Постанова

від 09.01.2025 по справі 300/1397/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/1397/24 пров. № А/857/15423/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіСудової-Хомюк Н.М.,

суддівОнишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі № 300/1397/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , Верховинської районної державної адміністрації (Верховинської районної військової адміністрації) Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною,

суддя (судді) в суді першої інстанції Боршовський Т.І.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) (в інтересах якого діє представник - адвокат Бойчук Надія Василівна) звернувся в Івано-Франківський окружний адміністративний суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі також Військова частина НОМЕР_1 , відповідач 1) та Верховинської районної державної адміністрації (Верховинської районної військової адміністрації) Івано-Франківської області (далі також Верховинська РДА РВА, відповідач 2), в якому просив суд:

- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправною та зобов`язати звільнити позивача з військової служби у зв`язку з релігійними переконаннями на підставі статті 35 Конституції України для проходження альтернативної (невійськової) служби;

-визнати бездіяльність Верховинської районної державної адміністрації (Верховинської районної військової адміністрації) Івано-Франківської області протиправною та зобов`язати направити ОСОБА_1 на проходження альтернативної (невійськової служби).

Позов обґрунтовує тим, що з 2001 ОСОБА_1 є членом релігійної організації «Релігійна громада Міжнародного товариства свідомості Крішни», яке за своїм віровченням та зареєстрованим статутом релігійної громади, до якої належить позивач, не допускає користування зброєю. У зв`язку з цим ОСОБА_1 більше 22 роки дотримується певного способу життя, принципів харчування через релігійні переконання, які незалежно від обставин є незмінними. Проте ОСОБА_1 в перші дні повномасштабного вторгнення Російської Федерації добровільно став на захист України, та з 3 березня 2022 року за мобілізацією несе службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Враховуючи умови несення служби, позивач вирішив реалізувати своє право, гарантоване статтею 35 Конституції України, на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, подавши 15 січня 2024 рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 на звільнення з військової служби, та заяву до голови Верховинської РДА та начальника РВА про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з релігійними переконаннями. Однак отримав відмови від відповідачів з підстав того, що альтернативна (невійськова) служба запроваджена замість проходження строкової військової служби у мирний час, та законодавство не допускає заміни такої служби у військовий час; альтернативна (невійськова) служба не передбачена законом під час воєнного стану; законом встановлено вичерпні підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців за призовом під час воєнного стану, якою не передбачено такої підстави для звільнення, як у зв`язку з релігійними переконаннями. Представник позивача вказала на те, що дійсно законодавством України не передбачено заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу під час воєнного стану, та не передбачено звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації за релігійними переконаннями для проходження альтернативної (невійськової) служби. Проте, частина четверта статті 35 Конституції України гарантує незалежно від наявності чи відсутності військового стану, строкової служби, перебування на військовій службі, право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою. Представник позивача звернула увагу на те, що відповідно до статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Норми Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991, Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992, які прийняті до набрання чинності Конституцією України від 28.06.1996, обмежують та звужують право кожного на проходження альтернативної військової служби. В цій ситуації необхідно застосовувати норми статті 35 Конституції України, та, за аналогією закону, можливе звільнення позивача з військової служби з підстави: через сімейні обставини або інші поважні причини (п. 2 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу») з направлення на альтернативну (невійськову) за процедурою, яка передбачена для громадян, які підлягають призову на строкову військову службу (ст. 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову службу»).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги апелянт обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норми матеріального права, що привело до порушення в свою чергу норми процесуального права. Зазначає, що питання про направлення його на альтернативну (невійськову) службу має вирішуватися аналогічно як і питання направлення на неї громадян, які підлягають призову на строкову військову службу, і тим самим органом.

Вказує, що Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» та Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» прийняті до набрання чинності Конституцією України, звужують право «кожного» на проходження альтернативної (невійськової) служби.

Зазначає, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, необхідно застосовувати закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону слід виходити із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Звертає увагу, що через відсутність законодавчого врегулювання особі не може бути відмовлено в реалізації її основних прав.

Скаржник переконаний, що повинен бути звільнений військовою частиною з військової служби та направлений спеціально утвореним підрозділом державної адміністрації на проходження альтернативної (невійськової) служби.

