справі) у сукупності свідчить про порушення права позивачів на приватизацію жилого приміщення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку пронеобхідність задоволення позову та визнання права позивачів на приватизацію житла в якому вони тривалий час проживають без ордеру.

Згідно з п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачі при зверненні до суду сплатили 3633,60 грн, отже вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивачів.

Керуючись ст. ст.9-13,17,81,200,206,258-259,263-265, 352-354 ЦПК України, ст.41, 47 Конституції України, ст.9,61 ЖК, ст.345 ЦК України, Законами України "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про місцеве самоврядуваня в Україні", суд,-

УХВАЛИВ:

Позов представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка в свою чергу діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 - адвоката Музиченко Юлії Вікторівни до Управління житлового господарства Житомирської міської ради про визнання права на приватизацію без ордеру на вселення, -- задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_8 ), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_8 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_8 ), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (РНОКПП: НОМЕР_7 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_8 ), право на приватизацію квартири АДРЕСА_3 , за відсутності ордеру на житлове приміщення.

Стягнути з Управління житлового господарства Житомирської міської ради код ЄДРПОУ 34900607, місцезнаходження: 100,14, Житомирська область, м.Житомир, майдан С.П.Корольова,4/2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (РНОКПП: НОМЕР_5 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) по 1211 (одній тисячі двісті одинадцять) гривень 20 копійок кожному, судового збору сплаченого при подачі позову.

Заочне рішення може бути оскаржено відповідачем шляхом подання до Корольовського районного суду м.Житомира заяви про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м.Житомира протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Cуддя В. М. Шкиря