Відповідачем 1 до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» встановлено вичерпні підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців за призовом під час воєнного стану, і пп. а-г п. 2 частини четвертої якої не передбачено такої підстави для звільнення, як у зв`язку з релігійними переконаннями на підставі статті 35 Конституції України, для проходження альтернативної (невійськової) служби.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року залишити без змін.

Відповідач 2 теж скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Зазначив, що альтернативна (невійськова) служба запроваджена замість проходження строкової військової служби у мирний час, та законодавством не передбачено заміни такої служби у військовий час (частини перша статті 15, статті 18-1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», абзац 2 пункту 2, пункту 3 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066).

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволенняз огляду на наступні підстави.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно копії витягу з військового квитка серії НОМЕР_2 від 03.03.2022, копії витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.03.2022 № 49, з 03.03.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді стрільця 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу (з охоронита оборони об`єкту № 66) НОМЕР_3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони об`єктів державного значення) (ВОС 100915П).

15.01.2024 ОСОБА_1 подав командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби. Вказаний рапорт обгрунтовано тим, що з 2001 ОСОБА_1 є членом релігійної організації «Релігійна громада Міжнародного товариства свідомості Крішни», яка віднесена в Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 10.11.199 № 2066. З цих причин, зазначено позивачем у рапорті, він більше 22 років дотримується певних принципів харчування, способу життя через релігійні переконання, які незалежно від обставин є незмінними, що важливо для його здоров`я та духовного розвитку. Враховуючи, що за існуючих умов виконання військового обов`язку суперечить його релігійним переконанням, ОСОБА_1 просив на підставі статті 35 Конституції України, звільнити його з військової служби для проходження альтернативної (невійськової) служби. До рапорту долучено: довідку № 38/23 Релігійної організації «Центр громад свідомості Крішни в Україні» Міжнародного товариства свідомості Крішни від 26.12.2023; копію заяви до районної військової адміністрації про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з релігійними переконаннями; підтвердження надсилання заяви в районну військову адміністрацію.

Також ОСОБА_1 15.01.2024 подав заяву голові Верховинської РДА РВА про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з релігійними переконаннями, до якої долучив копію довідки від релігійної громади. Така заява мотивована аналогічно, як у вказаному вище рапорті від 15.01.2024, приналежністю позивача до релігійної організації «Релігійна громада Міжнародного товариства свідомості Крішни», і за своїми релігійними переконаннями не може надалі продовжувати нести військову службу, а тому просив замінити виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою.

Військова частина НОМЕР_1 у листі від 03.02.2024 № 50/41/12-561 на рапорт ОСОБА_1 від 15.01.2024, за підписом командира цієї військової частини НГУ, повідомила позивача про те, що відсутні підстави для його звільнення з військової служби у зв`язку з релігійними переконаннями на підставі статті 35 Конституції України для проходження альтернативної (невійськової) служби. Така відмова мотивована тим, що: статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» встановлено вичерпні підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців за призовом під час воєнного стану, якою не передбачено такої підстави для звільнення, як у зв`язку з релігійними переконаннями на підставі статті 35 Конституції України, для проходження альтернативної (невійськової) служби; позивач є діючим військовослужбовцем, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу; альтернативна (невійськова) служба не передбачена законом під час воєнного стану; позивач, не дивлячись на свої релігійні переконання, добровільно був мобілізований до лав Національної гвардії України; рапорт подано позивачем не по команді.

Верховинська РДА РВА листом від 14.02.2024 № Б-7 повідомила позивача, що його заява від 15.01.2024 була 09.02.2024 розглянута на засіданні районного дорадчого органу у справах альтернативної (невійськової) служби, і за результатами розгляду рекомендовано (протокол № 1 від 09.02.2024) відмовити ОСОБА_1 у заміні виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою. Згідно протоколу засідання районного дорадчого органу у справах альтернативної (невійськової) служби від 09.11.2024 № 1, за присутності на засіданні представника позивача, вирішено, що до повноважень вказаного дорадчого органу не відноситься питання заміни виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою в зв`язку з релігійними переконаннями. Розпорядженням голови Верховинської РДА начальника РВА від 13.02.2024 № 28, враховуючи рішення районного дорадчого органу у справах альтернативної (невійськової) служби (протокол № 1 від 09.02.2024), відмовлено ОСОБА_1 у заміні виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою в зв`язку з тим, що дане питання не відноситься до компетенції районного дорадчого органу у справах альтернативної (невійськової) служби (п. 1)

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено суду, з огляду на приписи статті 35 Конституції України, наявності в нього релігійних переконань, які дають право на звільнення з військової служби із заміною альтернативною (невійськовою) службою.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення статті 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, відповідно до статті 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Зі змісту статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За приписами статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає проходження військової служби.

За правилами частини другої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Так, з матеріалів справи встановлено, що позивач посилається на те, що є членом релігійної організації «Релігійна громада Міжнародного товариства свідомості Крішни». Зазначає, що він має право на заміну військової служби альтернативною.

Надаючи оцінку зазначеним вище доводам, суд зазначає, що статтею 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

За правилами статті 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (частина друга статті 4 Закону №1975-ХІІ).

Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення №2066).

Відповідно до пунктів 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

З системного аналізу зазначених правових норм слідує, що альтернативна служба - це служба, яка запроваджується замість проходження саме «строкової військової служби». Право на альтернативну службу не є абсолютним і може бути обмежене в період воєнного або надзвичайного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами, та діє станом на дату прийняття рішення у цій справі.

Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

Суд першої інстанції встановив, що до рапорта про звільнення з військової служби від 15.01.2024 та до заяви про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з релігійними переконаннями від 15.01.2024 позивач долучив довідку № 38/23 від 26.12.2023, видану за підписом голови виконавчого комітету релігійної організації «Центр громад свідомості Крішни в Україні», м.Київ, вул. Дмитрівська, 21, про те, що ОСОБА_1 , 20.04.1983, паспорт НОМЕР_4 , виданий 20.05.1999, місце реєстрації: с.Кривопілля, Верховинський район, Івано-Франківська область, про те, що він з 2001 року і по цей час є віруючим Міжнародного товариства свідомості Крішни.

ОСОБА_1 підставою для його звільнення з військової служби та заміненою альтернативною (невійськовою) службою, з огляду на пряму норму статті 35 Конституції України, вказує на те, що виконання військового обов`язку суперечить його, як віруючого Міжнародного товариства свідомості Крішни, релігійним переконанням громадянина, які не допускають користування зброєю.

Проте, колегія суддів звертає увагу на той факт, що позивач, як він сам стверджує в позовній заяві, добровільно, з власної ініціативи, був призваний на військову службу під час мобілізації, та з 03.03.2022 по час подання рапорту 15.01.2024 проходив військову службу на посаді стрільця Військової частини НОМЕР_5 . Тобто позивач під час його призову на військову службу не заперечував щодо виконання військового обов`язку через релігійні переконання, які не допускають користування зброєю, а навпаки добровільно зголосився щодо проходження саме військової служби. Також суд звертає увагу на те, що позивач був призначений на посаду стрільця, що безумовно, за статутом, згідно наказів командира, потребує користування зброєю.

З матеріалів справи вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин позивач з 03.03.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді стрільця 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу (з охорони та оборони об`єкту № 66) НОМЕР_3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони об`єктів державного значення) (ВОС 100915П).

Отже, у спірному випадку позивач не є особою, призваною для проходження строкової військової служби, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Враховуючи те, що позивач підлягає мобілізації на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, підстави для заміни військової служби альтернативною відсутні.

Крім того колегія суддів зазначає, що Законом №3543-ХІІ не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.

Оцінюючи підставу відмови відповідача 1 у направленні позивача на проходження альтернативної (невійськової) служби, суд, враховуючи обставини справи, зазначає, що за наявного правового регулювання, у відповідача не було підстав вчиняти заходи щодо направлення позивача для проходження альтернативної служби.

Враховуючи наведене, суд вважає, що у цьому випадку відповідачі діяли у спосіб, передбачений статтею 19 Конституції України та законами України, в межах наданих повноважень, тобто правомірно.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі № 300/1397/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник